ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ
1.1 Розвиток наукової думки щодо поняття безпосередньої демократії
1.2 Безпосередня демократія в Україні на сучасному етапі
РОЗДІЛ 2.
ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ
2.1 Референдум як форма безпосередньої демократії в Україні
2.2 Вибори в аспекті безпосереднього волевиявлення всього народу
2.3 Інші форми безпосереднього народовладдя
РОЗДІЛ 3. 57
ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
3.1 Основні проблеми реалізації референдуму в Україні
3.2 Реалізація виборів в Україні
3.3 Проблеми та перспективи реалізації народовладдя
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1 Розвиток наукової думки щодо поняття безпосередньої демократії

Суть демократії полягає в тому, що народ є носієм державної влади. Зокрема, у ст. 5 Конституції України сказано: «Україна с республікою, а єдиним джерелом влади в Україні є народ» [1]. Звичайно, нам і раніше говорили те саме. Але добре відомо, що влада народу була цілковитою фікцією, і тому виникає слушне запитання: а який же механізм здійснення народовладдя зафіксовано в Конституції 1996 p. Звернімось до тексту: «народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» [1]. Отже, демократія – це реальна можливість народу впливати на ситуацію в державі шляхом не тільки всеукраїнського, але й місцевих референдумів і вирішувати на цих референдумах найбільш важливі питання. Народовладдя є вираженням демократії, яка реалізує себе у пануючому в країні політичному режимі, а також у формі правління, здійснюваного державою.
Безпосередня демократія – це форма безпосереднього волевиявлення всього народу або будь-яких груп населення. Французькі вчені-конституціоналісти А. і Ф. Демішель і М. Пікемаль зазначають, що демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зібраннях, якщо немає відмінності між правлячими і керованими. Звичайно, проблема полягає тут у з’ясуванні «обсягу» безпосередньої демократії [52, с. 3]. Так, в окремих випадках народ бере участь разом з його представниками у вирішенні питань законодавчого або конституційного порядку: він може володіти або правом законодавчої ініціативи, або правом вето (в останньому випадку незгода частини населення із законом, прийнятим представниками, вимагає консультації з усім народом з метою з’ясування, чи повинен даний закон набрати чинність). В інших випадках право прийняття ухвали передається народові або частково (всенародний референдум з метою підтвердження того, що було зроблено представниками, цей інститут особливо часто використовується при перегляді конституцій), або у повному обсязі, коли представники зовсім усуваються від участі у з’ясуванні питання, винесеного на референдум [52, с. 4].
Теорія безпосередньої демократії у науці конституційного права (зокрема у конституційному праві України) переживає час розквіту. Це передусім пов’язано з тим, що Конституція України 1996 р. створила нові основи механізму функціонування безпосередньої демократії в Україні.
У сучасній юридичній науковій літературі щодо поняття безпосередньої демократії немає єдиного погляду. Часто у науці конституційного права вживають досить загальні дефініції. Безпосередня демократія – це, наприклад, безпосередня участь народу у вирішенні державних та суспільних справ. Є також і ширші дефініції цього поняття.
Зокрема М. Чудаков визначає безпосередню демократію як суспільні відносини, у рамках яких різними способами реалізується участь громадян в управлінні справами держави та суспільства, унаслідок чого воля громадян безпосередньо, тобто без посередництва обраних до державних органів представників, впливає на формування державної політики та її реалізацію, а також створює представницьку систему та у вирішальний спосіб впливає на її функціонування.
Характеризуючи безпосередню демократію, представник української науки конституційного права М. Ставнійчук зазначає, що її ознаками є [76, с. 38]:
– безпосереднє волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийнятті рішень та здійсненні влади від його імені;
– прийняття рішень загального та імперативного характеру.
При цьому М. Ставнійчук зазначає, що «безпосередня демократія – це система форм безпосереднього та вільного волевиявлення народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади в Україні шляхом його безпосередньої участі у формуванні представницьких інститутів державної влади та місцевого самоврядування, а також у безпосередньому прийнятті рішень щодо передбачених Конституцією та законами України питань» [76, с. 38]. Дещо коротшою, але змістовно тотожною є дефініція відомого польського конституціоналіста Б. Банашака, за якою безпосередня демократія – це «вид демократії, при якій влада у державі належить до загалу осіб, що входять до складу колективного суб’єкта суверенності» [35] .
Навівши поняття безпосередньої демократії, зосередимося на формах її реалізації. Наука конституційного права віддавна займається проблемою способу реалізації безпосередньої демократії. Суперечки стосуються того, що варто вважати формою безпосередньої демократії. Вчені зараховують до системи безпосередньої демократії конкретні форми залежно від власного розуміння поняття безпосередньої демократії. Значна кількість науковців вважає формами безпосередньої демократії лише вибори та референдум. Крім зазначених вище форм деякі науковці зачисляють до системи безпосередньої демократії також революції, з’їзди, збори трудових колективів, форми реалізації імперативного мандату (накази виборців, звіти представників депутатів перед виборцями, право відкликання депутата). Іноді окремою формою безпосередньої демократії визнають здійснення владних повноважень громадською організацією [40, с. 101].
Деякі вчені додають до цього переліку також петиції як спосіб письмового та колективного безпосереднього звернення громадян до владних інститутів з метою прийняття рішення або проведення суспільної реформи. Інші пропонують визнати безпосередньою демократією лише ті її прояви, котрі вказують на безпосередній прояв волі носія державної влади. Вони вважають, що листи, петиції громадян, діяльність громадських організацій не є уособленням суверенності народу. Цього погляду дотримується, наприклад,

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К., 1997. – 76 с.
2. Про всеукраїнський референдум: Закон України від 06.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5475-17
3. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 03.07.1991 р. (втратив чинність) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1286-12
4. Збір підписів у підтримку всеукраїнського референдуму [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://secure.avaaz.org/ru/petition/Srochno_vsem_neravnodushnym_Sbor_podpisey_dlya_organizacii_vseukrainskogo_referenduma/?kFOlMgb
5. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 31.12.2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80
6. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 21.12.2017, підстава v003p710-17 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4061-17
7. Про вибори Президента України: Закон України від 01.01.2016, підстава 835-19 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/474-14
8. Про Центральну виборчу комісію: Закон України від 19.04.2014, підстава 1170-18 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1932-15
9. Про Конституційний Суд України: Закон України //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 35, ст.376 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2136-19
10. Про Державний реєстр виборців: Закон України від 01.01.2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/698-16
11. Аналіз стану парламентського виборчого законодавства України: напрямки та шляхи його удосконалення згідно з рекомендаціями місії ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за виборами та Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії).[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud.../Analiz_viborche_zakonodavstvo.doc
12. Антологія конституційного процесу в сучасній Україні / Центр Разумкова ; укл. Віктор Мусіяка. – К. : Заповіт, 2017. – 780 с.
13. Бакумов О.С. Конституційне право громадян України на участь у виборах і референдумах та проблеми його реалізації : монографія / Олександр Бакумов ; М-во освіти і науки України, Націонал. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. – Харків : Право, 2015. – 245 с.
14. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві. – К.: Вид-во НАВСУ, 2000. – 200 с.
15. Барабаш Ю. Конституційний вимір української демократії (історико-теоретичні нотатки) / Ю. Барабаш // Право України. – 2014. – № 7. – С. 137-145
16. Барабаш Ю.Г. Ефективність державної влади в умовах дефіциту демократії (конституційні аспекти) / Ю. Г. Барабаш // Право України. – 2015. – № 5. – С. 81-89
17. Барматова С. Пишемо – „демократія”, читаємо – „вибори-2004”. Кілька тривожних особливостей „дифузійної підтримки“ українцями вітчизняних політичних інститутів / С. Барматова // Віче. – 2004. – №3. – С.7-10
18. Буртяк Г.Я. Референдум як спосіб здійснення безпосередньої демократії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-11274.html
19. Бучин М.А. Демократичні вибори в Україні: принципи, механізми та технології реалізації : монографія / Микола Бучин ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". – Львів: Львівська політехніка, 2016. – 448 с.
20. Вибори та демократія: Науково–просвітницький журнал / Інститут виборчого права Національного університету «Києво–Могилянська академія». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eli.org.ua/files/magazine_file_12.pdf.
21. Гальчинський А.С. Україна – на перехресті геополітичних інтересів. – К.: Знання України, 2002. – 180 с.
22. Годованець В.Ф. Конституційне право України : навчальний посібник / Володимир Годованець, Анатолій Головін. – К. : ДП „Видавничий дім „Персонал”, 2011. – 385 с.
23. Головатий С. Тріада європейських цінностей – верховенство права, демократія, права людини – як основа українського конституційного ладу. Частина третя: права людини (ст. 3 Конституції України) / С. Головатий // Право України. – 2015. – № 1. – С. 12-92
24. Гончарук В.П. Особливості трансформації виборчої системи сучасної України. Автореф.дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / В.П. Гончарук; Київ. нац. ун–т ім. Т.Шевченка. – К., 2001. – 16 с.
25. Горбач О.Н. Політологія : навчальний посібник / Олександр Горбач, Руслан Демчишак ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т „Львівська політехніка”. – 3-тє вид., доп. і перероб. – Львів : Львівська політехніка, 2016. – 259 с.
26. Громадська думка на межі 2007-2008 рр.: оцінка року, що минає, та погляд у майбутнє. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.smc.org.ua/monit.html
27. Громадське спостереження за черговими місцевими виборами 2015 року: підсумковий звіт / Ольга Айвазовська [та ін.] ; ред. Анна Бондар. – К. : Опора, 2016. – 245 с.
28. Гуггенбергер Б. Теория демократии // Полис. – 1991. – № 4. – С. 7
29. Гультай М. Виникнення та утвердження конституціоналізму як обов’язкової складової демократичного державного устрою / М. Гультай // Вісник Конституційного Суду України. – 2015. – № 3. – С. 97-115
30. Даль Р. Зміни меж демократичних правлінь / Роберт Даль // Ї. – 2001. – N 21. – С. 34-47
31. Декларація незалежності США // Вікіпедія. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://uk.wikipedia.org
32. Дерев'янко С. Про необхідність ініціювання та приведення існуючого законодавства України з питань референдумів у відповідність до норм чинної Конституції України / С. Дерев'янко // Право України. – 2009. – № 5. – С. 137-142
33. Ільницький М.С. Референдум як форма безпосередньої демократії в Україні /М.С. Ільницький // Форум права. – 2016. – № 3. – С. 103-105 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2016_3_20.pdf
34. Історія повертається / The Economist Newspaper Limited // Український – 2014. – N 22. – С. 34-35
35. Історія розвитку демократії та становлення демократії сучасної держави. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://book.li.org.ua/ua/map/r14/141
36. Каплан Ю. Пряма демократія на місцевому рівні: форми і механізми здійснення в розвинених країнах світу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/Juli2009/30.htm
37. Кальниш Ю.Г.Пряма демократія в Україні: історичні традиції та перспективи розвитку /Ю.Г. Кальниш //Стратегічні пріоритети. – 2008. – №4(9). – С. 5-15
38. Конституційне право України : посібник для підготовки до іспитів / Ю.Г. Барабаш [та ін.]. – Вид. 3-є, перероб. і доп. – Харків : Право, 2016. – 345 с.
39. Конституційне право України : посібник для підготовки до іспитів / Ю. Г. Барабаш [та ін.]. - Вид. 3-є, перероб. і доп. – Харків : Право, 2016. – 345 с.
40. Конституційне право України: прагматичний курс : навч. посіб. / М.В. Афанасьєва, Ю.Ю. Бальцій, Ю.Д. Батан [та ін.] ; за заг. ред. М.В. Афанасьєвої, А.А. Єзерова ; тех. ред. Ю.Д. Батан. – Одеса : Юридична література, 2017 – 256 с.
41. Конституційні засади сучасного державотворення : навчальний посібник у питаннях і відповідях / М-во освіти і науки України, Харківський нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна, Юридичний факультет ; ред. Тетяна Кагановська. – Харків : Право, 2017. – 303 с.
42. Крусян А. Фактори конституційного процесу в сучасній Україні: у пошуках стабільності та демократичного розвитку / А. Крусян // Право України. – 2014. – № 7. – С. 167-174
43. Крусян А.Р. Сучасний український конституціоналізм : монографія / Анжеліка Крусян. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 558 с.
44. Куліш П. Чорна рада. – К.: Фоліо. – С. 235
45. Куян І.А. Конституційно-правові проблеми розвитку України як демократичної держави / І.А. Куян // Часопис Київського університету права. – 2015. – № 3. – С. 66-69
46. Латигіна Н.А. Українська демократія сьогодні: спроби і помилки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zgia.zp.ua/gazeta/VISNIK_34_6.pdf
47. Малкіна Г.М. Взаємодія виборчої і партійної системи: світовий досвід і проблеми України. Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Г.М. Малкіна; Київ. нац. Ун-т ім.Т.Шевченка. – К., 2004. – 18 с.
48. Мацюк А. До питання засадничих аспектів функціонування сучасної держави / А. Мацюк // Вісник Конституційного Суду України. – 2015. – № 2. – С. 66-72
49. Неліна Н.В. Механізм реалізації конституційної правосуб’єктності українського народу: теоретичний аспект / Н.В. Неліна // Держава і право. – 2014. – Вип. 66. – С. 82-89
50. Оніщук М. Категорія „референдна демократія” в конституційному праві України / М. Оніщук //Право України. – 2007. – № 11. – С. 3-10
51. Оніщук М. Безпосередня демократія, представницька демократія та муніципальна демократія: проблеми ідентифікації і розмежування / М. Оніщук // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 4. – С. 65-77
52. Оніщук М. Категорія «беспосередня демократія» в конституційному праві України (теоретико-методологічні аспекти) / М. Оніщук // Право України. – 2006. – № 9. – С. 3-9
53. Оніщук М. Категорія «референдна» демократія в конституційному праві України / М. Оніщук // Право України. – 2007. – №11. – С. 3-10
54. Основи демократії: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарчук та ін.; За заг. ред. А. Колодій. – Вид. 2-ге, стереотипне. – К.: Вид-во «Ай Бі», 2004. – 668 с.
55. Офіційне інтернет-представництво Президента України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua
56. Паламарчук М. Всеукраїнський референдум у політичній системі України / М. Паламарчук // Право України. – 2005. – № 5. – С.42-44
57. Паламарчук М. О. Механізми фіксації волевиявлення народу: проблеми взаємодії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=s–pp1&issue=2006_1
58. Перевалова Л.В. Реалізація принципа народовладдя в сучасній Україні / Л. В. Перевалова, М. Г. Окладна // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти : зб. наук. пр. / ред. О. Г. Романовський. – Харків : НТУ „ХПІ”, 2017. – Вип. 47 (51) : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. : „Духовно-моральнісні основи та відповідальність особистості у долі людської цивілізації”, 16 листопада 2016 р. – Т. 1. – С. 255-267
59. Петришин О. Демократія як основа правової, соціальної держави / О. Петришин // Право України. – 2014. – № 5. – С. 73-82
60. Петришин О. Форми державного правління: до пошуку конституційної моделі в Україні / О. Петришин // Вісник Конституційного Суду України. – 2016. – № 4-5. – С. 160-167
61. Погорілко В.Ф. Основні засади теорії безпосередньої демократії /В.Ф. Погорілко // Право України. – 2001. – № 8. – С. 26–32
62. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Монографія. – К.: Ін–т держави і права НАН України, 2000. – 248 с.
63. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко / За ред. Ю. С.Шемшученка, В. Д.Бабкіна, В. П.Горбатенка. – К.: Генеза, 2004. – 736 с. – С. 377
64. Полторак В., Петров О. Соціологічний механізм референдуму: проблеми реалізації / В. Полторак, О. Петров // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – № 4. – С. 204-211
65. Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. 2008 рік.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/9941.html
66. Прокопчук І. Поняття і типологія демократії / І. Прокопчук // Людина і політика. – 2003. – №3. – С. 97-105
67. Революція // Вікіпедія.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia
68. Реформи під мікроскопом: 2015 рік / ред.: В.В. Міський, О.М. Галушка. – К. : Родовід, 2015. – 87 с.
69. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи. Інституційний вимір. – Львів, 2004. – С.278-279.
70. Селіванов А.О. Реалії конституційного права України / Анатолій Селіванов. – К. : Логос, 2015. – 89 с.
71. Селіванов А.О. Теорія і практика застосування конституційного права України / Анатолій Селіванов. – К. : Логос, 2016. – 174 с.
72. Сербин Р. Демократичні засади розбудови сильної держави /Р. Сербин //Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №3. – С.71-74
73. Скрипнюк О. Категорії „народний суверенітет”, „народне волевиявлення”, „безпосередня демократія”, „форма безпосередньої демократії”: теоретико-методологічні аспекти / О. Скрипнюк // Право України. – 2012. – № 9. – С. 281-290
74. Слюсаренко А.Г. Історія української Конституції / Анатолій Слюсаренко. – К. : Т-во "Знання" України, 1993. – 192 с.
75. Средницька І. Народна ініціатива як форма безпосередньої демократії: поняття, сутність та види / І. Средницька // Юридичний вісник. – 2014. – № 4. – С. 45-49
76. Ставнійчук M. Форми безпосередньої демократії / Конституційне право України ; за ред. проф. В.Ф. Погорілка / M. Ставнійчук. – К., 2000.– С. 38-40
77. Стешенко Т. Сучасні тенденції розвитку виборчого законодавства України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vjhr.sk/archive/2016_2_1/21.pdf
78. Стус В. Маніфест прямої демократії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/196145
79. Сухонос В.В. Держава: питання теорії (загальний і конституційно-правовий аспекти) : монографія / Володимир Сухонос. – Суми : Університетська книга, 2015. – 344 с.
80. Тихий В. Виборчі і референдні права та їх кримінально-правове забезпечення / В. Тихий // Вісник Конституційного Суду України. – 2017. – № 6. – С. 64-72
81. Толстоухов А. Філософія демократії. – К.: Новий друк, 2005. – 160 с. – С. 57.
82. Томенко М.В. Україна: історія Конституції : навчальний посібник / Микола Томенко. – К. : Генеза, 2015. – 143 с.
83. Трухманов В. Світовий досвід електронної демократії / В. Трухманов // Фабрика законотворчості. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.democracy.com.ua/ua/wg/39/material/953
84. Федоренко В. Референдне право в системі конституційного права України / В. Федоренко // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2005. – № 2. – С. 72-76
85. Федоренко В.Л. Конституційно–правові основи всеукраїнського референдуму: проблеми теорії та практики. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 В. Л. Федоренко; К.: нац. ун–т ім. Т. Шевченка. – 1999. – 17 с.
86. Фонд «Демократичні ініціативи». Євроатлантичні цінності – одвічні цінності українського народу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/europe/yasnyky/ya10
87. Хаврук І.А. Референдуми в перехідних демократіях (на прикладі України, Білорусі та Росії): Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 /І. А. Хаврук; Чернівецький національний ун-т ім.Юрія Федьковича. – Чернівці, 2006. – 20 с.
88. Шаповал В. Держава, влада, народ як категорія конституціоналізму / В. Шаповал // Право України. – 2014. – № 10. – С. 151-174
89. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм: Монографія / В.М. Шаповал. – К.: Юрінком Інтер: Салком, 2005. – 559 с.
90. Шаповал В. Основний Закон України та референдум: до питання про «стабільність» Конституції / Володимир Шаповал // Право України. – 2000. – №2. – С.3-5
91. Шаповал В. Референдум як форма безпосередньої демократії / Володимир Шаповал // Вибори та демократія. – 2005. – № 3. – С. 4-18
92. Шиманський О. Пряма демократія. Швейцарський стиль // Україна молода. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1179/186/41969
93. Шипілов Л.М. Народовладдя як основа демократичної держави: Монографія. – Харків: Видавництво “ФІНН”, 2009. – 216 с.
94. Шкурат І.В. Становлення та розвиток політичних виборів в Україні (управлінський аспект). Автореф. дис... канд. наук з державного управління: 25.00.01 / І.В. Шкурат; Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2002. – 20 с.
95. Шмиттер Ф. Дилеммы и угрозы демократии / Ф. Шмиттер // Пределы власти. – 1994. – №1. – С.187-198
96. Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демократия. – М.: Экономика, 1995. – 300 с.
97. Юшков Є.С. Питання про Віче – http://litopys.org.ua/yushkov2/yush20.htm
98. Янчук А. Наукове розроблення референдумного процесу: від теорії народного суверенітету до теорії референдумного процесу / А. Янчук // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 9. – С. 41-44

ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Тривалий процес політичних трансформацій, що відбуваються в Україні, є достатнім підгрунтям для об’єктивного аналізу особливостей та закономірностей розвитку політичної системи, які притаманні нашій державі на сучасному етапі. Серед головних вже досягнутих результатів державотворення слід відзначити формування основних демократичних політичних інститутів, зокрема, представницьких органів різних рівнів та політичних партій.
В чинній редакції Конституції України закладені загальні основи для розвитку безпосередньої (прямої) демократії в нашій державі. В ст. 1 та ст. 5 Конституції закріплено, що народ України здійснює первісну та верховну владу в країні, є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі. Це визначає право народу на здійснення влади як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування.
Ст. 39 Конституції України [1] закріплює право громадян мирно збиратися та проводити мітинги і демонстрації. Така форма безпосередньої участі передбачає обговорення під час громадських зборів важливих суспільно-політичних проблем в різних сферах, а також питань, пов’язаних із виборами, законодавчими актами та окремими державними рішеннями. Однак такі збори не мають нормативно-правових наслідків, в Конституції України не передбачаються механізми прямої реалізації результатів громадських обговорень.
Не дивлячись на те, що в чинній редакції Конституції України закріплені головні засади реалізації безпосередньої демократії, в ній містяться прогалини та неузгодженості, які певною мірою гальмують процес удосконалення механізмів прямої демократії в Україні, їх подальшого нормативно-правового забезпечення і практичного впровадження.
Актуальність цього питання не зменшується й зараз, про що свідчить високий рівень протестних настроїв у суспільстві. Зокрема, люди все менше довіряють політикам, незалежно від їхнього політичного кредо, що також, підтверджується різними опитуванням громадської думки. З огляду на таку ситуацію ще більш актуальною для науково-теоретичного осмислення й практичного впровадження в політичне життя сучасної України стає проблема розвитку механізмів прямої демократії. Традиційно до таких механізмів ми відносимо вибори і референдуми.
І саме ним присвячено чимало робіт вітчизняних науковців, зокрема: В. П. Гончарук [24], Г.М. Малкіної [47], В.П. Погорілка [61,62], М.І. Ставнійчук [77], В. Л. Федоренка [85,86], І. А.Хаврука [88], І.В. Шкурата [95] та багатьох інших. Втім, зміст цих робіт, переважно дисертаційних, висвітлює лише окремі аспекти прямої демократії та перспектив її розвитку в Україні. Інший зріз наукових доробків вітчизняних авторів становлять окремі монографії і статті з цієї тематики та інші. Про проблеми української демократії згадували у своїх працях О.Кіндратець [37], С.Барматова [17], Р.Сербін [72], О.Бандура [14], Л.Перевалова [58], І. Куян [45], А.Крусян [42-43], О.Скрипнюк [73] та інші. Вони розкрили історичні передумови виникнення демократії в Україні, структурні складові процесів демократизації, певні недоліки демократії та її сутнісні аспекти. Деякі питання державно-правового характеру розвитку прямої демократії в Україні висвітлюються в комплексних наукових працях провідних вітчизняних науковців-юристів І.А. Хаврука [88], В.М. Шаповала [89-92] та інших. Однак, незважаючи на це, наукові розвідки в цьому напрямі поки що можна продовжувати.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Магістерська робота виконувалась згідно з науковим напрямком кафедри в межах комплексно-цільової програми «Кримінально-виконавча система України та її роль в розбудові правової та соціальної держави».
Тема: «Форми безпосередньої демократії в Україні: законодавче закріплення та проблеми реалізації».
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні методологічних підходів до вивчення демократизаційних процесів в Україні; характеристика основних особливостей сучасної української демократії та створення певних рекомендацій щодо подальшої демократизації в Україні. Реалізація цієї мети передбачає розв`язання таких завдань:
- показати розвиток наукової думки щодо поняття безпосередньої демократії;
- окреслити безпосередню демократію в Україні на сучасному етапі:
- охарактеризувати референдум як форму безпосередньої демократії в Україні;
- розкрити вибори в аспекті безпосереднього волевиявлення всього народу;
- визначити інші форми безпосереднього народовладдя;
- показати основні проблеми реалізації референдуму в Україні;
- охарактеризувати реалізацію виборів в Україні;
- з`ясувати проблеми та перспективи реалізації народовладдя.
Об`єкт дослідження – проблеми законодавчого закріплення форм безпосередньої демократії в Україні.
Предмет дослідження – реалізація форм безпосередньої демократії в Україні.
Наукова новизна дослідження: полягає в тому, що в магістерській роботі з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки конституційного права, а також тенденцій адаптації вітчизняного законодавства до міжнародних правових стандартів проведено дослідження особливостей сучасної української демократії та створення певних рекомендацій щодо подальшої демократизації в Україні.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що сформовані та обгрунтовані висновки можуть бути використані у під час викладання навчальної дисципліни «Конституційне право України», підготовки підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій.
Методологічною основою роботи є система підходів і методів філософського та наукового пізнання об`єктивної дійсності. Беручи до уваги комплексний та історичний характер предмету дослідження, філософською основою методологічної парадигми дослідження виступає діалектика як загально-філософський метод пізнання.
Апробація матеріалів дипломної роботи магістра підсумки магістерської роботи в цілому, узагальнення і висновки було оприлюднено на ІІ науково-практичній конференції курсантів, студентів, слухачів та молодих дослідників Академії ДПтС «Кримінально-виконавча система України та її роль в розбудові правової і соціальної держави» яка відбулася 20 квітня 2018 року за адресою: м. Чернігів, вул. Гонча, 34.
Структура та обсяг дипломної роботи магістра: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (98 назв) та має загальний обсяг 96 сторінок друкованого тексту.

ВИСНОВКИ

Таким чином, дана робота дає підстави для наступних узагальнень.
1. Серед форм безпосередньої демократії, крім виборів представницьких органів, в Конституції України передбачено участь у всеукраїнському та місцевому референдумах, а також право громадян направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Зокрема, право громадян брати участь у всеукраїнському та місцевому референдумах закріплено в ст. 38 Конституції України. Ст. 40 унормовує право громадян направляти звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування. Зазначені статті Конституції України містять положення, що відповідають вимогам ст. 21 Загальної декларації прав людини, яка проголошує право кожного брати участь в управлінні своєю державою як безпосередньо, так і через вільно обраних представників. Певною особливістю українського конституціоналізму є надання зверненням громадян високого правового статусу, що визначає їх як важливий інструмент функціонування демократичного суспільства.
2. Як єдине джерело влади в Україні, народ має право на будь-яку форму волевиявлення, крім тієї, яка прямо заборонена Конституцією і законами. Таким чином крім форм безпосередньої демократії, які прямо передбачені законом, дозволеними та допустимими є й інші не заборонені форми безпосередньої демократії. Це – виявлення громадської думки, плебісцити, народні обговорення, народні ініціативи, петиції, збори, мітинги, походи, демонстрації. Крім того історії безпосередньої демократії відомі також такі виняткові форми, як мирні революції, повстання, національно-визвольні рухи та політичні страйки, протести, акції громадянської непокори, голодування, пікетування тощо. Реалізація цих форм безпосередньої демократії дозволена, якщо вона прямо не заборонена законом. Але проблема в тому, що оцінку певним діям під час, наприклад, масових заходів, надає влада, яка може трактувати певні дії як порушення громадського порядку і може притягнути громадян до відповідальності. При загрозі громадському порядку влада може навіть запроваджувати надзвичайний стан, за якого можливим є значне звуження обсягу прав громадян, в тому числі заборона мирних зібрань тощо. І об’єктивність таких санкцій та заходів часто залишатиметься під питанням. Звісно, законодавча не регламентованість питання «інших форм безпосередньої демократії», відсутність в Україні закону про мирні зібрання має наслідком практичну неможливість/складність реалізації права народу на безпосереднє волевиявлення, в частині застосування «інших форм безпосередньої демократії», про які йдеться в статті 69 Конституції України.
3. Положення ст. 5 Конституції України, яке визнає суверенне право народу на здійснення влади в державі, закріплює його виключне право визначати та змінювати конституційний лад в країні, в офіційному Коментарі до Основного Закону трактується, зокрема, як «Участь народу в управлінні державою, так і виключне право народу своїми вольовими рішеннями визначати і змінювати конституційний лад України, її демократичну легітимність як правової держави». Таке трактування цієї Статті Конституції передбачає реалізацію народом України законодавчої ініціативи, проте зміст даного положення або жодного іншого в Основному Законі прямо не врегульовує такого права. Таким чином, в чинній редакції Конституції України відсутні засади реалізації такої впливової форми безпосередньої участі громадян як народна законодавча ініціатива.
4. В ст. 72 Конституції України закріплено право громадян ініціювати всеукраїнський референдум. Разом з тим, в Основному Законі не визначено, за якими предметами громадяни можуть ініціювати загальнонаціональний референдум. Зокрема, це є важливим, оскільки в чинній редакції Конституції України ініціатива проведення конституційного референдуму належить виключно Президенту України та Верховній Раді України, а право громадян на законодавчу ініціативу не закріплено. Таким чином, право народу на ініціювання всеукраїнського референдуму носить скоріше декларативний характер і потребує конституційного уточнення.
5. Звернення до реалізації механізмів прямої демократії має бути чітко регламентованим, оскільки залучення широких верств населення до вирішення певних суспільно-політичних проблем може мати небезпечні наслідки для стабільності політичної системи, особливо у разі маніпуляцій громадськими позиціями з боку зацікавлених сил з метою отримання певних політичних преференцій.
6. Якщо конституційні механізми референдуму не працюють, а звернення громадян в більшості випадків не приносять очікуваного ними результату, в демократичних країнах громадськість, як правило, вдається до інших заходів прямого впливу на державну владу. Більшої деталізації в Конституції і законодавстві України потребують право і можливість населення на проведення зборів, мітингів, демонстрацій, страйків та інших форм народного волевиявлення. Основні засади безпосередньої демократії крім закріплення в Конституції України потребують обов’язкового розкриття та уточнення в окремих нормативно-правових актах.
Отже, сучасний етап демократичних трансформацій в Україні потребує посилення механізмів безпосередньої участі громадян у суспільно-політичних процесах, оскільки неефективність основних інститутів політичної системи великою мірою обумовлена саме недостатністю громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчий період.