ВСТУП
РОЗДІЛ 1: ВИБОРЧЕ ПРАВО І ВИБОРЧА СИСТЕМА У ФРАНЦІЇ
РОЗДІЛ 2: ВИБОРЧЕ ПРАВО І ВИБОРЧА СИСТЕМА У ПОЛЬЩІ
РОЗДІЛ 3: ПОРІВНЯННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ ТА ПОЛЬСЬКОЇ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Розглядаючи виборчу систему Франції, можна сказати, що пасивне виборче право надається для обрання у Національні збори у 23 роки, у Сенат - із 35 років. Певна виборча застава фігурує на усіх виборах. У випадку виборів президента республіки сума застави дорівнює 10 тис. франків, а при обранні депутатів відповідно - 1 тис. із кандидата, а щодо сенаторів - 200 фр. Згідно офіційній версії, внесення застави також пояснюється необхідністю часткового покривання витрат на виборчу кампанію та у деякій мірі перешкоджання висунення "фантазерів", а саме осіб, які висувають свою кандидатуру з іншими цілями, а саме не задля свого обирання. Окрім того, кандидати саме на пост президента також повинні надати до Конституційної ради декларацію щодо свого майнового положення, а у разі обрання надати зобов'язання, щодо зобов’язань представити нову декларацію вже перед закінченням власного мандата. Декларація публікується у офіційному органі країни.
1. Konstytucja Rzeczpospolitej Polskiej. — Warasawa, 1997.
2. Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. — Вашингтон: Міжнародна фундація виборчих систем (IFES). — 2002.
3. Зеленько Г. Україна-Франція: політико-владні структури в умовах модернізації // Людина і політика. Українські соціально-гуманітарні науки, – № 12, – 2000 р.
4. Ковачев Д.А. Конституционное право государств Европы. – М., 2005
5. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В.О.Ріяки. — К.: Юрінком Інтер, 2002. - 512 с.
6. Кузенко В.І. Франція вибирає. – К., 2007.
7. Політико-правові аспекти фінансування політичних партій: світовий досвід та Україна. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім.. Івана Франка. 2003. – 162 с.
8. Реформы общественной администрации в Польше: требование времени и необходимость // Панорама польских реформ. – 1998. – №3. – С.74.
9. Страшун Б.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран Т.1 – М., 2000
10. Страшун Б.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран Т.4. – М., 2001
Одним з найдревніших інститутів людського суспільства постає інститут виборів. Деяка форма виборності існувала ще у родовому суспільстві, в рабовласницьких суспільствах Греції і Риму вибори теж відображували найважливіший принцип державності. В феодальному суспільстві деякі елементи виборності також мали суттєве значення, винятково станові вибори у містах. Проте особливо широке значення вибори набули із розвитком капіталістичних суспільних стосунків та появою саме республіканської форми правління. Створений на основі загальновідомого виборчого права саме вищий виборчий орган, або парламент, який найбільш адекватно відповідав поширеним суспільним відносинам новітнього капіталістичного ладу. Вже у цей етап виборча кампанія активно застосовувалась як ефективний інструмент у політичній боротьбі та як ознака популярності тих або інших політичних груп та їхніх представників.
В більшості сучасних держав виборами поставали невід'ємні елементи суспільно-політичного життя. Саме від їхнього характеру багато у чому залежали ступені демократизму політичного ладу. Обмеження положення виборності представницьких органів та запровадження безпідставних виборчих цензів й фальсифікації результатів голосування, що як правило, означають перетворення у авторитарні методи здійснення влади.
В сучасних демократичних державах виборами являли собою основні форми волевиявлення населення, форми реалізації народного суверенітету саме, як одного із основних конституційних положень. Участь в виборах постає найважливішим засобом, за допомогою котрого виборці мають право та можливість здійснювати контроль саме за формуванням й діяльністю як законодавчих, так й виконавчих органів влади та органів місцевого самоврядування, чіткої категорії посадових осіб, що отримують свій пост у результаті виборів.
Вибори в всіх країнах світу мають одну ціль - легітимувати владу. Через їхнє посередництво народ визначає власних представників та наділяє їх мандатом задля здійснення його незалежних прав. Тим самим й реалізує одне із найважливіших прав людини та громадянина. З допомогою виборів постають різні органи у публічній владі - парламенти, глави держав та іноді уряди й судові органи та органи місцевого самоврядування. Виборами широко користуються для формування й органів громадських об'єднань, проте ці вибори перебувають саме за межами конституційно-правового регулювання, та за винятком тих невеликих випадків, якщо окремі види з громадських об'єднань виконують саме публічні функції.
Дотримання саме принципів виборчого права під час виборів робить ці вибори дійсним й народним волевиявленням. Насупроти, порушення даних принципів ставить під загрозу легітимність виборів, та отже, й виборних органів влади й самоврядування.
Установлення тієї або іншої виборчої системи також є результатом суб'єктивної селекції, що нерідко визначається співвідношенням саме політичних сил у законодавчому органі. Одні чи інші засоби визначення підсумків виборів доволі часто опиняються більш вигідними для окремих партій, та природно те, що вони домагаються залучення до виборчого законодавства деяких вигідних їм способів. Обмежуються свободи дій депутата. Проте за пропорційної системи дії депутатів після обрання до рядів парламенту підпорядковуються тільки програмі партії й вказівкам керівників.
Та останнє, на чому охота наголосити - купівля місць в парламенті. Це є явищем, що є й до болю знайомим й для нашої країни. Адже спрацьовує принцип: «в кого більше грошей, того й влада». Й тут вже не досить важливо, хоче людина насправді працювати або не хоче. Їхньою метою є просто вступ до рядів парламенту. А вже для цього багатьом й величезних грошей зовсім не шкода.
