ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. УКРАЇНСЬКІ ПРИСЛІВ''Я ТА ПРИКАЗКИ.ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ 5

1.1. Українські прислів''я та приказки.Історія виникнення 5

1.2. Українські прислів''я та приказки 12

РОЗДІЛ ІІ.ВИКОРИСТАННЯ НАЗВ РОСЛИН,ТВАРИН,ПТАХІВ,РИБ,КОМАХ В УКРАЇНСЬКИХ ПРИКАЗКАХ ТА ПРИСЛІВ''ЯХ 16

2.1. Особливості використання назв тварин,птахів,комах та риб в українській народній творчості 16

2.2. Приклади використання назв тварин,птахів.комах та риб в українських прислів''ях та приказках 21

ВИСНОВКИ 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 32

Прислів'я та приказки у слов'ян побутували з незапам'ятних часів. Поява писемності в Київській Русі застала цей жанр народної творчості уже в розквіті. Автори перших пам'яток давньоруської літератури не просто фіксують фразеологізми, а й застосовують їх з відповідною ідейно-художньою метою. В літописах, «Руській Правді», «Слові о полку Ігоревім» прислів'я використовуються то в прямому, то в переносному значеннях.
З утворенням української народності стали з'являтись прислів'я і на власне українському грунті, що відбивали вже нові історичні події — боротьбу з кочовими нападниками, польсько-шляхетським поневоленням, відтворювали нові суспільні стосунки.
Перші рукописні збірки прислів'їв започаткувала книжка «Приповісті посполиті» (кінець XVII ст.) Климентія Зіновієва. У першій половині XIX ст. з'являються вже друковані фразеологічні словники, складені за найпростішим, тоді дуже поширеним принципом розміщення матеріалу — за початковими літерами кожної приказкової одиниці. Так були укладені «Малорусские пословицы и поговорки» (1834) В. Смирницького, «Галицькі приповідки і загадки» (1841) Г. Ількевича, «Сборник малорусских пословиц и поговорок» (1857) О. Шишацького-Ілліча та ін

1. Андреєва Т. М. Поетика ініціаційного простору в українському фольклорі: дис. ... канд. філол. наук: 10.01.07 / Т. М. Андреєва. – К., 2009. – 242 с.
2. Васильченко В. «Незафіксована історія наших предків»: фразеологізм і обряд / В. Васильченко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика». – Вип. 8. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2008. – С. 136.
3. Васильченко В. Генетичні зв’язки української обрядової фразеології з етнічною культурою (обрядовий аспект) / В. Васильченко // Дивослово. – 2009. – № 6. – С. 374.
4. Васильченко В. Етнокультурна семантика архаїчних компонентів фразеологічних одиниць / В. Васильченко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика». – Вип. 9. – Херсон, 2009. – С. 140.
5. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень / В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 20011. – № 5. – С. 486.
6. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів'я, загадки, скоромовки: Для ст. шк. віку. [Упор., передм. та прим. Н. С. Шумади]. - К.: Веселка, 2009. - 606 с.
7. Івановська О. П. Український фольклор як функціонально-образна система суб’єктності: монографія / О. П. Івановська. – К.: ТО В УВПК «ЕксОб», 2005. – 228 с.
8. Нікіфоров А. Н. Українська народна поетична творчість. — К., 2009, с. 126;
9. Мишанин О, В. Народна словесність найдавнішого часу і Київської Русі // Історія української літератури. — К., 2007, т. 1, с. 334.
10. Мудре слово. Прислів'я і приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Випуск ІІ. [Зібрав і упорядкував В. Чебаненко]. - Запоріжжя, 2008. – 169
11. Кобів. Ю.А. Про українські назви // Дзвін. - 2010. - №8. - С. 145.
12. М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість:Підручник. - 2-ге вид., Стер. - К.: Знання - Прес, 2013. - 591 с.
13. Противенська О.Г., Мещерякова М.Г. Українська література у схемах і таблицях. - Х.: Країна мрійтм, 2012 - 100 с.
14. Коваль А.П. Слово про слово. - К.: Рад. шк., 2008. - 384 с.
15. Лозко Г.С. Українське народознавство. - К.: Зодіак - ЕКО, 2009. 368с.
16. Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. – К. : «АртЕк», 2008. – 728 с.; іл. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).
17. Ужченко В. Д. Східноукраїнська фразеологія: монографія / В. Д. Ужченко. – Луганськ: Альма-матер, 2011. – 262 с.
18. Українське Народознавство: Навч. Посіб. / За ред. С.П. Павлюка, Передмова М.Г. Жулинський. - 3-тє вид., Віпр. - К.: Знання, 2006. - 568 с.
19. Фещенко М.М. З легенд про назви рослин // УМЛШ. -2010. - №3 - С. 276.
20. Фещенко М.М. Квітка кохання і боротьби // КС.2009 . Мудре слово. Прислів'я і приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Випуск ІІ. [Зібрав і упорядкував В. Чебаненко]. - Запоріжжя, 2012. - 169 с.
21. Філіпчук М. В. Етносимволіка мовних одиниць в українському обрядовому дискурсі: Автореф... канд. філол. н.: 10.02.01 / М. В. Філіпчук. – Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. – К., 2007. – 200 с.
22. Чернова А. В. Концепти «батько», «мати» в українській лексико-фразеологічній системі світу: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ А. В. Чернова. – Дніпропетровськ, 2010. – 253 с.

ВСТУП

Актуальність. Прислів''я та приказки — неоціненна скарбниця народної мудрості. Кожне покоління вносить у цю невичерпну скарбницю нові коштовні діаманти, що збагачують культуру народу. Як витвір народного генія вони супроводжують людство від сивої давнини і до наших днів.

Сила, мудрість і поетична краса прислів''я та приказок — це вияв народного розуму й гумору, влучності й дотепності народного слова.

Зміст прислів''їв та приказок невичерпний. У них відображено багатогранність життя, побуту, звичаїв народу, його історія, мораль. «Багатовіковий досвід трудового люду, його творча снага, сила духу, біль і гнів, боротьба, страждання, мрії, — відзначав О. Т. Гончар, — усе це зафіксоване в слові, в народній пісні, думі, прислів''ї і повнозерному народному афоризмі».

Прислів''я та приказки у слов''ян побутували з незапам''ятних часів. Поява писемності в Київській Русі застала цей жанр народної творчості уже в розквіті. Автори перших пам''яток давньоруської літератури не просто фіксують фразеологізми, а й застосовують їх з відповідною ідейно-художньою метою. В літописах, «Руській Правді», «Слові о полку Ігоревім» прислів''я використовуються то в прямому, то в переносному значеннях [1,c,78].

У прислів''ях часто згадуються птахи й звірі, їхні характерні риси пов''язуються з рисами людей. Так вовк став уособленням жорстокої людини («Пожалів вовк кобилу — залишив хвіст і гриву»), заєць — боязливої («Полохливий заєць і пенька боїться»), лисиця — хитрої («Дивиться лисицею, а думає вовком»), свиня — нахабної, безсоромної («Посади свиню за стіл, а вона й ратиці на стіл»). Такі ж переносні ознаки мають і птахи: орел, сокіл — сильний, швидкий («Клекіт орлячий з-під хмари чути»), сорока — говірлива, ворона — криклива («Сорока від свого язика страждає», «Ворона маленька, та рот великий»).

Мета роботи:розкрити використання назв тварин,птахів,риб,комах в українських приказках та прислів''ях.

Завдання:

 розкрити особливості виникнення українських приказок;

 охарактеризувати використання назв тварин,рослин,птахів в українських приказках.

Об''єкт дослідження: українські приказки та прислів''я.

Предмет дослідження: використання назв тварин,рослин,птахів в українських приказках.

Структура робота. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел.

ВИСНОВКИ

До неоціненних коштовностей фольклору будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів''я та приказки— короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам''яттю народу та результатом його спостережень над життям і явищами природи, що дає змогу молодому поколінню формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику.

У своїй сумі прислів''я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, — словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь нашого народу, чия невичерпна талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум і тепер продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що громадилася віками. Різкої межі між прислів''ями та приказками не існує, а основна відмінність полягає насамперед у тому, що прислів''я є більш розгорнутими, ніж приказки.

Про прислів''я й приказки нашого народу протягом століть написано чимало праць, висловлено багато цікавих думок і припущень.

Справжній науковий підхід до їхнього студіювання здійснив учений зі світовим ім''ям О. О. Потебня. «Мова — не тільки матеріал поезії, як мармур — скульптури, але й сама поезія, — писав він, — а тим часом поезія в ній неможлива, якщо забути наочне значення слова...»

Прислів''я — це стислий, влучний, образний, здебільшого народний вислів, який стосується характеристики різноманітних явищ життя... їх уживають у мові для розкриття явищ життя й побуту, різних типових життєвих обставин і ситуацій. Це, як правило, завершені, логічно вмотивовані, двочленні, зримовані речення, наприклад: «Життя прожити — не поле перейти»; «Не святі горшки ліплять»; «Кулик знає, куди чайка літає»; «Коли вже за що взявся — веди до краю»; «Як спить, так не їсть, а як Ість, то не дрімає».

Прислів''ям властиві глибокий зміст і досконала форма. Музично-словесна гармонія, притаманні їм інші художні властивості підсилюють духовні переживання людини, сприяють формуванню емоційно-експресивних процесів — соціальних, інтелектуальних, естетичних.

Приказка є влучним образним народним висловом.

Зміст її, на відміну від прислів''я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність; часто-густо це вкорочене прислів''я, наприклад: «як сніг на голову»; «вивести на чисту воду»; «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з''їв».

У роботі ми розглянули особливості використання назв тварин,рослин,птахів,риб в українських прислів''ях та приказках.