Курсова робота з соціальної роботи.

Вступ.
Розділ 1. Соціальна робота як науково-прикладна дисципліна.
Розділ 2. Загальні психологічні та педагогічні знання.
Розділ 3. Соціальна психологія і соціальна педагогіка, їхнє значення для соціального працівника.
3.1. Соціально-психологічні знання в роботі соціального працівника.
3.2. Соціально-педагогічні знання в роботі соціального працівника.
Розділ 4. Використання психолого-педагогічних знань в окремих напрямках соціальної роботи.
4.1. Психолого-педагогічні аспекти діяльності соціального працівника.
4.2. Використання психолого-педагогічних знань при роботі в сім'ї.
4.3. Використання психолого-педагогічних знань при роботі з особами похилого віку.
4.4. Використання психолого-педагогічних знань при роботі з особами з функціональними обмеженнями.
4.5. Використання психолого-педагогічних знань при роботі з особами, які живуть з ВІЛ-інфекцією та СНІДом.
Висновки.
Список використаних джерел.

Розділ 3. Соціальна психологія і соціальна педагогіка, їхнє значення для соціального працівника (фрагмент).

3.1. Соціально-психологічні знання в роботі соціального працівника (фрагмент).

Соціальна психологія посідає специфічне місце на межі психології та соціології. Як зазначає Г. Андрєєва, “...з одного боку, будь-яке суспільне явище має свій "психологічний аспект", оскільки суспільні закономірності проявляються не інакше, як через діяльність людей, а люди діють, будучи наділеними свідомістю й волею. З іншого боку, в ситуаціях спільної діяльності людей виникають зовсім інші типи зв'язків між ними, зв'язків спілкування і взаємодії, і їх аналіз неможливий поза системою психологічного знання”. На відміну від загальної психології, соціальна психологія вивчає закономірності діяльності людини, які обумовлені включенням її до певних соціальних груп, а також психологічні характеристики таких груп. В соціальній педагогіці тісно пов'язані між собою особистісні та соціальні чинники, її знання необхідне для свідомого регулювання та управління суспільним життям.
Соціальна психологія також цікавиться психічним розвитком на рівні особистості, що відбувається у зв'язку з нагромадженням і розв'язанням життєвих суперечностей, але наголос вона ставить на закономірностях спілкування і взаємодії індивідів. Від соціального психолога вимагається розкриття механізму входження всього індивідуального до світу соціальної реальності, оскільки не можна спочатку вивчити окремо особистість, а вже потім вписати її в систему соціальних зв'язків. Взаємодію особистості і системи соціальних зв'язків не слід розглядати як взаємодію двох самостійних, ізольованих одне від одного структур. Отже, дослідження особистості з певної точки зору є іншою стороною дослідження суспільства. Але ми не повинні ототожнювати суспільні відносини з міжособистісними: останні виникають всередині кожного виду суспільних відносин (економічного, політичного тощо) і володіють важливою рисою – емоційною основою (емоції, почуття). Проте, з іншого боку, ті й інші розкриваються через спілкування як спосіб своєрідного цементування індивідів у суспільстві й одночасно спосіб їхнього розвитку. У структурі спілкування, як правило, виділяють комунікативний (обмін інформацією), інтерактивний (організація взаємодії між індивідами) та перцептивний (взаємне сприйняття, взаєморозуміння) аспекти.
За словами Т. Шибутані, “соціологи завжди намагалися вивчати закономірності формування, зміцнення та розпаду людських груп. Майже з самого початку вони прийняли соціальну психологію як складову своєї науки”. Але соціологію цікавить насамперед змістовна діяльність групи, а соціальну психологію – формальна. Значення групи для особистості полягає в тому, що група є певною системою діяльності, вона виступає суб'єктом певного виду діяльності й через цю діяльність включена у всю систему суспільних відносин.
Соціальний працівник повинен бездоганно орієнтуватись у психологічних характеристиках групи – її утвореннях, інтересах, групових потребах і нормах, цінностях, думках і цілях. Для індивіда, який входить до певної групи, усвідомлення приналежності до неї здійснюється в першу чергу через прийняття зазначених характеристик, тобто через усвідомлення факту певної психологічної близькості з іншими членами групи. Ми можемо спрощено сказати так: в соціальній психології джерелом індивідуального підходу є психологія, а джерелом підходу групового – соціологія. В системі загальної психології питання про соціальну детермінацію особистості не стоїть; соціальна ж психологія до розгляду психологічних категорій додає питання соціалізації особистості, залучає окремі соціологічні підходи, з позиції яких особистість важлива насамперед як соціальний тип.
В соціальних групах вивчаються їхні склад, структура (комунікацій, влади і т. п.), процеси, норми й цінності, системи санкцій. Крім того, соціальному працівникові потрібно приділяти увагу розвитку групи, тобто дивитися на неї з точки зору часового виміру. Класифікації груп проводять за різними критеріями – рівнем культурного розвитку, типу структури, задачам і функціям, типу контактів, що переважає, однак загальною рисою всіх класифікацій є форми життєдіяльності групи.
Групи, як відомо, бувають великі й малі, і соціальний працівник повинен особливо ретельно вивчати психологічні характеристики малих груп – груп із невеликою кількістю членів (питання про верхню межу такої кількості серед фахівців залишається дискусійним), в яких їхні члени об'єднані спільною суспільною діяльністю, безпосередньо особисто спілкуються один з одним. Звичайно, це є основою для виникнення емоційних відношень, групових норм і процесів. Вже з перших днів свого життя людина пов'язана з певними малими групами, відчуває їхній вплив на себе, а крім того, отримує від них першу інформацію про зовнішній світ, що в подальшому буде відігравати значну роль в організації її діяльності. Увагу в малих групах слід приділяти перш за все безпосереднім особистим контактам.
Ч. Кулі поділив малі групи на первинні (сім'я, групи друзів та сусідів) та вторинні. Потрібно також враховувати, формальна ця група, тобто чи має вона чітко задану позицію членів і чітку структуру влади, чи неформальна, адже неформальні групи можуть виникати у складі формальних. Г. Хаймен від так званих “груп членства” відокремив референтні групи, тобто такі, в які індивіди реально не включені, але норми цих груп сприймають. Референтну групу можна ще назвати ідеальною для індивіда: до неї входить коло обраних з реального життя осіб, які мають особливо велике значення для індивіда. Правильне визначення референтних груп уявляється нам надзвичайно важливим для ефективності надання конкретної допомоги клієнту.
Соціальну психологію цікавлять питання самосвідомості й самоконтролю особистості, комунікаційні аспекти діяльності особистості, питання соціального контролю. Поняття “Я-образу” та “Я-концепції” розглядаються багатьма фахівцями з точки зору закономірностей поведінки: “якщо гнучкість координації заснована на здібності людей формувати Я-образи, то відносна сталість людини, визначеність лінії її поведінки забезпечується завдяки сталій Я-концепції”.
Діяльність особистості визначається соціальною психологією як специфічна форма активного ставлення до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна й перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури. Діяльність розглядається не як “сума дій”, а як складне динамічне утворення, яке має складну організаційну психологічну структуру, що включає в себе організаційні (суб'єкт, процес, предмет, умови, продукт діяльності) та соціально-психологічні (ціль, мотив, спосіб, результат) складові. Діяльність соціалізованої особистості – це творча праця, створення нового, яке суттєво відрізняється від відомого...

(Посилання - на сторінках курсової роботи).

1. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. М. Андреева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 416 с.
2. Архипова С. П. Соціальна педагогіка / С. П. Архипова, Г. Я. Майборода. – Черкаси-Ужгород: Мистецька лінія, 2002. – 268 с.
3. Архипова С. П. Основи Андрагогіки / С. П. Архипова. – Черкаси-Ужгород, 2002. – 184 с.
4. Бабкин Н. И. Социальная педагогика: методические рекомендации / Н. И. Бабкин. – М.: Социально-технологический институт, 1998. – 125 с.
5. Бойко А. Соціальна робота з людьми, які живуть з ВІЛ-інфекцією та Снідом / А. Бойко // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – № 2. – С. 54-61.
6. Василькова Ю. В. Лекции по социальной педагогике / Ю. В. Василькова. – В 2-х т. – Т. 1, 2. – М.: Социально-технологический институт, 1997.
7. Ващенко Г. Виховання волі і характеру / Г. Ващенко. – К.: Школяр, 1999. – 385 с.
8. Детская и подростковая психотерапия / Под ред. Д. Лэйна, Э. Миллера. – СПб: Питер, 2001. – 448 с.
9. Ковалев С. В. Психология семейных отношений / С. В. Ковалев. – М.: Педагогика, 1987. – 160 с.
10. Колесніченко Л. А. Основи психології та педагогіки / Л. А. Колесніченко, Л. Л. Борисенко. – К.: КНЕУ, 2002. – 157 с.
11. Кравець В. П. Педагогіка та психологія: гендерний аспект / В. П. Кравець, О. М. Кікінеджі. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 124 с.
12. Кубрак В. Готуємо фахівців за спеціальністю “Соціальна робота” / В. Кубрак // Соціальна політика і соціальна робота. – 1998. – № 1-2. – С. 96-101.
13. Мардахаев Л. В. История и теория социальной педагогики / Л. В. Мардахаев. – М.: Моск. гос. соц. ун-т, 1998. – 104 с.
14. М'ясоїд П. А. Загальна психологія / П. А. М'ясоїд. – К.: Вища школа, 1998. – 479 с.
15. Опачко М. В. Теорія і практика профорієнтаційної діяльності педагога / М. В. Опачко, В. В. Сагарда. – Ужгород: Видавництво УжДУ, 2000. – 114 с.
16. Сидоров В. Діяльність соціального працівника: рольовий аспект / В. Сидоров // Соціальна політика і соціальна робота. – 1999. – № 3-4. – С. 71-76.
17. Посібник для слухачів 10 тижневих курсів підготовки соціальних працівників базового рівня. – К.: Нац. центр розвитку навчання соціальній роботі в Україні. – 323 с.
18. Черниш Н. Соціологія: курс лекцій / Н. Черниш. – Львів: Видавництво ЛБА, 1998. – 348 с.
19. Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани. – Пер. с англ. В. Б. Ольшанского. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 544 с.

Як відомо, сучасний світ характеризується загостренням протистояння людини і навколишнього середовища, активізацією їх взаємного впливу, а також процесу соціалізації особистості. Проблеми, пов'язані із соціалізацією та розвитком особистості, не зникають. Навпаки, кризові та негативні явища в соціумі створюють безліч проблем, вирішенню яких повинен сприяти соціальний працівник. Тому вибір теми нашої роботи здається нам важливим і актуальним.
Перед нами стоїть мета якнайглибше розкрити значення психологічних та педагогічних знань в професійній діяльності соціального працівника. Для її досягнення потрібно висвітлити низку конкретних питань.
Перш за все, ми повинні дати загальну характеристику базовим знанням загальної психології та педагогіки. Надалі ми ставимо завдання, застосовуючи методи аналізу й порівняння, визначити пріоритетні напрями досліджень соціальної психології та педагогіки як галузевих наукових дисциплін, а також можливості застосування їх результатів в соціальній роботі. При цьому ми орієнтуємося на процеси розвитку особистості та її соціалізації. Ми розглядаємо діяльність соціального працівника як соціального педагога та психолога, який ефективно застосовує в своїй роботі педагогічні та психологічні методи і прийоми. Вбачаючи головним у діяльності соціального працівника виховний вплив, ми повинні робити акцент насамперед на тих напрямках цієї діяльності, де психолого-педагогічні знання застосовуються найбільш повно і безпосередньо.
Але, оскільки таких напрямків чимало, ми вирішили зупинитися на тих, які, на наш погляд, є особливо актуальними в сучасних умовах: це робота соціального працівника в сім'ї, робота з особами похилого віку та з функціональними обмеженнями, робота з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД клієнтами (цей напрямок роботи вивчений ще порівняно слабо).

В нашому дослідженні соціальна робота розглядалася насамперед як прикладна дисципліна, як професійна діяльність соціального працівника, яка потребує не тільки володіння психологічними й педагогічними знаннями, а й уміння застосовувати ці знання на практиці; адже соціальний працівник повинен знати і відчувати свого клієнта, його проблеми, реальні можливості йому допомогти.
Загальна психологія вивчає людську психіку – психічні процеси, стани і властивості людини. Пізнавальну функцію психіки виконують відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява. Психологічними ознаками, що визначають особистісний рівень прояву людини, є взаємопов'язана система потреб і мотивів, почуття та емоції, воля; з боку динамічних особливостей психіки людину характеризує темперамент, успішність в практичній діяльності забезпечують здібності, сталий спосіб життя залежить від характеру. Соціальна психологія розглядає психічний розвиток особистості з точки зору соціального впливу, у зв'язку з нагромадженням і розв'язанням життєвих суперечностей, наголошує на закономірностях спілкування і взаємодії індивідів. У соціальній психології джерелом індивідуального підходу є психологія, а джерелом групового підходу – соціологія; від соціального працівника як соціального психолога вимагається не тільки знання людської психіки, але й знання закономірностей існування соціальних груп, переважно малих, особливостей взаємного впливу індивіда і групи.
Загальна педагогіка досліджує процеси виховання та навчання, причому для соціального працівника найважливішими є знання теорії виховання, яка вивчає процес розвитку особистості, її поглядів, аналізує конкретні виховні процеси, їх закономірності й перспективи. Соціальний працівник у першу чергу повинен бути соціальним педагогом, а отже досконало володіти знаннями щодо соціальної детермінованості виховання людини як громадянина, працівника в його відношеннях з іншими людьми, із засобами праці, соціального розвитку особистості.
Головне значення психолого-педагогічних знань у загальній роботі соціального працівника полягає в тому, що на сучасному етапі соціальний працівник не може обмежуватися організацією соціальної турботи або наданням матеріальної допомоги; умови сучасного світу вимагають від нього обов'язкового застосовування до свого клієнта, майже незалежно від спеціалізації, психологічного та педагогічного впливу. Цю тезу ми намагалися довести в розділі 4, де розглянули окремі напрямки діяльності соціального працівника з точки зору застосування в цій діяльності психолого-педагогічних знань. Крім того, безпосередньо грунтується на психолого-педагогічних знаннях виконання окремих загальних функцій соціального працівника.
Соціального працівника ми можемо назвати посередником між індивідом та суспільством. Його допомога клієнтові спрямовується на самоактуалізацію та реалізацію останнім власного творчого потенціалу; допомога – це не просто вирішення окремих проблем, це відновлення успішності процесу соціалізації особистості. З огляду на сказане, соціальний працівник зобов'язаний, по-перше, володіти психолого-педагогічними знаннями, а по-друге, вміти ефективно їх застосовувати у практичній професійній діяльності.