ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗВИЧАЄВО ПРАВО
РОЗДІЛ 2. РУСЬКО-ВІЗАНТІЙСЬКІ ДОГОВОРИ
РОЗДІЛ 3. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ КІНЦЯ ІХ - ПОЧАТКУ ХІ СТ.
РОЗДІЛ 4. ДАВНЬОРУСЬКЕ ЦЕРКОВНЕ ПРАВО
РОЗДІЛ 5. ПОХОДЖЕННЯ, СПИСКИ ТА РЕДАКЦІЇ РУСЬКОЇ ПРАВДИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Розвиток історико-правової науки в сучасних умовах супроводжується появою нових форм, сфер і напрямів дослідження. Водночас кожне дослідження історії права повинне базуватись на певних наукових принципах, важливе місце серед яких займає принцип об’єктивності. Нехтування цим принципом значною частиною вчених радянського періоду зумовило накладання табу та різних обмежень щодо тем, які не відповідали тогочасній політичній ідеології. В умовах СРСР нормативно-правовий акт був абсолютно домінуючим джерелом права (радянський позитивізм), внаслідок чого історія права ототожнювалася з історією законодавства. Дослідження звичаєвого права вважались недоцільними та неактуальними.
Нині спостерігається відродження звичаєво-правового напряму історико-правових досліджень. Серед сучасних досягнень у цій сфері слід назвати монографію авторитетного колективу авторів під керівництвом професора І. Б. Усенка «Правовий звичай як джерело українського права ІХ-ХІХ ст.». Інші науковці також поступово приєднуються до історико-правових досліджень звичаєвого права як перспективного наукового напряму, який допомагає побачити право глобально, всебічно та комплексно, а також віднайти універсальні основи правового регулювання
1. Бедрій М. Додержавне право східних слов'ян: проблеми становлення та напрями регулювання / М. Бедрій // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Випуск 59. – Львів, 2014. – С. 50–57.
2. Бедрій М. М. Поняття та властивості історичного типу українського звичаєвого права // Держава, право і юридична думка у Балточорноморському регіоні: історія і сучасність: матеріали ХХУІ Міжнародної історико-правової конференції 27-29 квітня 2012 р., м. Одеса. - Одеса, 2012. - С. 521-525.
3. Бойко I. Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського Королівства (1349–1569 рр.) / I. Й. Бойко. – Львів: Вид-во ЛНУ ім. I. Франка, 2009. – 628 с.
4. Бойко І. Й. Джерела та характерні риси права в Галичині у складі Польського Королівства (1387-1569) / І. Й. Бойко. - Львів: Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 2010. - С. 102.
5. Бостан С. К. До питання про об’єкт і предмет історії держави і права зарубіжних країн як науки та навчальної дисципліни / С. К. Бостан, Л. М. Бостан // Наукова спадщина професора В. С. Кульчицького і сучасність. Матеріали XXIV Міжнародної історико-правової конференції (28 квітня - 1 травня 2011 р.). - Львів, 2011. - С. 107-108.
6. Гетьманчук М. П. Сергій Шелухін: суспільно-політичні погляди та державотворчі ідеали / Гетьманчук М. П., Турчин Я. Б.. – Львів: Дослідно-видавничий центр Наукового Товариства ім. Шевченка, 2006. – 214 с.
7. Грозовський І. М. Особливості землекористування у Запорозькій Січі / І. М. Грозовський // Земля і земельні відносини в історії права, держави і юридичної думки. Матеріали ХХ Міжнародної історико-правової конференції 25-28 вересня 2008 р., м. Судак. - Сімферополь: ДІАЙПІ, 2009. - С. 163-169.
8. Економічні привілеї міста Львова XV-XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упор. М. Капраль, наук. ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. - Львів: Документальна скарбниця Львова, 2007. - С. 638.
9. Ефименко А. Я. Исследования народной жизни. Обычное право / А.Я. Ефименко. - М.: ЛИБРОКОМ, 2010. - 400 с.
10. Заруба В. М. Держава і право Київської та Галицько-Волинської Русі (кінець VIII ст. – початок XIV ст.) / В. М. Заруба. – К.: істина, 2007. – 128 с.
11. Історія держави і права зарубіжних країн (Середні віки та ранній новий час) / за ред. Б. Й. Тищика. – Львів : Світ, 2006. – 696 с.
12. Історія держави і права України / за ред. А. С. Чайковського. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 512 с.
13. Історія українського права / за ред. I. А. Безклубого. – К.: Грамота, 2010. – 336 с.
14. Історія правового регулювання цивільних, кримінальних та процесуальних відносин в Україні (IX-XX ст.) [Текст] : навч. посіб. / І. Й. Бойко ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Юридичний факультет. - Львів : [Видавничій центр ЛНУ імені І. Франка], 2014. - 904 с. - Бібліогр.: с. 867-898.- Предм. покажч.: с. 899-900. - ISBN 978-617-10-0084-1 : Б. ц.
15. Ковальова С. Г. Особисті немайнові та майнові права й обов’язки батьків і дітей в українській родині за звичаєвим правом: відображення у фольклорі / Ковальова С. Г. // Наукова спадщина професора В. С. Кульчицького і сучасність. Матеріали XXIV Міжнародної історико-правової конференції (28 квітня - 1 травня 2011 р.). - Львів, 2011. - С. 186.
16. Кондратюк О. В. Значення спорідненості при звичаєво-правових поділах майна для українського селянина у ХІХ ст. / О.В. Кондратюк // Наукові записки Вінницького національного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія історія. - Вип. 12. - Вінниця. 2007. - С. 492-499.
17. Кудімов А.В., Шафієв М.М. Джерела права Київської Русі / Кудімов А.В., Шафієв М.М. / / Історія держави і права .- 2006. - № 10. - С. 9-10.
18. Кульчицький В.С. Історія держави і права України / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. – К. : ін Юре, 2007. – 624 с.
19. Луць Л. А. Загальна теорія держави та права / Л. А. Луць. - К.: Атіка, 2008. - 412 с.
20. Марисюк К. Б. Майнові покарання за русько-грецькими договорами X століття: історико-правові аспекти / К. Б. Марисюк // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2010. – Вип. 2. – С. 20-25.
21. Музиченко П. П. історія держави і права України / П. П. Музиченко. – К. : Знання, 2007. – 471 с.
22. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави / П. М. Рабінович. - Львів: Край, 2008. - 224 с.
23. Ромінський Є. В. Нормативно-правові договори Київської Русі у сфері державного устрою, влади й управління в контексті загальноєвропейської середньовічної традиції / Є. В. Ромінський // Історико-правова реальність у глобальному і регіональному вимірах: матеріали XXVII Міжнародної історико-правової конференції 21-23 вересня 2012 р., м. Євпаторія. – Частина II. – К., Сімферополь: Доля, 2012. – С. 212-218.
24. Терлюк I. Історія держави і права Середньовічної України / Іван Терлюк, Дмитро Забзалюк. – Львів: Каменяр, 2010. – 232 с.
25. Трофанчук Г. І. Історія держави і права зарубіжних країн / Г. І. Трофанчук. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 46.
26. Цвєткова Ю. В. Деякі приклади візантійського впливу на формування української правової традиції / Ю. В. Цвєткова // Про українське право. – Число II. – Київ, 2007. – С. 145-163.
Актуальність проблеми стає особливо явною в сучасному суспільстві, де політико-правова сфера регулювання залишається недосконалою.
Процес формування світського права на Стародавній Русі був довготривалим і має свої коріння у племінних Правдах східних слов'ян. Ці Правда становили систему норм для юридичного регулювання соціально-економічних та правових відносин у племенних об'єднаннях.
До другої половини XIX століття, на Руській землі, у Середньому Подніпров'ї, відбулася уніфікація подібних Правд цих племен, що спричинило об'єднання їх під загальним Законом Російської держави. Цей Закон мав юрисдикцію на території слов'янського союзу з центром у Києві. Судова практика, яка керувалася цим законом, контролювалася великими князями Києва та княжими та об'єднанними общинними судами.
Наслідки впливу християнства та візантійського права на давньоруське суспільство змінили переважно положення церкви та церковних діячів. Це відбивалося у церковних статутах, таких як Статут князя Володимира, Статут князя Ярослава, статути новгородських князів Всеволода і Святослава, що залишилися до наших днів.
Джерелом права стала законодавча діяльність руських князів XI-XII століть, яка вплинула на фінансове, сімейне і кримінальне право.
Найбільш вагомим пам'ятником давньоруського права є Руська Правда, яка втілювала звичайне та візантійське право, а також законотворчу діяльність руських князів XI-XII століть. Руська Правда дійшла до нашого часу у численних списках XIV-XVI століть, які відрізняються за своїм змістом, обсягом та структурою.
Теоретичну основу даної дослідження становлять монографії та інші наукові розвідки, що відносяться до теоретико-історичного спектру юридичних наук та історії. Серед дослідників, на чиї праці надано особливий акцент, можна виділити наступних: М. Бедрій, М. М. Бедрій, I. Й. Бойко, С. К. Бостан, М. П. Гетьманчук, І. М. Грозовський, А. Я. Ефименко, В. М. Заруба, С. Г. Ковальова, О. В. Кондратюк, А. В. Кудімов, М. М. Шафієв, В. С. Кульчицький, Л. А. Луць, К. Б. Марисюк, П. П. Музиченко, П. М. Рабінович, Є. В. Ромінський, Г. І. Трофанчук, Ю. В. Цвєткова, І. Й. Бойко.
Об'єктом цього дослідження є правовий порядок Київської Русі та джерела, що впливали на його формування.
Предмет дослідження охоплює нормативно-правові акти, що регулювали різні аспекти життєдіяльності Київської Русі.
Головною метою цього дослідження є всебічне розгляд джерел давньоруського права та їх загальна характеристика.
Для досягнення цієї мети ставляться наступні завдання:
- Вивчити етапи становлення давньоруського права;
- Надати загальну характеристику джерел давньоруського права;
- Проаналізувати Руську Правду як основне джерело давньоруського права;
- Виявити основні риси цивільного, речового, спадкового та сімейного права;
- Дослідити кримінальне право, судову систему та судочинство в давньоруській державі.
Під час написання даної роботи були використані наступні методи: наукового пізнання, правового порівняння, аналізу, синтезу, формальної логіки, узагальнення, формально-юридичний, системний, герменевтичний, історико-правовий та діалектичний.
Найдавнішими джерелами російського права є звичаї. Коли звичай отримує санкцію державної влади (а не просто є думкою або традицією), він перетворюється на норму звичаєвого права. Ці норми можуть існувати як в усній, так і в письмовій формі.
Найбільш ранніми письмовими свідченнями російського права є тексти договорів між Руссю та Візантією (911, 944 і 471 роки). В цих текстах містяться норми як візантійського, так і російського права, що стосуються міжнародного, торговельного, процесуального та кримінального права. Тут можна знайти посилання на «закон росіян», який, ймовірно, відображав усні норми звичаєвого права.
До числа найдавніших джерел права також належать церковні статути князів Володимира Святославича та Ярослава Володимировича (X-XI століття). Вони містять норми, що стосуються сімейних відносин, моральності та церковних аспектів. У цих статутах також визначалися повноваження церковних органів і судів.
Основними законодавчими джерелами Київської Русі є «Правда Рославичів» та «Руська правда». До їх створення долучилися Ярослав Мудрий і Іларіон. «Руська правда» була складена у період з 20-х до 70-х років XI століття. Вона включалася в усі юридичні збірники та використовувалася аж до XVI століття.
Сукупність правових звичаїв і законів, які діяли на Русі, складали основу для розгорнутої системи давньоруського права. Схоже на будь-яке феодальне право, воно визначало привілеї, тобто нерівноправність осіб з різних соціальних груп. Так, хлопець майже не мав жодних прав. Права смердів були сильно обмеженими, а тим паче, права закупованих. Водночас, права і привілеї верхівки феодального суспільства були добре захищеними в законодавстві.
