Увага! JavaScript вимкнений в Вашому веб-браузері.
Стабільна робота сервісу неможлива! Як підключить написано тут

Диплом

"Мирова угода в цивільному процесі"

Предмет:

Цивільне право

Мова:

Українська

Рік здачі:

2020

Сторінки:

700 грн.

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА МИРОВОЇ УГОДИ 7
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 23
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ МИРОВОЇ УГОДИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 25
2.1. Предмет мирової угоди 28
2.2. Сторони мирової угоди у цивільному процесі 39
2.3. Правові наслідки укладення мирової угоди у цивільному процесі 47
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 56
3. ПОРЯДОК ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ МИРОВОЇ УГОДИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 59
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 81
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 82
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 85

Поняття і правова природа мирової угоди є цією проблемою, яка турбує науковців усього світу. Оскільки завдяки примирній процедурі дозволяє врегулювати спір між учасниками і при цьому максимально скоротити терміни розгляду справи та встановити вигідні умови для подальшої співпраці. Загалом інститут мирової угоди відомий майже усім правовим системам сучасності. Проте назва цього інституту, юридичний зміст, об'єкт, суб'єкти укладення мирової угоди, стадії процесу, на яких допускається її укладення, тощо можуть бути неоднаковими у різних державах. Наприклад, не у всіх державах існує термін "мирова угода". Та й для процедури її укладення застосовують інші терміни. У США — це "посередництво" (mediation), "примирення" (conciliation), "мінісуд" (minitrial), у Великобританії — "посередництво" і "примирення", у державах системи континентального права — "примирення" (conciliation)[55].
Законодавство України також не містить поняття «мирова угода», а лише епізодично згадує в ч.1 ст. 175 ЦПК, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов´язків сторін та предмета позову[61]. Така не чітка дефініція спричиняє появу значної кількості питань про правову природу та визначенн поняття «мирова угода». Створено декілька течій наукових думок, які розглядають вказаний правовий інститут, досить часто вони маєть багато спільних поглядів і лише частково відрізняються між собою. Мирова угода як договір, а саме як новація найчастіше обґрунтовується дослідниками, деяка група вчених вбачає процесуальну природу мирової угоди, однак ми схиляємось до думки більшості, яка зазначає, що як нори матеріального, так і процесуального права регулюють порядок укладення мирової угоди, саме тому учасники процесу повинні враховувати це під час примирення.
У дореволюційній доктрині мирова угода традиційно розглядалась як цивільно-правовий договір, тобто угода, яка відноситься до галузі матеріального, а не процесуального права. Ученими визнавалося, що мирова угода повинна укладатися у письмовій формі відповідно до загальних правил цивільного права. В сучасній, а раніше радянській доктрині традиційно вважається, що даний правовий інститут має процесуально-правову природу[25, 44]. Так, Р.Гукасян визначає мирову угоду як домовленість сторін про умови вирішення судового спору на прийнятних для них умовах[15]. Близьким за змістом є визначення мирової угоди К. Анохіним, який стверджував, що мирову угоду необхідно розуміти як угоду сторін про припинення на певних умовах спору, укладену в суді, яка затверджується судом і після цього набуває силу судового рішення[2]. Д.М. Чечот робить висновок, що мировою угодою є сукупність розпорядчих дій як позивача, так і відповідача[64]. Слушною є позиція, яка визначає, що мирова угода – процесуальне право сторін, шляхом якого сторони можуть розпоряджатися своїми суб’єктивними матеріальними правами і за допомогою та під контролем суду розв’язати спір про право цивільне. Як зазначає Давиденко, зазвичай таку точку зору аргументують тим, що укладення мирової угоди є підставою для припинення провадження по справі, для нього нобхідне затвердження суддею, і воно врегулбвано нормами процесуального права[17].
На думку М.К. Треушнікова, мирова угода являє собою судову угоду щодо умов закінчення спору між сторонами. Впливаючи на характер матеріально-правових відносин сторін, змінюючи їх зміст, мирова угода представляє собою в ряді випадків новацію зобов´язання, існуючого до звернення до суду. Відмінністю є особлива процесуальна форма її здійснення[14]. Існує думка, що мировою угодою є домовленість сторін про припинення судового спору на певних умовах (найчастіше на основі взаємних поступок). А також можна зустріти твердження, що мирова угода сторін – це укладена сторонами під час провадження справи і затверджена судом угода, в силу якої позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують судовий спір, що виник між ними, і заново визначають свої цивільні права та обов´язки[8].
Бортнік вважає, що мирова угода має дуалістичну правову природу: має матеріально-правові та процесуально-правові аспекти[5]. Автором підтримується започаткована Зінченком А.І. правова позиція про те, що норми, які регулюють порядок укладення мирової угоди, утворюють правовий інститут[18]. Лазарєвв вважає, що мирова угода визнається складним явищем, що одночасно відноситься до різних сфер і охоплює: 1) спосіб врегулювання спору (при укладенні МУ суд не вирішує справу по суті – сторони самостійно врегульовують спір шляхом примирення); 2) процедуру врегулювання спору (примирне провадження); 3) реалізацію сторонами їх процесуального права; 4) договір, в якому містяться зовов´язання сторін; 5) юридичний факт; 6) документ[26]. Найбільш обґрунтовано про подвійний характер мирової угоди зазначає Давиденко, який вказує, що мирова угода поєднує в собі елементи матеріального і процесуального права і є «наскрізним» (матеріально-процесуальним)[16]. Саме тому питання про те, чи мирова угода є процесуальною дією сторін чи цивільно-правовою угодою повинно бути вичерпаним. Для цього варто в законодавстві дати чітку вказівку, що сфера мирової угоди стосується матеріальних та процесуальних норм. Перш за все виникає процесуальна дія, яка виражається в клопотанні сторін затвердити мирову угоду, відповідно зупинити суперечку та винести рішення. Проте дана процесуальна дія є наслідком укладення цивільно-правової угоди. Однак, база правового регулювання мирової угоди повинна лежати в матеріальному праві. Договірний характер мирової угоди, умови його дійсності і вимоги до змісту повинні регулюватися нормами матеріального права. Процесуальне право повинно регулювати лише зв'язок мирової угоди з процесом, а саме встановлювати наслідки його укладення для існуючого і майбутнього судового розгляду, форму і порядок укладення, порядок оскарження.

Диспозитивний метод правового регулювання являється сучасною тенденцією, яка починає набувати все активнішого застосування і проявляється у можливості сторін самостійно врегулювати відносини між собою. Саме тому все більшої актуальності набувають альтернативні способи вирішення спорів, одним із яких є мирова угода, яка належить до категорії альтернативних способів подолання конфлікту і сприяє вирішенню спору з вигодою для всіх сторін. Саме тому виникає така необхідність у вдосконаленні цієї процедури усунення суперечностей для учасників приватноправового обігу, так і для суспільства в цілому. У більшості випадкі сторони, які проводять переговори і досягають домовленостей у збереженні власних інтересів виходять з конфлікту зберігаючи позитивні стосунки.
Мирова угода - угода сторін про врегулювання спору шляхом взаємних поступок, що проявляються у зміні прав та обов'язків сторін, які виникають з спірних правовідносини, і спрямоване на ліквідацію виниклого між ними матеріально-правового спору і закінчення судового процесу у справі. Таким чином виконується розпорядча дія сторін по взаємному врегулюванню виниклого матеріально-правового спору на взаємоприйнятних умовах і припинення порушеної судом справи, тобто укладення сторонами цивільно-правової угоди, відповідно до якої сторони шляхом взаємних поступок встановлюють інші правовідносини між собою в порівнянні з первісними.
А в контексті уніфікації національної правової системи України до правової системи європейського співтовариства підсилюється актуальність даної теми, оскільки на перший план виходить важливість змін процесуального законодавства. В умовах проведення правової реформи основним завданням цивільного судочинства є забезпечення можливості вільної реалізації прав осіб, які беруть участь у справі. Також актуальність даної теми полягає в наявності проблем, які стосуються правової природи мирової угода сторін, змісту та порядку примусового виконання. Між науковцями виникають дискусії, а првозастосовча практика свідчить про недоліки, які виникають у процесі мирного врегулювання спорів.
Однак, аналізуючи законодавство та наукову літературу у даній сфері, необхідно зазначити, що питання щодо укладення мирової угоди та визначення її правової природи є достатньо неоднозначним. Зазначена тема була предметом наукових досліджень таких науковців як Л.Фединяк, О.Г. Бортнік, С.В. Лазарев, Д.Л.Давиденко, М.А.Рожкова, Р.Гукасян, А.І. Зінченко, а також в контексті загальних досліджень цивільного процесу у працях М.К.Треушнікова, А.Ф.Клейнмана, М.С.Шакаряна та інших процесуалістів. Питання процесуальних особливостей мирової угоди було предметом дослідження таких процесуалістів, як Е.А. Борисова, Н.М. Губенко, В.В.Комаров, Г.П. Муратшина, Ю.Д. Притика, М.Л. Скуратовский, Я.С. Суткович та ін. Однак окремі питання щодо умов укладання мирової угоди в цивільному процесі та визнання її судом, а також судової практики її застосування потребують додаткових наукових досліджень.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що охоплюють такий метод правового регулювання, як мирова угода і проявляють себе з моменту укладенням сторонами визначеної угоди, та стосуються її змісту і порядку примусового виконання мирової угоди у цивільному процесі, а предметом – норми цивільно-процесуального права, що визначають порядок укладення та виконання мирової угоди, правові наслідки її укладення тощо.
Метою дослідження є визначення правової природи інституту мирової угоди, з’ясування змісту, який включає предмет, сторони та правові наслідки мирової угоди і виокремлення особливостей примусового виконання угоди на основі аналізу норм законодавства та судової практики.
Досягнення цієї мети забезпечується в процесі вирішення наступних завдань:
1. Розглянути поняття та правову природу мирової угоди та конкретизувати запропоновані визначення.
2. Визначити особливості предмету та сторін мирової угоди та уточнити критерії розмежування предмету і об’єкту.
3. Охарактеризувати основні правові наслідки, які наступають в результаті укладення мирової угоди.
4. Виокремити важливі аспекти порядку примусового виконання мирової угоди у цивільному процесі.
Для виконання роботи використовувалося сучасна навчально-методична література та діючі нормативні правові акти України.
Основним методом був обраний загальнонаукових метод аналізу, а також порівняльно-правовий метод. Також в якості методу наукового дослідження нами використані закони формальної логіки, методи історичного і системного аналізу. В роботі використовується аналіз загальнотеоретичних робіт і праць вчених-процесуалістів, порівняльно-правовий аналіз основних визначень правової угоди відповідно до цивільного процесуального права, аналіз судової практики. У даній роботі для вирішення поставлених завдань застосовувалися також методи: історизму, системний метод, функціональний метод вивчення судової правозастосовчої практики, метод порівняння, для виявлення суперечностей норм законодавства, контент-аналіз.
Новизна отриманих результатів з точки зору науки полягає в тому, що, хоча мирова угода вже достатньо давно застосовується у практиці цивільного судочинства та являється предметом дослідження багатьох вчених на даний момент не існує сучасного перегляду правової природи вказаного інституту та містится значна кількість прогалин у законодавстві України.
Теоретичне значення дослідження насамперед полягає в актуальності та важливості результатів, які, допоможуть пришвидшити адаптацію цивільного права, яке стосується мирової угоди до стандартів ЄС та сприятимуть конкретизації основних дефініцій.
Практична цінність роботи – можливість використання саме цих результатів для розв’язання завдань, пов’язаних з застосуванням на практиці судами основних напрацювань, а саме визначення мирової угоди, конкретизація її основних умов, вдосконалення процесуальних дій.
Структура роботи. Відповідно до поставленої мети й завдань обрана структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел.
У вступі йдеться про актуальність теми, визначається мета та завдання дослідження, структура роботи, обґрунтовується вибір теми, визначається мета й завдання дослідження, його об’єкт та предмет, розкривається новизна, теоретичне й практичне значення.
Розділ перший «Поняття та правова природа мирової угоди» розкриває погляди вчених на мирову угоду та її юридичну природу, здійснює порівняння даного терміну у різних правових системах, обґрунтовує необхідність розширення даного визначення в законодавстві України. Розділ другий «Зміст мирової угоди у цивільному процесі» характеризує основні істотні умови мирової угоди, дає характеристику предмету, визначає сторони та правові наслідки укладення угоди, здійснено відокремлення поняття об’єкт і предмет, конкретизовано суб’єктів угоди. Розділ третій «Порядок примусового виконання мирової угоди у цивільному процесі» узагальнює норми законодавства, що стосуються укладення мирової угоди на етапі виконавчого провадження, вказує на важливість правильного трактування мети даної угоди під час примусового виконання та актуалізує важливість детального розгляду правових наслідків угоди.
У висновках узагальнюються основні результати проведеного дослідження та окреслюються шляхи й перспективи подальших наукових розробок з обраної тематики. Повний обсяг роботи становить 92 сторінок. Список використаних джерел складається із 67 найменувань.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Загалом, слід зауважити, що інститут примирення, особливо засобами укладення мирової угоди є надзвичайно дієвим з точки зору раціонального, повноцінного та оптимального вирішення цивільно-правового конфлікту. Дане твердження відзначається своєю обґрунтованістю на підставі аналізу різних аспектів, на які мирова угода впливає в процесі цивільного судочинства.
Оскільки, метою дослідження було визначення правової природи інституту мирової угоди, з’ясування змісту, який включає предмет, сторін та правових наслідків мирової угоди ми досягли її вирішуючи наступні завдання.
1. Розглянули поняття та правову природу мирової угоди та конкретизували запропоновані визначення. Поняття мирова угода потребує значного розширення у законодавстві, а також виключення умови взаємності. Вказівка,що даний договір укладається сторонами з метою врегулювання спору повинна уточнюватись, що метою є саме ліквідація конфлікту.Також варто визначити письмову форму угоди і зазначити про необхідність врахування інтересів третіх осіб. Під час виконання роботи ми розглянули укладення мирової угоди декількома позивачами, відповідачами, визначили дуалістичну природу вказаного правового інституту.
2. Визначили особливості предмету та сторін мирової угоди та уточнили критерії розмежування предмету і об’єкту. В роботі було здійснено класифікацію сторін на безпосередні та опосередковані. До перших ми віднесли позивача, відповідача і третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги. Це ґрунтується на тому,що саме вони можуть ініціювати укладення даного договору. До опосередкованих відносимо прокурора, дипломатичних представників, консулів, та представників безпосередніх осіб у суді, оскільки вони також приймають активну участь в укладенні угоди, хоча правові наслідки такої дії їх не стосуються. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог включені нами до сторін, які зацікавленні у вирішенні спору, але самі не приймають рішення. Щодо предмету нами вказано, що він стосується суспільних відносин, а об’єктом можуть виступати речі щодо яких відбувається спір.
3. Охарактеризували основні правові наслідки, які наступають в результаті укладення мирової угоди і класифікували їх як новацій ні та процесуальні.
4. Виокремили важливі аспекти порядку примусового виконання мирової угоди у цивільному процесі і дійшли думки, що мирова угода на даному етапі має дуже багато спільних рис з аналогічним договором під час судового розгляду. Однак мета змінюється з врегулювання конфлікту, на домовленість про добровільний порядок виконання рішення суду.
На основі виконаного дослідження можем зробити висновок, що інститут примирення є ефективним і часто застосовується в справах, однак варто врахувати сучасні тенденції його вдосконалення і запровадити їх в українському законодавстві.
Мирова угода регулює матеріально-правові відносини, однак Цивільний Кодекс України не має норм, які прямо на неї вказують. Наша правова система схиляється до процесуальної природи даного договору і розглядає як угоду про завершення правового спору.
Підводячи підсумки слід зазначити, що мирова угода полягає у появі цивільно-правового зобов’язання, і виходячи з його суті ми простежуємо усі риси правочину, а як наслідок він повинен відповідати нормам ЦК України, що розкриває зміст визначає предмет та регулює статус сторін цивільного правочину.
Укладення мирової угоди у процесі примусового виконання підтверджує диспозитивний характер цивільного процесу і сприяє задоволенню інтересів сторін, а також наближує юридичний компроміс у вирішенні конфлікту.
Однак розвиток і впровадження альтернативних способів вирішення спорів в Україні тільки розпочатий і потребує подальшого дослідження. В роботі здійснено часткове вирішення наявних проблем. А з метою адаптації до європейського правового простору і врахування глобальних змін у веденні справ між різними учасниками економічної діяльності та зміною приватних відносин між фізичними особами виникає необхідність врегулювання спорів та конфліктів ефективнішими способами.

Щоб придбати дану роботу спочатку зареєструйтеся та поповніть баланс на 700.00 грн.

Також Ви можете замовити написання унікальної роботи у наших Виконавців.

Адвокат (Advocate)

(0)

Увага! Файл роботи буде доступним до завантаження відразу після оплати. Дана робота перевірена адміністрацією сервісу: вся інформація (зміст, вступ, висновок, список використаної літератури, фрагмент роботи, кількість сторінок тощо) відповідає дійсності

Служба підтримки:

"Мирова угода в цивільному процесі"

0 (800) 357-234