Вступ
Розділ 1. Історія стандартизації бібліографічного опису документів
1.1. Походження та історичні етапи розвитку бібліографічного опису
1.2. Розвиток теорії та практики бібліографічного опису в XX ст.
Розділ 2. Методика складання бібліографічного опису
2.1. Поняття про бібліографічний опис та його функції
2.2. Методика складання бібліографічного опису та його види
2.3. Бібліографічний опис електронних документів
Висновки
Список використаних джерел

Найдавніша бібліографічна праця, що збереглася до наших часів - датований 2000 р. до н.е. перелік книг, зроблений на глиняних плитках і знайдений під час розкопок у Ніппурі - столиці Шумеру. Вочевидь, це був один з перших бібліотечних каталогів.
Пізніше каталоги складалися в усіх найбільших бібліотеках давнини. Так, відомо, що був складений каталог бібліотеки ассірійського царя Ашшурбаніпала в Ніневії (VI ст. до н.е.).У Стародавньому Єгипті була бібліотека в місті Едфу, яка отримала назву „Будинок папіруса”. На одній з кам'яних стін цього Будинку було висічено перелік книг (папірусних сувоїв), які зберегалися в бібліотеці.
Найбільш відома бібліографічна праця давнини була складена бібліотекарем Александрійської бібліотеки Каллімахом. Вона має назву „Таблиці тих, хто прославився в усіх науках і мистецтвах, (а також того, що ними написано” і датується III ст. до н.е. Ця праця в оригіналі не збереглася, але про неї відомо з інших джерел. За змістом „Таблиці...” Каллімаха є з одного боку, систематичним каталогом Александрійської бібліотеки, а з іншого - описом усієї давньогрецької літератури того часу, незалежно від місця її зберігання [2, с. 9].
Бібліографічні повідомлення, в яких немає даних про місце зберігання книг - це другий напрям розвитку бібліографічної інформації. Однією з перших бібліографічних праць такого роду вважають „Дидаскалії Аристотеля” (335-323 рр. до н. е.). Це перелік драматичних творів, які були представлені на змаганнях.
Каллімах у своїх „Таблицях... „продовжував як перший, такі другий напрями розвитку бібліографії. Крім цієї, найбільш відомої бібліографічної прані, він склав ще „Покажчик авторів драматичних творів”, подібний до праці Аристотеля, а також „Глоссарій і покажчик творів Демокріта” [2, с. 9].
Пізніше списки праць видатних вчених, філософів, поетів та інших діячів почали включати в їхні життєписи. Наприклад, такі списки були в праці Діогена Лаертського „Про життя, вчення та вислови славетних філософів” {III ст. до н. е.). У Стародавньому Римі створювали збірники життєписів, які мали назву „De viris illustribus” („Про славетних мужів”). Автори збірників - Плутарх, Свєтоній, Марк Теренцій Варрон, Корнелій Непот та інші - разом з розповідями про діяльність подавали відомості про твори героїв них життєписів [2, с. 10].
Окремі автори почали давати переліки власних творів. Наприклад, так зробили відомий публіцист Цицерон і лікар Гален. А Пліній Старший у своїй праці „Природна історія” подав список письменників, твори яких він використовував.
Отже, стародавня та антична культура вже мали паростки різних напрямів бібліографічної діяльності.
У середні віки книжкова культура значно зменшилася. Лише наприкінці Середньовіччя кількість книг збільшилася і виникла потреба в їхньому обліку. Центрам й книжкової культури стали церкви та монастирі. Серед перших бібліографічних пам'яток Середньовіччя є так звані списки або індекси „істинних” і „ложних” книг, тобто переліки книг, які визнавалися церквою „істинними”, канонічними або заборонялися, вважалися „ложними”. Такі списки були поширені у Візантії, Болгарії. Звідти вони потрапили до Київської Русі.
Культура Київської Русі була на досить високому рівні. За часів князювання Володимира Святославича (близько 978-1015 рр.) були організовані школи. Після прийняття християнства розширилися зв'язки Київської Русі з Візантією, слов'янськими і західноєвропейськими державами.
Великою любов'ю до книг славився князь Ярослав Мудрий (княжив у 1019-1054 рр.). Він заснував першу на Русі бібліотеку (1037 р.). На жаль, про її каталог нічого не відомо, як і про каталоги інших бібліотек Київської Русі.
Для сина Ярослава Мудрого Святослава була виготовлена одна з перших руських книг, що збереглася до наших часів: „Ізборник Святослава” 1073 р. В „Ізборнику” вміщений список „істинних” і „ложних” книг під назвою „Богословьца от словес”. Але ця праця не була оригінальною. Це - лише копія болгарського перекладу з грецького оригіналу [2, с. 11].
Одним з різновидів бібліографічних списків у стародавній Русі були списки пожертвуваних книг. З XIII ст. зберігся список книг, подарованих волинським князем Володимиром Васильковичем церквам міст Любомль, Брест, Чернігів та ін. Список вміщений у так званому Волинському літопису 1288 р.
У XIV-XV століттях в Україні продовжують складати списки „істинних” і „ложних” книг, у яких вказують уже не тільки грецькі, а й місцеві книги. Наприкінці XV - в XVI ст. було складено також кілька інвентарних описів монастирських бібліотек: Слуцького Троїцького монастиря (1494р.), Києво-Печерського, Супрасльського Благовіщенського (1557 р.) і Львівського Онуфрієвського (1579 р.) [2, с. 11].
Найбільша потреба в бібліографічній інформації виникла з початком книгодрукування, тому що кількість книг різко збільшилася. У Західній Європі книгодрукування було винайдене в середині XV ст. Іоанном Гутенбергом. Друкування слов'янських книг кирилівським шрифтом уперше почав у Кракові Швайпольт Фіоль у 1491 році. З 1517 року почав видавати слов'янські книжки у Празі білоруський першодрукар Франциск Скорина. У 1564 році вийшла перша друкована книга Івана Федорова у Москві. 1574 року Іван Федоров випускає першу точно датовану друковану книгу в Україні - львівський „Апостол” (хоча існують інші думки щодо початку книгодрукування на українських землях, але тих перших книжок поки що не знайдено). В одному з ранніх українських видань Івана Федорова - в „Книзі Нового Завита” (Остріг, 1580) в окремому додатку був надрукований покажчик змісту книг Нового Завіту, складений Тимофієм Михайловичем під назвою „Книжка собрание верей нужнейших...” Це була перша друкована бібліографічна праця в Україні [2, с. 12].

Список використаних джерел

1. Буран В. Я. Бібліографія: Заг. курс. Навч. посібн. для культ.-освіт. уч-щ. -К.: Вища шк., 1984. -215 с.
2. З історії книги та бібліографії : Зб. наук. праць/ АН УРСР. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника; Редкол.: М.В.Лізанець (відп. ред.) та ін.. -К.: Наук. думка, 1990. -128, с.
3. Здобнов Н. В. Труды по библиографоведению и книговедению : Избранное,. -М.: Книга, 1980. -272 с.
4. Книгознавство та бібліографія : Зб. наук. праць/ АН УРСР,; Львівська наук. б-ка ім. В. Стефаника. -К.: Наук. думка, 1983. -151 с.
5. Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики/ Hаук. ред. і автор вступ. ст. Шведова - Водка Г.М.; Книжкова палата України. - К.: Кн. палата України, 1999. -115 с.
6. Коршунов О. П. Библиография: теория, методология, методика. -М.: Книга, 1986. -285, с.
7. Коршунов О. П. Библиографоведение: Общ. курс: Учеб. для библ. фак. ин-тов культуры, ун-тов и пед. вузов,. -М.: Кн. палата, 1990. -231, с.
8. Кулешів С.Г. Документознавство. - Історія. Теоретичні основи/ УДНД і АСД, ДАККіМ. - К., 2000. - 161 с.
9. Кушнаренко Н. М. Наукова обробка документів: Підручник. -К.: Вікар, 2006. -328, с.
10. Кушнаренко Н. Н. Документоведение : Учебник. - К. : Знання, 2000. - 459 с.
11. Кушнаренко Н. Н. Документоведение: Учебник. - К.: Знання, 2008. - 459 с.
12. Отле, Поль Библиотека, библиография, документация : Избранные труды пионера информатики; Пер. с англ. и фр., предисл., сост., коммент. Р. С. Гиляревского; Рос. гос. б-ка. -М.: ФАИР-ПРЕСС: Пашков дом, 2004. -348, с.
13. Патока В. Дослідження спадщини українських бібліографів: історія і сучасність // Вісник Книжкової палати. - 2003. - № 1. - С.21-23
14. Плешкевич Е. Документоведение и теория библиографии в поисках своего „документа” // Библиотековедение. - 2004. - № 4. - С. 44-47
15. Політова О. До питання бібліографічного відображення вітчизняного документального потоку з історії України : 90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. // Бібліотечна планета. - 2007. - № 1. - С.10-13
16. Філіпова Л. Про наукові дослідження з сучасного документознаства та бібліотечно-бібліографічних наук. // Вісник Книжкової палати. - 2004. - № 3. - С. 22 - 23
17. Швецова-Водка Г. М. Вступ до бібліографознавства; Ред. Валентина Вдовиченко,; М-во освіти і науки України, Рівненський держ. гуманіт. ун-т. -К.: Кондор, 2006. -217 с.

Вступ

Актуальність. Національна бібліографія пройшла великий шлях розвитку: від книготорговельної до повної; насамперед від обліку, книг і деяких інших видів творів друку до обліку аудіовізуальних і неопублікованих матеріалів; від методики, котра визначається традиціями і побажаннями окремих країн, до напрацювання і використання міжнародних стандартів, з прагненням до загальної оптимальної моделі структури установ національної бібліографії; від видань на друкарському верстаті до застосування ЕОМ.
Бібліографічний опис - це записана за певними правилами множина бібліографічних даних, що ідентифікують документ. Бібліографічні дані є конкретними відомостями про назву, автора твору, місце і рік видання та багато інших. Таким чином, бібліографічний опис дає уявлення про зміст, вид, читацьке призначення, актуальність документа, а також дає змогу його ідентифікувати - зіставити з іншими, відрізнити від інших.
Роль бібліографічного опису в різноманітних галузях наукової й культурної діяльності винятково велика, адже вся інформація про документи здійснюється саме за його допомогою. Він є основою для створення всіх бібліотечних каталогів, бібліографічних й інформаційних видань, автоматизованих банків даних про документи. Без нього неможливо написати рецензію, реферат, огляд літератури, послатися на якийсь твір у науковому, навчальному виданні тощо. Завдяки цьому бібліографічний опис широко використовується в бібліотечній, у бібліографічній і науково-інформаційній діяльності, у книговидавництві, у книжковій торгівлі, архівістиці, журналістиці, в науковій роботі тощо.
Гігантське збільшення потоку електронних документів призвело до необхідності створення спеціальних правил для їхнього бібліографічного обліку й каталогізації. У цей час ця проблема виділилася в спеціалізовану галузь знання, що швидко розвивається. Існує чимале число методів і підходів, розроблювачі яких прагнуть урахувати всі особливості електронних видань.
Тема: «Історичні етапи виникнення та розвитку бібліографічного опису документів».
Мета: розкрити історичні етапи виникнення та розвитку бібліографічного опису документів
Завдання роботи:
- визначити походження та історичні етапи розвитку бібліографічного опису ;
- окреслити розвиток теорії та практики бібліографічного опису в XX ст.;
- поняття про бібліографічний опис та його функції;
- охарактеризувати методику складання бібліографічного опису та його види;
- показати бібліографічний опис електронних документів.
Стан дослідження проблеми. Провідними бібліотекознавцями досить детально розроблено стан і визначено основні засади розвитку бібліографічного опису документів. Основу склали фундаментальні праці таких вчених, як Коршунова О. П., Кулешів С.Г., Куфаєва М.М., Кушнаренко Н.Н., Лісовського М.М., Ловякіна О.М., Меженко Ю.О., Моргенштерна І.Г., Шамуріна Є.І., Шнайдера Г. та інш. У роботах цих авторів висвітлюються проблеми бібліографічного опису
Структура роботи: робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновків, списку використаних джерел (17) і має загальний обсяг 38 сторінок.

Висновки

Вся багато столітня історія розвитку принципів бібліографічного опису, дозволила зробити висновки, що опис друкованих витворів - далеко не така проста справа, як це уявляють собі багато хто. Розробка сучасної теорії та методики бібліографічного опису вимагає від бібліографів, бібліотечних працівників і вчених різних країн чимало зусиль.
Бібліографічний опис - результат тривалого процесу бібліографічної професіональної та не професіональної практики, спостереження, порівняння бібліографічних знань та їх аналіз, зіставляти сенс з науковим підходом до вивчення не тільки документованих текстів, але і зв'язаних з ними явищ.
При складанні бібліографічного опису необхідно дотримуватися певних вимоги: точність - всі бібліографічні відомості мають відповідати даним документу; повнота - повний набір даних, що допомають встановити відмінність документа від інших подібних; єдність опису - склад відомостей, форма і послідовність мають бути стабільними; стислість, оскільки БО вміщають на невеликій площі; зрозумілість і чіткість.
Отже, бібліографічний опис - це записана за певними правилами множина бібліографічних даних, які ідентифікують документ.
Центральною складовою бібліографічного опису є бібліографічний запис (БЗ). Бібліографічний запис - розгорнута бібліографічна характеристика видання (твору, документального джерела), в якій бібліографічний опис доповнений тими чи іншими елементами: заголовком, анотацією чи рефератом, класифікаційними індексами, предметними рубриками, бібліотечними шифрами зберігання тощо
Сучасні принципи опису складаються на протязі багатьох тисячоліть. Теоретичні погляди на БО дозволяють розглядати його як окремий випадок опису взагалі.
Задача бібліографічного опису - це забезпечення впровадження автоматизованих технологій, ефективність пошуку та використання всіх типів документів у видавництвах як в нашій країні так і за кордоном.
До процесу складання бібліографічного опису входять такі етапи:
- виявлення бібліографічних відомостей;
- визначення необхідного набору елементів опису; вибір першого елемента бібліографічного запису;
- фіксація виявлених відомостей за встановленими правилами з використанням універсальних розділових знаків.
Завершується процес складання опису редагуванням.
Бібліографічний опис електронного документа складається за правилами, встановленими ДСТУ 7.1 - 2006 з урахуванням міжнародних форматів уявлення, зберігання і обміну бібліографічними даними. При описі електронних ресурсів використовується Міжнародний стандарт бібліографічного опису електронних ресурсів, розроблений ІФЛА, який затверджений в 1997 р. і введений вперше 1 липня 2002 р. ГОСТ 7.82-2001 „Бібліографічний запис. Бібліографічний опис електронних ресурсів. Загальні вимоги і правила складання” .