Вступ
1. Проблема плагіату як результат порушення права інтелектуальної власності
2. Історико-правовий аналіз розвитку плагіату
3. Плагіат як різновид порушення авторських прав за законодавством України
4. Поняття, види та шляхи виявлення плагіату
5. Кримінальна відповідальність за порушення авторських прав
Висновки
Список використаних джерел

Обумовлена медіа-бумом інформатизація сприяє поступовій децентралізації праці, суб’єктом якої стає не колектив (трудова спільнота), а кожна конкретна людина (індивід), яка живе і реалізує себе через спілкування з іншими людьми у певному просторі культурних смислів. Відповідно зростає роль культури у суспільстві ХХІ ст., яке окремі дослідники (В.С.Біблер) ідентифікують як “соціум культури”. Прогресуючі процеси “культурологізації” поставили у центр постсучасної картини світу всебічно розвинену особистість, автора й творця, інтелектуального працівника, який потребує посиленої юридичної охорони своїх авторських прав в умовах “інформаційного вибуху” [9, с. 12].
З іншого боку, епоха постмодерну через категорію інтертексту / інтертекстуальності непомірно розширила поняття запозичення як цитації і, відповідно, деконструювала негативну вартість плагіату (бартівська «смерть автора»). Термін «інтертекстуальність» належить Ю. Крістєвій, яка розробила свою концепцію на підставі аналізу поглядів М.М. Бахтіна та, частково, Ф. де Соссюра. У неї знаходимо одне з перших визначень інтертекстуальності як цитації: «… будь-який текст – це мозаїка цитації, будь-який текст є поглинання і трансформація іншого тексту». Феномен інтертекстуальності, традиційно інтерпретований у межах постструктуралізму як сукупність усіх притаманних простору тексту інтекстів (фрагментів інших текстів) та підтекстів (імпліцитних смислових блоків, семантичних маргіналій та недомовленостей), – апріорно сприймався у некласичній гуманітарній думці як концепт смерті Автора (М. Фуко, Р. Барт, Ю. Крістєва, Ж. Дерріда, Ю.М. Лотман), фігура якого розчиняється у плюральній семіосфері інтертекстуального дискурсу як фігури Іншого. У Р. Барта, зокрема, читаємо: «Кожний текст є інтертекстом, інші тексти присутні в ньому на різних рівнях в більш-менш пізнаваних формах: тексти попередньої культури й тексти культури навколо них. Кожний текст – це нова тканина, зіткана зі старих цитат. Уривки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціологічних ідіом тощо – всі вони поглинуті текстом і перемішані в ньому, оскільки завжди до тексту і навкруги нього існує мова. Як доконечна передумова для будь-якого тексту, інтертекстуальність не може бути зведена до проблеми джерел і впливів, вона спільна царина анонімних формул, походження яких можне рідко виявити, несвідомих, або автономних цитацій, що даються без лапок» (пор. у Анни Ахматової: «Не повторяй – душа твоя богата – // того, что было сказано когда-то,. // Но, может быть, поэзия сама – // Одна великолепная цитата») [9, с. 13].
Інтертекст як первинна основа функціонування тексту може розглядатися у таких аспектах: безпосереднє запозичення, пряме цитування, використання у тексті висловлювань інших авторів (з посиланням на першоджерело – «цитата» або без нього – «плагіат»); запозичення образів, символів, мотивів, сюжетів (особливо у мистецтві), натяк на образно-асоціативний лад іншого твору; запозичення ідеї, світоспоглядання, способу мислення; опосередковані впливи і/або мимовільна чи свідома включеність тексту до світоглядного контексту певної традиції. Якщо перший різновид інтертекстуальності є найпростішим, буквальним, і його найлегше відслідкувати, то виявити третій буває дуже складно.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про авторське право і суміжні права” від 23.12.93 р. // ВВР України. - 1994. - № 13, Ст. 64
2. Афанасьєва К. О. Авторське право. - К. : Атіка, 2006. - 223, с.
3. Вишневецкий Л.М., Иванов Б.И., Левин Л.Г.: Формула приоритета: Возникновение и развитие авторского и патентного права, Ленинград, 1990. - 205 с.
4. Закон України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” Ц Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №13, ст. [електронний ресурс]: режим доступу:
http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=435-15
5. Закон України Про авторське право і суміжні права // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, №13, ст.64 [електронний ресурс]: режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15
6. Зеленецький В. Публічний аналіз плагіату, наклепу та фальсифікацій // Юридичний Вісник України. - 2011. - № 30. - С. 6-13
7. Ионас В.Я. Произведения творчества в гражданском праве. - М: Юридическая литература. - 1972. - 168 с.
8. Інтелектуальна власність: Словник- довідник / За заг.ред. ОД. Святоцько-го. - у 2-х т.: Т.1 Авторське право і суміжні права /За ред. ОД. Святоцького, В.С. Дроб’язка. - Уклад.: В.С. Дроб’язко, Р.В. Дроб’язко. - К.: ВидавничийДім «Ін Юре», 2010. - 356 с.
9. Йосип Богдан Плагіат як явище наукового буття // Юридичний вісник України. – 28 червня – 4 липня 2008 року. - № 26, С. 12-16
10. Коваль А. М. Кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав: теорія та практика. - К.: Юстініан, 2009. - 317 с.
11. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. - М.: Радомир; Издательство ЮНЕСКО, 2011. - 788 с.
12. Про інтелектуальну власність: Збірник законів. - Харків : ІГВІНІ, 2012. - 351, с.
13. Селіванов А. Плагіат як небезпечне явище для юридичної науки // Юридичний Вісник України. - 2013. - № 13 (квітень). - С. 6-9
14. Цивільне право України. Загальна частина / Василь Фазикош, Сібілла Булеца, Роман Олійник [та ін.]; за ред. В. Фазикоша, С. Булеци. - К.: Знання, 2010. - 631 с.
15. Цивільне право України. Загальна частина / М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; ред.: О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, Р. А. Майданик. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 973 с.
16. Цивільне право: підручник у 2 томах / М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". - Харків: Право, 2011 - Т. 1 / В. І. Борисова (кер. авт. кол.) [та ін.]; ред.: В. І. Борисова, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. Л. Яроцький. - 2011. - 655 с.
17. Черевко Г. В. Інтелектуальна власність. - К.: Знання, 2012. - 412, с.

Вступ

Актуальність теми. Дискусії про сутність плагіату нині набувають особливої актуальності. Розвиток культурно-історичного процесу показує, що проблема плагіату як результату порушення права інтелектуальної власності особливо болісно переживається лише на сучасному етапі розвитку культури. В статично-нормативних, колективістських, канонічних суспільствах, де індивідуалізація соціально значущої особистості творця не була визначним чинником соціального прогресу, знеособлене запозичення аж до буквального механічного повторення освячувалося традицією як вияв поваги до авторитету (згадаймо ретроспективні пріоритети конфуціанства, середньовічні анонімні компендіуми).
Питання про незаконне присвоєння результатів чужої творчості (плагіат – від лат. “plagium” – крадіжка) в контексті загальної проблематики права інтелектуальної власності розглядали такі відомі правознавці, як В.М. Гордон, В.О.Дозорцев, О.М. Мельник, О.Д. Святоцький, О.П. Сергєєв, О.О. Підопригора, О.А. Підопригора, Р.Б. Шишка та інші, але тільки деякі з них (О.А. Підопригора, Р.Б. Шишка), як вважають сучасні фахівці з інтелектуальної власності, здійснили спробу вийти з вузько спеціалізованого на междисциплінарний рівень.
Відповідно до викладеного вище метою є дослідження плагіату крізь призму рефлексії про нього двох принципово відмінних наукових парадигм: юридичної, соціальної, що спирається на ідеали позитивізму й природничих наук, та філософсько-культурологічної, гуманітарної, зорієнтованої на некласичні принципи плюральності й релятивності.
Тема: «Плагіат».
Мета: з`ясувати сутність порушення авторського права у вигляді плагіату.
Завдання роботи:
- окреслити проблему плагіату як результату порушення права інтелектуальної власності;
- історико-правовий аналіз розвитку плагіату;
- охарактеризувати плагіат як різновид порушення авторських прав за законодавством України;
- розкрити поняття, види та шляхи виявлення плагіату;
- визначити кримінальну відповідальність за порушення авторських прав.

Висновки

Ґрунтуючись на проведених дослідженнях, можна зробити висновок, що плагіат, як один з видів порушення авторських прав, з розвитком нових способів вираження об’єктів авторського права набув свого подальшого поширення.
Захист авторських прав є важливим компонентом правової охорони інтелектуальної власності в Україні та за кордоном. Різні види порушення авторських прав призводять не тільки до майнових втрат конкретних суб’єктів права інтелектуальної власності, а й впливають на економічний, духовний та інтелектуальний розвиток країни в цілому.
На практиці можливі різноманітні порушення авторських та суміжних прав, однак окремі види порушень визначені авторським законодавством, і, одним із найбільш розповсюджених порушень є плагіат, що, згідно із Законом України „Про авторське право і суміжні права”, визначається як оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (п. „в” ст. 50).
Таким чином, виходячи із закріпленого законодавством визначення плагіату та передбачених законодавством особистих немайнових, майнових прав авторів та їх обмежень, можемо говорити, що плагіат це повне або часткове привласнення оригінальних результатів інтелектуальної творчої діяльності однієї особи іншою особою, що призводить до порушення особистих немайнових та (або) майнових прав справжнього автора. Причому згідно із Законом України „Про авторське право і суміжні права” привласнення як правопорушення (плагіат) передбачає здійснення оприлюднення чи опублікування чужого твору.
Оприлюдненням, у даному випадку, є дія, що робить чужий твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо під чужим іменем. Опублікування, у свою чергу, є випуск в обіг виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час тощо під чужим іменем.
Виходячи із цього, правомірно виділяти два види плагіату — інтелектуальний і механічний.
Інтелектуальний плагіат є найбільш витонченою формою присвоення плагіатором чужих наукових ідей. Будучи різновидом знання про сутність досліджуваного явища, ідея у всіх випадках виступає головним елементом створюваної дисертаційної або будь-якої іншої наукової праці. Із цього погляду плагіатор викрадає у генератора (автора) ідеї головне, основне, те, без чого дисертаційне дослідження відбутися не може, - наукову ідею. Оскільки ідею, як і будь-яке інше знання, можна завуалювати (одягти, сховати) у таку словесну форму, при наявності якої, якщо не завжди, то у багатьох випадках (особливо в правознавстві), досить непросто можна буде довести її походження, а значить і авторство.
Механічний плагіат - це автентичне відтворення плагіатором без будь-яких змін тексту чужої роботи, з метою його присвоєння й подання співтовариству вчених як результат свого власного наукового дослідження. При такому способі плагіату у сформованій плагіатором роботі відтворюється не тільки авторський текст, властивий йому літературний стиль, а й ті помилки, які ним допущені.
Плагіат у формі примусу до співавторства - є за своєю суттю нічим іншим, як зловживання керівника своїм службовим становищем. Причому робиться це навмисно з корисливих мотивів або іншою особистою зацікавленістю, так само як і в інтересах третіх осіб, наприклад, замовника дисертаційного дослідження.