Вступ 2
1. Розвиток художньої культури коштами українських меценатів. 3
2. Приватне меценатство та його роль в становленні системи освіти України у ХІХ ст.. 6
3. Соціальний напрямок у благодійницькій діяльності українських меценатів. 8
4. Роль українських меценатів у справі розвитку українського національного відродження. 11
Висновки 14
Список використаної літератури. 15

Меценатство в Україні другої половини ХІХ формувалося відповідно до загальносвітового досвіду підтримки мистецтва, увібравши та узагальнивши в собі якості суспільної психології та колективної поведінки. Розвиваючись в межах тогочасної Російської та Австро-Угорської імперій, українське меценатство набуло своїх відмінних рис та особливостей, зокрема: переважання купецького меценатства, індивідуальної пожертви над колективною, особливо у вигляді духовного заповіту, міцні родинні традиції добродійності на базі релігійних норм, перетворення окремих маєтків знаті на художні та освітянські центри, існувала і певна доля єврейського меценатства.
Добре відомими того часу були імена меценатів з “провінції”: В.Дідушицький, Терещенки, Б.І.Ханенко, П.І.Харитоненко, А.Шептицький. Вони купували картини видатних майстрів, сплачували закордонні відрядження художників, ініціювали проведення виставок. З часом у процесі інтенсивного нагромадження мистецьких в найбільших містах України – Києві, Львові, Одесі, Харкові – починають формувалися значні мистецькі зібрання, які згодом стають основою колекцій та зібрань сучасних українських художніх музеїв. Українці, які не мали власної національної держави, з часом ви кристалізували власну систему так званого “малого меценатства”, яка сприяла накопиченню мистецької спадщини в приватних колекціях різноманітних верств населення верств населення (такими були приватні колекції О.М.Алфьорова, К.М.Скаржинської, Б.Г.Філонова, І.І.Шараневича). При тому колекціонування творів мистецтва було як справою престижу, так і вигідним вкладенням капіталу............

1. Афонов Г. Українські благодійники минулого// Вітчизна. – 1996. - № 9-10. – С. 105-109
2. Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє / Авт.- упоряд. В.Халецький. – К., 1998. – 54 с
3. Єлесін П. В. Меценатство на Черкащині у ХІХ ст..[Електнонний ресурс]. – Режим доступу: http://s-journal.cdu.edu.ua/base/2008/v5/v5pp15-16.pdf
4. Суровцева І. Ю. Меценатство в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст. - Електнонний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/inode/28503.html
5. Сургай О.Українські підприємці-благодійники // Історія України. – 2003. – № 8. – С. 6−7.
6. Темірова Н. Поміщики України в 1861 – 1917 рр.: соціально-економічна еволюція. – Донецьк, 2003. – 319 с.
7. Хобта Л.Ю. Благодійність та меценатство в Україні за часів Російської істерії. Електнонний ресурс]. – Режим доступу:http://www.history.org.ua/JournALL/xix/11/22.pdf

Нині дедалі виразніше постає тенденція до поглибленого й детального розгляду низки ігнорованих або сфальсифікованих раніше історичних явищ. У контексті висловленого увагу сучасних учених привертає меценатство як вид суспільно-корисних дій у сфері культури. Саме через призму історії меценатства проступає еволюція соціально-економічного та культурного статусу найвідоміших покровителів мистецтва, їх роль і місце в системі загальносвітової культури, можливим стає розкриття духовного єства підприємця, його способу життя. Адже без цього неможливо дати повної характеристики культурному життю в Україні, з’ясувати спонукальні мотиви меценатства і, відповідно, його роль в збереженні пам’ятників вітчизняної історії та культури.
Наукове дослідження меценатства має практичне значення для відродження культурних надбань українського народу, національно-культурного розвитку сучасної України. Усвідомлення меценатства актуально з погляду сприймання досвіду вітчизняних меценатів минулого в плані пошуку фінансової бази для здійснюваних культурних та соціальних заходів.

Отже, меценатство в Україні другої ХІХ ст. було представлено колом осіб зі стійкими джерелами прибутків, це були представники промисловості національної економіки. Їхня меценатська діяльність була частиною їх повсякденного життя, вимагаючи постійних витрат для задоволення естетичних потреб. Меценатство та благодійництво надавало українцям можливість увійти в коло імперської еліти. За допомогою щедрих благодійних внесків можливою була демонстрація своєї лояльності до влади, привернення уваги необхідних канцелярських чиновників, імператора. Разом з тим не можна заперечувати той факт, широка громадська благодійність українських меценатів була першим кроком до становленаціонально- культурного відродження та підтримки мистецтва.
Меценати західноукраїнських земель віддавали перевагу створенню іменних філантропічних фондів, які своєю діяльністю сприяли матеріальній підтримці певних закладів за національною ознакою. Дещо іншої направленості була благодійність у Наддніпрянщині. Тут меценати діяли у руслі фінансування будівництва корпусів, запровадження іменних стипендій, головування в опікунських радах.
Враховуючи бездержавність української нації в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., на українських меценатах лежав обов’язок підтримки самобутніх форм національної культури. Меценатство в Україні, як і українська культура, в досліджуваний період не може бути охарактеризоване в абстракції від загальноімперського стану. Тільки з перших років ХХ ст. розпочався якісно новий етап в розвитку саме українського меценатства, який репрезентований в першу чергу іменами В.Симиренка та Є.Чикаленка. Але, на погляд авторки, у визначені феномену меценатства не слід обмежуватися національно-територіальними межами, оскільки здобутки культури несуть інтегральні ознаки.