Вступ

Розділ 1. Суть і головні передумови міжнародної економічної інтеграції

Розділ 2. Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості

Розділ 3. Економічні наслідки інтеграції країн

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.
Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємо-пристосування всіх структур національних господарств.
Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:
а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;
б) зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;
в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;
г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер [3, с.17].

1. Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. – К.: Юрияне, 2000. – 424с.
2. Козик В. В., Пайкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 277 с.
3. Отрицательное сальдо сократилось до 52 млн.// Зеркало недели. – 2000. – №1-2.
4. Парфенова Л. Интеграция Польши с Европейским Союзом // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – № 4. – С. 75-80.
5. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Міжнародна економіка: Короткий конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 104 с.
6. Рут, Франклін P., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 743 с.
7. Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу
8. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть /А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2002. – 470 с.
9. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: – К.: Знання, 2000. – 174 с.
10. Хахлюк А. Транспортно-транзитні проблеми пострадянських держав // Економіка України. – 1999 p. – №9. – С 83.
11. Экономическая теория / Под ред. А. И. Добрынина: Учеб. – СПб: СПбГУЭФ, 1997. – 480 с.
12. Ющенко В. Необхідність залучення іноземного капіталу – одне з найважливіших завдань для України // Вісник НБУ. – №7. – 1999.

Актуальність теми. Глобальні трансформації, як реальна дійсність і стратегічна перспектива, посилення впливу дії факторів глобальної інтеграції, яка стає головною закономірністю світового розвитку, все це спонукає нас по-новому підійти до проблеми еволюції та історичної ролі державності і національної держави як міжнародної інституції. Наприкінці XX століття в загальному руслі глобальної трансформації неминуче виникла вже відома дилема пріоритетів розвитку – держава чи суспільство, національна держава чи якась нова форма державності. Багато дослідників дійшли висновків, що держава є перехідним історичним явищем, і що тепер вона знаходиться наприкінці своєї історії. Причому, такі висновки характерні не лише для західних дослідників, які знаходяться під більшим впливом інтеграції, а й дослідників Сходу Європи, де превалюють дезінтеграційні трансформаційні процеси. Відома київська школа політології, що гуртується навколо Інституту світової економіки і міжнародних відносин (ІСЕМВ) і журналу «Політична думка», також ще на початку 90-х років констатувала зростання конфлікту між державою і суспільством. З нашої точки зору, цей конфлікт вже є загальним, глобальним, а не локальним.

Держава довгий час безальтернативно монополізувала роль виразника і представника інтересів розвитку суспільства. Зміцнення інститутів держави було синонімом прогресу, а поняття «безпека розвитку» стало синонімом поняття «безпека держави» або національна безпека. Рубіж 60 – 70-х років XX століття відмічено як апогей розвитку всіх інститутів держави. Здержавлення суспільства, економіки, політики, культури в багатьох регіонах світу, особливо в Центральній і Східній Європі і Азії, досягло свого найвищого рівня.

В цей же час з'явились і перші ознаки кризи традиційного інституту держави. Вперше на Заході було піддано сумніву принцип і механізм роз'єднання і відмежування народів один від одного, чим, власне, і є держава з її інститутами кордонів, громадянства, ідеології, армії.

Тоді ж Європа відкрила для себе поняття загальноєвропейського дому і період «розрядки». Питання глобального об'єднання інтересів усього людства вперше поставлено в площину конкретної політики.

Подією, що докорінно змінила геополітичну ситуацію в Європі, був розпад СРСР і, як наслідок, утворення нових незалежних держав. Україна, яка є однією з них, повинна бути визнана як економічно самостійна держава. Це потребує нової ефективної зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної стратегії. Сьогодні нагальним завданням розбудови державності та економіки України є її інтеграція до світового економічного простору. Від того, як проходитиме цей процес, залежить можливість подальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

У процесі інтеграції до світового економічного простору Україна зустрічатиметься з деякими труднощами. Насамперед наша держава повинна буде вирішити пріоритети зовнішньополітичного курсу, бо через деякий час вона стане нейтральною зоною, що розмежовуватиме такі військово-політичні блоки, як ЄС і СНД (оскільки Польща у недалекому майбутньому представлятиме Євросоюз). Не будучи значною мірою інтегрованою у структури СНД, Україна все ще має можливість змінити свій зовнішньополітичний курс у західному напрямку. Доцільність та можливість цього вже тривалий час є предметом дебатів багатьох українських та іноземних учених. Питання інтеграції України до європейської спільноти має політичний, економічний та географічний аспекти. У зовнішньополітичній діяльності України досі вагому роль відіграє радянська спадщина. Українські політики поділилися на два табори: одні вбачають майбутнє України в ЄС, інші – у СНД. Ця ідеологічна розбіжність зумовлена передусім наявністю політичного відтінку західноєвропейської інтеграції. На сучасному етапі все чіткіше прослідковується тенденція перетворення ЄС з чисто економічного інтеграційного об'єднання в економіко-політичне.

Узагальнюючи розгляд європейської інтеграції, слід відзначити, що проблеми, пов'язані з формуванням чи, власне, визначенням теоретичних підвалин сучасного комплексного євро інтеграційного процесу, мають об'єктивний характер. Це обумовлено як поглибленням, так і розширенням ЄС в контексті зміни теоретичних підходів політичного реалізму (неореалізму) і політичного ідеалізму.

На наш погляд, доцільно здійснювати теоретико-методологічні дослідження, зокрема аналіз сучасного розширення ЄС, оскільки цей фактор потужно впливає на систему міжнародних відносин. Більше того, теоретичне осмислення феномена європейської інтеграції вважаємо за доцільне розглядати крізь призму формування ЄС – як реально діючого суб'єкта міжнародних відносин, що в підсумку визначає глобальне зміцнення геополітичних позицій об'єднаної Європи внаслідок як докорінних реформ власне ЄС, так і внаслідок його новітнього розширення.

Складність ситуації, яка формується у зв'язку з розширенням сфери впливу інтересів з боку ЄС в контексті утвердження європейського балансу сил, балансу інтересів – визначається також і в тому, що, поглинаючи, точніше – "опановуючи" новий геополітичний простір, ЄС впритул наблизився і до іншого (цілком незрозумілого для ЄС за характером) геополітичного простору Східної Європи, з суб'єктами яких nolens volens змушений взаємодіяти. Але поки що ця взаємодія неефективна.