ЗМІСТ


Вступ………………………………………………………………………….
Розділ 1. Становлення античної філософії………………………………
1.1. Виникнення і розвиток філософії Античності………………………
1.2. Загальна характеристика античної філософії………………………..
Розділ 2. Основні школи Античної філософії в досократичний період................................................................................................................
2.1. Мілетська школа……………………………………………………….
2.2. Піфагорійська школа………………………………………………….
2.3. Атомістична філософія………………………………………………..
2.4. Елейська школа………………………………………………………..
Висновки……………………………………………………………………..
Список використаних джерел……………………………………………..

У розвитку античної філософії виділяють чотири основних етапи.
Перший етап — охоплює VI—V ст. до н. є. і називається досократівським. Філософи ж, які жили до Сократа, так і називаються — досократики. До них належать мудреці із Мілета (так звана Мілетська школа — Фалес, Анаксимандр, Анаксимен), Геракліт із Ефеса, Елейська школа (Парменід, Зенон), Піфагор і піфагорійці, анотомісти (Левкіпп і Демокріт). У центрі ранньої — досократівської — грецької натурфілософії стояли проблеми фізики та Космосу

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Асмус А.Ф. Античная философия. – М., 1999
2. Богомолов В. С. Античная философия – М., 1988
3. Введение в философию. – Ч. 1 – М., 1989
4. Воронкова В.Г. Філософія – К., 2004
5. Гайденко П. История греческой философии в ее связи с наукой: учебное пособие для вузов. – М.; СПб, 2000
6. Герасимчук А.А. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник для вузів. – К., 1999.
7. Історія філософії: Підручник для вищої школи . – Х.: Прапор, 2003.
8. Краткий очерк истории философии – М., 1980
9. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. – Львів, 1993
10. Кунцман П., Буркард Ф.-П, Відман Ф. Філософія. – К.: Знання-Прес, 2002
11. Мамардашвили М.К. Лекции по античной философии. – М., 1997
12. Радугин А.А. Философия: курс лекций. – М.: Центр, 2001
13. Реале Дж., Антисери Д. Западня философия от истоков до наших дней / Античность., 1989
14. Рассел Б. Історія західної філософії. – К., 1995
15. Скирбекк Г., Гилье Н. История философии – М., 2000
16. Тихоглаз А.Г. Гераклід. – К., 1995
17. Філософія. Навч. посіб/ За заг. ред.. Заїченка Г. – К., 1995
18. Філософія: Навчальний посібник, 3-тє видання, стер. / Л.В.Губерський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та ін. За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 2003.
19. Филиппов М.М. История философии с древних времен. – С.–Петербург, 2001.
20. Хатімов Н, Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. – К.. 2000
21. Чанышев А.Н. Начало философии. – М., 1982.
22. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., Высшая школа, 1981.

Початок розвитку європейської філософії було покладено у Стародавній Греції у \/ - І\/ століттях до н.е.. вона виникла і розвивалася у тісному зв’язку з зачатками конкретних знань про природу. Перші давньогрецькі філософи були одночасно і природодослідниками. Вони робили спроби наукового обґрунтування походження землі, сонця, зірок, тварин, рослин і людини. Ними були висловлені цікаві ідеї про рух, величину та форму небесних тіл, про природу сонячних затемнень, про кількість днів у році тощо.
Специфікою давньогрецької філософії у її початковий період є бажання зрозуміти сутність природи, світу в цілому, космосу. Головним питанням давньогрецької філософії було питання про первоначало світу. І звідси філософія перегукується з міфологією, наслідує її світоглядну проблематику.
Актуальність дослідження зумовлена роллю античної філософії її внеску в формування світової філософської думки та її значення в культурному, духовному, науковому житті у період Античності.
Об’єктом дослідження є антична філософія та філософські ідеї та діяльність античних мислителів періоду \/І - \/ століттях до н. е..
Предметом дослідження є філософські вчення та аналіз шкіл Античності, процес формування їх поглядів про людину, природу, світ, космос тощо.
Мета дослідження – вивчити основні філософські вчення до сократичних шкіл \/І - \/ століття до н.е..
Завдання дослідження:
• зібрати та проаналізувати літературу з даної теми;
• з’ясувати особливості та періодизацію давньогрецької філософії;
• розкрити структуру та спрямованість діяльності філософських шкіл;
• проаналізувати основні філософські ідеї досократиків;
• з’ясувати значення досократиків на розвиток Європейської філософії.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел.

Філософія як самостійна галузь знань виникла в стародавньому грецькому суспільстві в VI—V ст. до н. є. Можна виділити такі найбільш загальні специфічні риси:
— теоретичне ставлення до світу (замість образного міфологічного світогляду);
— натурфілософія (не віддиференційована від конкретно-емпіричного знання);
— відсутнє, в основному, свідоме протиставлення мислення і буття (вперше питання про від¬ношення мислення і буття поставив Парменід (VI—
V ст. до н. є.) у зв'язку з розподілом буття на чуттєве даний та на світ, що сягається розумом);
— наївний матеріалізм (все загальне в речах (субстанція) розглядається як певна конкретна речова структура);
— стихійна діалектика.
Досократики першими поставили завдання виявити єдине, основоположне начало розмаїтого світу, що дається людині в її відчуттях. В епоху панування міфологічного світогляду зведення якісного різноманіття речей до єдиної субстанції вимагало глибини та сміливості думки. Визнання як першооснови, єдиного первоначала чогось предметного, матеріального дає змогу стверджувати, що філософія зароджується як матеріалістичний погляд на світ. Правда, цей матеріалізм характеризується як наївний, оскільки загальне в речах розглядається як якась конкретна речова структура.
Але перший "пролом" у міфологічній свідомості було зроблено. Вслід за Фалесом (який вважав первоначало воду), Анаксімен за першооснову брав повітря, Анаксімандр —.апейрон (гр. — безкінечне, невизначене, не знищуване), Геракліт — вогонь, Демокріт — атоми, Емпедокд — чотири стихії: вогонь, повітря, воду, землю.
Мілетці крім розробки філософських концепцій займалися вивченням конкретних явищ і розв'язанням практичних завдань. Було відсутнє розчленування наукового знання, в поняття "філософія" входили всі галузі знання, тобто її предметом була природа в цілому (натурфілософія). Так, Фалес був і природознавцем, і будівником мостів, вимірювачем пам'ятників, пірамід та храмів у Єгипті, Передбачив сонячне затемнення, першим розділив рік на 365 днів. Анаксімандр виготовив сонячний годинник, .розробив особливу карту суші та моря. Античні філософи прагнули вирішити проблему збагнення мінливості, плинності буття.
Геракліт (із Ефеса) стверджував, що всі предмети, а також душа людини походять з одного начала — вогню, — тому що вогонь найбільш рухли¬вий, мінливий, безперервно плинний. Геракліт вперше свідомо розробляє діалектичний погляд на світ і справедливо вважається засновником античної діалектики. Але його діалектика натуралістично-космологічна і споглядальна;. Він не доходить до розробки діалектики мислення, діалектики понять. Його заслуга — утверджений діалек¬тичного погляду на природний-світ.
Проблему руху прагнув вирішити також Зенон. Він висуває свої знамениті апорії (від гр. — трудність, безвихідне становище): "Дихотомія", "Ахілл", "Стріла" та ін. Останні, за Зеноном, "стверджують суперечливість руху. В результаті він приходить до заперечення руху, про який свідчать почуття. Знайшовши суперечливість руху, Зенон робить висновок про суперечливість мислення, яке осягає рух. Цим було закладено основу розробки діалектики понять для відображення діалектики об'єктивного світу.
Важливим етапом у розвитку античної філо¬софії було атомістичне вчення Демокріта (460— 370 рр. до н. є.). Демокріт, обґрунтовуючи первоначала, вважав, що об'єктивно існують атаки і пустота. Безкінечна кількість атомів наповнює безкінечний простір — пустоту. Атоми повні, непроникні. Неможливо, щоб в одному і тому самому місті існували два тіла, два атома. Атоми незмінні, постійні, вічні. Вони рухаються в пустоті, з'єднуються між собою й утворюють безкінечну кількість світів. Оточуючий нас світ — це не що інше як народження та смерть безкінечних світів, що складаються з атомів. Атоми відрізняються один від одного за формою, величиною, порядком і положенням.
Рух — невід'ємна властивість атомів. Рух розумівся Демокрітом не лише як просте, прямолі¬нійне переміщення атомів у пустоті, але і як вихороподібне в результаті якого виникають, розвива¬ються та гинуть світи.
Душа, за Демокрітом, теж складається з атомів. Вони — вогненні, гладенькі. Ми вдихаємо в себе вогненні атоми. Дихання не дозволяє вийти з тіла всім вогненним атомам. Якщо їх вийде багато, та настане непритомність, а потім і смерть.
Розвиток світу здійснюється закономірно, причино, обумовлено. Все має причину, безпричинних явищ немає. Ніякої розумності в світі немає. Відносну доцільність у світі Демокріт називав наслідком тривалого розвитку матеріального світу, комбінацій атомів. Помилково вважав, що немає випадкових явищ і процесів. Випадковим він називав те, причину чого ми не знаємо. Атомістичне пояснення природи, хоча воно і метафізичне (незмінність атомів), здійснило значний вплив на подальший розвиток, природознавства.
Демокріт побудував своєрідне вчення про пізнання. Він вважав, що від предметів, речей витікають найтонші ейдоси, образи. Ці ейдоси є своєрідними копіями речей. Через органи чуттів вони проникають в людину, викликають подразливість, стикаються з вогненними атомами душі і викликають відповідні відчуття, уявлення та думки про речі та предмети зовнішнього світу. Але органи чуттів дають лише матеріал, "темне знання". Більш досконалим органом пізнання Демокріт вважав мозок людини, розум. Метою пізнання є, за Демокрітом, вивчена причинно-наслідкових зв'язків, встановлення того факту, що основою всіх речей і предметів є атоми.
Розвиток античної філософії логічно прямував до антропологічної, власне людської проблематики. Вже принцип Протагора ("Людина — міра всіх речей") привчав людей не покладатися на авторитет і прийняту думку, а виходити в усіх судженнях з власного розуміння.