Вступ 3
Виникнення та історичний розвиток людської свідомості 4
Висновок 20
Список використаної літератури 21
Свідомість - це вища, найбільш розвинута і складна форма, відображення, яка властива тільки людині. Виникнути вона могла лише завдяки тому, що становила собою подальший розвиток тих менш досконалих форм відображення, які сформувалися в процесі еволюції живих організмів.
Деякі з цих форм, наприклад, психіка високо розвинутих тварин – приматів, дуже подібні до людської свідомості, однак остання як форма відображення дійсності характеризується певними якісними відмінностями.
Насамперед людська свідомість існує у формі думок, цілей, норм тощо, в яких знаходять своє відображення різноманітні предмети та їх властивості, а також відношення між ними.
Крім того, свідомість нерозривно пов’язана з мовою. Наші думки втілюються у словах і мовних конструкціях, завдяки йому вони можуть зберігатися і передаватися іншим людям. Сприймаючи слова або речення, сказані чи написані кимсь іншим, людина знов-таки перетворює їх у форми своєї свідомості.
1. А. Г. Спиркин «Сознание и самосознание», Москва, 1992.
2. А.В. Петровский «Введение в общую психологию», Москва, 1996.
3. А.Е. Щедрин «Психика. Сознание. Бессознательное», Тбилиси, 1999.
4. В.Ф. Петренко «Психосоматика сознания», Москва, 1998.
5. Е.В. Шорохова «Проблемы сознания в философии и естествознании», Москва, 1991, стр. 361.
6. И.П. Павлов «Проблемы сознания» (статья), Москва, 1996.
7. С. Л. Рубенштейн «Бытие и сознание», Москва, 1957, стр. 256, 328.
8. С. Л. Рубенштейн «Принципы и пути развития психологии», Москва, 1999, стр. 354.
На питання «Що таке свідомість?» - навряд чи можна дати відповідь, що володіє точністю математичної формули. Занадто складний і своєрідний об''єкт. Однак помилково вважати, що в області явищ свідомості немає закономірностей і що воно не піддається пізнанню.
Як і поняття психіки, поняття свідомості пройшло складний шлях розвитку, одержало різні трактування в різних авторів, у різних філософських системах і школах. У психології аж до дійсного часу воно вживається в дуже різних значеннях, між якими часом майже немає нічого загального. Я приведу одне з визначень свідомості, що дав радянський психолог А. Г. Спиркин: «Свідомість - це вища, властива тільки людині і зв''язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому, оцінному і цілеспрямованому відображенні і конструктивно-творчому перетворенні дійсності, у попередній розумовій побудові дій і передбаченні їхніх результатів, у розумному регулюванні і само контрольовані поводження людини».
Свідомість – це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов''язаним з діяльністю, в процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.
Походженням і функціями свідомості пояснюється те, що вона за своєю природою має діяльнісний і суспільний характер; до «компетенції» свідомості відноситься осмислене відображення дійсності, розуміння її, певне ставлення як до предметної дійсності, так і до інших людей, суспільства, оцінка речей, явищ, подій, людських вчинків – відповідно до певних понять і критеріїв. Свідомість існує насамперед як властивість окремої людини, як внутрішній світи «Я», але свідомість кожної людини в кожний момент життя є діалектичною єдністю, переплетенням, взаємодією індивідуально-особистісного і суспільного.
Подібно до того, як у своєму історичному походженні свідомість має біологічні передумови (розвиток вищої нервової діяльності і психіка тварин), так їх має і свідомість кожної окремої людини. Свідомість людства розвивалася і розвивається за законами не біологічної еволюції, а суспільно-історичного процесу. Якщо ж говорити про окрему людину, то вона народжується, маючи не свідомість, а лише можливість, здатність стати свідомою істотою. Ця можливість міститься в будові її тіла, органів чуття і особливо мозку, в його надзвичайній досконалості і пластичності. Виникає й формується індивідуальна свідомість остільки, оскільки дитина вступає в спілкування з іншими людьми, оволодіває формами і способами практичної, предметної діяльності, навчається користуватися, оперувати предметами, створеними «людиною для людини», включається у світ людської матеріальної і духовної культури, освоює її цінності. Тому як суспільна, так і особиста свідомість мають не абстрактний і позачасовий, а конкретно-історичний характер.
