Вступ 3

Дослідження стереотипів громадської думки У. Ліплена.масові комунікації 4

Висновки 10

Список використаних джерел 12

Уолтер Ліппман – особа для нашої журналістики напівлегендарна. Всі про нього чули, але, здається, ніхто особисто не читав. Його книги не могли бути перекладені й видані за часів СРСР, а нині у видавців немає на це грошей. Цитатами з творів Ліппмана сповнені численні теоретичні праці, але з часом помічаєш одні й ті самі рядки, що невідомо яким чином з'явились у нашому теоретичному просторі та перекочовують із твору в твір.
Між тим, головна книга цього американця під цілком сучасною назвою «Рubliс Орinion» вийшла друком у 1921 році, всього через три роки після закінчення Першої світової війни. Сторінки її ще дихають подіями, що відбувалися на фронтах у центрі Європи, рясніють іменами генерала Жоффре, президента Вільсона, Клемансо, Ллойда Джорджа, кайзера, Леніна з Троцьким тощо. Тим з більшим подивом помічаєш, наскільки актуальними є пошуки й знахідки цього мудрого, трохи іронічного автора.
Головну проблему Ліппман визначив так: «Оглядаючись назад, ми можемо побачити, наскільки недосконало знаємо довколишнє середовище, у якому, проте, живемо. Ми можемо бачити, що новини про нього доходять до нас часом швидко, часом повільно, але те, що ми вважаємо правдивою картиною, ми сприймаємо як довкілля». Він вжив слово «вважаємо», і в цьому ключ до розуміння як його теорії, так і справжнього співвідношення нашого знання про світ – і власне світу як такого.

1. Волков Ю.Г., Мостова І.В. Соціологія: Підручник. - М., 1998.- 333 с.
2. Гавра Д.П. Громадська думка як соціологічна категорія і соціальний інститут. - СПб, 1995. - 287 с.
3. Горшков М.К. Громадська думка. - М., 1988. - 289 с.
4. Грушин Б.А. Мнения о мире и мир мнений: Проблемы методологии исследования общественного мнения. - М.: Политиздат, 1967. - 400 с.
5. Каменська Є.М. Соціологія: Конспект лекцій. - Ростов-на-Дону, 2005. 225 с.
6. Коробейников BC Авторитет громадської думки. - М., 1989. 224 с.
7. Короткова Л.М. Соціологія громадської думки. - М., 2000. 289 с.
8. Краткий словарь по социологии / Сост. Э.М.Коржева, Н.Ф.Наумова; Под общей ред. Д.М.Гвишиани, Н.И.Лапина. - М.: Политиздат, 1989. 198 с.
9. Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. – М.: Искусство, 1976. – 367 с.
10. Потебня А. А. Полное собрание трудов: Мысль и язык. Подгот. текста Ю. С. Рассказова и О. А. Сычева. Комментарии Ю. С. Рассказова. – М.: Лабиринт, 1999. – 300 с.
11. Пресса и общественное мнение / АН СССР, Институт социологических исследований; Отв. ред. В.С.Коробейников. - М.: Наука, 1986. - 205 с.
12. Социологические проблемы общественного мнения и деятельности средств массовой информации / Отв. ред. В.С.Коробейников. М.: ИСИ АН СССР, 1976. - 189 с.

Громадська думка належить до числа явищ, які з великими труднощами піддаються всебічному аналізу і строгому визначенням. Тому існує безліч точок зору на проблему його визначення. Тільки у вітчизняній літературі можна зустріти майже два десятки визначень.

Громадська думка залежить від того суспільства, в якому воно формується і розвивається, від принципів цього суспільства, від культурних цінностей і ступінь демократизації суспільного ладу.

Вивчення громадської думки - дуже актуальна проблема так, як громадська думка є своєрідним регулятором тих процесів, які відбуваються в суспільстві. Вивчення громадської думки соціологічними методами при об''єктивному аналізі дозволяє вловити найменші його відтінки, тенденції його зміни, уточнити кількісне співвідношення між різними його оцінками, дізнатися реальну розстановку політичних сил. 

Не дивлячись на те, що термін «громадська думка» почав застосовуватися тільки в середині ХІІ ст., проблеми, пов''язані з вивченням громадської думки, цікавили вже античних філософів. Особливу увагу приділяв громадській думці Гегель. З одного боку, він визнавав раціональну основу громадської думки, а з іншого, внаслідок своїх реакційних політичних поглядів, вважав, що громадська думка носить в основному помилковий характер і зробити з неї правильні висновки може тільки видатна людина.

Дослідження теорії громадської думки продовжується і зараз. Взагалі, громадська думка виражається через оцінювання явищ навколишнього середовища. Саме це оцінювання дає імпульс для формування настанов, які відбивають готовність суб''єкта діяти певним чином.

Очевидно, існують визначені умови та фактори, котрі «примушують» громадську думку залишатися тільки на рівні відбиття дійсності (тобто на рівні свідомості, слова) чи сприяють її переходу на інший рівень — рівень впливу на дійсність та її перетворення. Таким чином, у процесі формування громадської думки можна виділити різні сукупності факторів, які працюють як на першому, так і на другому рівнях. Усі вони так чи інакше впливають на активність людей.

Ліппман розуміє, що типове не охоплює цілком індивідуального: «Певні погляди людської натури, установлень та традицій рідко підходять під усі кодекси». Він бачить і зовнішні зв''язки та протиріччя, що виникають із типових структур у безмежному просторі індивідуального: «Стереотип... – війна на два фронти», маючи на увазі небезпеку знищення стереотипу стихією нових обставин, – та другу небезпеку надмірної жорсткості, браку валентності, якого в стереотипу, на його думку, достатньо.

Великий інтерес являє собою зіставлення західної думки з тим, що думають про таку структуру вітчизняні теоретики. Зокрема, у видатного українського філолога О. О. Потебні ми знаходимо посилання на блоковість мислення та спілкування задля досягнення тієї ж мети – економії енергії та часу на спілкування. Так на стор. 215 його праці «Мысль и язык» читаємо: «Скорочення роботи думки дає їй можливість працювати з дедалі більшими й більшими масами».

І потім: «Коли ми говоримо, ми витрачаємо величезну кількість комплексів думки. Але до своєї думки вводимо тільки натяки на них. Ці натяки і є матерія, з якої створюються блоки».

Однак ні в Ліппмана, ні в Потебні, ні в Лосева ми не знайдемо детального аналізу структури блоків та кодексів.

І нині до цього автора можна застосувати винайдену У. Ліппманом мудрість: «...Здебільшого те, як ми бачимо річ, є комбінацією того, чим вона є, та того, що ми очікуємо знайти». До честі Уолтера Ліппмана, слід сказати, що у випадку з його книгою відстань між цими поняттями мінімальна.