ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ВЗАЄМОЗВ''ЯЗОК НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ УЧНІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ 6

1.1.Поняття та характеристика основних методів, форм організації та принципів навчання та виховання 6

1.2.Урок – основна форма організації навчально-виховного процесу 11

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОЗВ''ЯЗКУ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ 20

2.1. Погодженість дій педагогічного колективу як важливий фактор удосконалювання навчально-виховного процесу 20

2.2. Аналіз спостереження занять з погляду реалізації цілей взаємозв''язку уроку та позакласної роботи у контексті взаємозв''язку навчання і виховання. 22

2.3. Шляхи взаємодії викладачів та вихователів з метою досягнення ефективності взаємозв''язку навчання та виховання 25

ВИСНОВКИ 32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 34

ДОДАТКИ 36

Питання забезпечення взаємозв'язку уроку й позакласної роботи є складеним компонентом більше загальної педагогічної проблеми - органічної єдності навчально-виховного процесу, спрямованого на досягнення соціально-значущих цілей, які стоять перед навчальним закладом.
У педагогічній літературі (Н.І. Болдирьов, З.І. Васильєва, В.С. Ільїн, І.М. Кантор, Н.А. Менчинська, М.І. Рожков, В.Н. Ягодкін і ін.) навчання й виховання розглядаються як складні педагогічні явища, які в реальному процесі функціонують як самостійні явища і як цілісність. Єдність проявляється насамперед у реалізації єдиної вихідної мети навчання й виховання, що полягає у всебічному розвитку особистості. Особистість, одночасно будучи об'єктом виховання й навчання, формується як цілісна структура. Основу єдності навчання й виховання педагоги бачать у філософському положенні про те, що свідомість людини розвивається тільки в процесі пізнання навколишнього світу. У процесі пізнавальної діяльності розвиваються й здобуваються особистісні якості, що робить навчання діючим засобом виховання. Так, В.С. Ільїн відзначає цілісність навчально-виховного процесу, в основі якого лежить єдність навчання й виховання. Засвоєння наукових знань, навичок, указує автор, здійснюється завдяки активній роботі мислення, пам'яті, уяви й інших процесів розумової діяльності. Внутрішньою силою, що стимулює, направляє, регулює цю діяльність, є відношення до неї: стан зацікавленості, відповідальності, вольової напруги й ін. Проявляючись у діяльності, вони закріплюються, стають якостями особистості

1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2003. – 137 с.
2. Бондар В. І. Дидактика: Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 264 с.
3. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2003. – 316 с
4. Власова О. І. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2005. – 400 с.
5. Вознюк Н. М. Етико-педагогічні основи формування особистості: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 196 с.
6. Волкова Н. П. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2003. – 576 с.
7. Гура О. І. Вступ до спеціальності “Педагогіка вищої школи”: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 224 с.
8. Забродський М. М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 189 с.
9. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2005. – 180 с.
10. Кузьмінський А. І., Омельяненко В. А. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-прес,2003. – 418 с.
11. Кукушин В.С. Теория и методика воспитательной работы. – Ростов-на-Дону, 2002.
12. Культура современного урока / Под ред. Щурковой Н.Е. – М.: Педагогическое общество России, 2000. – 112 с.
13. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 128 с.
14. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник. – К.: “ЕксОб”, 1999. – 303 с.
15. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Гранмна, 1999. – 350 с.
16. Ольшанский Д. В. Психология мас. – СПб.: Питер, 2002. – 363 с.
17. Педагогіка в запитаннях і відповідях: Навчальний посібник / Л. В. Кондрашова, О. А. Пермяков та ін. – К.: Знання, 2006. – 252 с.
18. Педагогіка: Навчальний посібник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов. – Вінниця: РВВ ВАТ “Віноблдрукарня”, 2001. – 200 с.
19. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеля- ненко. – К.: Знання-Прес, 2006. – 700 с.
20. Педагогічний словник / За ред. М. Д. Ярмаченка. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 516 с.
21. Поташник М.М. Требования к современному уроку. Методическое пособие. – М.: Центр педагогического образования, 2007. – 272 с.
22. Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001.
23. Семенова А. В., Гурін Р. С. Осипова Т. Ю. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 319 с.
24. Степанов О. М., Фіцула М. М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – 520 с.
25. Столяренко А. М. Психология и педагогика: Учебное пособие. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 423 с.

Виховання і навчання в сучасній педагогічній науці самостійні терміни, але вони повинні бути органічно пов''язані.

Навчання – це процес опанування підростаючими поколіннями знань, навичок та вмінь, набуття професійно важливих якостей. Навчання в професійній освіті являє собою планомірну, організовану, спільну і двосторонню діяльність викладачів та учнів, спрямовану на свідоме, міцне і глибоке опанування останніми системи знань, навичок і вмінь, процес, під час якого набувається загальна освіта, розвивається особистість учня, його світогляд, засвоюється досвід людства і професійної діяльності. Результатом завершеного навчання є отримання певної освіти.

Виховання - це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої, планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування його особистості.

Оптимальне співвідношення між проблемою виховання та навчання – фундаментальна проблема педагогіки у різні часи. Так, наприклад, Ж.-Ж. Руссо та К. Ушинський провідну роль віддавали вихованню, підпорядковуючи йому навчання. Ушинський зазначав, що «Без духовного розвитку людини все фактичне пізнання, зокрема математичні чи мікроскопічні дослідження не несуть користі, а можуть призвести навіть до шкоди самій людині і її оточенню».

Сучасна педагогічна теорія розглядає навчання та виховання в єдності, яка не виключає специфіки навчання та виховання, з глибоким пізнанням їх сутності, функцій, організації, засобів, форм та методів.

Одним з важливих аспектів проблеми єдності навчання й виховання є питання взаємозв''язку занять і позакласної роботи. Його рішення безпосередньо пов''язане з необхідністю підвищення якості навчально-виховної роботи за рахунок забезпечення розмаїтості форм позакласної роботи, органічно пов''язаних з уроками за змістом, цілями, прийомами корекційного впливу на учнів.

Актуальність дослідження. Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання учнів, опануванням ними основами наук, багатством національної та світової культури. Виховання має за мету формування рис і якостей учня згідно з його здібностями й інтересами у рамках державної політики виховання. Сутність виховання полягає в тому, що в процесі його формується світогляд, мораль, високі естетичні смаки та ставлення учня як особистості до навколишнього світу.

Проблема взаємозв''язку навчання та виховання завжди актуальна, оскільки викладачеві потрібно враховувати індивідуальні особливості та темперамент учня, також те, яке виховання було отримано учнем від батьків.

На дидактичну й виховну цінність взаємозв''язку класних і позакласних занять вказується в загально педагогічних роботах (Н.І. Болдирьов, З.І. Васильєва, В.С. Ільїн, Б.Т. Лихачов і ін.).

У цей час у спеціальній літературі відсутні конкретні рекомендації із забезпечення єдності навчання і виховання на уроці, засновані на експериментальному дослідженні проблеми. У свою чергу відсутність рекомендацій з організації такого взаємозв''язку утрудняє реалізацію її в практичній діяльності. У зв''язку з цим актуальним є дослідження шляхів взаємозв''язку уроків і позакласної роботи, що сприяють якісному засвоєнню знань учнями.

Об''єкт дослідження: процес формування знань в учнів.

Предмет дослідження: взаємозв''язок навчання і виховання в навчально-виховному процесі як фактор підвищення якісного засвоєння матеріалу.

Мета дослідження: визначення педагогічних умов підвищення ефективності єдності навчання й виховання.

Для досягнення даної мети необхідні наступні завдання дослідження:

1. визначити та проаналізувати теоретичні основи оптимізації взаємозв''язку заняття й позакласної роботи як у загально педагогічній, так і в спеціальній літературі;

2. вивчити стан реалізації взаємозв''язку навчання і виховання в практиці й простежити її вплив на якість засвоєння матеріалу учнями.

Основні методи дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної, методичної й спеціальної літератури за проблемою дослідження; вивчення досвіду роботи викладачів.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

В удосконалюванні процесу навчання, активізації пізнавальної діяльності учнів, у підготовці їх до праці, самостійного життя в суспільстві важлива роль належить постійному й цілеспрямованому взаємозв''язку уроку й позакласної роботи.

Аналіз загальної й спеціальної психолого-педагогічної літератури за проблемою дослідження свідчить про те, що раціональна організація взаємозв''язку уроків і позакласної роботи є діючим засобом оптимізації навчально-виховного процесу, оскільки дозволяє підвищити ефективність як уроку, так і позакласної роботи.

Разом з тим проведені спостереження показали, що в існуючій практиці такий взаємозв''язок хоча й має місце, однак її освітні, виховні й корекційні можливості реалізуються не повною мірою. До типових недоліків у вирішенні розглянутої проблеми варто віднести те, що зв''язок здійснюється недостатньо системно, часто утруднений через непогодженість у діяльності вчителів і вихователів. Взаємозв''язок, як правило, встановлюється за змістом роботи й значно рідше за використовуваними методами, формованими уміннями і навичками.

На уроці в більшості випадків недостатньо продумано використовуються знання, придбані учнями в позаурочний час. Отримані дані свідчать, що при такій організації взаємозв''язку позакласна робота не робить суттєвого впливу на якість знань учнів. Більшість учнів не можуть залучити знання, отримані на позакласних заняттях, не включають їх у єдину систему знань за темою.

Особливості взаємозв''язку уроків й позакласної роботи обумовлені специфікою учбово-пізнавальної діяльності розумово відсталих учнів, а саме: знижені здатності до переносу знань, сформованих в одних умовах, в інші ситуації; нерозвиненість умінь узагальнення в цілісну систему інформації з різних джерел; недостатня пізнавальна активність.

З огляду на це, були визначені умови, при реалізації яких ефективність взаємозв''язку може бути значно підвищена. До таких умов віднесені:

1) використання оптимальних форм взаємозв''язку уроків й позакласної роботи залежно від цілей вивчення й змісту конкретного навчального матеріалу;

2) розвиток пізнавального інтересу в учнів до досліджуваного на уроці матеріалу на основі активізації їхньої позакласної діяльності;

3) облік індивідуальних особливостей при залученні їх у виконання різних видів позакласної роботи й використанні її результатів на уроці;

4) розмаїтість форм позакласної роботи, що цілеспрямовано активізує різні види учбово-пізнавальної діяльності учнів;

5) спеціальна робота з розвитку в учнів умінь поєднувати інформацію, отриману з різних джерел, у цілісну систему знань.

Провідне місце в комплексі умов підвищення ефективності взаємозв''язку уроків й позакласної роботи займає правильний вибір форм зв''язку. Педагогічно ефективна форма взаємозв''язку забезпечує різноманітну пізнавальну діяльність учнів на основі різних джерел інформації, передбачаючи наступність використовуваних корекційних прийомів на уроці й у ході позакласної роботи. Вибір форми взаємозв''язку в значній мірі визначається цілями вивчення й змістом матеріалу. Йому повинен передувати аналіз навчального матеріалу з позицій рівня готовності учнів до засвоєння нового рівня складності матеріалу, характеру його викладу в навчальному посібнику.

Дотримання цих умов забезпечує суттєве підвищення якості знань учнів, сприяє кращому засвоєнню ними досліджуваного матеріалу. Знання, засвоєні учнями на основі взаємозв''язку уроків і позакласної роботи, характеризуються повнотою, більшою узагальненістю, динамічністю, легше актуалізуються в нових умовах, що свідчить про позитивні зміни в розумовому розвитку учнів.