Зміст


Вступ 3
1.Теоретичні та нормативно-правові засади фінансового забезпечення закладів освіти в Україні 6
2. Аналіз вітчизняної практики та проблематика фінансового забезпечення освітніх закладів 18
3. Напрямки удосконалення фінансового забезпечення закладів освіти в Україні в сучасних умовах 30
Висновки 39
Список використаних джерел 43

1. Теоретичні та нормативно-правові засади фінансового забезпечення закладів освіти в Україні

Освіта – суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання і добробуту суспільства. Ця сфера займається формуванням знань і вмінь підростаючого покоління, його вихованням, підготовкою кадрів [7].
За радянських часів установи бюджетної сфери, до якої відносилася і вища освіта, знаходилися на повному державному утриманні. Держава забезпечувала повне фінансування освіти на основі нормативного складання кошторисів окремих закладів, регіонів та узагальнених кошторисів галузі. Усі аспекти діяльності навчальних закладів жорстко регламентувалися. Така політика держави відносно освіти гальмувала розвиток ринкових засад.
Узагальнюючи сутність понять «фінансування» чи «фінансове забезпечення», пропонується під фінансуванням витрат наукових установ і вищих навчальних закладів вважати за доцільне забезпечення фінансовими ресурсами витрат на здійснення науково-дослідних робіт та проведення навчально-методичного процесу [10, c. 21].
Головними джерелами фінансування витрат на освіту є:
- кошти державного та місцевого бюджетів;
- кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, фондів;
- спонсорські та доброчинні внески і пожертвування;
- кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти.
Принципи державної політики у галузі освіти [14]:
- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей;
- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
- органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;
- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.
Вища та післядипломна освіта фінансуються відповідно до суспільних і індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються за допомогою державного замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах.
Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису школи є кількість учнів і класів, яку відображають у кошторисі на дві дати: 1 січня та 1 вересня планового року. На основі цього розраховують кількість педагогічних ставок у школі за трьома показниками: кількість класів, кількість навчальних занять, норми навчального навантаження учителів на тиждень. Після цього розраховують витрати за економічними категоріями.
Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються відповідно до нормативів нарахування на одного учня, але наявний дисбаланс між обсягом завдань, які визначаються державою перед освітою, та обсягами фінансового забезпечення цих завдань. З одного боку тенденція до зростання обсягів навчального матеріалу і тривалості освітньої діяльності, а з іншого — наявне скорочення надходжень фінансових ресурсів на фінансування освіти. На сьогодні коштів, які виділяються державою для надання освітніх послуг на кожну територію, не вистачає на покриття базових статей витрат: заробітну плату, нарахування на заробітну плату, плату за енергоносії [5, c. 78].
Розрахунковий показник обсягу видатків на освіту визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періоду.
Школи-інтернати — це навчально-виховні заклади, які надають допомогу у навчанні і вихованні дітей сім'ям, які не мають для цього належних умов.
Згідно з бюджетною класифікацією виокремлюють такі типи шкіл-інтернатів [6]:
- загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати;
- загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків;
- дитячі будинки;
- спеціалізовані загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами фізичного чи розумового розвитку;
- загальноосвітні школи соціальної реабілітації.
Фінансово-господарська діяльність загальноосвітньої школи-інтернату здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків, які за більшістю статей цього ж кошторису плануються так само, як і в загальноосвітній школі.
Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою системи безперервної освіти в Україні.

Список використаних джерел

1. Бублій Г.А. Позабюджетні джерела фінансування системи вищої освіти / Г.А. Бублій. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr_ep/2012_1/files/EC112_35.pdf.
2. Бугай В.З. Сучасний стан фінансування закладів освіти в Україні / В.З. Бугай // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.stattionline.org.ua/ekonom/81/14359-suchasnij-stan-finansuvannya-zakladiv-osviti-v-ukra%D1%97ni.html
3. Бойко О.Ю. Фінансування освіти в Україні / Бойко О.Ю. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://nauka.zinet.info.
4. Бучковська Я.Г. Проблеми фінансування освіти в Україні / Я.Г. Бучковська // Наука й економіка. – 2010. – № 2 (18). – С. 20-24.
5. Величко А.В. Питання бюджетного фінансування закладів освіти / А.В. Величко, І.В. Калько // Освіта – 2012 - № 5- С. 75-84
6. Григанська С.В. Фінансове забзпечення розвитку вищих навчальних закладів на державному рівні / С.В. Григанська // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2007-2/doc/3/06.pdf
7. Дзякун В.М. Особливості фінансування освіти: поняття та проблеми / В.М. Дзякун // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ndi-fp.asta.edu.ua/thesis/72/
8. Зеліско І.М., Яковенко І.В. Пріоритетні напрями удосконалення фінансового механізму функціонування закладів освіти в Україні / І.М. Зеліско, І.В. Яковенко // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції: Цілі та результати освітніх реформ: українсько-польський діалог. – 2015 - № 3. – С. 10-19
9. Ілляшенко Т.О., Радіонова І.О. Проблеми та перспективи фінансування освіти і науки в Україні в умовах економічної кризи / Т.О. Ілляшенко, І.О. Радіонова // Механізм регулювання економіки. - 20–0. - № 1 – С. 223-228
10. КрасняковЄ. В. Формування державної політики в галузі освіти України на загальнодержавному рівні / Є. В. Красняков // Вісник держ. служби України. – 2010. – № 3. – С. 19–24.
11. Красняков Є. Державна політика в галузі освіти та її фінансове забезпечення / Є. Красняков // Вісник Національної академії державного управління. 2010. - № 7. – С. 283-290
12. Коломієць Є.Ю. Бюджетний щоденник на 2016 р. / Є.Ю. Коломієць // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://feao.org.ua/wp-content/uploads/2016/04/FEAO_Schodennyk_A5_web.pdf
13. Котляр Ю.В. Проблеми фінансування вищої освіти в Україні / Ю.В. Котляр // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/16_ADEN_2010/Economics/68724.doc.htm
14. Макоус Г. Проблеми фінансування освіти в Україні / Г. Макоус // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/4804/1/142.pdf
15. Маліновська О.Ю. Фінансове забезпечення діяльності закладів освіти та шляхи його удосконалення / О.Ю. Маліновська // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/malinovska-oyu-den-prutska-oo-finansove-zabezpechennya-diyalnosti-zakladiv-osviti-ta-shlyahi-yogo-udoskonalennya/
16. Мельник Я. Шляхи удосконалення системи фінансування закладів освіти: регіональний аспект / Я. Мельник // Збірник наукових праць «Ефективність державного управління». – 2012. – Вип. 33. – С. 202-208
17. Освітнє право : конспект лекцій / [авт. кол.: В. В.Астахов, К. В. Астахова (мол.), О. Л. Войно-Данчишина та ін.] ; за заг. ред. В. В. Астахова. – Х. : Вид-во НУА, 2011. – 144 с.
18. Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року: Указ Президента України : від 25 червня 2013 р., № 344/2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/15828.html.
19. Про вищу освіту : Закон України від 1 липня 2014 р., № 1556-VII // Відомості Верховної Ради. – 2014. – № 37–38. – Ст. 2004.
20. Різник Н.М., Бачинська О.М. Фінансування вищої освіти в Україні: реалії та перспективи / Н.М. Різник, О.М. Бачинська // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: file:///C:/Users/%D0%90%D0%B0%D0%B0%D0%B0%D0%B0/Downloads/eui_2013_1_51.pdf
21. Сафонова В.Є. Удосконалення фінансово-економічного механізму функціонування закладів вищої освіти в Україні / В.Є. Сафонова // Стратегічні пріоритети. – 2009. - №2(11). – С. 102-109
22. Труфіна Ж.С., Труфен А.О. Фінансове забезпечення вищої освіти в Україні, стан та шляхи вдосконалення / Ж.С. Труфіна, А.О. Труфен // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: file:///C:/Users/%D0%90%D0%B0%D0%B0%D0%B0%D0%B0/Downloads/eui_2012_1_59%20(1).pdf
23. Урусова З.П. Роль держави у фінансуванні освіти у Україні / З.П. Урусува // Інноваційна економіка . – 2013. – 6 (44) – С.49-52
24. Фещенко Н.М. Проблеми фінансового забезпечення розвитку освіти в Україні / Н.М. Фещенко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Dtr_ep/2012_3/files/EC312_20.pdf
25. Хомич О. Аналіз відповідності фінансового забезпечення вищої освіти в Україні сучасним світовим тенденціям / О. Хомич // Студентський вісник Національного університету водного господарства та природокористування. 2015. – Випуск 2(4). – С. 227-230
26. Шевченко Л.С. Фінансування вищої освіти: диверсифікація джерел / Л.С. Шевченко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: file:///C:/Users/%D0%90%D0%B0%D0%B0%D0%B0%D0%B0/Downloads/63418-130514-1-SM.pdf
27. Шрамко О.О., Бахчеван Е.В. Проблеми фінансування освіти на сучасному етапі / О.О. Шрамко, Е.В. Бахчеван // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2014. – 2(53) – С. 289-293

Вступ

Аналіз будь-якої сфери суспільного життя свідчить про динамічний характер розвитку людства. Зміна ідей, знань, технологій відбувається швидше, ніж зміна людського покоління. А це означає, що при звичній, традиційній освіті навчити людину на все життя неможливо. Людство вступило на інноваційних шлях суспільного розвитку, коли мінливість стає ключовою рисою способу життя людини.
Різноманітні зміни, що вимагають світоглядних коректив в освітній сфері, відбуваються у взаємовідносинах людини і світу, держави і світу, людини і держави. З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.
Освіта в сучасних умовах є могутнім чинником розвитку духовної культури Українського народу, відтворення інтелектуальних і продуктивних сил суспільства, запорукою громадянського миру і майбутніх успіхів у зміцненні й утвердженні авторитету України як суверенної, незалежної, демокра¬тичної, соціальної та правової держави – повноправного члена європейської та світової спільноти. Освіта і майбутнє – два ключові аспекти, з позицій яких слід розглядати стан справ, що склався в галузі вищої освіти, та визначати її перспективи.
Національна система освіти функціонує у правовому полі, що ґрунтуєть¬ся на Конституції України, законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про охорону дитинства», «Про професійно-технічну освіту», Національній доктрині розвитку освіти.
На сьогодні актуальним завданням постає пошук нових форм і методів фінансування системи вищої освіти. На початковому етапі становлення освіти незалежної України реформування законодавчої бази, що регулює її фінансування, відіграло позитивну роль. Проте пізніше в цьому напрямі виявилися певні суперечності, які з часом перетворилися на гальмо для подальшого розвитку освіти.
Залучення України до Болонської декларації вимагає від ВНЗ конкурентоспроможних освітньо-наукових продуктів. Якщо за ціною освітніх послуг система вищої освіти України має значну перевагу, то за матеріально-технічним забезпеченням вона значно програє європейській.
Формування державних соціальних стандартів і нормативів вищої школи є першо¬черговим завданням, вирішення якого позитивно вплине на фінансування галузі. На сьогодні потрібно надати нового імпульсу розвитку освіти і науки як потужним важелям економічного та й загалом суспільного прогресу. Отже, необхідні кардинальні кроки щодо внутрішньої модернізації та структурної перебудови системи освіти.
Питання державного регулювання фінансового забезпечення розвитку освіти теоретично розробляли вітчизняні учені В. Андрущенко, Т. Боголіб, Є. Бойко, В. Буковинський, Н. Верхоглядова, Н. Волкова, А. Дем’янчук, І. Каленюк, В. Куценко, Т. Решетілова, А. Чернобай, М. Шаваринка та інші. Серед зарубіжних авторів слід виділити праці Л. Гохберга, М. Лукашенка, В. Марцинкевича, Я. Нейматова, Г. Хога.
Проте окремі проблеми вимагають детальнішого опрацювання. Так, на сьогодні потребують глибокого дослідження теоретичні засади ефективного розподілу фінансових ресурсів на освіту. У процесі реформування системи фінансування освіти в Україні недостат¬ньо врахований міжнародний досвід. Потребують удосконалення умови фінансування вищої освіти, механізм планування фінансування видатків на освіту. Досі не розроблені теоретико-методичні підходи до фінансового прогнозування освіти.
Об’єктом дослідження виступають освітні заклади України
Предметом дослідження є фінансування закладів освіти в Україні
Метою роботи є вивчення теоретико-практичних аспектів фінансового забезпечення закладів освіти в Україні.
Досягненню поставленої мети передує виконання наступних завдань:
- вивчення теоретичних засад фінансового забезпечення закладів освіти в Україні;
- аналіз нормативно-правового забезпечення фінансування закладів освіти в Україні;
- дослідження реального стану та проблематики фінансового забезпечення закладів освіти в Україні;
- окреслення пріоритетних напрямків вдосконалення фінансування освітнього сектору України.
Інформаційною базою дослідження виступають: нормативно-правова база, підручники, посібники, статті, монографії.

Висновки

На основі всього вище зазначеного варто зробити наступні узагальнюючі висновки.
У сучасних умовах всі види освіти підпорядковуються вирішенню широкого кола економічних, політичних та соціальних завдань
Розбудова незалежної держави висуває особливі вимоги до діяльності системи освіти, оскільки виникає потреба у чималій кількості спеціалістів, здатних здійснювати технічне, економічне та організаційне керівництво. У зв’язку з цим не викликає сумнівів актуальність фінансування освіти в сучасних умовах.
Заклади освіти державної або комунальної форми власності фінансуються за кошторисно-бюджетним методом. Тобто діяльність державного навчального закладу здійснюється на підставі кошторису, який надає йому повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання своїх функцій та досягнення цілей.
Згідно з функціональною структурою видатків бюджету видатки на освіту включають асигнування на:
1) дошкільну освіту;
2) загальну середню освіту (в т. ч. загальноосвітні навчальні заклади; загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати та спеціальні навчальні заклади);
3) професійно-технічну освіту;
4) вищу освіту (вищі навчальні заклади І і II та Ш і IV рівнів акредитації);
5) післядипломну освіту;
6) позашкільну освіту та заходи з позашкільної роботи з дітьми;
7) програми матеріального забезпечення навчальних закладів;
8) дослідження і розробки у сфері освіти;
9) інші заклади та заходи у сфері освіти.
За рахунок коштів Державного бюджету України фінансуються видатки на:
а) загальну середню освіту, в т. ч. спеціалізовані школи (школи-інтернати), засновані на державній формі власності, та загальноосвітні школи соціальної реабілітації;
б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);
в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;
г) післядипломну освіту;
д) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим КМУ;
е) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим КМУ.
Міністерство освіти і науки України розробляє пропозиції щодо обсягів фінансування з Державного бюджету України на розвиток соціально-культурної сфери, науки, навчально-виховних закладів, установ, організацій, що перебувають у функціональному управлінні міністерства. Спільно з центральними органами державної влади визначає економічні та фінансові норми і нормативи на утримання державних навчально-виховних закладів, організовує збирання й аналіз державної та відомчої статистики і бухгалтерської звітності.
З Державного бюджету України фінансуються лише наукові дослідження фундаментального й пошукового характеру або виконання наукових програм державного значення. Відповідно до Закону України "Про освіту" виконання їх здійснюється на конкурсній основі з відбором найбільш наукомістких та високоефективних досліджень у галузі техніки й передової технології в пріоритетні галузі народного господарства.
Виконання прикладних досліджень та розробок здійснюється за господарськими договорами й оплачується замовником. Виконання наукових досліджень доручається колективам науковців на контрактній основі.
За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансується дошкільна та загальна середня освіта (школи, дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи). На фінансуванні міських та районних бюджетів перебувають заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.
Поряд із державними та муніципальними освітніми закладами в Україні активно розвивається приватний сектор, який надає послуги у сфері освіти. Для цього сектора держава розробляє стандарти та систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту освітніх програм, обсяг навантаження на учнів (студентів), а також мінімум кількості годин на вивчення тих чи інших предметів. На основі цих стандартів та показників засновники приватних закладів освіти мають розробити виробничі показники, на яких формується кошторис.
Отже, держава здійснює всебічне регулювання діяльності у сфері надання освітніх послуг, враховуючи значення такої діяльності для майбутнього розвитку і становлення освіченого покоління громадян України.
Сьогоднішня система освіти в Україні є пострадянською системою освіти. Бо ми маємо справу з закладами, установами та відносинами між ними, які складаються в державі, що виникла на терені колишнього СРСР.
Ситуація, що склалася в Україні щодо фінансування системи освіти, оцінюється як катастрофічна. Відбувається руйнація існуючих закладів, а натомість не відбувається заміни начебто непотрібних вищих закладів освіти та шкіл на ті, що реально необхідні територіям. Поряд із цим обсяг коштів, які мають спрямовуватися з бюджету, зменшується.
Проблема нашої держави полягає в тому, що саме на державному рівні відсутнє розуміння життєвої необхідності в конкурентоспроможній системі освіти. У світі прийнято вважати: суспільство не завжди розуміє необхідність розвитку освіти, тому державі за допомогою різноманітних стимулюючих норм доводиться підводити громадян до думки про необхідність отримання освіти високого рівня, а не зменшувати видатки на освіту.
Дослідивши стан фінансування закладів освіти та джерел формування фінансових ресурсів пропонуємо визначити наступні пріоритетні напрями удосконалення системи фінансування освіти, а саме:
1) забезпечення ефективного розподілу фінансових ресурсів на видатки освітніх послуг з Державного та місцевих бюджетів;
2) оптимізація фінансування освіти з державного сектору. В основному фінансування здійснюється на соціально захищені статті, а саме: заробітну плату, стипендії, і частково покриваються витрати на комунальні послуги. Тому, доцільним буде орієнтація на розмір бюджетних асигнувань не менше 10% ВВП;
3) посилення контролю та здійснення систематичного аналізу цільового використання коштів; дослідження людського потенціалу в Україні, збір і розповсюдження результатів та інформації про норми прибутку в освіті; міжнародні консультації, моделювання та обговорення принципової схеми і механізму фінансування освіти в Україні, а також забезпечення у вищій школі дієвих механізмів громадського контролю за витрачанням коштів нададуть змогу покращити стан фінансування освіти;
4) перехід на багатоканальне фінансування, тобто шляхом комплексного використання усіх джерел та оптимізації їхньої структури;
5) створення умов використання інтелектуальної праці та підвищення попиту на неї;
6) регулювання оплати праці та поліпшення ситуації щодо соціального захисту населення;
7) приведення обсягів підготовки фахівців з вищою освітою до потреб сучасного ринку праці.
8) прийняття рішучих заходів щодо збільшення та диверсифікації фінансування вищої освіти в Україні, а відтак удосконалити науково-методичне забезпечення освітнього процесу та створити умови для проведення фундаментальних та прикладних досліджень у ВНЗ, які в свою чергу виступатимуть додатковим джерелом фінансування вищої освіти в Україні;
9) створення нової моделі економічної діяльності навчальних закладів, яка базується на солідарній участі держави, бізнесових кіл і громадян.