Вступ.
Розділ 1. Політична влада.
1.1. Поняття, структура, види влади.
1.2. Політична влада, її основні характеристики.
Розділ 2. Насилля і примус у владних відносинах.
2.1. Поняття та особливості насилля і примусу у владних відносинах.
2.2. Ефективність застосування насилля та можливі шляхи його подолання.
Розділ 3. Причини, ресурси й форми владного примусу і насилля.
3.1. Причини владного примусу і насилля.
3.2. Ресурси владного примусу і насилля.
3.3. Форми владного примусу і насилля.
Висновки.
Список використаних джерел.

... Існує думка про те, що придушення, пригнічення, пригноблення, утиски людей з боку влади – це невід'ємний атрибут самої влади (або, за словами В. Мішина, "егократії" [10, с. 38]), особливо що стосується осіб творчих. Якщо погодитися з цим, це також можна вважати важливою причиною владного примусу. Такий парадокс може бути пояснено заздрістю до творчих потенцій. З цим може бути пов'язаний той безсумнівний факт, що чимало вчених, літераторів, художників і т. п. в різні часи страждали через насилля з боку влади, а до інших застосовувалися всілякого роду утиски. Адже не секрет, що слава до багатьох великих людей прийшла лише після їхньої смерті, коли вони вже нічим не могли "нашкодити" носіям влади.
Якщо підкорення вважати природною функцією влади, то воля суб'єкта як внутрішній механізм владних відносин буде спрямована саме на підкорення, а це неминуче викличе тією чи іншою мірою прояви насилля.
Отже, щоб існувала держава, щоб була забезпечена можливість ефективного управління суспільством, об'єкти влади повинні визнавати панування владних еліт; у разі, якщо вони будуть виказувати неповагу, в арсеналі влади є інституціоналізовані апарати примусу і насилля, і за їхньою допомогою владна еліта буде застосовувати санкції, передбачені політичною системою. І, навіть якщо в розпорядженні політичної еліти є ефективні для управління колективною поведінкою засоби прямого й опосередкованого переконання, вона часто не відмовляється від політичного насилля, хоча навіть інституціоналізоване насилля – це останній аргумент, який вводиться в дію при послабленні соціологічної легітимації владної еліти, що загрожує можливістю її повалення ...

1. Монографії, навчальні посібники
1.1. Монографії, навчальні посібники з одним автором
1. Абдулатипов Р. Г. Власть и совесть: политики, люди и народы в лабиринтах смутного времени. – М.: Славянский Диалог, 1994. – 286 с.
2. Бурлачук В. Символ и власть: Роль символических структур в построении картины социального мира. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. – 266 с.
3. Ильин В. В. Философия власти. – М.: Издательство МГУ, 1993. – 296 с.
4. Калініченко М. Влада громадянського суспільства: Монографія / Михайло Калініченко. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. – 175 с.
5. Корельский В. М. Власть, демократия, перестройка. – М.: Мысль, 1990. – 237 с.
6. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / Володимир Олександрович Котюк. – К.: Атіка, 2005. – 592 с.
7. Луман Никлас. Власть / Пер. с нем. А. Ю. Антоновского. – М.: Праксис, 2001. – 256 с.
8. Малиновський В. Я. Державне управління. – Вид. 2-е, доп. та перероб. – К.: Атіка, 2003. – 576 с.
9. Мальков В. Мир и война: новое мышление. – М.: Воениздат, 1989. – 192 с.
10. Мишин В. М. Механизм ответственности власти. – Днепропетровск: Центр политического анализа, 2001. – 55 с.
11. Молдован В. В. Правоохоронні органи. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів юридичних ВНЗ і факультетів / Молдован Валеріан Васильович. – К.: Юмана, 1998. – 160 с.
12. Мухаев Р. Т. Политология. – М.: Издательство "ПРИОР", 1997. – 400 с.
13. Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений. – М.: "Инфра-М", 1996. – 574 с.
14. Подорога В. А. Власть и познание. Власть. Очерки современной философии Запада. – М.: Наука, 1989. – 294 с.
15. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф. М. Рудич (голова) та ін / Федір Михайлович Рудич. – К.: Парламентське вид-во, 1998. – 352 с.
16. Практикум з політології / За ред. Ф. М. Кирилюка. – К.: "Видавничий дім "Комп'ютер-прес"", 2003. – 622 с.
17. Тоффлер Э. Метаморфозы власти. – М.: ООО Издательство "АСТ", 2001. – 669 с.
18. Халипов В. Ф. Власть. Основы кратологии. – М.: Луч, 1995. – 304 с.
19. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
20. Юрій М. Ф. Основи політології. – К.: Кондор, 2005. – 340 с.
1.2. Монографії, навчальні посібники з двома авторами
21. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія. – 6-е вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 309 с.
22. Замковой В., Филатов М. Философия агрессии. – Алма-Ата: Казахстан, 1981. – 316 с.
23. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 314 с.
24. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000", 2002. – 344 с.
25. Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий центр "Академія", 2006. – 568 с.
1.3. Монографії, навчальні посібники з трьома авторами
26. Дробінка І. Г., Кришталь Т. М., Підгорецький Ю. В. Політологія. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 292 с.
1.4. Монографії, навчальні посібники з чотирма і більше авторами
27. Державне управління / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко; За ред. А. Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
28. Політологія / За ред. М. М. Вегеша / Микола Миколайович Вегеш. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 384 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
29. Політологія / Панов М. І. (керівник авторського колективу), Герасіна Л. М., Осипова Н. П. та ін. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. – 360 с.
30. Політологія / Ф. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. І. Хилько та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. – К.: Здоров'я, 2004. – 776 с.
2. Багатотомні видання
31. Влада для громадян: Відповіді на запитання у сфері соціального захисту. – К.: Секретаріат Кабінету Міністрів України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. – Ч. 1-5. – 2006.
32. Соловьев В. С. Сочинения / Владимир Сергеевич Соловьев. – В 2-х томах. – Т. 1, 2. – М.: Акалис, 1990.
3. Законодавчі документи, коментарі до них
33. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. - № 21.
34. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11 липня 2003 р. № 1129-IV, зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 1 грудня 2005 р. № 3166-IV, від 20 грудня 2005 р. № 3235-IV, від 16 березня 2006 р. № 3559-IV. Також: Кримінально-виконавчий кодекс України: Офіційний текст. – К.: Кондор, 2005. – 96 с. Також: Кримінально-виконавчий кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 1 листопада 2006 р. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. – 88 с.
35. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2004 р. / Відп. ред. Е. Ф. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 1088 с.
36. Про міліцію: Закон України від 25 грудня 1990 р. № 583-ХІІ (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4.
37. Коментар до Закону "Про судоустрій України" / За заг. ред. Маляренка В. Т. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
4. Матеріали збірників наукових праць, періодичних видань, інших політичних збірників і брошур
38. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения / Под ред. Ю. Н. Давыдова. – М.: Прогресс, 1990. – 465 с.
39. Власть: Очерки современной политической философии Запада / В. В. Мшвениерадзе, И. И. Кравченко, Е. В. Осипова и др. – М.: Наука, 1989. – 328 с.
40. Дегтяренко К. В. Либеральное наследие 1960-х. Взгляд на исходе столетия // США 0 Канада. – 2000. – № 4. – С. 97-98.
41. Дегтярев А. А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения // Полис: Политические исследования. – 1996. – № 3. – С. 108-118.
42. Коротко про демократію. – Бюро міжнародних інформаційних програм, Державний департамент США. – 60 с.
43. Краснов Б. И. Власть как явление общественной жизни // Социально-политический журнал. – 1991. – № 11. – С. 34-38.
44. Краснов Б. И. Теория власти и властных отношений // Социально-политический журнал. – 1994. – № 3-6. – С. 77-84.
45. Ледяева О. М. Понятие власти // Власть многоликая: Сборник научных трудов / Российское философское общество; Ред. колл.: В. Н. Абрамов, В. А. Гусев, И. Г. Львов, А. И. Уваров; Отв. ред. А. И. Уваров. – М.: Российское философское общество, 1992. – С. 4-29. – 429 с.
46. Токвіль де А. Тиранія більшості // Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2005. – С. 397-407. – ХХVІІІ + 1108 с.
47. Требін М. Війна без армій і кордонів. Тероризм – відкриття Французької революції // Політика і час. – 2005. – № 6. – С. 87-96.
48. Франк С. Л. Философские предпосылки деспотизма // Вопросы философии. – 1992. – № 3. – С. 114-127.
49. Черешкин Д. С. Оружие, которое может бать опаснее ядерного // Независимая газета. – 1995. – № 123. – С. 6-9.
5. Словники, енциклопедичні та довідкові видання
50. Кухта Б., Романюк А., Старецька Л., Угрин Л., Красівський О., Ткаченко Г. Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни. – Львів: Кальварія, 2003. – 500 с.
51. Питання відкритості влади / За підтримки бюро ODST офісу Агенції Міжнародного Розвитку США (USAID) в Україні. – К.: Заповіт, 1997. – 87 с.
52. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
53. Политологический словарь / Под общей редакцией д-ра ист. наук, проф. В. И. Астаховой и д-ра ист. наук, проф. Н. И. Панова. – Харьков: Прапор, 2008. – 199 с.
54. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В. К. Гіжевський, В. В. Соловченко…, В. С. Ковальський (кер.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
55. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт.-упоряд.: В. П. Андрущенко та інші. – К.: Знання України, 2002. – 670 с.
56. Халипов В. Ф. Власть: Кратологический словарь. – М.: Республика, 1997. – 431 с.

Поняття влади є одним із центральних у політології, оскільки воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Парадокс політичної влади, здатної обертатися для людини водночас і доцільною силою, і злою волею, на протязі тисячоліть займав думки багатьох філософів, письменників, державних і релігійних діячів. Дослідження влади розпочалося ще в античні часи й було продовжено в епоху Середньовіччя. Арістотель першим висловився за розподіл влади на гілки, Августин Аврелій вбачав феномен влади у піклуванні за батьківською схемою, Т. Аквінський наголошував на тому, що будь-яка влада на Землі – від Бога. Ш. Монтеск'є продовжував розвивати ідеї поділу влад, Дж. Адамс вважав, що влада – це форма примусу, панування одних над іншими. У новітній час до аналізу феномену влади зверталися чимало філософів, соціологів, політичних мислителів, зокрема Х. Арендт, Б. Беррі, М. Вебер, М. Данилевський, Е. Гідденс, Р. Даль, І. Ільїн, Х. Лассуел, С. Л'юкс, Ч. Мерріам, П. Мілюков, П. Новгородцев, Т. Парсонс, Б. Рассел, Д. Ронг, В. Соловйов, П. Сорокін, М. Фуко.
З другої половини ХХ ст. намітилися дві основні парадигми вивчення влади. Згідно з першою, класичною, або індивідуально-груповою парадигмою (М. Вебер), у владних відносинах отримують свою реалізацію індивідуально-групові інтереси суб'єкта даних відносин; в рамках другої, некласичної, або суспільної парадигми (П. Морріс, Т. Парсонс, Д. Ронг) влада реалізує суспільний інтерес. Серед сучасних дослідників влади заслуговують на увагу М. Калініченко, Н. Луман, В. Подорога, В. Халіпов та інші.
Але, незважаючи на значну кількість дослідницьких праць, "феномен влади, – як це визнав М. Калініченко, – ще тільки стає предметом спеціального аналізу". Зі свого боку В. Мшвенієрадзе зазначає: "Поняття влади, до речі, як і суміжні з ним поняття авторитету, панування, сили й т. п. належить до числа тих багатовимірних категорій соціального знання, які в ході заглиблення в їхнє вивчення породжують значно більше питань, ніж дозволяють дати на них однозначні відповіді". Значною мірою це пояснюється тим, що в СРСР феномен влади (і політичної влади) практично науково не вивчався, вивчалися лише окремі аспекти державного управління. Ще більше питань залишається при розгляді насилля, адже насилля ж як джерело та метод застосування влади взагалі майже не вивчене. При цьому дана проблема є вкрай актуальною для нашої України, яка ще тільки стає на шлях розвитку демократії та розбудови громадянського суспільства. Слід враховувати, що наше українське суспільство продовжує залишатися своєрідним полігоном політичного експериментування для суб'єктів політичної влади; майже щодня воно може бути в очікуванні сюрпризів з їхнього боку. З огляду на перелічене вище важливість обраної нами теми та актуальність дослідження не підлягає жодним сумнівам.
Мета роботи – розкрити феномен політичної влади в аспекті насилля і примусу як її складових джерел та ознак, проаналізувати причини, ресурси та форми політичного владного примусу і насилля.
Досягнення поставленої мети потребує розв'язання низки завдань:
• дати вичерпну характеристику поняттям влади, політичної влади, державної влади, визначити структуру влади;
• розглянути та порівняти поняття насилля і примусу;
• довести малу ефективність застосування владного насилля, окреслити можливі шляхи його подолання;
• з'ясувати причини, ресурси та форми владного примусу і насилля, навести необхідні приклади з їх вичерпним поясненням.
Об'єкт дослідження – політична влада.
Предмет дослідження – конкретні методи, прийоми, форми владного політичного примусу та застосування насилля з боку переважно владних еліт.
У ході дослідження нами були використані загальнотеоретичні методи – функціональний, структурно-функціональний, нормативно-ціннісний, метод порівняльного аналізу, соціологічний і культурологічний підходи, а також загальнологічні методи – аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, поєднання історичного й логічного аналізу, прогнозування.
У процесі дослідження автором опрацьовано декілька блоків джерел і літератури. До першого блоку належать навчальні посібники і практикуми з політології та державного управління. Другий блок – монографії та інші наукові праці, в т ч. перекладні. Серед них хотілося б виділити праці М. Калініченка ("Влада громадянського суспільства", 2006) [4], Н. Лумана ("Влада", 2001) [7], В. Мішина ("Механізм відповідальності влади", 2001) [10], В. Подороги ("Влада й пізнання. Влада. Нариси сучасної філософії Заходу", 1989) [14], В. Халіпова ("Влада. Основи кратології", 1995) [18]. Третій блок складають Кримінальний кодекс України [33], Кримінально-виконавчий кодекс України [34], Кодекс України про адміністративні правопорушення [35], а також окремі Закони України та коментарі до них. Наступний блок – матеріали збірників наукових праць, періодичних видань, інших політичних збірників і брошур. У цьому блоці можна відзначити статті і праці А. Дегтярева [41], Б. Краснова [43, 44], О. Ледяєвої [45], М. Требіна [47], С. Франка [48]. У роботі використані матеріали таких періодичних видань, як "США 0 Канада", "Поліс. Політичні дослідження", "Соціально-політичний журнал", "Політика і час", "Питання філософії", "Незалежна газета". Зрештою, останній блок – політологічні, філософські, юридичні словники та енциклопедії, а також довідкові видання.
Структурно робота складається з трьох розділів. Перший розділ "Політична влада" присвячено розгляду феномена влади, зокрема політичної та державної влади як невід'ємних складових влади взагалі. У другому розділі "Насилля і примус у владних відносинах" розглядаються поняття владного насилля і примусу, питання ефективності застосування владного насилля, окреслюються можливі шляхи його зменшення чи подолання. У третьому розділі "Причини, ресурси й форми владного примусу і насилля" з'ясовуються, наводяться і характеризуються причини, ресурси й форми владного примусу і насилля.

Владу ми визначаємо як право і реальну можливість (тих чи інших осіб або соціальних сил) здійснювати свою волю по відношенню до інших соціальних сил або осіб, тобто нав'язуючи її іншим людям. Універсальним організаційним принципом влади можна визнати схему "командування → покора", а загальними її формами є панування, керівництво, управління, організація та контроль. Влада може бути індивідуальною та суспільною, а в останній ми виділяємо владу моральну, сімейну, економічну, правову, політичну. Серед основних концепцій влади нами були розглянуті теологічна, системна, правова, психологічна, реляціоністська.
Політичну владу ми визначаємо як здатність суспільних груп чи індивідів впроваджувати в життя рішення, що виражають їхню волю і визначально впливають на діяльність і поведінку людей та їхніх об'єднань за допомогою волі, знань, авторитету, права, сили, як організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики, як спеціальний соціальний інститут, який впорядковує соціальні відносини та поведінку індивідів, соціальних груп, організацій, здійснює на них визначальний вплив. Державна влада (влада правлячої еліти) – це політична влада, яка оформлюється в законах і спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат, володіючи монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення визначеної кордоном території. По відношенню до державного управління влада – його елемент, джерело його сили; процес управління являє собою процес реалізації владної волі задля досягнення мети суб'єкта влади. Від функціонування політичної влади багато в чому залежить тип політичного режиму в суспільстві, його відкритість або закритість, характер політичних відносин та інші політичні характеристики даної держави, включаючи стабільність, авторитет, розподіл і співпрацю гілок влади, роль опозиції, демократичність.
Політичне насилля ми визначаємо як будь-яка навмисна насильницька дія, що використовується для завоювання, утримання, зміцнення та розширення влади і спрямована на знищення людини чи завдання їй шкоди. Засоби політичного насилля можуть бути фізичні, економічні, психологічні. Політичне насилля з боку держави характеризується організованістю, широтою, систематичністю, легальністю, легітимністю, відносною ефективністю застосування. Насилля може здійснюватися і з боку опозиції чи контреліт, таке насилля ми вже не вважаємо владним. Владне насилля здійснює еліта, наділена владою. Щодо співвідношення понять насилля і примусу, ми дійшли наступного висновку. З одного боку, насилля – це крайня, найбільш жорстка форма примусу; з іншого боку, насилля як неінституціолізований примус ми протиставляємо інституціолізованому примусу. Влада за своєю сутністю завжди примусова, оскільки так чи інакше спрямована на підкорення волі людей певної соціальної групи, волі, яка панує чи керує в цій групі чи в цьому суспільстві. Владні еліти можуть застосовувати владне насилля у суспільствах з різними політичними режимами, в т. ч. і з демократичним.
Ми дійшли висновку, що в цілому застосування владного насилля не є ефективним, оскільки будь-яке насилля природно викликає адекватну реакцію в його об'єктів, а тому й не покращує управління, не стабілізує ситуацію в суспільстві, а призводить лише до подальшої ескалації відносин і непередбачуваних наслідків. З огляду на це ми відшукували альтернативні шляхи реалізації влади. Були розглянуті пропозиції заміни влади конкретних людей владою закону, тобто підсилення ролі правової держави, підвищення ролі соціальної відповідальності, тобто заміни влади правлячих еліт владою громадянського суспільства. Ці варіанти не є досконалими; ми обґрунтували це положення і запропонували варіанти панування над людьми шляхом духовного впливу на них завдяки програмуванню їхньої поведінки за допомогою політичних технологій з використанням сучасного глобального інформаційного простору та впровадження у владні відносини етичних постулатів рівності людей, моральних відносин між людьми, заснованих на принципі рівноправ'я або заповіті любити ближнього як самого себе. Права кожної людини за таких умов мають стати на перешкоді виявленню представниками владних еліт своїх владних амбіцій і застосування ними насилля, це може зменшити і застосування владного примусу.
Серед головних причин владного примусу і насилля ми виділили наступні: 1) необхідність ефективного управління суспільством; 2) необхідність зберігання і відтворення відносин влади між пануючими і підлеглими; 3) сприятлива правова система; 4) розходження інтересів владних еліт з інтересами суспільства; 5) природна необхідність для забезпечення належного правового порядку збереження адміністративної системи державне управління, яка не може бути повністю витіснена цивільно-правовими категоріями договірного типу; 6) факт того, що насилля породжує насилля; 7) негативний вплив влади на моральне обличчя людини. Можна впевнено стверджувати, що загальним джерелом влади, основною причиною її існування є потреба суспільства в суворо впорядкованій організації соціального життя, в управлінні та самоуправлінні, а примус і насилля на сьогодні є невід'ємними атрибутами влади.
Серед психологічних ресурсів владного примусу і насилля ми виділили страх за життя, здоров'я, майно, добробут і агресивну переконаність, яка виправдовує насилля і поширює страх. До матеріальних ресурсів насилля належать вогнепальна зброя, наручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, пристрої для відкриття приміщень і примусових зупинок транспорту, водомети, службові собаки, бронетехніка, світлозвукові пристрої відволікаючої дії. Структурними ресурсами владного примусу і насилля є армія (збройні сили держав), органи внутрішніх справ (внутрішні війська, поліція чи міліція), служби безпеки різних країн, суди, органи прокуратури, органи та установи, де особи відбувають покарання (військові частини, гауптвахти, дисциплінарні батальйони, арештні будинки, виправні центри, виправні (мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки) та виховні (для неповнолітніх) колонії).
Кримінальні покарання як форма владного примусу в Україні можуть застосовуватися в таких видах, як штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, безоплатні громадські роботи, примусові виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження чи позбавлення волі. Адміністративні стягнення можуть застосовуватися в таких формах, як штраф, примусове оплатне вилучення предмета, який був знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення, конфіскація такого предмета, позбавлення спеціальних прав, примусові виправні роботи, адміністративний арешт. Серед форм політичного насилля ми виділили та охарактеризували одиничні терористичні акти та масовий терор, війни, геноцид, етноцид, або етнічне насилля, позасудові репресії, а також акти "елітарного" насилля.
Перспектива подальшої наукової розробки даної теми полягає, на наш погляд, у більш глибокому вивченні та дослідженні окремих питань, пов'язаних із застосування владними елітами примусу і насилля.