1. Вступ…………………………………………………………………………..3
2. Зміст і класифікація затрат робочого часу і методи вивчення…………………………………………………………………………
2.1. Класифікація затрат робочого часу виконавця………………………….
2.2. Класифікація часу використання обладнання…………………………..
3. Методи вивчення затрат робочого часу і часу використання обладнання. ……………………………………………………………………
3.1. Методологія вивчення затрат робочого часу…………………………...
3.2. Метод безпосередніх замірів…………………………………………….
3.3. Метод моментних спостережень…………………………………………
4. Виявлення джерел росту продуктивності праці в результу
аналізу трудомісткості виготовлення виробів…………………………..
4.1. Організація робіт по встановленню нових, технічно обгрунтованих
норм праці…………………………………………………………………..
4.2. Форми підготовки і підвищення кваліфікації кадрів……………………
4.3. Дисципліна праці і її роль в організації трудових процесів……………
5. Планування робіт по вдосконаленню організації і
нормуванню праці…………………………………………………………
6. Висновки…………………………………………………………………….
7. Список використаної літератури…………………………………………

Основою для проведення досліджень праці, а саме процесу її нормування служить так звана додаткова трудомісткість і матеріаломісткість.
З точки зору дослідження праці розрізняють основну і додаткову трудомісткість та матеріаломісткість. Це по суті своїй теоретичне розділення в дійсності дозволяє визначити напрями досліджень, що мають за мету зниження непродуктивних затрат праці і втрат робочого часу, трудомісткості і матеріаломісткості, а завдякицьому - досягнення росту продуктивності праці і покращення економічних результатів.
Основна трудомісткість - це трудомісткість, яка була б необхідною, якщо б ідеально сконструйований виріб вироблявся на правильно підібраних машинах із застосуванням найбільш досконалих методів праці і без втрат часу.
Додаткова трудомісткість - це додатковий робочий час, витрачений на виробництво виробу при неправильних організаційно-технічних умовах. Він виражається різницею між фактичною і основною трудомісткістю, а також витрат робочого часу є основною метою дослідження і вдосконалення процесів праці.
Додаткову трудомісткість визначають:
1. Неправильна конструкція виробів, тобто недостатня технологічність конструкції; недостатній степінь типізації виробу або його частин; невідповідні технічні умови на матеріали; надто високі вимоги, що висуваються до якості продукції;
2. Недосконалі методи виробництва, а саме -неправильний підбір або використання машин та інструментів; неправильні параметри технологічного процесу; невідповідний розподіл робочого процесу на операції, що приводять до зайвих маніпуляцій з предметами праці і до зайвого руху виконавців; неправильне виконання робочих функцій, що приводить до зайвих рухів і зусиль робітника;
3. Час , витрачений з організаційно-технічних причин, тобто велика різнорідність виготовлюваних підприємством виробів і пов'язані з цим дрібні серії виготовлюваної продукції; зміни конструкції виробу в ході його виробництва; помилка планування виробництва і недогляд в роботі транспорту, що викликають затримку в забезпеченні засобами виробництва і матеріалами; поганий технічний стан або аварії машин і обладнання, обумовлені неплановим і недостатнім доглядом за ними і несвоєчасним ремонтом; нечітка робота відділу інструментального господарства, що приводить до простоїв на робочих місцях; невідповідні умови праці, що викликають зниження продуктивності праці; недостатній рівень безпечності гігієни праці;
4. Час витрачений з причин, що залежать від робітника, тобто запізнення, неявки на роботу, необгрунтовані перерви, низька інтенсивність праці; недостатня якість праці, що приводить до виникнення браку; недотримання правил техніки безпеки, що приводить до перерв в роботі або непрацездатності.
Все перераховане вище визначає напрями дослідження праці, його об'єм і предмет, а також задачі вдосконалення процесів праці.
Перелічені факти, які негативно впливають на трудомісткість в бік її зниження, і на виробничий процес в цілому, частково є нормованими. Розгляд з метою усунення непродуктивних її витрат вимагає по елементного аналізу, і, як результат, складається чітко визначені міроприємства по зниженню втрат. Заходи по усуненню ненормованих затрат праці тісно пов'язані з попередніми і носять організаційний характер.

Список лiтератури
1. Акбердин Р. З., Кибанов А. Я. "Вдосконалення структури, функцій і економічних взаємовідносин управлінських підрозділів підприємств при формах господарювання". Навчальна допомога. - М.: ГАУ, 1993г.
2. "Менеджмент організації". Навчальна допомога/Під редакцією З. П. Румянцевой і Н. А. Саломатина. - М.: Инфа-м, 1995г.
3. Райсс М. "Оптимальна складність управлінських структур"//Проблеми теорії і практики управління. – 1994.
4. С.В.Мочерний “Основи економічних знань”.
5. Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери.
6. Г.П.Овчинков “Международная экономика”.
7. С.Ф.Покропивний. Том 1, Видавництво: “Хвиля-Прес”. – Київ, 1995 р.
8. А.Г.Паршнева, З.П.Рум’янцева, М.А.Саломотина “Управление организацией”, ИНФРА. – М., 1999 р.
9. Е.Ф.Прокушев “Внешнеэкономическая деятельность”. – Москва, 1999 р.
10. В.Е.Рыбалкина “Международные экономические отношения”. – Москва, 1999 р.
11. Олена Фрейкман “Економіка та бізнес”.

Вступ
Нормування праці - це наукова дисципліна, що має особливий зміст, сферу дослідження і свої методи вивчення явищ виробничої діяльності людини. Нормування праці - це економічна наука, пов'язана з іншими економічними, а також суспільними і біологічними науками. Тому метод і порядок встановлення норм праці, обгрунтування їх рівня грунтується на законах економіки, математики, фізики, хімії, організації виробництва, філософії, фізіології і психології. В більш загальному розумінні нормування праці - це встановлення конкретного виразу міри праці, тобто норми праці, які включають проектування трудового процесу і визначення його необхідної тривалості. Щодо норм висуваються наступні вимоги. Вони повинні бути:
1. Науково обгрунтовані;
2. Економічно обгрунтовані;
3. Фізіологічно обгрунтовані;
4. Соціально обгрунтовані;
5. Науково обгрунтовані.
Нормування праці відіграє важливу роль у економічній роботі промислового підприємства. Воно служить підгрунтям для складання технічно і економічно обгрунтованих планів, забезпечуючи їх напруженість і реальність реалізації. Норми праці виступають у ролі показників, за якими визначають економію праці, зростання одного з найважливіших показників економічної роботи підприємства - підвищення продуктивності праці. Норми праці є технічною основою раціональної організації виробництва. Організувати працю на підприємстві - це перш за все правильно розставити людей, зайняті виконанням єдиного завдання. Для цього необхідно знати, скільки праці і якої якості потрібно для виконання тієї чи іншої операції або іншої частини виробничого процесу. Правильна організація праці передбачає в першу чергу встановлення кількості пропорцій між окремими видами праці з врахуванням їх якісних відмінностей. Це можливо при умові, якщо у розпорядженні підприємства є науково обгрунтовані норми праці на всі види виконуваних робіт. Розділення і кооперація праці мають велике значення при розвитку технічного процесу.
Між нормуванням і організацією праці існує тісний взаємозв'язок. Науково обгрунтовані норми розраховуються і впроваджуються, виходячи з найбільш раціональної організації праці в певних умовах. В той же час сама норма праці може бути використана для оцінки раціональності трудового процесу і вибору того чи іншого її варіанту.
В даній курсовій роботі запропоновано до огляду проект заходів, що спрямовані на усунення непродуктивних затрат праці і витрат робочого часу на промисловому підприємстві (на прикладі АТ "Ватра"). Виявлення резервів часу є необхідним процесом для встановлення темпів зростання продуктивності праці - одного із важливих показників раціональної організації праці і економічного розвитку підприємства.

ВИСНОВОК
Управлінський вплив на об’єкт здійснює не тільки менеджер як керівник і лідер трудового колективу, а й група людей, яка виконує разом з менеджером управлінські функції, тобто сферою професійної діяльності якої є процеси управління. Цих людей прийнято називати управлінським персоналом, працівниками апарату управління, кадрами управління.
Для ефективного впливу на об’єкт потрібна належна організація праці цієї специфічної частини трудового колективу організації чи підприємства, її обґрунтований поділ та кооперація.
Під організацією управлінської праці розуміють порядок, правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання поточних та перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій та положень про структурні підрозділи.
Організація праці в апараті управління ґрунтується на розробці комплексу регламентів, які визначають місце і роль кожного структурного підрозділу апарату управління і кожного працівника в системі управління, порядок взаємозв’язків між ними, норми взаємовідносин усередині апарату управління, форми впливу на діяльність об’єкта управління, способи контактів з навколишнім середовищем.
Організація управлінської праці як система є результатом упорядкованої діяльності і невід’ємною складовою частиною управління.
При організації управлінської праці застосовують три напрями її поділу: функціональний, технологічний та кваліфікаційний.
Вимоги до організації робочих місць можна згрупувати таким чином: інформаційні, економічні, енергомічні, гігієнічні, естетичні, технічні, організаційні.
Положення про структурні підрозділи повинні містити чітко сформульовані завдання, функції та права кожної ланки з врахуванням специфічних умов організації їх діяльності, а також всього підприємства чи організації в цілому. При розробці положень враховують конкретні умови здійснення господарсько-фінансової діяльності, аналізують внутрішньо¬господарські зв’язки, що склалися, відносити і організаційні форми; при цьому не можна обмежуватись відображенням існуючого, необхідно намагатися закріпити прогресивні тенденції удосконалення системи управління.
Дедалі зростаючі масштаби суспільного виробництва, наявність підприємств різноманітних форм власності, поглиблення спеціалізації та розширення кооперації виробництва різко збільшують обсяг управлінської інформації, ускладнюють функції управління та збільшують обсяги управлінських робіт. Для виконання дедалі зростаючих обсягів цих робіт без збільшення чисельності працівників апарату управління необхідне значне підвищення ефективності праці цієї категорії працівників. Вирішити проблему можна лише впровадженням методів наукової організації праці, широкою механізацією і автоматизацією робіт, виконуваних управлінським персоналом. Причому останній фактор відіграє вирішальну роль у підвищенні ефективності праці управлінських працівників.
Механізація і автоматизація управлінської праці здійснюється у двох напрямках:
Перший - впровадження сучасної обчислювальної техніки.
Другий – впровадження засобів оргтехніки та оперативної поліграфії. Найбільший ефект досягається при спільному застосуванні засобів обчислювальної техніки та оргтехніки.
Потреба в механізації виконання різноманітних робіт, процесів, операцій управлінської праці, зумовила створення різноманітних засобів оргтехніки. Широка номенклатура сучасних засобів оргтехніки, що відрізняються між собою виконуваними функціями, застосовуваними технологічними процесами, експлуатаційними можливостями, конструктивними процесами, експлуатаційними можливостями, конструктивними особливостями та іншими ознаками, викликає потребу класифікації їх.
До засобів складання документів відносять усі види друкарських машин, письмові автомати, диктофонну техніку.
Засоби копіювання та оперативного розмноження документів (засоби репрографії) включають засоби фотокопіювання, діазокопіювання, мікро копіювання, електрографії, термокопіювання, електронографії, оперативної поліграфії.
Доскладу засобів обробки документів входять фальцювальні, аркушепідбиральні, паперознищувальні машини, ламінатори, зшивачі, нумератори, конвертовідкривачі та ін.
До самостійної групи засобів зберігання, пошуку та транспортування документів відносять лотки та ящики для оперативної роботи з документами та карточками, устаткування для обладнання бібліотек та архівів, папки для зберігання документів, шафи для сортування кореспонденції, повітряну (пневмо) пошту.
До технічних засобів зв’язку, які використовуються у повсякденній роботі керівників та фахівців, належить телефонний зв’язок. Підвищенню ефективності використання телефонного зв’язку сприяє використання телефонних підсилювачів, пристроїв автоматичного набору телефонних номерів, автоматичних телефонних відповідачів, секретарів-автоматів.