ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………..
Розділ 1. Основна характеристика конституційного устрою та парламентсько-президентської форми правління……………………
1.1. Основи конституційного устрою України…………………………...
1.2. Характеристика парламентсько-президентської форми правління в Україні………………………………………………………………………
1.3. Пропозиції щодо вдосконалення системи влади в Україні…………
Розділ 2. Механізм держави та органи державної влади в умовах конституційної реформи в Україні……………………………………..
2.1. Поняття, зміст, структура механізму держави……………………….
2.2. Органи державної влади, їх повноваження та співвідношення в умовах проведення конституційної реформи………………………….....
2.3. Пропозиції щодо вдосконалення механізму держави……………….
Висновки……………………………………………………………………
Список використаних джерел…………………………………………...

1.1. Основи конституційного устрою України

Необхідним атрибутом будь-якої держави, її важливою ознакою є наявність державної території - просторові межі здійснення державної влади, тобто частини земної кулі, що перебуває в межах державних кордонів та на яку поширюється суверенітет відповідної держави.
Сам термін «територіальний устрій», вживається паралельно з терміном «державний устрій» для позначення політико-територіальної організації держави, що характеризується внутрішнім поділом території держави

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. – Х.: Фоліо, 2006
2. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст.170
3. Амеллер М. Парламенты. – М., 1967
4. Грушевський М. Якою ми хочемо автономії й федерації // Хто такі українці і чого вони хочуть. – К.: Знання, 1991
5. Державотворення і право творення В Україні: досвід, проблеми, перспективи // За ред. Ю.С. Шемшученка. – К., 2001
6. Добродумова П. Про реформу політичної системи України // Право України. – 2003. – №5. – С.20
7. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник / За заг. ред. В.О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2006
8. Конституционное право России / Под общ. ред. А.Н. Кокоток, М.И. Кукушкин. – М., 2004
9. Конституційне право України / За ред. проф. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999
10. Конституційне право України / За ред. Ю.М. Тодики, В.С.Журавського. – К.; 2002
11. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2005
12. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2007
13. Мишин А.А. Принцип разделения властей в конституционном механизме США. – М., 1974
14. Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка – К., 2002
15. Платон Ф. Исполнительная власть в Пятой Французской Республике. Логика и Интерпретация // Президент – Правительство – Исполнительная власть: российская модель. – М., 1997
16. Пфиффнер Дж. Разделение управление и проблема власти // Разделенная демократия. Сотрудничество и конфликт между Президентом и Конгрессом. – М., 1994
17. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина. – К., 2004
18. Рехкало В.А. Етапи становлення, динаміка та пріоритети політичної реформи в Україні // Парламентсько-президентська форма правління: Україна та німецький досвід: Зб. наук. праць / За наук. ред.. І.В. Розпутенка. – К., 2003
19. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів. – К.: АртЕк, 2001
20. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Харків: Консул, 2006
21. Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституційне право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2008
22. Шлезингер А.М. Циклы американской истории. – М., 1972
23. Юридична енциклопедія: В 6-ти т. / за ред. Ю.С. Шемшученко. – К., 2001

ВСТУП


Актуальність дослідження. Розвиток науки конституційного права об’єктивно засвідчує, що предметом її досліджень виступають, не лише теоретичні питання регулювання базових відносин у політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах суспільного життя, а й осмислення та науковий аналіз тих конкретних процесів, які тривають у міру функціонування трансформації інститутів державної влади, народовладдя, громадянського суспільства. В зв’язку з цим не можна не погодитись з думкою тих дослідників, які вважають, що нинішні зміни в Конституції України, спричиненні розвитком основоположних засад соціальної, політичної, економічної та культурно-духовної системи суспільства, повинні стати предметом пильної уваги з боку конституційного права як науки. Саме з тієї причини сьогодні здійснюється ціла низка розвідок у напрямі конституційно-правового аналізу причин та наслідків і тих змін, які мали місце в системі державної влади України і які набули юридичної фіксації Законі України “Про внесення змін до Конституції України”.
Ефективна та безперешкодна дія механізму залежить від рівня правового закріплення принципів його дії, визначення основних форм взаємодії елементів механізму, правових меж функціонування цих елементів тощо. З огляду на виняткову роль і характер призначення державного механізму він є об'єктом конституційно-правового регулювання. Останнє - необхідна умова повноцінного функціонування механізму Української держави, у зв'язку з чим особливого значення набуває комплексний системний підхід до питання про визначення його правової основи як системи конституційно-правових норм.
На конституційно-правовому рівні існує чимало положень, присвячених регулюванню суспільних відносин у сфері організації та функціонування механізму Української держави. Але ці положення визначають правові межі функціонування елементів державного механізму, а не механізму як цілого. Звідси випливає необхідність і своєчасність проведення аналізу нормативно-правових актів та їх окремих положень; систематизації та впорядкування нормативного матеріалу, а на основі цього - побудова ієрархічної системи нормативно-правових актів, які складають законодавство про механізм Української держави.
Об’єкт дослідження є механізм та форма української держави її проблеми та перспективи розвитку на сучасному етапі розвитку.
Предмет дослідження є основи конституційного права, які закріплюють основи конституційного устрою та механізм української держави на сучасному етапі.
Мета дослідження полягає у визначенні конституційно-правових засад механізму Української держави, які посідають значне місце у законодавстві України.
Завдання дослідження:
• розглянути основи конституційного устрою України та пропозиції щодо їх вдосконалення;
• проаналізувати парламентсько-президентську форму правління в Україні;
• визначити поняття, зміст, структуру механізму держави;
• розглянути органи влади їх повноваження та співвідношення в умовах проведення конституційної реформи;
• проаналізувати пропозиції щодо вдосконалення механізму держави.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

ВИСНОВКИ

Таким чином, підводячи підсумки, можна сказати, що парламентсько-президентська республіка не є "ідеальною" формою державного правління. Взагалі, якщо говорити про узгодженість питань розподілу повноважень між органами державної влади, то практика показує, що більш стабільними у цьому відношенні залишаються або країни з президентською формою правління, або з парламентською. Поєднання зазначених форм з часом викликає суперечності, а іноді й гострі протистояння на рівні вищих посадових осіб держави та органів державної влади. Можливо, для України був би "ідеальним" варіант поступового переходу до однієї з названих форм. Адже багато вчених і політиків вважають, що змішана форма державного правління є перехідним етапом до встановлення традиційних республіканських форм державного правління. Причому заслуговують уваги як ідеї щодо переходу до парламентської республіки, так і ідеї щодо переходу до президентської республіки. Хоча кожна з цих форм правління має свої особливості, які теж потрібно враховувати. Крім того, слід зважати на досвід інших країн з парламентськими та президентськими формами державного правління. Взагалі, світовий історичний досвід свідчить про поступову трансформацію змішаних форм правління в одну з чітко встановлених державних форм.
Основними напрямами вирішення конституційно-правових проблем українського державотворення мають бути такі:
Всебічне сприяння здійсненню конституційної (політичної) реформи шляхом введення в дію Закону «Про внесення змін до Конституції України», прийнятого 8 грудня 2004 р., оскільки цей Закон є ключовим не тільки у подальшому розвитку українського парламентаризму й Української держави, а й у становленні і розвитку політичної системи України в цілому.
З огляду на пріоритет народу в політичній системі насамперед потребують подальшого вдосконалення конституційні форми безпо¬середнього народовладдя: вибори, референдуми та ін. Ми повинні остаточно визначатись з системою парламентських виборів, що є го¬ловним питанням, надавши їй конституційного і законодавчого статусу. Адже держава, всі органи державної влади залежать передусім від того, як вони формуються.
Ми маємо також якнайскоріше визначитись і з системою (чи системами) місцевих виборів. Надалі не можна, щоб з кожними виборами приймалися нові закони, оскільки суспільство виявляється не зовсім готовим до таких виборів і вони несуть небезпеку суспільних криз. Слід нарешті прийняти Закон про референдуми. Зволікання з його прийняттям може розглядатись як неповага до народу.
Центральним питанням розвитку політичної системи і здійснення політичної реформи є подальше вдосконалення організації державми державного правління. Уряд має формуватись парламентом. Він мусить бути відповідальним як перед главою держави, так і перед парламентом, держава має бути парламентсько-президентською, а згодом — парламентською республікою.
Має утвердитись правляча (урядова) партія або правлячий блок партій. Лише після цього можна говорити про становлення в Україні якісно нової політичної системи.
Створення цілісної завершеної в своїй основі правової системи, яка б мала основоположні законодавчі акти чи систему як матеріальних так і процесуальних законодавчих актів стосовно не лише кожної галузі права, а й щодо кожної основної функції держави, зокрема соціальної, культурної, екологічної, і кожного виду органів державної влади, а згодом — кожного основного інституту держави: Збройних Сил, грошової, банківської й бюджетної системи, державних символів тощо, оскільки нині деякі ключові функції і органи держави не мають системи законодавства. Це стосується насамперед владних функцій: законодавчої, виконавчої і навіть об'єктних, зокрема соціальної і культурної функцій.
Істотне розширення наукових досліджень у галузі державотворення, повніше використання потенціалу юридичної науки в діяльності органів державної влади та сприяння посиленню розвитку юридичної науки в напрямі підготовки фундаментальних праць у галузі державотворення, зокрема з проблем функцій держави та її механізму, державної влади, форм держави.
Поліпшення стану підготовки і використання юридичних кадрів органами державної влади і місцевого самоврядування. Встановлення обов'язкової квоти юридичних кадрів у міністерствах та інших центральних і місцевих органах державної виконавчої влади.
Посилення політичної, економічної, духовної, соціальної єдності держави, створення завершеної, цілісної і реальної, а не символічної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Постійне підвищення кваліфікації суддів, працівників прокуратури, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування. І кадри, і система органів влади мають формуватися і вдосконалюватися одночасно.
Послідовне проведення принципу поділу влади і встановлення реальної конституційно-правової відповідальності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України, адже існуюче становище у вигляді абсолютної депутатської недоторканності може незабаром перетворити парламент на небезпечний для суспільства інститут, замість того, щоб він був надією і опорою суспільства й держави, пріоритетним органом державної влади.
Комплексний інститут законодавства про механізм Української держави являє собою систему нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері організації та функціонування державного механізму. Правовим фундаментом зазначеного інституту законодавства є система принципів побудови та функціонування механізму Української держави, що опосередковують його різні властивості, а також закономірності дії та розвитку.