ВСТУП
РОЗДІЛ 1. УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА У ЛОНІ КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО ПАТРІАРХАТА (ХІ-ХV століття)
1.1. Особливості християнства в часи Київської Русі
1.2. Міждержавна боротьба за митрополичу кафедру
РОЗДІЛ 2. АГРЕСІЯ МОСКОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ
2.1. Залучення Київської митрополії до Московського патріархату та його наслідки для релігійно-церковного життя в Україні
2.2. Православна церква України у XIX столітті
РОЗДІЛ 3. СПРОБИ ДОСЯГТИ АВТОКЕФАЛІЇ (ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 РР.)
3.1. Національно-релігійний рух за умов тоталітарної денаціоналізації
РОЗДІЛ 4. НА ШЛЯХУ ДО ТОМОСУ: СУЧАСНИЙ ЕТАП. ЦЕРКВИ СХІДНИХ ТА ПРИБАЛТІЙСЬКИХ КРАЇН
4.1. Сучасний етап становлення Автокефальної Помісної Православної Церкви
4.2. Ставлення до української автокефалії Православних церков
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1.2. Міждержавна боротьба за митрополичу кафедру


Утворення у зв’язку з остаточним занепадом Київської держави нових держав з іншими політичними центрами призвело до міждержавної боротьби за митрополичу кафедру, за місце перебування митрополита. Ця боротьба точилася два століття і скінчилася поділом Київської митрополії, що перебувала під юрисдикцією Константинопольського патріарха, на дві окремі митрополії: Київську і Московську.
Значну роль Київського митрополита не лише в церковно-релігійних справах, а й у державному житті, вирішенні морально-етичних проблем, зрештою, як об’єднуючого центру східнослов’янських племен, добре розуміли видатні князі ще в дотатарські часи. Вже в середині XII століття були наполегливі спроби основоположників нового політично-державного центру на півночі, князів Мономаховичів Суздальських, мати власного митрополита, щоб відокремитися у церковному плані від Києва. Андрій Суздальський в 1169 році направив посольство до Константинополя з проханням поставити окремого митрополита у Володимирі-на-Клязьмі [26, с. 37].
Переселення двох Київських митрополитів Кирила II (1250-1281) і Максима (1285-1305) на північ, до Володимира над Клязьмою, поставило Галицько-Волинську державу і церкву у важке становище. Київський митрополит Кирило II, який був серед перших руських митрополитів, висвячених Константинопольським патріархом, обминав свою батьківщину через католицькі впливи у Галицько-Волинській державі. Він ревно виконував свою клятву, дану у Візантії, про зосередження своєї діяльності на північно-східних землях.
Наступник митрополита Кирила II митрополит Максим-грек робив те саме, хоча й дипломатичніше, намагаючись позбавити Галицько-Волинську державу можливості стати спадкоємицею Києва як центру руської церковної організації. Данило Галицький сподівався зломити татар, шукаючи підтримки у римського папи. Проте Галицько-Волинська держава цікавила Папу римського лише як об´єкт для окатоличення, а тому підтримки Данило так і не дістав і зазнав поразки у боротьбі з монголами.
Сто років перебування церкви Південно-Західної Русі під владою Константинопольського патріарха призвичаїли державно-церковні кола на Русі-Україні жити під його опікою. І тому не дивно, що Данило Галицький обрав єдиний можливий шлях до упорядкування церковних справ через вислання свого ставленика Кирила на митрополиче висвячення до Константинопольського патріарха в Нікею [26, с. 38].
Данило сподівався, що митрополит Кирило II осяде, якщо не в Києві, то в Галичі чи Володимирі і таким чином піднесе його державний авторитет в очах татар і мешканців північних земель колишньої єдиної Руської держави. Однак сталося інакше. Після провалу відносин Данила з Ватіканом авторитет Константинопольського патріарха в Галицько-Волинській державі значно утвердився.
За часів князювання Льва І Даниловича (1264-1300) релігійна ситуація в князівстві була спокійною. Вона лише загострювалася у зв’язку з існуванням у на західних землях прихильників переходу у католицтво. Але це тільки тісніше зв’язувало церкву на цих землях з патріархом.
Митрополита Максима Лев Данилович прийняв як звичайного представника греків-митрополитів для Руської церкви. Однак Максим досить швидко переселився на північ обираючи поміж Києвом, Володимиром-на-Клязьмі, Новгородом та Переяславом-Заліським. Отже, у 1299 р. відбулося фактичне перенесення митрополичого престолу і митрополичого клиросу до Володимира-на-Клязьмі. Лев Данилович у 1300 або 1301 року став домагатися утворення окремої митрополії для Галича [26, с. 38].
Історія утворення Галицької митрополії довгий час замовчувалася. Цю тему ігнорували, наприклад, Макарій та Суворов. Лише відкриття та опублікування наприкінці ХІΧ століття німецьким візантиністом Гельцером грецьких першоджерел дало змогу довести існування Галицької митрополії на рубежі 1302-1303 років постановою імператора Андроніка II і патріарха Афанасія.
Послуговуючись матеріалами Гельцера, низка авторів грунтовно дослідила Галицьку митрополію. Нова митрополія, названа митрополією Галича, як стверджується у грецьких джерелах, посіла 81 місце в каталозі митрополій Константинопольської патріархії. Галицька митрополича кафедра характеризується як “давнє єпископство митрополії Великої Руси”. Фактично тут вводиться поняття Великої і Малої Русі. Малою Руссю називаються у даному випадку тільки території Галицько-Волинської держави і Галицько-Волинської митрополії, до складу якої увійшли як єпархії, крім Галича, Володимир, Перемишль, Луцьк, Турів і Холм [26, с. 39].
Галицька митрополія була першим природним проявом розвалу Київської митрополії внаслідок занепаду та поділу стародавньої Руської держави на окремі політичні одиниці. Галицька митрополія від самого початку мала ворогів. Першим її ворогом був Київський митрополит, який правив тепер, як потім і всі його послідовники з Володимира-на-Клязьмі, а потім і з Москви.
При цьому, побоюючись, що галицька митрополія може бути суб’єктом унії з Ватіканом і Константинопольський патріарх остаточно втратить її, у Константинополі вирішили, щоб усі єпархії стародавньої Київської митрополії перебували під опікою володимирського, а формально київського митрополита, який не зрадить візантійської традиції.
Візантійська церковна політика орієнтувалася на володимиро-суздальских князів, які працювали в напрямі створення централізованої держави. Константинополь докладав зусиль, щоб використати будь-які сприятливі для нього умови щодо ліквідації або об’єднання Галицької митрополії з Володимирською митрополією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Аввакумов Ю. Витоки унійного богослов’я: Проблема церковної єдності в обрядових дискусіях між Римом і Константинополем в ХІ–ХІІІ століттях / Юрій Аввакумов. – Львів, 2011. – С. 225.
2. Альманах “Гомону України”. – Торонто : Гомін України, 1948. – на рік 1988 : удержавлення християнства в Україні, 988-1988. – 1988. –253 с.
3. Бармин А. В. Четвертый крестовый поход: некоторые итоги изучения / А. В. Бармин // Византийский временник – Санкт-Петербург, 2009 – Т. 68. – С. 152–153.
4. Бармин А. Полемика и схизма / А. В. Бармин. – Москва, 2006. – С. 213.
5. Бармин А. Столкновение 1053–1054 гг. / А. В. Бармин // Византия между Западом и Востоком. – Санкт-Петербург, 1999. – C. 141.
6. Білоус О.М. Державно-церковні відносини як об’єкт політологічного аналізу / О.М. Білоус / Автореф.дис....к.політ.н. –Київ, 2004. –20 с.
7. Болотов В. В. Собрание церковно-исторических трудов / пред. А. В. Храпова, прим. А. И. Бриллиантова, А. И. Сидорова. – Москва, 2000. – Т. 2 : Лекции по истории древній церкви. Введение в церковную историю. – С. 275.
8. В Українській Церкві велика була духовна сила... становлення Української автокефальної православної церкви в описах самовидців та учасників церковно-визвольного руху на Сіверщині та в Середньому Подніпров’ї 1917-1925 рр. / Всеукраїнське Товариство імені Митрополита Василя Липківського ; упор. А. Л. Зінченко.  К. : Ніжин, 2012.  351 с.
9. Василь Липківський, митр. Відродження Церкви в Україні 1917–1930. – Торонто: Українське видавництво «Добра книжка», 1959. – 335 с.
10. Васильев А. История Византийской империи / Александр Васильев. – Санкт-Петербруг, 2000. – Т. ІІ. – С. 162.
11. Вауліна Ф. В. Основні тенденції зміни політичного впливу Католицької Церкви / Ф. В. Вауліна // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – Х., 2010. – Вип. 17. – С. 207.
12. Великий А. Г. Світла і тіні української історії: причинки до історії української церковної думки / А. Г. Великий; Українська Духовна Академія. – Рим : Вид-во ОО. Василіян, 1969. – 217 с.
13. Власовський І. Нарис історії української православної церкви : в 4 т. / Іван Власовський,. - К. : Либідь, 1998.  Т.1.  293 с.
14. Власовський І.Ф. Нарис історії Української Православної Церкви: в 4 т. / Іван Власовський. – К. : Либідь, Том ІV. – Ч. 1. – 384 с.
15. Власовський І. Нарис історії української православної церкви : в 4 т. / Іван Власовський. – К. : Либідь, 1998. – Т.3. – 359 с.
16. Власовський І. Нарис історії української православної церкви : в 4 т. / Іван Власовський. – К. : Либідь, 1998. - Т.2. – 358 с.
17. Воронин Н.Н. Андрей Боголюбский и Лука Хризоверг: Из истории русско-византийских отношений ХII в. / Николай Воронин // Византийский временник. – М., 1962. –Т. ХХI. – С. 36-42
18. Гайденко И.П. Становление высшего церковного управления в Киевской Руси. Дис. ... д.и.н.: 07.00.02/ И.П. Гайденко. – Екатеринбург, 2011. – 459 с.
19. Грабовський С. Пристрасті за Томосом. Церковна місія держави / Сергій Грабовський // День. – 2018. – 9 жовтня. – С. 6-7
20. Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні / Михайло Грушевський. – 2-е удосконалене вид. – Вінніпег ; Мюнхен ; Детройт : BIBLOS, 1962. – 160 с.
21. Дзюба О.М. Автокефальна церква [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова). – К.: В-во "Наукова думка", 2003. – 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Avtokefalna_tserkva
22. Жаворонков П. И. Западные и восточные реалии в жизни Никейской империи / П. И. Жаворонков // Византия между Западом и Востоком: Опыт исторической характеристики / под ред. Г. Г. Литаврина. – Санкт-Петербург, 1999. – С. 207–219. – С. 194
23. Запровадження християнства на Русі : Історичні нариси / М. Ф. Котляр, К. Ю. Гломозда, О. Б. Головко та ін.; Редкол.: Ю. Ю. Кондуфор . – К. : Наук. думка, 1988. – 252 с.
24. Заборов М. А. Папство и крестовые походы / М. А. Заборов. – Mосква, 1960. – С. 34.
25. Ільєнко І. В пазурах у двоглавого. Українство під царським гнітом (1654-1917) / Іван Ільєнко. – К. : Ярославів Вал, 2004. – 223 с.
26. Історія православної церкви в Україні: Збірка наукових праць. – Κ.: Четверта хвиля, 1997. – 292 с.
27. Історія релігії в Україні / Відп. ред. А.М. Колодний, П.Л. Яроцький. –К.: Знання, 1999. –735 с.
28. Історія релігії в Україні: у 10 т. / Укр. асоц. релігієзнавців, Відділення релігієзнавства ін-ту філос. ім. Г.Сковороди НАН України; Укр. центр духовної культури; Ред. кол.: А. Колодний (голова) та ін. – К. : Укр. центр духовної культури, 1997. Т. 2 : Українське православ'я / За ред. П.Яроцького. – 1997. – 371 с.
29. Історія церкви та релігійної думки в Україні : навч. посібник: У 3 кн. - К.: Либідь, 1994 – Кн. 1 : Середина ХV – кінець ХVІ ст. / Укл. В. І. Ульяновський. – 1994. – 256 с.
30. Історія церкви та релігійної думки в Україні : навч. посібник: У 3 кн. - К. : Либідь, 1994 – Кн. 2 : Середина ХV – кінець ХVІ ст. / Укл. В. І. Ульяновський. – 1994. – 256 с.
31. Історія церкви та релігійної думки в Україні : навч. посібник: У 3 кн. – К. : Либідь, 1994 – Кн. 3 : Кінець ХVІ – середина ХІХ ст. / Укл. О. П. Крижанівський. –1994. – 336 с.
32. Изборник: сборник произведений литературы Древней Руси / сост. Лев Дмитриев; авт. вступ. статьи Д. С. Лихачев. – М. : Худож. лит., 1969. – 799 с.
33. Каргер М.К. Древний Киев: очерки по истории материальной культуры древнерусского города: в 2-хт. / М.К. Каргер. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1961. –Т. 2. – 661 с.
34. Карпов С. Латинская Романия / Сергей Карпов. – Санкт-Петербург, 2000. – С. 51.
35. Кашуба М. В. З історії боротьби проти унії ХVII-XVIII ст. / Марія Кашуба; Академія Наук Української РСР, Інститут суспільних наук. - К. : Наук. думка, 1976. - 172 с.
36. Комнина А. Алексиада / Анна Комнина. – Санкт-Петербург, 1996. – С. 300.
37. Конгар І. Дев’ятсот років опісля: “нотатки про східну схизму” / Ів Конгар. – Львів, 2000. – С. 29
38. Коструба Т. Як Москва нищила українську церкву / Теофіл Коструба. – Львів : "Атлас", 1995. – 159 с.
39. Кралюк П. Прийняття і сприйняття християнства в Русі-Україні : монографія / Петро Кралюк. – К. : КНТ, 2015. –134 с.
40. Ластовський В. В. Між суспільством і державою. Православна церква в Україні наприкінці XVII – у XVIII ст. в історії та історіографії / Валерій Ластовський ; ред. В. М. Колпакова ; Нац. Києво-Печерський іст.-культ. заповідник. – К. : Фенікс, 2008. – 496 с.
41. Лебедев А. Исторические очерки состяния Византийско-восточной церкви от конца ХІ до середины XV века / А. Лебедев. – Санкт-Петербург, 1998. – С. 9.
42. Лебедев А. История разделения Церквей в ІХ, Х и ХІ веках / Алексей Лебедев. – Санкт-Петербург, 1999. – С. 252.
43. Литаврин Г.Г. Некоторые проблемы русско-византийских отношений IX-XVвв. / Г.Г. Литаврин, В.Л. Янин // История СССР. – 1970. – N 4. – С. 32-53.
44. Лінч Д.Візантійське християнство // Середньовічна церква : коротка історія / Д. Лінч ; пер. з англ. В. Шовкун. – К., 1994. – С. 41–43
45. Ловмянский Г. Религия славян и ее упадок / Пер. с польск. М.В.Ковальковой / Г. Ловмянский. – СПб.: Академический проэкт, 2013. – 512 с.
46. Лотоцький О. Хресний шлях української Церкви // Тризуб. – Ч. 43. 1927. – С. 3-11
47. Лубський В І. Історія релігій : підручник для студентів вузів / Володимир Лубський, Марія Лубська ; – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 775 с.
48. Малолєткова О. Тест на дотримання закону / Оксана Малолєткова // Урядовий кур'єр. - 2019. - 6 лютого. - С. 1,-3
49. Мартирологія Українських Церков / під. ред. О. Зінкевича і О. Воронина. у 4-х т.– Торонто-Балтімор: Смолоскип, 1987. – Т. 1. – 1209 с.
50. Мицик Юрій (протоієрей). За віру православну! / Юрій Мицик. – К. : Слово, 2009. – 414 с.
51. Мокрий В. Церква в житті українців /Володимир Мокрий. – Львів; Краків; Париж : Просвіта, 1993. – 106 с.
52. Нагаєвський Ісидор. Об’єднання церкви й ідея патріархату в Києві : історико-богословська студія / Ісидор Нагаєвський. – Торонто : Добра книжка, 1993. – 93 с.
53. Никита Хониат. История, начинающаяся с царствования Иоанна Комнина. – Рязань, 2003. – Т. І. – С. 220.
54. Огієнко І. І. Українська церква за час руїни (1657-1687) / Іван Огієнко ; упор., авт. передмови : Микола Тимошик ; – К. : Наша культура і наука, 2006. – 467 с.
55. Панас К. Історія Української Церкви / Кость Панас. – Львів : НВП "Трансінтех", 1992. – 160 с.
56. Полонська-Василенко Н.В. Історичні підвалини УАЦП. – Мюнхен, 1964. – 128 с.
57. Поппе А.В. Русские митрополии Константинопольской патриархии в ХІ столетии / А.В. Поппе // Византийский временник. – М., 1968. –Т. ХХVІІІ. – С. 86-96.
58. Послание Святейшего Патриарха Константинопольского Михаила Кирулария Блаженнейшему Патриарху Антиохийскому Петру [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vertograd.ru/2001-09-71/tradition.html
59. Православ’я: український вимір : навчальний посібник / Петро Саух, Олег Магеря, Леонід Пилявець та ін. – К. : Кондор, 2008. – 381 с.
60. Приселков М.Д. Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси Х-ХІІ вв. / М.Д. Приселков. – СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1913. – 414 с.
61. Ріпецький М. Українська Церква і культура за Ярослава Мудрого і його синів / Мирослав Ріпецький. – Мондер : Видавництво і Друкарня ОО. Василіян, 1953. – 62 с.
62. Ришар Ж. Латино-Иерусалимское королевство / Жан Ришар. – Санкт-Петербург, 2002. – С. 119.
63. Соловьев С.М. История России с древнейших времен: В 15-ти т. / С.М. Соловьев. – М., 1959. – Кн. 1 (тома1-2); 1960. – Кн. 2 (тома3-4)
64. Софрон Мудрий. Нарис історії церкви в Україні : Для приватного вжитку / Софрон Мудрий ; Українська Папська Колегія св. Йосафата ; – Рим : [б. и.], 1990. – 296 с.
65. Тригуб О.П. Розкол Російської Православної Церкви в Україні (1922–1939 рр.): Між Державним Політичним Управлінням та реформацією. – Миколаїв, 2009. – 300 с.
66. Уколова В. И. Византия и Запад: культурные отношения в VІІ–ХІІ ст. / В. И. Уколова, О. Р. Бородин // Византия между Западом и Востоком. – Санкт-Петербург, 1999. – С. 123.
67. Успенский Ф. И. История крестовых походов / Ф. И. Успенский. – Москва, 2005. – C. 17.
68. Федорів Ю. Історія церкви в Україні / Юрій Федорів. – Торонто : б. в., 1967. – 362 с.
69. Флоровский Георгий (протоиерей). Пути Русского Богословия / Прот. Георгий Флоровский. – Париж : YMCA-press, 1983. – 600 с.
70. Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні / Микола Чубатий. – Рим ; Нью-Йорк : [б. и.], 1965 – Т. 1 : (До р. 1353). – 1965. – 816 с.
71. Хома Іван. Нарис історії вселенської церкви / Іван Хома ; Укр. Катол. Ун-т ім. св. Климента папи. – Львів : Стрім, 1995. – 300 с.
72. Хрестоматия по философии : учебное пособие / сост. Петр Алексеев. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Проспект, 2009. – 574 с.
73. Шульц Г. Візантійська літургія: Свідчення віри та значення символів / пер. з нім. С. Матіяш. – Львів, 2002. – С. 22.
74. Щоткіна К. Просто автокефалія. Чому Томос – справжній, і навіщо він нам / Катерина Щоткіна // Дзеркало тижня. – 2018. – № 47 (8-14 грудня). – С. 1, 2
75. Хто є хто на православній мапі світу: Укрінформ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2581556-hto-e-hto-na-pravoslavnij-mapi-svitu.html

ВСТУП


Актуальність дослідження. Церква впродовж тисячоліть свого існування в Україні виконувала роль центру християнського життя, формувала духовне обличчя українського народу, його світогляд. Історія церкви є невід’ємною складовою історії суспільства. Її не можна відокремити від історичної долі людей, про неї можна забути, від неї можна абстрагуватись, але вона завжди присутня в історичних процесах. У всі часи на територіях, де проживали наші предки, церква не залишалася осторонь суспільних процесів, істотно впливала на їх перебіг. В історії України церква завжди була важливим чинником державотворчих, національно-консолідуючих процесів. Сучасний стан релігійного життя в Україні, гострота міжконфесійної ситуації вимагають ретельного вивчення ролі церкви в житті українського народу. Без врахування уроків минулого важко вирішувати релігійні проблеми сьогодення, а отже, і питання національно-духовного відродження. Проблема надання томосу українській православній церкві завжди викликала підвищений інтерес, проте в українській історіографії ця тема в Україні представлена здебільшого вузько спеціальними працями.
Історія православної церкви в Україні досліджувалась в основному в дорадянський період, а також зарубіжними істориками з української діаспори у пізніші часи. Різні аспекти з історії церкви висвітлено в працях М. Грушевського, Н.Полонської-Василенко, М.Костомарова, 0.Єфіменко, О.Левицького, В.Антоновича, Д.Яворницького, І.Крип’якевича та інших українських істориків. Ці фундаментальні праці більш-менш ретельно висвітлювали лише окремі періоди, а також лише окремі сторони історії православної церкви в Україні.
Також ґрунтовно висвітлює історію православної церкви в Росії дореволюційна історіографія. У цих працях розбираються окремі питання з історії православної церкви Південно-Західної Русі, тобто України та Білорусії. Серед дослідників цього питання можна назвати відомих церковних істориків  митрополита Макарія (Булгаков), архієпископа Філарета (Гумільовський), Є.Голубинського, С.Голубєва, Б.Ейнгора, С.Терновського, Ф.Титова, М.Кояловича, К.Харламповича, І.Чистовича, В.Біднова, П.Знаменського тощо.
У радянський період комплексних релігієзнавчих праць з історії православної церкви в Україні не провадилося. Праці українських істориків М.Брайчевського, М.Котляра, П.Толочка, І.Артеменка, О.Моці в основному присвячені періоду введення християнства, історії релігії й церкви в Київській Русі, віруванням дохристиянського періоду та іншим окремим періодам, фрагментам з історії церкви.
З іншого боку у зарубіжній (діаспорній) українській історіографії дослідження з історії церкви в Україні широко представлені в працях А.Великого, М.Чубатого, І.Огієнка, Д.Дорошенка, О.Лотоцького, І.Власовського, Ю.Федорова,І.Нагаєвського, В.Крупницького, Н.Полонської-Василенко та інших дослідників. В 1994 році вийшов друком тритомний посібник “Історія церкви та релігійної думки в Україні”. Автор першої і другої книг В.І. Ульяновський досліджує історію церкви в Україні з середини XV до кінця XVI століття. Автори третьої книги О.П.Крижановський і С.М.Плохій охопили період кінця XVI  середини XIX століття. До історії православної церкви в Україні виявили інтерес також і зарубіжні дослідники, як церковні, зокрема католицькі, так і світські. Серед них  Е.Вінтер, Е.ІІіковський, М.Андрусяк, К.Ходиніцький, М.Грабовскі та інші.
Тема: «Проблема надання томосу українській православній церкві у площині церковного та канонічного права в історико-правовій площині. Як відбувається надання томосу після Радянського Союзу та його розподілу».
Мета дослідження показати проблему надання томосу українській православній церкві в історико-правовій площині.
Для досягнення поставленої мети основну увагу було приділено вирішенню наступних завдань:
- з’ясувати особливості української церкви часів Київської Русі в лоні константинопольського патріархату (ХІ-ХV століття);
- окреслити питання пов’язані з агресією московської церкви;
- охарактеризувати спроби української церкви досягти автокефалії в 1917-1920 рр.;
- дослідити сучасний етап спроб української церкви досягти автокефалії.
Об’єктом дослідження є історія української православної церкви.
Предметом дослідження є питання надання томосу українській православній церкві з точки зору церковного та канонічного права в історико-правовій площині.
Структура роботи обумовлена метою дослідження і складається із вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел (75 назв). Загальний обсяг роботи становить 80 сторінок.

ВИСНОВКИ

Отже, підсумовуючи сказане, можна констатувати, що релігійна ситуація в Україні була і залишається однією з найскладніших серед усіх пострадянських країн. Після відновлення незалежності в 1991 р. Україна опинилася на перехресті найбільш напружених силових ліній релігійно-політичного протистояння. Ієрархи Руської православної церкви постійно підкреслюють «протиприродність» розділу СРСР і залишаються представниками однієї з найпослідовніших і найвпливовіших сил, що обстоює реінтеграцію східнослов’янських народів у єдиному державному організмі. У своїх крайніх позиціях це виявляється навіть у виправданні існування СРСР.
Основною причиною напруженості, що спостерігається сьогодні в православному середовищі, є відсутність єдності з кардинальних питань. У той час, коли, наприклад, православно-греко-католицький конфлікт можна вважати, певною мірою, задавненим історично і ускладненим унією, внутрішньо-православна напруженість, особливо під загрозою значної втрати церквою своїх позицій у конкретній боротьбі з іншими релігійними організаціями, має вигляд протиприродного явища. При цьому міжправославні суперечності спостерігаються на багатьох рівнях. Вони існують не лише між УПЦ КП і УПЦ, УАПЦ та УПЦ КП, але й між кожною з цих церков, з одною боку, та РПЦ  з другого.
Найбільше сьогодні тривожить поглиблення регіоналізації українського суспільства за конфесійною ознакою. Вона проходить все тією ж згубною для України лінією розлому «Захід-Схід». Витоки внутрішньо-православного конфлікту, на думку експертів, слід шукати в різному ставленні православних церков (УПЦ Київського патріархату, УАПЦ, УПЦ Московського патріархату) до питання національної орієнтації православ’я в Україні та участі церкви у процесі національного відродження.

Отже, міжцерковний конфлікт в Україні, з урахуванням нинішньої політичної реальності, має не лише внутрішній, але й міжнародний аспекти. Стосунки між православними церквами, що діють в Україні, та Російською православною церквою відображають у принциповому плані російсько-українські відносини, як вони склалися після політичного підпорядкування українських земель московському царю. Особлива роль РПЦ у православному світі й існуючий століттями стереотип, що склався внаслідок спроб практичної реалізації її ролі, призвели до продукування цією церквою таких ідей та здійснення нею такої діяльності, які не є прийнятними для інших церков.
Ідеться про спроби РПЦ окреслити свою «канонічну територію» та зберегти єдність церкви, ігноруючи процес утворення національних держав на території колишнього СРСР. Ці та інші позиції в діяльності Російської православної церкви засвідчують тотожність її політики з політичним курсом Росії, яка намагається після припинення існування СРСР узяти на себе роль наддержави. Крім власного інтересу, пов’язаного з прагненнями РПЦ зберегти за собою особливу роль у православному світі, визначену ще політичним прочитуванням концепції «Москва  третій Рим», висунуті ідеї демонструють її бажання впливати на геополітичні процеси в Росії.