Зміст

1. Вступ...……………………………………………………….…...….3
2. Методи планування місцевих бюджетів…………………………………….4
3. Поточні видатки і видатки розвитку…………………………………………5
4. Види видатків місцевих бюджетів…………………………………………..7
5. Передача видатків на виконання власних повноважень між місцевими бюджетами……………………………………………………………………11
6. Передача видатків на виконання делегованих державних повноважень……………………………………………………………….…12
7. Висновок….…………………………………………………………………..15
8. Список використаної літератури……………………………………………16

Видатки місцевих бюджетів можна поділити на дві окремі час¬тини:
-видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування;
-видатки, пов’язані з реалізацією делегованих законом повноважень органів державної виконавчої влади.
Держава фінансує в повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. Кошти, необхідні для здійснення ор-ганами місцевого самоврядування цих повноважень, щоро-ку передбачаються в Законі України про Державний бюджет України.
Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:
-видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;
-видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності;
-видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.
До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань і враховуються при виз-наченні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видат-ки на:
-органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;
-освіту:
-дошкільну освіту;
-загальну середню освіту (школи — дитячі садки);
-первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);
-сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та біб-ліотеки.

Список використаної літератури

1. Конституція України. — К.: Вікар, 1996. — 64 с.
2. Бюджетний кодекс України. – К.: Атіка, 2002. – 80 с.
3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 1997 р.
4. Бюджетне законодавство України: Зб. нормат. Актів. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
5. Про Державний бюджет України на відповідний рік: Закон України // Відомості Верховної Ради України або Офіційний вісник України.
6. Про бюджетну класифікацію та її впровадження: Наказ Міністерства фінансів України від 27 грудня 2001 р. № 604.
7. Всесвітня декларація місцевого самоврядування // Місцеве та ре-гіональне самоврядування України. — К., 1994. — Вип. 1—2 (6—7). —
С. 65—69.
8. Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів: Затв. наказом Державного казначейства України від 04.11.2002 № 205.
9. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 1999 р.
10. Про реформу житлово-комунального господарства на період 2004 – 2010 рр.: Закон України від 2004р.
11. Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та на період до 2010 року затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14 лютого 2002 р. N 139.
12. Про житлово-комунальні послуги: Закон України від 2004 р.
13. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.09.02 №538-р „Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі”;
14. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.10.04 №1378 „Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”;
15. Бюджетна система України: Навч. посібник для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / С. І. Юрій, Й. М. Бескид та ін. — К.: НІОС, 2000. — 400 с.
16. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України. – К.: НІОС. - 2002. - 608 с.
17. Кабанець А. Г. Місцеві фінанси: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун- т. — Х.: Видавництво ХНЕУ, 2006. — 56с.
18. Кириленко О. П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика) // Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К.: НІОС, 2000. — 381 с.
19. Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. — К.: Знання, 1999. — 487 с.
20. Луніна І.О. Державні фінанси України у перехідний період. – Харків: Форт, 2000. - 296 с.
21. Сунцова О. О. Місцеві фінанси: навч. посіб. 3-тє видання, перероблене та доповнене – К.: Центр учбової літератури, 2010. — 488 с.
22. Місцеві фінанси: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц. / М.А. Гапонюк, В.П. Яцюта, А.Є. Буряченко, А.А. Славкова. – К.: КНЕУ, 2002. – 184 с.
23. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.
24. Бюджетний процес і міжбюджетні відносини на рівні місцевих бю-джетів району: Навч. посіб. / С.І. Мельник, В. Серск, С.Б. Ільїних та ін. — К.: Міленіум, 2003. — 266 с.
25. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підруч ник. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. — 608 с.

Вступ
Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. За основу береться очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є в розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових органів, як правило, за півріччя доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників за видатками за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету за видат¬ками. З одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році.
Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.
Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованих коштів, що перебувають у розпорядженні відповідних органів влади, та децентралізованих коштів, які є власністю місцевих органів влади.
Регулювання бюджетних видатків виявляється насамперед в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим прин¬ципом планування бюджетних видатків є додержання пропозиції розподілу коштів з урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року плануються з урахуванням результатів використання коефіцієнтів зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюд¬жетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє.

Висновок
Аби здійснювати фінансове вирівнювання та максимально враховувати вплив об’єктивних чинників на рівень бюджетної забез печеності необхідно провести групування територій країни з урахуванням економічного та соціального розвитку адміністративно-територіальних утворень, природнокліматичних умов і демографічних особливостей тощо. Наступним кроком до використання формульного підходу у фінансовому вирівнюванні стане розроблення групових нормативів бюджетної забезпеченості, які мають бути стабільними та тривалими.
Серйозніший недолік діючого механізму бюджетного регулювання полягає в тому, що застосовуються не взаємозалежні, а різноманітні до того ж не регламентовані відповідними нормами, форми перерозподілу бюджетних коштів. Тому сфера дії кожного з інструментів бюджетного регулювання, їхнє об’єднання, конкретні розміри фінансових ресурсів, що перерозподіляються, щораз визначаються по-різному, індивідуально. У результаті вплив цих методів призводить до адміністрування і суб’єктивізму при прийнятті конкретних рішень.
Отже, необхідно виробити єдині критерії організації всіх видів фінансової допомоги, максимально реалізувати потенціал їхнього цілеспрямованого впливу на економіку регіону. Фінансову допомогу регіонам потрібно надавати так, щоб спонукувати органи місцевого самоврядування розширювати власну дохідну базу, розвивати інвестиційну активність, структурно перебудовувати економіку регіонів.