ЗМІСТ


ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Право споживача на безпечну та якісну продукцію…………...6
1.1 Суб’єктивне право особи на безпечну та якісну продукцію…………..6
1.2 Гарантії права особи на безпечну та якісну продукцію……………….19

РОЗДІЛ 2. Поняття, умови відповідальності за шкоду, завдану недоліками товарів, робіт (послуг) і порядок її відшкодування………………………………31
2.1 Поняття і умови позадоговірної (деліктної) відповідальності за шкоду, завдану недоліками товарів, робіт і послуг……………………………………....31
2.2 Сторони у зобов’язанні із заподіяння шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)…………………………………………………..39
2.3 Порядок відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів, робіт (послуг) ……………………………………………………………………………..45

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….56

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………...60

Держава гарантує учасникам цивільно-правового обігу захист їхніх інтересів як споживачів товарів, робіт і послуг належну якість товарів, робіт і послуг, торговельного та інших видів обслуговування, безпеку товарів, робіт і послуг, необхідну інформацію про товари, роботи і послуги, їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця); відшкодування збитків, завданих товарами, роботами, послугами неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами, роботами і послугами у випадках, передбачених законодавством .
Право особи на безпечні та якісні продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту) належить до особистих немайнових прав фізичної особи відповідно до книги другої Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Це право науковці відносять до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Таким чином, ці права не можуть обмежуватися у жодному разі, оскільки вони належать до абсолютних прав особи.
Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі, тісно пов’язані з нею, не мають економічного змісту і належать особі довічно, вона не може відмовитися від цих прав або бути позбавленою їх.
Таким чином, особисті немайнові права відносять до абсолютних прав особи. Абсолютні права, такі як право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне довкілля, право на честь і гідність, право власності, право на ділову репутацію тощо реалізовуються в абсолютних правовідносинах. В результаті дослідження юридичного змісту, тобто абсолютних прав і абсолютних обов'язків, цих правовідносин було визначено критерій їх відмежування від інших цивільних правовідносин, а саме: коло зобов'язаних осіб щодо уповноважених суб'єктів. Абсолютність суб'єктивного права, як елемента абсолютних правовідносин, перш за все полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного . За образним висловом В.К. Райхера, одного із перших при¬бічників даної теорії, в абсолютних правовідносинах "право випромінює енергію з однієї точки хвилеподібно в усі сторони соціального сере¬довища", і тому зв'язок між уповноваженими зобов'язаними суб'єктами встановлюється за типом "бездротового" зв'язку, який з'єднує дану точку простору з абсолютно невизначеною кількістю всіх "інших точок" .
Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб . Захист здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України, а також може здійснюватись іншим способом відповідно до цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це правопорушення. Захист права особи на безпечну та якісну продукцію зазвичай здійснюється шляхом відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів, робіт і послуг і передбачений у параграфі 3 глави 82 ЦК.
Кожна особа стає споживачем, коли придбаває будь-який товар, замовляє виконання роботи або надання послуги. І національним законодавством закріплено, що спо¬живач має право на те, щоб товари, роботи, послуги в звичайних умовах їх використання, зберігання і транспортування були безпеч¬ними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середо¬вища, а також не завдавали шкоди його майну .
У Законі України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. (далі Закон) набуло спеціального юридичного значення поняття «споживач

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Керівні принципи для захисту інтересів споживачів: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 9 квітня 1985 р. № 39/248 // Інформаційно-пошукова правова база «Нормативні акти України».
3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 18, 19-20, 21-22. – Ст. 144.
4. Господарський процесуальний кодекс від 6.11.1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 57.
5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.
6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492.
7. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №36. – Ст. 164.
8. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
9. Про метрологію і метрологічну діяльність: Закон України від 11.02.1998 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 113/98-ВР. – Ст. 143.
10. Про рекламу: Закон України від 3.07.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 39. – Ст. 181.
11. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

ВСТУП

Актуальність. Зі вступом України до Світової Організації Торгівлі для нас відкрились можливості для розширення національного ринку, доступу на нього продуктів різних виробників, різної якості. Відповідно, як зростає пропозиція товарів, так і зростає ризик придбання неякісної продукції. Науково-технічний прогрес та пов'язаний із цим економічний розвиток актуалізували необхідність оновлення юридичних механізмів та засобів захисту прав споживачів від недоброякісних товарів, результатів робіт та послуг, а отже постає необхідність забезпечити нормативно та процесуально право кожного на якісну продукцію, а також можливість кожного захистити своє порушене право на безпечну та якісну продукцію.
В умовах посилення монополізації економіки стало очевидним, що споживач є незахищеною стороною у взаємовідносинах з товаровиробниками та постачальниками послуг. Ця проблема пов'язувалась також зі створенням мо¬гутньої рекламної індустрії та розвитком засобів масової інформації, зростанням обсягів виробництва предметів довгострокового корис¬тування, використанням хімічних продуктів, синтетичних та інших штучних матеріалів, розвитком інституту споживчого права взагалі.
Тому в країні виникає необхідність встановлення спеціальних способів захисту прав споживачів органами у справах захисту прав споживачів та об'єднаннями спо¬живачів, а також спрощеного судового порядку їх захисту. Важливо, щоб і забезпечення якості товарів у всіх її проявах розглядалося як форма захисту прав та законних інтересів окремих громадян, держави.
Крім того, нормативно-правова база у даній сфері перебуває в стадії гармонізації з нормами міжнародних угод, учасницею яких стала Україна. У 1994 році між Україною та ЄС укладена Угода про партнерство та співробітництво, яка передбачає тісну взаємодію у вирішенні споживчих проблем, адаптацію цієї роботи до міжнародного рівня. На розвиток цих відносин був спрямований і проект ТАCIS „Підтримка споживчої політики в Україні”.
Саме тому дослідження потребує питання відповідальності за шкоду, завдану неякісною продукцією, її недоліками. Це питання є проблематичним, оскільки його нормативне регулювання постійно змінюється, а погляди науковців з цього приводу є різними, а іноді навіть і суперечливими. Тому дослідити дану тему є важливо для узагальнення наукових позицій та вироблення єдиного підходу у практичному застосуванні законодавства про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт і послуг.
Сформульовані у нашому дослідженні теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень вітчизняних та зарубіжних цивілістів, фахівців інших галузей права. Зокрема, окремі питання даної теми досліджували Письменна О.П., Дзера О.В., Луць В. В., Тераз І. Р., Шевченко Я. М., Стефанчук Р. О., Осетинська Г. А., Кагал Т. О., Іваненко Л., Русу С. Д., Поліщук О. Ю.
Метою нашого дослідження є вивчення відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт і послуг.
Для досягнення поставленої мети потрібно розв’язати кілька завдань. Вони є наступними:
• Дослідити нормативно-правову базу, яка встановлює відповідальність за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт і послуг;
• З’ясувати поняття права на безпечну та якісну продукцію;
• Охарактеризувати поняття безпеки та якості товару, роботи (послуги);
• Дати визначення поняттю «споживач»;
• Визначити умови настання позадоговірної відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг);
• Визначити коло осіб, відповідальних за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарі, робіт (послуг).
Об’єктом нашої наукової роботи є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації особою права на безпечну та якісну продукцію, і відносини із настання позадоговірної відповідальності та відшкодування шкоди, завданої порушенням такого права.
Предметом дослідження є підручники, статті, монографії, законодавство України та міжнародно-правові акти, які визначають умови, порядок та особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт і послуг.
Щоб досягнути поставленої мети ми використовуємо загальнонаукові методи, спеціальні та методи правознавчих наук.
Методологічну основу дослідження склали такі загальнонаукові методи пізнання правових явищ, як: діалектичний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний тощо. Діалектичний метод дослідження дав можливість проаналізувати юридичні відносини та явища у їх взаємному розвиткові. Застосування історичного методу дозволило відслідкувати становлення та розвиток системи законодавства про захист прав споживачів. Порівняльно-правовий метод використано для порівняльного аналізу відповідних положень законодавства про захист прав споживачів у теоретичних розробників різних галузей права, а також положень чинного законодавства України. Формально-логічний метод застосовано для з'ясування механізму реалізації прав споживачів у цивільному праві України, для визначення методологічних засад та гарантій захисту прав споживачів. Комплексне застосування різних методів наукового пізнання спрямоване на забезпечення обґрунтованості та аргументованості висновків та пропозицій, зроблених в результаті виконаного дослідження.
Дослідження даної теми має велике не тільки теоретичне, але і практичне значення для з’ясування і правильного розв’язання на практиці питань, пов’язаних із виникненням відносин щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт і послуг. Під час вивчення даної теми ми з’ясуємо, наявність яких підстав необхідна для притягнення винного до майнової відповідальності, а також механізм застосування міри відповідальності до правопорушника.
Структура нашої роботи включає вступ, два розділи, п’ять підрозділів, висновки та список використаних джерел і літератури.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши законодавство України, статті, підручники, монографії, наукові роботи з теорії держави і права, цивільного права, цивільного процесу та захисту прав споживачів, судову практику у справах про відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів, робіт, послуг, підсумовуючи результати проведеної роботи, ми можемо зробити висновки:
1.Право на безпечну та якісну продукцію є особистим немайновим правом і водночас абсолютним правом, оскільки праву однієї особи кореспондує обов’язок усіх інших осіб не порушувати це право. Особисті немайнові права належать кожній особі, тісно пов’язані з нею, не мають економічного змісту і належать особі довічно, вона не може відмовитися від цих прав або бути позбавленою їх.
Право на безпечну та якісну продукцію включає такі критерії: продукція має бути якісною, тобто відповідати вимогам договору, інформації про даний товар, роботу, послугу; продукція повинна бути безпечною для споживання, тобто виконувати усі нормативи, стандарти, встановлені для такого виду продукції, а також продукцію повинна супроводжувати інформація про наданий товар.
Безпечною для споживання продукцією вважається та продукція, яка виконує усі нормативи, стандарти, встановлені для такого виду продукції, а також та продукція, яку супроводжує інформація про наданий товар, роботу, послугу.
Інформація про продукцію є складовою права особи на безпечну та якісну продукцію і водночас гарантією цього права, а тому вона повинна бути достовірна, доступна, повна і своєчасна.
2.Гарантіями права на безпечну та якісну продукцію є закріплення цього права на законодавчому рівні, процедури стандартизації, сертифікації, маркування і прийняття міжнародних принципів та виконання міжнародних та регіональних програм із забезпечення якості та безпеки продукції, надання повної, достовірної, доступної і своєчасної інформації про товар, роботу, послугу.
3. Специфіку у нормативному регулюванні захисту прав осіб на безпечну та якісну продукцію становлять ті законодавчі акти, у яких ці норми закріплені. Так, норми ЦК України, що встановлюють відповідальність за шкоду, завдану недоліками товарів, робіт і послуг, поширюються на фізичних і юридичних осіб, а Закон України «Про захист прав споживачів» регулює правовідносини, у яких споживачами, право на безпечну і якісну продукцію яких порушено і цим завдано шкоду, є винятково фізичні особи.
4.Якість продукції – це сукупність влас¬тивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення. Це визначення наведене у Декреті Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р., однак критерії якості визначаються наукою цивільного права та практикою його застосування і володіють такими ознаками: сукупність корисних властивостей продукції і здатність продукції задовольняти особисті і виробничі потре¬би.
5. Відповідальність за шкоду, завдану недоліками товарів, робіт і послуг є спеціальним видом позадоговірної (деліктної) відповідальності, фактичною підставою застосування якої є вчинення цивільного правопорушення (делікту), незалежно від існування договірних відносин між потерпілим та заподіювачем шкоди.
Юридичною підставою настання відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт і послуг є склад цивільного правопорушення. На відміну від складу цивільного делікту в інших недоговірних зобов’язаннях із заподіяння шкоди, у досліджуваному явищі склад є усіченим і передбачає виключно наступні підстави виникнення: протиправність заподіяння шкоди, фактична наявність шкоди, завданої майну потерпілої фізичної чи юридичної особи, причинний зв’язок між недоліками товарів, робіт, послуг або недостовірної чи недостатньої інформації про них та шкодою, завданою потерпілому. Вина як ознака суб’єктивної сторони даного правопорушення відсутня.
6. Термінами придатності вважаються терміни служби товарів, тобто встановлений виготовлювачем товару або виконавцем робіт (послуг) час, протягом якого органолептичні, фізико-хімічні, медико-біологічні та інші показники товару у разі дотримання відповідних умов зберігання мають зберігати свої споживчі властивості. Термін придатності має зазначатися у паспорті на товар, роботу (послугу) або на його етикетці чи у будь-якому іншому документі, що додається до товару, роботи (послуги). Термін придатності обчислюється від дати виготовлення і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.
7. Сторонами зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів, робіт (послуг) виступають боржники (продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт, послуг), тобто заподіювачі шкоди, та кредитори (фізичні та юридичні особи), які є потерпілими.
Споживачем вважається непрофесіонал, який придбаває товари та послуги для задоволення особистих потреб, а не для подальшої переробки або продажу. Тобто споживачем, у першу чергу, визнають фізичних осіб-споживачів товарів і послуг. Однак міжнародне право до споживачів відносить не тільки фізичних, але і юридичних осіб, які придбавають товари і послуги з метою особистого користування. Цю саму позицію закріплює і Цивільний кодекс України, коли не обмежує коло осіб, які придбавають чи замовляють товари, роботи і послуги.
Право на відшкодування шкоди визнається не тільки за споживачем, який сам придбав товар (роботи, послуги), будучи однією із сторін відповідного договору купівлі-продажу (підряду), але і за тими громадянами, яким товар (результат робо¬ти, послуга) був подарований споживачем, перейшов у спадок, був переда¬ний за договором міни або оренди, які постраждали у ре¬зультаті використання товару (результату роботи) його власником.
Виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоду завдано з вини споживача внаслідок порушення ним встановлених правил користування, зберігання чи транспортування продукції або дії непереборної сили, або він не вводив продукцію в обіг, або дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів державної влади.
При визначенні розміру відшкодування завданої шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг враховується умисел або груба необережність потерпілого при поводженні та споживанні товарів, робіт, послуг, а також матеріальний стан заподіювача шкоди (боржника).
Особами, відповідальними за таку шкоду, визнаються юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які реалізують товар, надають послуги, однак, на нашу думку, слід розширити коло відповідальних суб’єктів і включити до нього тих, хто здійснює підприємницьку діяльність, хоча і не має на це права.
8.Факт продажу товару або здійснення робіт (послуг) певним відповідачем може доводитися наданням потерпілими квитанцій на товари, товарних чи касових чеків, квитків, путівок, талонів або інших письмових документів, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки, – технічних паспортів чи документів, що їх замінюють. У разі придбання товару за усним договором можливе доведення факту купівлі-продажу за допомогою свідків. Відшкодування шкоди у судовому порядку передбачає сплату державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Виконана робота має своє не лише теоретичне значення, яке полягає у з’ясуванні поняття «споживач», визначенні права на безпечну та якісну продукцію та дослідження тих обставин, наявність яких є необхідною для встановлення підстав позадоговірної (деліктної) цивільно-правової відповідальності. Практичне значення нашого дослідження полягає у визначенні тих гарантій права на безпечну та якісну продукцію, якими особа може скористатися, з’ясуванні тих особливостей відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарі, робіт та послуг, вивченні механізму і порядку її застосування на практиці потерпілою особою по відношенню до правопорушника.