ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ДІЄВОСТІ ПРАВА 6
Висновки до 1 розділу 28
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ДІЄВОСТІ ПРАВА 30
2.1. Поняття дієвості права та його співвідношення з поняттям ефективності права 30
2.2. Дієвість та дійсність права 40
2.3. Види дієвості права 49
Висновки до 2 розділу 58
РОЗДІЛ 3. ЧИННИКИ ТА ІНДИКАТОРИ ДІЄВОСТІ ПРАВА ЯК АНТРОПОСОЦІОКУЛЬТУРНОГО ЯВИЩА 60
3.1. Онтологічні основи дієвості права 60
3.2. Гносеологічні основи дієвості права 65
3.3. Аксіологічні основи дієвості права 68
3.4. Індикатори дієвості права 72
3.4.1. Соціологічні критерії дієвості права 72
3.4.2. Реалістичний підхід до дієвості права 76
Висновки до 3 розділу 79
ВИСНОВКИ 81
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 88

Дієвість права, в цілому здійснює свій вплив і через цінності, які мають значення для особи, групи людей або суспільства загалом. Тому, даремною була б спроба оминути розвиток цінностей. Як пише І. В. Кравцов, становлення цінностей здійснили ще давньогрецькі мислителі, що цінності поділяли на цінності когнітивної діяльності (істина), цінності естетичного задоволення (краса) і соціальної адаптації та моралі (справедливість, добро тощо). Культурі Давнього Риму були притаманні дві групи цінностей: парадигматичні та синтагматичні. Парадигматичні цінності виражались взаємозаперечними протиставленнями (добро та зло, справедливість і несправедливість тощо), а синтагматичні мали подібну або однакову природу (суспільство-індивід) .
Римляни базували свої цінності на основі природного права. Вони вважали, що природне право є чинним правом, але не розглядали його в якості теоретико-правової категорії, а лишень як зовнішню форму для норм фактичного права. Норми природного права римляни виводили із природи самої людини, речей і з відношень «людина-річ», «людина-людина». Природне право вважалось справжнім, вищим законом, якому має відповідати або до якого повинен пристосуватись людський дух, в той же час воно було основою для найголовнішої цінності – порядку в державі. Разом з цією цінністю відзначали ще справедливість та добро

1. Балинська О. М. Семіотика права: монографія / О. М, Балинська. – Львів: ЛьвДУВС, 2013. – 416 с.
2. Баран А. В. Праворозуміння: гносеологічний аналіз / А. В. Баран. // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. – 2015. – № 827. – С. 120–127.
3. Берендєєва А. І. Історична ґенеза концепцій праворозуміння / А. І. Берендєєва. // Південноукраїнський правничий часопис. – 2015. – № 3. – С. 57–60.
4. Бернюков А. М. Основні методологічні засади правової гносеології / А. М. Бернюков. // Часопис Київського університету права. – 2013. – № 4. – С. 18–21.
5. Бикова Я. А. Історичний підхід у сучасних процесах пізнання права / Я. А. Бикова. // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. – 2011. – № 44. – С. 95–102.
6. Бусел В. Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови / В. Т. Бусел. – К.: Перун, 2005. – 1615 с.
7. Васецький В. Ю. Історико-філософський аспект природно-правового і позитивно-правового принципів праворозуміння / В. Ю. Васецький. // Альманах права. – 2012. – № 3. – С. 122–125.
8. Ватаманюк Л. Проблема пізнання права: гносеологічні межі та можливості / Л. Ватаманюк, Т. Гарасимів. // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки.. – 2017. – № 861. – С. 83–87.
9. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: підручник / Ю. А. Ведєрніков. – Дніпро: ДДУВС, 2016. – 480 с.
10. Волков А. М. Основы права : учебник для прикладного бакалавриата / А. М. Волков, Е. А. Лютягина. – М.: Юрайт, 2018. – 254 с.
11. Габаковська Х. Аксіологічна природа права: теоретико-пізнавальний підхід / Х. Габаковська. // Держава і право. – 2017. – № 1. – С. 67–72.
12. Гураленко Н. А. Справедливість як константа суддівського пізнання / Н. А. Гураленко. // Порівняльно-аналітичне право. – 2016. – № 2. – С. 257–260.
13. Данильян О. Г. Філософія права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань, С. І. Максимов. – Харків: Право, 2009. – 208 с.
14. Євашев І. В. Вплив аксіології права на розвиток теорії прав людини / І. В. Євашев // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2013. – № 1. – С. 112–120.
15. Жаровська І. Правова соціалізація на сучасному етапі розвитку правової науки / І. Жаровська. // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. – 2016. – № 855. – С. 193–198.
16. Жуган Д. М. Проблеми розвитку праворозуміння в Україні на початку XXI ст. (загальнотеоретичний аспект) / Д. М. Жуган. // Вісник ОНУ ім. І.І. Мечникова. – 2016. – № 2. – С. 25–34.
17. Завальнюк В. В. Ефективність права: антропологічний та євроінтеграційний аспекти / В. В. Завальнюк. // Lex portus. – 2017. – № 1. – С. 39–49.
18. Завгородній В. А. Інформаційно-психологічний аспект впливу практики Європейського суду з прав людини на юридичну діяльність в Україні / В. А. Завгородній. // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. – 2018. – № 3. – С. 24–27.
19. Заморська Л. І. Дія та дійсність нормативності права (за Г.Кельзеном) / Л. І. Заморська. // Наукові праці НУ «ОЮА». – 2012. – С. 282–289.
20. Іванов В. М. Історія держави і права України: підручник / В. М. Іванов. – К.: МАУП, 2007. – 552 с.
21. Кармаліта М. В. Право як спосіб відображення об’єктивних потреб суспільства / М. В. Кармаліта. // Право і суспільство. – 2013. – № 6. – С. 20–24.
22. Карпічков В. О. Правова реальність та правове життя суспільства: співвідношення та взаємодія / В. О. Карпічков. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2014. – № 24. – С. 40–44.
23. Карпічков В. О. Правова реальність як вияв цінності права: підходи до характеристики / В. О. Карпічков. // Альманах права. – 2012. – № 3. – С. 191–194.
24. Ковальчук О. М. Цінність права в соціологічному підході до праворозуміння / О. М. Ковальчук, В. О. Хаврук. // Часопис Київського університету права. – 2012. – № 2. – С. 15–18.
25. Козирєв М. П. Соціологія: навчальний посібник / М. П. Козирєв. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. – 440 с.
26. Козюбра М. І. Загальна теорія права / М. І. Козюбра. – К.: Ваіте, 2015. – 392 с.
27. Копоть В. О. Концептуальні основи правового реалізму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.12 «філософія права» / Копоть В. О. – Київ, 2008. – 17 с.
28. Корнієнко В. В. Відмінні і спільні риси ефективності права та ефективності законодавства / В. В. Корнієнко. // Митна справа. – 2011. – № 4. – С. 357–360.
29. Котенко О. А. Правове регулювання в контексті дії права та його основоположних принципів / О. А. Котенко. // Альманах права. – 2012. – № 3. – С. 199–202.
30. Кравченко С. С. Взаємозв’язок теорії правового реалізму і правового прагматизму у філософії США / С. С. Кравченко. // Актуальні проблеми держави і права. – 2011. – № 60. – С. 470–477.
31. Кравчук В. М. Праворозуміння - важлива наукова проблема правового життя України / В. М. Кравчук. // Актуальні проблеми правознавства. – 2016. – № 1. – С. 19–25.
32. Кравцов І. В. Класифікація правових цінностей та її значення для правової теорії і практики / І. В. Кравцов. // Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки.. – 2017. – № 200. – С. 51–55.
33. Кулак Н. В. Механізм правового регулювання та його елементи / Н. В. Кулак, А. В. Ананченко. // Актуальні питання державотворення у аспекті євроінтеграційних процесів в Україні. – 2016. – № 1. – С. 70–73.
34. Лазур Я. В. Розвиток прав і свобод громадян у період античності / Я. В. Лазур. // Публічне право. – 2011. – № 3. – С. 245–252.
35. Легка О. В. Реалізація норм права: теоретико-правові аспекти / О. В. Легка. // Право і суспільство. – 2012. – № 1. – С. 30–33.
36. Литвинов О. М. Право, культура і правова реальність: критичне раціональне мислення (критичний раціоналізм) як умова виживання суспільств у сучасному світі / О. М. Литвинов. // Науковий вісник Сіверщини. – 2018. – № 1. – С. 18–31.
37. Луцький Р. П. Теоретико-правові засади формування та розвитку сучасного позитивного права [Електронний ресурс] / Р. П. Луцький // Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://idpnan.org.ua/files/lutskiy-r.p.-teoretiko-pravovi-zasadi-formuvannya-ta-rozvitku-suchasnogo-pozitivnogo-prava
38. Макеєва О. М. Інформаційна функція права та її вплив на правову культуру суспільства / О. М. Макеєва. // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. – 2015. – № 3. – С. 47–51.
39. Матяж С. В. Класифікація цінностей та ціннісних орієнтацій особистості / С. В. Матяж, А. О. Березянська. // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»]. Сер.: Соціологія. – 2013. – № 213. – С. 27–30.
40. Макеєва О. М. Правова культура: ціннісний вимір в умовах інтеграційних процесів / О. М. Макеєва. // Альманах права. – 2015. – № 6. – С. 261–265.
41. Мацькевич М. М. Генеза прав людини: правовий та філософський аспекти / М. М. Мацькевич. // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2014. – № 4. – С. 54–66.
42. Мельник М. О. Історія виникнення та розвитку школи правового реалізму / М. О. Мельник. // Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. – 2016. – № 181. – С. 73–77.
43. Мозоль Н. І. Сучасні концепції праворозуміння: поняття, характеристика та особливості / Н. І. Мозоль. // Правова держава. – 2013. – № 24. – С. 444–449.
44. Невідомий В. Регулятивний та самоорганізаційний аспекти правової реальності / В. Невідомий. // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2010. – №5. – С. 22–29.
45. Несинова С. В. Генезис розвитку вчень про право і праворозуміння: історія та сучасність / С. В. Несинова, Ю. С. Палєєва. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2013. – № 23. – С. 64–67.
46. Несинова С. В. Сучасні аксіологічні проблеми трансформації права в умовах глобалізаційних процесів / С. В. Несинова. // Вісник Дніпропетровського національного університету імені Альфреда Нобеля. – 2015. – № 1. – С. 49–55.
47. Овчинникова А. П. Феноменологія правової культури: філософсько-правове дослідження : дис. канд. юр. наук : 12.00.12 / Овчинникова А. П. – Одеса, 2016. – 200 с.
48. Оніщенко Н. М. Гармонізація правової системи України як чинник забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян / Н. М. Оніщенко. // Університетські наукові записки. – 2008. – № 4. – С. 17–24.
49. Оніщенко Н. М. Дія права: інтегративний аспект: Монографія / Н. М. Оніщенко. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2010. – 360 с.
50. Оніщенко Н. М. До питання про дію права (теоретико-правові аспекти дослідження) / Н. М. Оніщенко. // Судова апеляція. – 2009. – № 1. – С. 11–16.
51. Орос М. М. Ґенеза ідеї права на спротив: історико-правовий аспект / М. М. Орос. // Порівняльно-аналітичне право. – 2018. – № 3. – С. 45–48.
52. Осіпцов А. В. Генеза розвитку загальнолюдських цінностей особистості / А. В. Осіпцов. // ScienceRise. – 2015. – № 3. – С. 53–58.
53. Пастушок Г. І. Значення основоположних цінностей римського права для формування правової традиції Європейського Союзу / Г. І. Пастушок. // Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. – 2016. – № 8. – С. 31–37.
54. Петришин О. В. Теорія держави і права: підручник / О. В. Петришин, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський. – Х.: Право, 2015. – 368 с.
55. Погребняк С. П. Втілення ідей свободи і рівності в праві: історичний аспект / С. П. Погребняк. // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2007. – № 14. – С. 58–69.
56. Поліщук П. В. Поняття правових цінностей та методологічні підходи до розуміння їх сутності / П. В. Поліщук. // Філософські та методологічні проблеми права. – 2013. – № 1. – С. 75–81.
57. Полонка І. А. Аксіологія правової поведінки у контексті структурного підходу / І. А. Полонка. // «Jurnalul juridic national: teorie si practica» (Національний юридичний журнал: теорія і практика). – 2015. – № 2. – С. 15–18.
58. Полонка І. А. Механізм неправомірної поведінки в теорії права : авторський підхід / І. А. Полонка. // Підприємництво, господарство і право. – 2018. – № 6. – С. 243–247.
59. Почепцов Ю. Ефективність і дієвість права: теоретико-правові основи критеріїв виміру / Ю. Почепцов. // Національний юридичний журнал: теорія і практика. – 2019. – № 3. – С. 33–36.
60. Решетніченко А. В. Гносеологічні механізми управління розвитком правових систем / А. В. Решетніченко. // Філософія. Культура. Життя. – 2016. – № 43. – С. 123–142.
61. Рикер П. Справедливое / П. Рикер. – М.: Логос, 2005. – 304 с.
62. Риндюк В. І. Якість та ефективність законодавства: співвідношення понять / В. І. Риндюк. // Правове регулювання економіки. – 2018. – № 17. – С. 80–90.

63. Савенко В. В. Правова реальність як структурована площина реалізації права / В. В. Савенко. // Філософські та методологічні проблеми права. – 2015. – № 1. – С. 57–68.
64. Сайфуліна Ю. В. Зв’язок права й сили як філософсько-правова проблема / Ю. В. Сайфуліна. // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». – 2015. – № 16. – С. 234–242.
65. Саміло Г. О. Актуальні проблеми теорії права: навч. посібник / Г. О. Саміло. – Запоріжжя: Просвіта, 2014. – 216 с.
66. Ситар І. М. Онтологічні функції права : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.12 «філософія права» / Ситар І. М. – Львів, 2008. – 14 с.
67. Сидор В. Д. Соціологічний підхід в науці земельного права України / В. Д. Сидор. // Соціологія права. – 2013. – № 2. – С. 22–26.
68. Синельникова В. Н. Правознавство для сільськогосподарських і ветеринарних вузів / В. Н. Синельникова. – М.: Юрайт, 2017. – 524 с.
69. Сливка С. Філософські принципи у праві / С. Сливка. // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. – 2014. – № 782. – С. 87–95.
70. Спиридонов Л. И. Теория государства и права: учебник / Л. И. Спиридонов. – Москва: Проспект, 2001. – 298 с.
71. Стащенко О. До питання про зміст і напрями соціологічного праворозуміння / О. Стащенко. // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 11. – С. 7–9.
72. Стовба А. В. Правова ситуація як онтологічна основа правової реальності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.12 «філософія права» / Стовба А. В. – Харків, 2005. – 16 с.
73. Стрельбицька Л. М.Теорія держави і права: Навчальний посібник для підготовки фахівців з інформаційної безпеки / Л. М. Стрельбицька, О. О. Тихомиров, М. М. Мікуліна, Ю. А. Іванов. – К.: Кондор, 2016. – 332 с.
74. Тарахонич Т. І. Правове регулювання та правовий вплив як юридичні категорії: співвідношення понять / Т. І. Тарахонич. // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 4. – С. 10–14.
75. Тимошенко В. І. «Вступ до курсу «Функції права»» / В. І. Тимошенко. // Право України. – 2017. – № 2. – С. 185–195.
76. Тимченко Г. В. Розмежування понять «ефективність законодавства» та «ефективне законодавство» / Г. В. Тимченко. // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Юриспруденція.. – 2014. – № 9. – С. 41–44.
77. Тополь Ю. О. Становлення радянської теорії праворозуміння (1917-1938 рр.) / Ю. О. Тополь. // Університетські наукові записки. – 2011. – № 2. – С. 25–34.
78. Федущак-Паславська Г. М. Філософські засади у формуванні базових цінностей західної правової традиції / Г. М. Федущак-Паславська. // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2014. – № 60. – С. 146–153.
79. Цимбалюк М. М. Правосвідомість у структурі правової реальності / М. М. Цимбалюк. // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2012. – № 1. – С. 162–167.
80. Цмоць У. О. Аксіологія юридичної практики / У. О. Цмоць. // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2018. – № 2. – С. 87–96.
81. Цуркан-Сайфуліна Ю. В. Влада права як фактор його ефективності в соціологічному праворозумінні / Ю. В. Цуркан-Сайфуліна. // Приватне та публічне право. – 2017. – № 4. – С. 13–18.
82. Чепульченко Т. О. Право та його дія / Т. О. Чепульченко. // Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць. – 2009. – № 4. – С. 171–176.
83. Шапошникова І. В. Формування ціннісних орієнтацій сучасної української молоді / І. В. Шапошникова. // Соціальні виміри суспільства. – 2013. – № 5. – С. 716–725.
84. Шопіна І. М. Інформаційно-психологічні впливи як категорія інформаційного права: поняття, ознаки, особливості дослідження / І. М. Шопіна. // Наука і правоохорона. – 2017. – № 4. – С. 134–140.

Актуальність теми. Україна продовжує інтеграційний шлях до Європейського співтовариства, а це вимагає від неї перейняття всіх європейських цінностей, ідеалів, правової культури та ідеології, правового розуміння тощо. У теорії права давно писали про те, що формування всіх оцих вищезазначених правових явищ відбувалось завдяки дієвості самого права.
Проте, наразі наукових доробків, що б комплексно досліджували проблеми дієвості права не існує, натомість є праці, які опосередковано цієї теми стосувались. У зв’язку з тим, що немає повноцінного наукового концепту щодо дієвості права, актуальність теми сама про себе говорить.
Ступінь наукової розробки. Окремі питання даного напрямку дослідження, прямо чи опосередковано, знайшли своє висвітлення у працях таких вчених-юристів, як: О.М. Балинської, А.В. Барана, А.І. Берєндєєвої, А.М. Бернюкова, Я.А. Бикової, В. Т. Бусела, В.Ю. Васецького, Л. Ватаманюк, Ю.А. Вєдєрнікова, А.М. Волкова, Х. Габаковської, Н.А. Гураленко, О.Г. Данильяна, І.В. Євашева, І. Жаровської, Д.М. Жуган, В.В. Завальнюк, В. А. Завгороднього, Л.І. Заморської, В.М. Іванова, М.В. Кармаліти та інших.
Метою дослідження є з’ясування історичного розвитку, сутності дієвості права, його видової класифікації та основ.
Реалізація поставленої мети досягається за допомогою таких основних завдань:
1) визначити історичні етапи формування та розвитку дієвості права;
2) охарактеризувати дієвість права, як правове поняття, визначити його ознаки;
3) розкрити співвідношення дієвості права із дійсністю права;
4) з’ясувати видову класифікацію дієвості права;
5) охарактеризувати онтологічні основи дієвості права;
6) здійснити аналіз гносеологічних основ дієвості права;
7) визначити та охарактеризувати аксіологічні основи дієвості права;
8) розкрити суть соціологічного та реалістичного підходів до дієвості права.
Об’єктом дослідження є правова реальність, роль в ній дієвості права і його зв'язок із іншими правовими явищами.
Предметом дослідження є дієвість права, як антропосоціокультурне явище.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стала система класичних та сучасних методів наукового пізнання, що дозволило з’ясувати сутність дієвості права.
Логіко-семантичний метод був використаний у пп. 2.1., а саме при семантичному розборі поняття «дієвість права» і дозволив з’ясувати її сутнісні характеристики. Формально-логічний метод використовувався у пп. 2.1 та 2.2 з метою формування понять «дієвість права» та «дійсність права».
Історико-правовий метод використовувався нами у розділі 1, так, як у цій частині дослідження було сформовано етапи формування та розвитку дієвості права в Європі,Азії та на території сучасної України. Формально-юридичний метод використовувався у пп. 3.1., 3.2, 3.3. і полягав у пізнанні онтологічних, гносеологічних та аксіологічних основ дієвості права.
Положення, що виносяться на захист. Відповідно до мети та завдань дослідження, на захист виносяться наступні основні положення, які становлять наукову новизну роботи:
– наведено визначення дієвості права, під яким слід розуміти властивість права здійснювати вплив на дії, свідомість та психіку суспільства, окремих груп людей чи індивідів незалежно від його формального закріплення, часу, що має свої конкретні результати;
– сформульовано історичні етапи формування та розвитку правового регулювання оплати праці, до яких слід відносити: період формування дієвості права (2,4 млн. р. до н.е. – 600 р. до н.е.); період розвитку цінностей, як належної компоненти дієвості права (600 р. до н.е. – 800 р. н.е.); період становлення дієвості права на території сучасної України (882 р. н.е.-1240 р. н. е); період розбудови праворозумінь, як результату дієвості права (V ст.-XVII ст.); період розвитку ідей природного права, як базис дієвості права (XVII ст. - XVIII ст.); період розвитку інтересів людей, як передумови для дієвості права (XIX ст. – поч. XX ст.); пролетарський період «застою» дієвості права (поч.XX ст. – ІІ пол. XX ст.); період нового розвитку дієвості права (ІІ пол. XX ст. – кін. XX ст.); сучасний розвиток дієвості права, як антропосоціокультурного явища та необхідного атрибуту права (поч. XXI ст. - наші дні).
Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів і списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи складає 95 сторінок.

Таким чином, ми пропонуємо виділяти такі етапи розвитку дієвості права:
2,4 млн. р. до н.е. – 600 р. до н.е. – період формування дієвості права. Цей період характеризується тим, що дієвість права має поки перші свої форми, що проявлялись у страху людей щодо нових речей, їх поклоніння тотемним звірям, рослинам та особам, які мали силу допомагати людям. Стародавній Китай на той час характеризувався розвитком дієвості права у більш звичній для нас формі. Право було невід’ємно пов’язано із релігією, домінували етичні норми, головною ідеєю була гармонія між людьми. Мораль і право між собою тісно взаємодіяли – мораль задавала тон поведінці людини, а право її оформлювало через заборонні норми;
600 р. до н.е. – 800 р. н.е. – період розвитку цінностей, як належної компоненти дієвості права. В цей період розвитку цінностей значна увага приділялась поняттям справедливість, добро та порядок. Існувало право на відшкодування завданої шкоди, «око за око», право виганяти владну особу за межі громади, а також рівність у свободі слова та думки, доступу до державної служби. Дієвість права уособлювалась у правосвідомості людей, внаслідок чого і було закріплено вищезазначені права;
882 р. н.е.-1240 р. н. е. – період становлення дієвості права на території сучасної України. Цей період охоплює фактичне існування Київської Русі. На території сучасної України тоді дієвість права лишень зароджувалась. Існувало звичаєве право завдяки пам’яті предків людей, існували категорії справедливості та свідомості. У джерелах права можна знайти згадку, що тоді існував і принцип рівності осіб перед судом. Право на життя та особисту недоторканність мали лише феодали та князівські дружинники;
V ст.-XVII ст. – період розбудови праворозумінь, як результату дієвості права. Цей період охоплював все Середньовіччя. В цей час виникло два головних праворозуміння – природне та позитивне. Природне відображало ідеї права в контексті «право, яким воно має бути», а позитивне – « право, яким воно є». Природне право відображає ідеї, що є по своїй суті утопічними, ідеальними, однак котрі й спонукають без примусу людей чинити так, а не інакше. Позитивне право відображало волю законодавця і забезпечувалось примусом. Саме з того часу дієвість права відображала об’єктивний і суб’єктивний підхід до його розуміння;
XVII ст. - XVIII ст. – період розвитку ідей природного права, як базис дієвості права. Особливого значення набули ідеї рівності, які спирались на Біблію, що передбачала, що «у всіх є Христос». Просувалась ідея особистої недоторканності, свободи занять і пересувань, думки і сумління, а також релігійна свобода. Існувало право на спротив владі. Розвивалась й історична школа, що пропагувала право конкретного народу;
XIX ст. – поч. XX ст. – період розвитку інтересів людей, як передумови для дієвості права. У цей час дієвість права розглядалась, як вплив формального права, в які вміщені життєво необхідні умови самої людини. Тобто дієвість права відображалась у потребах особи;
поч.XX ст. – ІІ пол. XX ст. – пролетарський період «застою» дієвості права. Дієвість права у природному ключі повністю була зведена нанівець і замінена пролетарською ідеологією, культурою тощо. Інтереси окремих осіб не розглядались в пріоритеті, такими були інтереси цілої держави;
ІІ пол. XX ст. – кін. XX ст. – період нового розвитку дієвості права. Період характеризується тим, що переживши терор світової війни, люди дійшли згоди у тому, що необхідно забезпечити права та свободи людини, пропагувати ідею добра та миру справедливості, гідності, шани до прав людини тощо;
поч. XXI ст. - наші дні – сучасний розвиток дієвості права, як антропосоціокультурного явища та необхідного атрибуту права. Сучасний розвиток дієвості права пов'язаний з тим, що Україна в євро інтеграційних процесах зобов’язана переймати досвід європейських країн, їх цінності, культуру, ідеологію тощо. Дієвість права у цей період доходить до свого апогею розвитку.
Під дієвістю права ми розуміємо його властивість здійснювати вплив на дії, свідомість та психіку суспільства, окремих груп людей чи індивідів незалежно від його формального закріплення, часу, що має свої конкретні результати.
Відтак, ми можемо виокремити ознаки, що притаманні дієвості права:
1) є впливом, що спрямований на дії, свідомість і психіку людей;
2) є впливом, який може розповсюджуватись на певного індивіда, соціальну групу або суспільство в цілому;
3) існує поза межами регламентації дій учасників правовідносин, тобто може існувати навіть тоді, коли формально-визначених норм права немає;
4) існує позачасово. Дієвість права може впливати на поведінку, свідомість і психіку людей незалежно від часу, в неї немає конкретних строків дії.
5) має свій результат, який залежить від здійснюваного впливу.
Дієвість права є вужче поняття відносно дійсності права. Право може бути дійсним, однак ще не дієвим (те ж саме стосується й норми права). При цьому, заперечувати взаємозв’язок дійсності і дієвості не варто, адже дієвість показує частинку правової дійсності, а саме вплив та результати такого впливу права на діяльність, свідомість і психіку людей, їх груп чи суспільства.
Видова класифікація дієвості права не надто багата. Так, за колом осіб дієвість права може поширюватись на:
– окремих індивідів (право в такому ключі впливає окремо на особу, в якої формується уявлення про право, розмежовується межа правомірності, тобто коли поведінка такої людини може розпізнаватись як відповідна праву (закону), а коли ні тощо);
– певну групу людей (право виражає ідею справедливості, виступає критерієм розподілу благ між різними групами населення – пенсіонерами, безробітними, малозабезпеченими, безробітними та ін.);
– суспільство в цілому (вплив права можна простежити у внесенні порядку в життя такого суспільства, сприянні і закріпленню тих відносин, які відповідають інтересам більшості громадян і при цьому дозволяє узгоджувати інтереси більшості і меншості тощо).
Також з визначення дієвості права вбачається, що дієвість права направлена на декілька об’єктів. Тому класифікувати дієвість права можна ще й за об’єктом, на який вона спрямовується:
1) на дії людей (право спонукає людей утримуватись від незаконних дій, здійснює певні настанови щодо меж правильної, правомірної поведінки);
2) на свідомість людей (право формує у людини розуміння про право, стійке переконання щодо нього, інтегрує свої ідеї та цінності в життя людини, створює своєрідну «картину права»);
3) на людську психіку (право впливає й на психіку таким чином, що у людини формується характер у ключі справедливості, чесності, надає правові установки).
Дієвість права у теорії права узагальнює в собі всі способи впливу на людей, а відтак і на все суспільне життя. Вчений виділяв три найголовніші способи впливу права, а саме:
1. Інформаційний вплив (вплив права у такому аспекті виражається через повідомлення волі законодавця громадянам. Воля законодавця виражається через два основні засоби – правові стимули та обмеження, що й впливають в кінцевому результаті на дії людини).
2. Ціннісно-орієнтаційний вплив (відбивається перш за все у свідомості людини через поняття добра і зла, правомірності та неправомірності тощо. Тобто, право показує те, яким воно має бути в ідеальній формі).
3. Суто юридичний вплив (відображає зовнішній прояв дієвості права: правове регулювання і правореалізацію. Правове регулювання виступає сукупністю правових засобів, що впорядковують ті чи інші суспільні відносини і закріплені в нормах права. Правореалізація знаходить свій відбиток у фактичному втіленні норм права в діяльності суб’єктів права).
Онтологічні основи дієвості права полягають у тому, що право може існувати доти, доки воно реально діє на практиці. Дієвість права завжди відзначається, як вплив права на діяльність, свідомість та психіку людей, груп людей та суспільства в цілому. При цьому, важливим є те, що дієвість права можлива лише стосовно вільної людини. Якщо взяти до уваги сутність природного права, то воно виключає можливість застосування до особи заходів примусу. Натомість у позитивному праві застосування примусу є можливим.
Це у свою чергу призводить до того, що людина не є вільною у своїх діях та думках, адже вона дотримується певного виду поведінки лишень через острах бути притягнутою до юридичної відповідальності. Реальна дієвість права забезпечується тоді, коли особа самостійно дійшла до того, як їй необхідно було б чинити, щоб це відповідало праву. Дієвість права має нелінійний та корисний характер. Це означає, що ніколи не зрозуміло, які саме наслідки будуть існувати в тій чи іншій ситуації. Корисний характер свідчить про фактичний результат дієвості права, переважно у формі правомірної поведінки.
Гносеологічні основи дієвості права полягають у тому, що спрямованість дієвості права характеризує його вплив на поведінку, діяльність, психіку та свідомість людей, груп людей чи суспільства загалом. Метою дієвості права у всіх випадках можна вважати настання з боку індивіда, групи людей чи суспільства в цілому правомірної поведінки, а також вчинення постійно справедливих дій. Прагнення дієвості права виявляються у систематичному впливі, що дієвість права здійснює на індивідів, груп осіб або суспільство.
Аксіологічні основи дієвості права виявляють вплив цінностей разом із дієвістю права на психіку, свідомість та дії осіб, а також розглядають дієвість права, як цінність. Якщо взяти до уваги першу складову, то можна констатувати, що у позитивних нормах регулювання поведінки осіб, вплив на помисли та психіку людей, груп осіб та суспільства вплив права здійснюється в органічному поєднанні права із такими цінностями, як добро, справедливість, гідність тощо.
У період інтеграційних процесів вплив дієвості права разом із загальнолюдськими цінностями спрямований на зміну правосвідомості людей, культури,ідеології. Подібне наразі відбувається й з Україною, що перебуває в євро інтеграційному процесі. Так, українське суспільство змушене підлаштуватись під цінності, що наразі існують в Європейській спільноті, переглянути свій погляд на право у позитивний бік, змінити правову поведінку та ідеологію та ін. Цінність дієвості права полягає у тому, що дієвість права виражене у глибокому впливі, який право здійснює на конкретну особу, групу людей чи суспільство.
Соціологічні критерії дієвості права визначають, що право може впливати на соціум, але й соціум також може впливати загалом на право. Вплив права на особу цілком очевидний, це є більше моральний вплив, психічний, який вчиняється щодо свідомості та психіки людей, а потім відбивається у її правовій культурі, поведінці та діяльності загалом.
Вплив соціуму на право здійснюється через призму задоволення потреб та інтересів індивідуума, групи людей або цілого суспільства. Для впливу часто вдаються до соціальних рухів, наприклад щоб захистити рідкісних тварин від вимирання або заборонити використання ядерної зброї. Крім того, соціум динамічний і його постійний розвиток, а отже і розвиток інтересів та потреб впливає на право таким чином, що воно повинно реагувати якнайскоріше на такі нові виклики і вирішувати їх.
Реалістичний підхід до дієвості права в цілому асоціює дієвість права із впливом на суб’єктів судових рішень. В дієвості права беруть участь саме суб’єкти – судді через судові рішення, що вирішують колізії та конфлікти. Втім, Україна входить в романо-германську правову сім’ю, де судові прецеденти не грають визначної ролі, а тому такий підхід є надто нереальним для української реальності, а дієвість права прийнято розглядати як дієвість природного або позитивного права.