Вступ.
Розділ 1. Зміст поняття соціалізації в сучасному тлумаченні.
Розділ 2. Теоретична база вивчення особистості.
2.1. Загальні теорії особистості.
2.2. Аналіз концепцій і поглядів на структуру особистості.
Розділ 3. Дослідження феномена соціалізації особистості з точки зору різних наук.
3.1. Дослідження феномена соціалізації у філософській думці.
3.2. Дослідження феномена соціалізації в різних соціологічних напрямах і течіях.
3.3. Дослідження феномена соціалізації в рамках психології та соціальної психології.
3.4. Дослідження феномена соціалізації з точки зору культурології та педагогіки.
Висновки.
Список використаних джерел.

3.2. Дослідження феномена соціалізації в різних соціологічних напрямах і течіях (фрагмент).

Першою соціологічною концепцією соціалізації була позитивістська концепція французького соціолога Е. Дюркгейма, який вважав суспільство суб'єктом соціалізації, надіндивідуальним буттям, існування якого не залежить від дій окремих індивідів і яке формує їх за своїм взірцем; об'єднуючись у групи, люди підкоряються нормам колективної свідомості. У функціональному аналізі суспільства Дюркгейма кожна із взаємозалежних його частин взаємодіють на основі систем загальних норм і цінностей, на базі яких відбувається соціалізація індивідів. Соціалізацію дослідник визначив як сукупність процесів, завдяки яким відбувається розвиток атитюдів, бажань і форм поведінки індивіда, узгоджених із вимогами суспільства і схвалюваних ним.
У більш широкому розумінні соціалізація для Дюркгейма – це засіб відтворення суспільством умов свого існування, а освіта – методично організована соціалізація; Дюркгейм був одним із перших дослідників, хто чітко відокремив поняття освіти та соціалізації. Поняттю соціалізації Дюркгейм надавав ще один смисл: спосіб перетворення індивідуалістичного суспільства на колективістське шляхом залучення індивідів до колективної свідомості, що гарантує однорідність і цілісність суспільства. Процес такого перетворення він назвав прогресуючою соціалізацією, яка повинна забезпечити в усьому світі органічну солідарність на засадах морального соціалістичного ідеалу [21]. Дюркгейм чимало уваги приділяв дослідженню шкільної соціалізації та вивченню видів девіантної поведінки; він ввів у науковий обіг термін "аномія", за допомогою якого намагався пояснити і класифікувати причини девіантної поведінки, дефектів соціальних норм [35, с. 68].
Німецький соціолог та економіст кінця ХІХ - початку ХХ століть М. Вебер розробив теорію "розуміючої соціології", виділивши елементарну частку поведінки індивіда в суспільстві – соціальну дію. Дії окремих індивідів, за Вебером, у суспільстві кооперуються, внаслідок чого утворюються асоціації (групи). Люди діють у суспільстві спільно, оскільки їхні вчинки раціоналізовані відкиданням у ході суспільної практики непотрібних (тобто непередбачуваних, ризикованих) для досягнення власних цілей зразків поведінки, і саме ця раціоналізація робить людину соціальною істотою, забезпечуючи прогрес у взаємодії з навколишнім середовищем [13].
Засновник формальної соціології, досить суперечливий німецький соціолог Г. Зіммель цікавився проблемами соціалізації та індивідуалізації; соціалізація в його трактовці є водночас складовою процесів як розширення групи, так і розвитку індивідуальності. Прогресуюча соціалізація завжди перебуває у природному та внутрішньо необхідному відношенні до прогресуючої індивідуалізації [52, с. 330-348].
На думку Ф. Тенбрука, оригінальність підходу Зіммеля до соціалізації з точки зору структурного функціоналізму, в рамках якого нас найбільше цікавлять ідеї Т. Парсонса, полягає у трактовці ролей не як засобів соціалізації та соціального контролю, а як вторинних утворень, функція яких визначається індивідуально обумовленим змістом, культурним матеріалом, який привноситься в ролі особистістю [25, с. 138].
Т. Парсонс, представник соціологічної школи структурно-функціонального аналізу, характеризував соціалізацію як один із складників процесу соціальної інтеграції, що належить до її мотиваційного боку, як динамічний процес, пов'язаний зі структурною організацією суспільства, як один із засобів підтримання соціальної рівноваги, поряд із соціальним контролем. Для дитини на перший план у соціалізації виходить інтерналізація суспільної культури, освоєння реквізиту орієнтацій для подальшого задовільного функціонування в певних соціальних ролях [39, с. 115].
На думку Парсонса, пристосування як головний чинник соціалізації покликаний сублімувати конфлікти між особистістю та суспільством, а отже, уникнути відхилень у поведінці. Оскільки індивід діє в суспільстві як у системі колективів, він повинен інтерналізувати цільові структури колективної життєдіяльності і мотивацію до діяльності, як мінімум лояльної стосовно колективних інтересів; отже, соціалізація відбувається шляхом інтерналізації цих мотиваційних структур на основі ідентифікації індивіда з фігурами, які отримали назву "значимих інших", представників референтної групи суб'єкта соціалізації. У процесі інтерналізації зовнішні санкції переходять на внутрішній рівень, отримуючи внутрішній контроль. Інтерналізація належить до структури особистості так само як інституціоналізація (становлення соціальних інститутів) – до структури соціальних систем [39, с. 124-129].
Процес соціалізації, за Парсонсом, триває все життя і проходить декілька етапів: початковий (первинна соціалізація дитини в сім'ї), середній (навчання у школі) і завершальний (соціалізація дорослої людини). Парсонс виокремлював також первинну, яка відбувається в неформальному оточенні, передусім у сім'ї, і вторинну соціалізацію, що здійснюється на інституціолізованому рівні. З точки зору конструювання суспільства його легітимація є наслідком втілення інтерналізованих норм і правил у форми індивідуальної поведінки [25, с. 318-339]. ...

1. Адлер А. Индивидуальная психология как путь к познанию и самопознанию / Альфред Адлер. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://bookland.net.ua/book/2080+Individualnaya+psihologiya+kak+put+k+poznaniyu+i+samopoznaniyu+cheloveka.html.
2. Андреева Г. М. Социальная психология: Учебник / Г. М. Андреева. – М.: Аспект Пресс, 2008. – 364 с.
3. Андреенкова Н. В. Проблема социализации личности / Н. В. Андреенкова // Социальные исследования. – Выпуск 11. – М., 1970. – С. 43-45.
4. Архипова С. П. Основи андрагогіки / С. П. Архипова. – Черкаси – Ужгород, 2002. – 184 с.
5. Бабкин Н. И. Социальная педагогика: методические рекомендации /
Н. И. Бабкин. – М.: Социально-технологический институт, 1998. – 125 с.
6. Баразгова Е. С. Уильям Томас и Флориан Знанецкий: методологические ориентации чикагской школы / Е. С. Баразгова // Американская социология (традиции и современность): Курс лекций. – Екатеринбург: Деловая книга; Бишкек: Одиссей, 1997. – С. 128-142.
7. Бергер П. Социальное конструирование реальности / Питер Бергер, Томас Лукман. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 200 с.
8. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры / Эрик Берн. – М.: Прогресс, 1988. – 400 с.
9. Битянова М. Р. Социальная психология: Учебное пособие / М. Р. Битянова. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2008. – 368 с.
10. Боас Ф. Некоторые проблемы методологии общественных наук и др. статьи / Франц Боас // Антология исследований культуры. – СПб.: Университетская книга, 1997. – Т. 1. – С. 343-347; 499-508; 509-518; 519-527; 528-535.
11. Бондарчук Е. И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций /
Е. И. Бондарчук, Л. И. Бондарчук. – 3-е изд., стеретип. – К.: МАУП, 2002. –
168 с.
12. Бурдье П. Социология политики / Пьер Бурдье. – Пер фр., сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. – М.: Socio-Logos, 1993. – 367 с.
13. Вебер М. Избранные произведения / Макс Вебер. – М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
14. Волянська О. В. Соціальна психологія: Навчальний посібник / О. В. Волянська, А. М. Ніколаєвська. – Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2007. – 160 с.
15. Выготский Л. С. Педагогическая психология / Л. С. Выготский. – М.: Педагогика, 1991. – 328 с.
16. Ганжа А. О. Гуманистическая социология Флориана Знанецкого /
А. О. Ганжа, А. А. Зотов // Социологические исследования. – 2002. – № 3. –
С. 112-120.
17. Гидденс Э. Социология / Энтони Гидденс. – Пер. с англ.; науч. ред.
В. А. Ядов; общ. ред. Л. С. Гурьевой, Л. Н. Посилевича. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – 703 с.
18. Гиддингс Ф. Основания социологии / Ф. Г. Гиддингс // Американская социологическая мысль: Тексты / Сост. Е. И. Кравченко; Под ред. В. И. Добренькова. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 496 с. – С. 286-308.
19. Добреньков В. И. Фундаментальная социология / В. И Добреньков,
А. И. Кравченко. – В 15-и т. – Т. 8: Социализация и образование. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 1040 с.
20. Дьюи Дж. Введение в философию воспитания / Джон Дьюи. – М.: Издание ЦК Всероссийского союза работников просвещения, 1921. – 63 с.
21. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение / Эмиль Дюркгейм / Пер. с фр., составление, послесловие и примечания А. Б.
Гофмана. – М.: Канон, 1995. – 352 с.
22. Ерасов Б. С. Социальная культурология / Б. С. Ерасов. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 590 с.
23. Зеньковский В. В. Психология детства / В. В. Зеньковский. – М.: Академия, 1996. – 346 с.
24. Історія вітчизняних соціологічних теорій і вчень: Навчально-методичний посібник / Укладач Білецький В. В. – Донецьк: ДонДДУ, УКЦентр, НТШ-Донецьк, 2007. – 136 с.
25. История социологии в Западной Европе и США: Учебник для вузов / Отв. ред. акад. РАН Г. В. Осипов. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА • М), 2001. – 576 с.
26. Келли Дж. Теория личности. Психология личных конструктов / Джордж Александр Келли. – СПб.: Речь, 2000. – 284 с.
27. Кон И. С. Психология ранней юности: Книга для учителей / И. С. Кон. – М.: Просвещение, 1989. – 255 с.
28. Корнєв М. Н. Соціальна психологія: Підручник / М. Н. Корнєв, А. Б. Коваленко. – К.: Київський університет ім. Тараса Шевченка, 1995. – 304 с.
29. Кравець В. П. Педагогіка та психологія: ґендерний аспект / В. П. Кравець, О. М. Кікінежді. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 124 с.
30. Кравченко А. И. Социология: Словарь / А. И. Кравченко. – М.: Академия, 1997. – 413 с.
31. Кули Ч.-Х. Первичные группы / Чарльз-Хортон Кули // Американская социологическая мысль: Тексты / Сост. Е. И. Кравченко; Под ред. В. И. Добренькова. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 496 с. – С. 330-335.
32. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси / Н. М. Лавриченко. – К.: ВіРА ІНСАЙТ, 2000. – 444 с.
33. Левин К. Теория поля в социальных науках / Курт Левин / Пер. Е. Сурпина. – СПб.: Речь, 2000. – 211 с.
34. Левит С. Я. Культурология как интегративная область знания / С. Я. Левит // Культурология. ХХ век. Антология. – М.: Юрист, 1995. – 703 с. –
С. 654-657.
35. Лукашевич М. П. Соціологія. Загальний курс: Підручник / М. П. Лукашевич, М. В. Туленков. – К.: Каравела, 2004. – 456 с.
36. Малиновский Б. К. Научная теория культуры / Бронислав Каспар Малиновский. – Пер. В. И. Утехин. – 2-е изд., испр. – М.: Объединенное Гуманитарное Издательство, 2005. – 184 с.
37. Мид Дж. Г. Избранное: Сб. переводов / Джордж Герберт Мид / Сост. и перев. В. Г. Николаев; отв. ред. Д. В. Ефременко. – М.: РАН ИНИОН; Центр социал. научн.-информ. исследований; Отд. социологии и социал. психологии, 2009. – 290 с.
38. Мид М. Культура и мир детства / Маргарет Мид / Сост. и предисл. И. С. Кона. – М.: Наука, 1988. – 217 с.
39. Парсонс Т. Система современных обществ / Толкотт Парсонс. – М.: Аспект Пресс, 1997. – 270 с.
40. Пиаже Ж. Природа интеллекта / Жан Пиаже // Хрестоматия по общей психологии. – М.: Издательство Московского университета, 1981. – С. 48-58.
41. Поликанова И. Е. Социализация личности / И. Е. Поликанова // Философия и общество. – 2003. – № 2. – С. 84-103.
42. Райх В. Посмотри на себя, маленький человек / Вильгельм Райх. – М.: Аспект Пресс, 1997. – 111 с.
43. Ритцер Дж. Современные социологические теории / Дж. Ритцер. – 5-е издание. – СПб.: Питер, 2002. – 688 с.
44. Салливан Г. С. Интерперсональная теория психиатрии / Гарри Стек Салливан: пер. с англ. – СПб.: Питер, 1999. – 347 с.
45. Скиннер Б. Ф. Технология поведения / Беррес Фредерик Скиннер // Американская социологическая мысль: Тексты / Сост. Е. И. Кравченко; Под ред. В. И. Добренькова. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 496 с. – С. 29-42.
46. Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер. – Науч. ред. издания на рус. яз. В. А. Ядов. – Пер. с англ. – М.: Феникс, 1998. – 688 с.
47. Смирнов П. И. Социология личности: Учебное пособие / П. И. Смирнов. – СПб.: Социологическое общество им. М. М. Ковалевского, 2001. – 380 с.
48. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / П. А. Сорокин. – Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов; Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1992. – 543 с.
49. Соціологія / За ред. С. О. Макєєва. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. – 455 с.
50. Тайсон Р. Психоаналитические теории развития / Роберт Тайсон, Филлис Тайсон: Перевод с английского. – Екатеринбург: Деловая книга,
1998. – 528 с.
51. Тейяр де Шарден П. Феномен человека / Пьер Тейяр де Шарден. – М.: Наука, 1965. – 240 с.
52. Тексты по истории социологии XIX-XX вв.: Хрестоматия / Сост. и отв. ред. В. И. Добреньков, Л. П. Беленкова. – М.: Наука, 1994. – 383 с.
53. Теория общества: Сборник. – Пер. с нем., англ. / Вступ. статья, сост. и общ. редакция А. Ф. Филиппова. – М.: "КАНОН-Пресс-Ц", "Кучково поле", 1999. – 416 с.
54. Франкл В. Человек в поисках смысла / В. Франкл: Сборник: Перевод с англ. и нем. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.
55. Фромм Э. Бегство от свободы. Человек для себя / Эрих Фромм. – Перевод с англ. – Минск: ООО "Попурри", 2000. – 672 с.
56. Фромм Э. Искусство любить: Исследование природы любви / Эрих Фромм. – Перевод с англ. – М.: Педагогика, 1990. – 160 с.
57. Хорни К. Невротическая личность нашего времени / Карен Хорни. – СПб.: Питер, 2002. – 224 с.
58. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. – СПб.: Питер-Пресс, 1997. – 608 с.
59. Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани. – Перевод с английского В. Б. Ольшанского. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 544 с.
60. Штомпка П. Социология социальных изменений / Петр Штомпка. – Пер. с нем.; науч. ред. В. А. Ядов. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 416 с.
61. Шюц А. Избранное: Мир, светящийся смыслом / А. Шюц. – Пер. с нем. и англ. – М.: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН),
2004. – 1056 с.
62. Эриксон Э. Х. Детство и общество / Э. Х. Эриксон. – СПб.: ЛЕНАТО АСТ, 1996. – 589 с.

Феномен соціалізації особистості має дваню історію вивчення в рамках різних суспільних наук, тому теоретична база його досліджень є надзвичайно широкою.
Термін "соціалізація" (лат. socialis – суспільний) вперше було застосовано у праці Ф. Г. Гіддінгса "Теорія соціалізації" (1887), але в широкий науковий обіг соціології він увійшов у 40-50-х рр. ХХ ст. завдяки працям А. Парка, Д. Доларда, Дж. Колмана, А. Бандури, В. Уолтерса та інших. Найбільш узагальнено проблему соціалізації було актуалізовано у філософських концепціях ХХ ст.: релігійно-філософських вченнях неотомізму (Е. Жільсон, Ж. Марітен), католицького персоналізму (Ж. Лакруа та інші), у космогенній теорії П. де Шардена, в теоріях екзистенціалізму (К. Ясперс, Ж.-П. Сартр), постструктуралізму (Ф. Гваттарі, Ж. Делез). В українській філософії аналізу проблем соціалізації присвячені праці І. Кального, А. Ручки, В. Табачковського, О. Шоркіна та деяких інших дослідників.
У соціології проблему соціалізації розглядали М. Вебер (теорія "розуміючої соціології"), Е. Дюркгейм (теорія колективної свідомості), Г. Зіммель (концепція формальної соціології), Т. Парсонс (школа структурного функціоналізму), у другій половині ХХ ст. – Е. Гіденс (концепція структуралізації), Ю. Габермас (теорія соціальної комунікації), П. Бурд'є (теорія символічних впливів), П. Бергер і Т. Лукман (феноменологічна теорія знання), інші дослідники. Аналізу проблем соціалізації особистості в умовах формування інформаційного суспільства присвячені праці сучасних соціологів Н. Смелзера, Д. Белла, З. Баумана, О. Тофлера. Проблема соціалізації ставиться у працях російських соціологів І. Кисельова, В. Малахова, Н. Федотової, І. Попової, І. Растової, А. Смирнової, В. Ядова та інших.
Тією чи іншою мірою проблем соціалізації в умовах українського суспільства торкаються сучасні українські соціологи, які досліджують різні соціологічні проблеми: етносоціології та соціології міграцій (Л. Азар, В. Євтух, М. Шульга), професійної орієнтації сучасної молоді в умовах вільного ринку праці (С. Макєєв, О. Куценко, В. Черноволенко), впливу ЗМІ на самовизначення молоді (Є. Головаха, Н. Костенко, В. Оссовський), соціології освіти (В. Андрущенко, І. Гавриленко, М. Лукашевич, О. Якуба), соціології культури та закономірностей ціннісної самосвідомості (А. Ручка, В. Панюков, О. Семашко), соціології права і злочинності (О. Бандурка, І. Рущенко, В. Соболєв), економічної соціології та соціології праці (В. Ворона, В. Пилипенко, Ю. Саєнко), соціології особистості та способу життя (В. Бакіров, Л. Сахань).
Більшість класичних теорій, що розглядають проблеми особистості, її структури та соціалізації, ґрунтуються на комплексному застосуванні психологічних та соціологічних підходів, тому їх варто розглядати в рамках психології та соціальної психології. До них належать теорії і концепції Г. Тарда (концепція психологічного наслідування), Дж. Г. Міда (символічний інтеракціонізм), Ч.-Х. Кулі (теорія дзеркального "Я"), Е. Торндайка, Дж. Уотсона, Е. Толмена, Б. Ф. Скінера (біхевіористичні та необіхевіористичні концепції), З. Фрейда, К. Хорні, А. Адлера, В. Райха, Г. С. Саллівана, Е. Фромма (теорія психоаналізу Фрейда та неофрейдистські теорії, зокрема теорія гуманістичного психоаналізу Фромма), К. Левіна (теорія психологічного поля), Ж. Піаже (теорія розвитку пізнання), Л. Колберга (когнітивно-генетична теорія морального розвитку), А. Маслоу, Дж. Келлі (теорії гуманістичної персонології), К. Роджерса (феноменологічна теорія), Е. Еріксона (концепція безперервної адаптивної соціалізації), У. Томаса, Ф. В. Знанецького (теорія соціальної установки), Г. Хаймена (теорія референтної групи). Важливою складовою теоретичної бази дослідження проблем соціалізації є також психологічні та соціально-психологічні теорії соціальної поведінки, адаптації, фасилітації, інгібіції, концепції агресії, наслідування тощо. Аналіз окремих аспектів соціалізації також спирається на класичні теорії; так, підвалини для вивчення сім'ї як малої соціально-психологічної групи відшукуємо в ідеях і теоріях У. Джеймса, Ч.-Х. Кулі, У. Томаса, Ф. В. Знанецького, Ж. Піаже, З. Фрейда тощо. Значний внесок у вивчення психологічних та соціально-психологічних аспектів соціалізації зробили російські вчені В. Агєєва, Г. Андрєєва, О. Асмолов, Л. Виготський, І. Кон, К. Платонов та інші.
У культурологічному та культурно-антропологічному аспекті заслуговують на увагу дослідження процесів соціалізації К. Леві-Стросс, Ф. Боаса, Б. К. Маліновського, Е. Тайлора та деяких інших, а також типологія культури М. Мід.
З філософсько-педагогічних позицій проблеми соціалізації вперше були підняті Дж. Д'юї та послідовниками екзистенціалізму. В сучасній соціальній педагогіці вони розв'язуються переважно в контексті особистісно-орієнтованої освіти, яка бере початок з праць К. Роджерса (Є. Бондаревська, А. Ковальова, О. Мудрик, А. Петровський). Серед вітчизняних науковців проблеми соціалізації як складової педагогічного процесу, форм, методів і засобів її практичної реалізації вивчали й вивчають В. Болгаріна, І. Звєрєва, В. Іванов, О. Карпенко, Л. Коваль, Н. Огренич, Р. Пріма, В. Скрипка, Л. Сорокіна, О. Якуба. Значний внесок у розробку творчих засад соціалізації школярів, процесу їхнього суспільного становлення як життєтворчості зробили В. Єрмаков, Г. Нессен, І. Сохань.
Мета дослідження – аналіз теорій, концепцій, моделей особистості та її соціалізації в рамках різних суспільних наук.
Для досягнення цієї мети ми поставили перед собою наступні завдання:
• визначити зміст поняття соціалізації в його сучасному тлумаченні;
• розглянути класичну теоретичну базу вивчення особистості та її структури з точки зору філософії, соціології, соціальної психології;
• проаналізувати теоретичну базу дослідження феномена соціалізації особистості у філософській думці;
• проаналізувати теоретичну базу дослідження феномена соціалізації особистості в рамках соціології;
• проаналізувати теоретичну базу дослідження феномена соціалізації особистості в рамках психології та соціальної психології;
• проаналізувати теоретичну базу дослідження феномена соціалізації особистості в рамках культурології та педагогіки.
Об'єкт дослідження – соціалізація особистості.
Предмет дослідження – теорії, концепції, моделі особистості та її соціалізації в рамках різних суспільних наук.
Принципи і послідовність аналізу. Важливі в контексті даного дослідження класичні теорії та моделі соціалізації аналізуються не в хронологічному порядку, не групуються за різними підходами до змісту соціалізації; вони аналізуються за змістово-логічним принципом, або за принципом теоретичної послідовності та взаємозв'язку, тобто в теоріях, які аналізуються пізніше, використані певні доробки авторів теорій, які аналізуються перед ними. Отже, теорії об'єднуються в блоки з точки зору логіки. Водночас зберігається інший принцип послідовності аналізу: за основними підходами з точки зору різних наук: філософії, соціології, психології, соціальної психології, культурології, соціальної педагогіки (саме в такому порядку). Іншими словами, теорії аналізуються у невідривному зв'язку з поступовим розвитком тих основних наук, предметом яких є соціалізація.
Структура роботи. Дипломна робота складається з трьох розділів. Перший розділ "Зміст поняття соціалізації в сучасному тлумаченні" ввідний: у ньому дається коротка характеристика сучасних підходів до розуміння поняття соціалізації. Другий розділ "Теоретична база вивчення особистості" присвячено аналізу загальних теорій і концепцій особистості, соціальних теорій, що мають важливе значення в контексті дослідження феномена соціалізації особистості, різних поглядів на структуру особистості та її концепцій. У третьому розділі "Дослідження феномена соціалізації особистості з точки зору різних наук" здійснюється аналіз теоретичної бази досліджень феномена особистості в рамках філософії, соціології, психології та соціальної психології, культурології та педагогіки.

Сучасний підхід до визначення поняття соціалізації особистості передбачає розуміння її як двобічного процесу: першою його складовою виступає засвоєння соціального досвіду (цінностей, норм, зразків поведінки) того суспільства, до якого він належить особистість, другою – активне відтворення і збагачення системи соціальних зв'язків і відносин, в яких особистість розвивається. Соціалізація уможливлюється завдяки вмінню різних людей мати загальні значення в системі поглядів кожної окремої особистості, тобто мати загальну уяву про "реальність". Під змістом процесу соціалізації, як правило, розуміють весь багатогранний процес становлення і розвитку людини, що відбувається завдяки пристосуванню її до всіх елементів культури суспільства через пізнання, спілкування, практичну діяльність, відповідні механізми передачі соціального досвіду з метою формування індивіда для нормального функціонування в цьому суспільстві. Соціалізація відбувається у трьох головних сферах: діяльності, спілкування, самосвідомості. Загальна характеристика для всіх цих сфер – процес розширення та примноження соціальних зв'язків особистості.
Як було з'ясовано в ході дослідження, соціологічні концепції особистості об'єднують різні історичні теорії, що пояснюють її феномен виходячи з різних соціальних чинників. Так, у рольовій концепції особистість трактується як функція тієї сукупності ролей, які індивід виконує в суспільстві. В традиції
Р. Лінтона роль як динамічний аспект поведінки протиставляється статусові як сукупності прав і обов'язків, що визначає цю поведінку. Т. Парсонс наділяє соціальну роль такими характеристиками як емоційність, спосіб отримання ролі, масштаб, формалізація та мотивація. Феноменологічна соціологія пов'язує аналіз соціальної ролі з комунікацією, яка заміщує ідентифікацію з іншим індивідом проекцією на нього власних тенденцій поведінки. В теорії дзеркального "Я" особистість розглядається як функція, похідне від соціально обумовленого "Я", як соціальна якість, що набувається у процесі соціального життя. Ж. Піаже розглядає особистість переважно як духовно-інтелектуальну істоту, а Л. Колберг – передусім як моральну. Для З. Фрейда особистість – психофізіологічна істота, яка розвивається у процесі онтогенезу і якою керують специфічні психосексуальні переживання.
Існує чимало різних концепцій і поглядів на структуру особистості. Так,
К. Юнг виділяє у структурі особистості три компоненти – свідомість, індивідуальне та колективне несвідоме. В. Райх представляє структуру особистості трьома шарами: поверхневим (шаром соціальної кооперації), проміжним (антисоціальним шаром) і глибинним (біологічним ядром). А. Елліс репрезентував чотирикомпонентну схему особистості (А-В-С-теорію), де А – активуюча подія, В – думка про подію, С – емоційний чи поведінковий наслідок події, О – наступна реакція на подію, Е – завершальний ціннісний конструктивний чи деструктивний умовивід. Е. Берн виділяє у структурі особистості три его-стани: "батько" ("мати"), "дитина" і "дорослий". У структурі особистості П. Сорокіна виділяються несвідоме (рефлекси), біосвідоме (наприклад, сексуальний потяг) і соціосвідоме.
Теоретичну базу знань про соціалізацію особистості, набутих у процесі розвитку різних наук і наукових дисциплін, складають різноманітні теорії, які, у свою чергу, покладені в основу різних моделей соціалізації. Сучасний американський соціолог Н. Смелзер дещо спрощено систематизував їх у чотири великі групи: 1) теорії розвитку особистості (Ч.-Х. Кулі, Дж. Г. Мід); 2) теорії психоаналізу (З. Фрейд, Е. Еріксон); 3) теорія розвитку пізнання (Ж. Піаже); 4) теорія морального розвитку (Л. Колберг).
Різноманітні філософські, соціологічні, психологічні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, культурологічні теорії являють собою логічні конструкти, побудовані на базі виявлення певних властивостей процесу соціалізації для їхнього аналізу. Ці конструкти відбивають різні наукові напрями різних наукових дисциплін, що будуються на різних підвалинах розгляду й пояснення соціальних феноменів.
Основу класичної системи соціологічних концепцій соціалізації складають позитивістська концепція (Е. Дюркгейм), теорія "розуміючої соціології"
(М. Вебер), школа структурного функціоналізму (Т. Парсонс, Р. К. Мертон); представники останньої, будучи прихильниками т. з. "жорсткої соціалізації", розглядають її як один із складників процесу повної інтеграції особистості в соціальну систему; аналіз соціалізації в рамках цього підходу спирається на поняття адаптації, конформності, рівноваги. Серед концепцій соціалізації другої половини ХХ ст. виділяються концепції структуралізації (Е. Гіденс), теорії соціальної комунікації (Ю. Габермас), в яких особистість індивідуалізується через процеси соціалізації всередині історичного процесу, теорія соціального становлення (П. Штомпка), школа феноменологічної соціології знання, в рамках якої розроблено теорію соціалізації П. Бергера і Т. Лукмана, теорія символічних впливів (П. Бурд'є).
Феномен соціалізації виступає об'єктом дослідження в багатьох класичних психологічних і соціально-психологічних концепціях. Психологічний еволюціонізм (Ф. Г. Гіддінгс) розглядає соціалізацію як сплав різних елементів різноманітного населення в однорідний тип. З точки зору представників символічного інтеракціонізму (Дж. Г. Мід (вивчав переважно соціалізацію дитини), Ч.-Х. Кулі), який приділяє увагу передусім проблемам комунікації за допомогою символів і мови, соціалізація розглядається як результат соціальної взаємодії індивідів, її сутність полягає в засвоєнні експектацій рольової поведінки. Згідно з теорією дзеркального "Я" Кулі людина набуває свого "Я", уявляючи, як вона сприймається іншими, тобто через образ дзеркального відбиття. Біхевіористичні (Е. Торндайк, Дж. Уотсон) та необіхевіористичні теорії, засновані на формулі "стимул – реакція", у найбільш узагальненому вигляді розглядають соціалізацію як процес соціального навчання; серед них виділяється необіхевіористична теорія оперантного навчання Б. Ф. Скінера. В рамках психоаналізу соціалізація досліджується в теорії особистості З. Фрейда, за якою формування особистості відповідає психосексуальному розвитку, в концепції Г. С. Саллівана, згідно з якою процес соціалізації відбувається на основі взаємодії з оточуючими через утворення в психіці своєрідної системи символів (такий підхід наближається до символічного інтеракціонізму), в теорії гуманістичного психоаналізу Е. Фромма, який найважливішим чинником загального розвитку особистості вважає соціальне оточення. Соціальна психологія нового гуманізму виступає опонентом структурного функціоналізму, вбачаючи в соціалізації насамперед діяльність особистості з розвитку власних потенцій на основі критичного аналізу запропонованих суспільством стереотипів; відповідно, успіх соціалізації визначається здатністю долання труднощів, що заважають самореалізації особистості. В теорії розвитку пізнання (Ж. Піаже, автор чотирьох стадій когнітивної соціалізації дитини) процес соціалізації пов'язаний із виробленням типових соціальних реакцій і форм активності; даний підхід репрезентує також когнітивно-генетична теорія морального розвитку (Л. Колберг). У гуманістичному напрямі персонології (А. Маслоу) соціалізацію розуміють як розвиток особистості та самоактуалізацію "Я-концепції". Важливе місце посідають також феноменологічна теорія особистості (К. Роджерс), яка розглядає соціалізацію з точки зору суб'єктивних переживань і прагнення до самовдосконалення, та концепція безперервної адаптивної соціалізації Е. Еріксона, автора класифікації психосоціальних фаз розвитку.
В культурології соціалізація розглядається як процес передачі культурної спадщини; з цієї точки зору заслуговують на увагу соціалізаційна модель інкультурації (теорії Ф. Боаса, Б. К. Маліновського), дослідження М. Мід, історико-культурна концепція Л. Виготського. Також важливими при розгляді феномену соціалізації є теорії особистості та концепції, що демонструють різні підходи до розгляду її структури.
Залежно від бази побудови тієї чи іншої теорії були створені теоретичні моделі процесу соціалізації, що пропонуються в якості його достовірних аналогів. Так, школа структурного функціоналізму заклала підвалини розвитку соціалізаційної моделі рольового тренінгу; на теоріях символічного інтеракціонізму будується модель соціалізації як міжособистісного спілкування; біхевіористичні та необіхевіористичні теорії сприяли поширенню моделі соціального навчання; джерелом побудови моделі соціалізації як розвитку особистісного і суспільного контролю виступають теорії психоаналізу; на теоріях Ж. Піаже і Л. Колберга, а також частково А. Маслоу і К. Роджерса, ґрунтується когнітивна модель соціалізації, яка передбачає, що поведінка особистості детермінована її знаннями, сукупність яких утворює в її свідомості образ навколишнього світу.