Перелік питань з навчальної дисципліни «Теорія держави та права»

1. Предмет і методологія теорії держави і права.
2. Функції теорії держави і права.
3. Система юридичних наук і місце в ній теорії держави і права.
4. Значення вивчення теорії держави і права для підготовки фахівців права.
5. Основні теорії походження держави і права.
6. Загальні закономірності виникнення держави і права.
7. Типи держав: формаційний та цивілізаційний підходи.
8. Ознаки держави, що відрізняють її від організації первісного суспільства.
9. Ознаки права, що відрізняють його від соціальних норм первісної общини.
10. Поняття та ознаки держави.
11. Право і держава: аспекти співвідношення.
12. Сутність і соціальне призначення держави.
13. Шляхи виникнення держави (східний, західний).
14. Поняття та класифікація функцій держави.
15. Внутрішні функції держави: поняття та зміст.
16. Зовнішні функції держави: поняття та зміст.
17. Форми і методи здійснення функцій держави.
18. Політична і державна влада: поняття та аспекти співвідношення.
19. Політична система суспільства: поняття, структура, функції.
20. Місце і роль держави в політичній системі суспільства.
21. Поняття та елементи форми держави.
22. Поняття та види форми правління.
23. Поняття та форми державного устрою.
24. Поняття та види державно-правового режиму.
25. Особливості елементів форми Української держави.
26. Механізм держави: поняття, ознаки та принципи функціонування.
27. Поняття та структура державного апарату.
28. Принципи організації та функціонування апарату держави.
29. Поняття та ознаки органів держави.
30. Види органів держави.
31. Основні напрямки удосконалення державного апарату України.
32. Основні положення концепції правової держави.
33. Громадське суспільство: поняття, ознаки, структура.
34. Основні ідеї марксистського вчення про державу.
35. Доктрина держави загального добробуту.
36. Теорія плюралістичної демократії.
37. Теорія еліт та елітарної демократії.
38. Поняття та види дисципліни.
39. Характеристика основних видів конституційних прав та свобод громадян України.
40. Сучасні концепції праворозуміння.
41. Поняття та ознаки права у його нормативному розумінні.
42. Принципи права, їх види та характеристика.
43. Поняття та види функцій права.
44. Аксіологічне праворозуміння.
45. Правоутворення: поняття та етапи.
46. Поняття і види форм (джерел) права.
47. Поняття, ознаки та види соціальних норм.
48. Поняття та загальні ознаки норми права.
49. Структура норми права.
50. Види норм права.
51. Способи викладення норм права в статті нормативно-правового акта.
52. Співвідношення норм права та норм моралі.
53. Право, економіка, політика: взаємозв’язок і взаємодія.
54. Поняття, ознаки та структура системи права.
55. Характеристика елементів системи права.
56. Поняття, ознаки та структура системи законодавства.
57. Співвідношення системи права та системи законодавства.
58. Правотворчість: поняття, функції, принципи.
59. Стадії правотворчого процесу.
60. Нормативно-правовий акт: поняття, ознаки та види.
61. Поняття, ознаки та види законів.
62. Підзаконні нормативно-правові акти: поняття, види.
63. Дія нормативно-правових актів у часі.
64. Дія нормативно-правових актів у просторі та по колу осіб.
65. Нормотворча техніка: поняття, елементи.
66. Систематизація нормативно-правових актів: поняття, принципи, мета.
67. Види (форми) систематизації нормативно-правових актів.
68. Поняття юридичних колізій та їх види.
69. Колізії в законодавстві, їх види.
70. Способи зменшення колізій в законодавстві.
71. Поняття та ознаки правовідносин.
72. Види правовідносин.
73. Суб’єкти правовідносин, їх види. Правосуб’єктність.
74. Поняття і види об’єктів правовідносин.
75. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів права.
76. Поняття та класифікація юридичних фактів.
77. Правова поведінка: поняття, ознаки.
78. Види правової поведінки.
79. Правомірна поведінка: поняття та ознаки.
80. Види правомірної поведінки.
81. Правопорушення: поняття, ознаки та види.
82. Юридичний склад правопорушення.
83. Поняття та ознаки юридичної відповідальності.
84. Підстави юридичної відповідальності.
85. Звільнення від юридичної відповідальності та обставиниЮ що її виключають.
86. Види юридичної відповідальності.
87. Мета, функції та принципи юридичної відповідальності.
88. Поняття і форми реалізації права.
89. Застосування норм права, як особлива форма їх реалізації.
90. Стадії застосування норм права.
91. Основні вимоги щодо правильного застосування норм права.
92. Поняття та види правозастосовчих актів.
93. Прогалини в законодавстві і їх усунення.
94. Правові обмеження, стимули та заохочення.
95. Поняття тлумачення норм права.
96. Способи тлумачення норм права.
97. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.
98. Тлумачення норм права за обсягом.
99. Акти тлумачення норм права, їх види.
100. Законність: ознаки, поняття.
101. Принципи та вимоги законності.
102. Гарантії законності: поняття та види.
103. Правопорядок: поняття, ознаки, принципи, зміст, структура, функції.
104. Правосвідомість: поняття, ознаки.
105. Структура, види та функції правосвідомості.
106. Правова культура: поняття, структура, функції, типи.
107. Правове виховання: поняття, ознаки, система, механізм, форми.
108. Правове регулювання та правовий вплив.
109. Предмет, сфера, засоби, способи, метод, типи правового регулювання.
110. Поняття механізму правового регулювання та його структура.
111. Стадії правового регулювання.
112. Поняття та елементи правового статусу особи.
113. Поняття, елементи та критерії класифікації правових систем.
114. Романо-германська правова сім’я.
115. Англо-американська правова сім’я.
116. Сім’я мусульманського права.

...........
4. Значення вивчення теорії держави і права для підготовки фахівців права.
Вивчення теорії держави і права має важливе значення для підготовки юристів високої кваліфікації.
Як наука, теорія держави і права ставить за мету: озброїти студентів знаннями про сутність держави і права, висвітлити причини виникнення та закономірності розвитку цих інститутів. Без основного курсу теорії держави і права неможливе засвоєння галузевих юридичних дисциплін. Розуміння цих питань допомагає правильній орієнтації у політиці при вирішенні проблем державної і юридичної практики, розширює світогляд студентів-юристів.
Будучи фундаментальною, загальнотеоретичною наукою, теорія держави і права є базовою навчальною дисципліною юридичних закладів, яка допомагає підготувати спеціалістів-правників для органів юстиції, судів, прокуратури, органів внутрішніх справ, юридичних служб, приватних підприємств та громадських організацій.
Глибоке вивчення теорії держави і права допоможе студентам виробити вміння тлумачити і застосовувати нормативні акти, юридичне грамотно оцінювати юридичні факти. Теорія держави і права підвищує професійний рівень юристів, допомагає орієнтуватись у правовій літературі, сприяє зростанню вміння мислити правовими категоріями, стимулює до встановлення режиму законності у діяльності державних органів, громадських організацій, посадових осіб.
Вищезазначене свідчить про те, що теорія держави і права має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Тому чіткі, всебічні знання її положень повинні ґрунтовно засвоїти студенти-юристи.

Програма загальної теорії держави і права виходить з основного завдання цього курсу в нинішніх умовах: сприяти забезпеченню підготовки правників високої кваліфікації, готових і здатних брати участь у розбудові суверенної, правової, демократичної держави України.
Це завдання може бути виконане в значній мірі шляхом засвоєння студентами-юристами найбільш загальних і основних закономірностей виникнення, структури, функціонування і розвитку держави і права, які, як відомо, саме і становлять предмет даної науки.
Урахування саме цих закономірностей та використання кращих гуманістичних і демократичних державно-правових здобутків людської цивілізації - неодмінна умова побудови в Україні такої держави, яка б могла зайняти гідне місце в європейській, зрештою у світовій співдружності держав, і формування такої правової системи, яка б перебувала на рівні широковизнаних сучасних міжнародних стандартів щодо прав людини, прав націй і народів.

5. Основні теорії походження держави і права.

1. Патріархальна (Аристотель, Фільмер та ін) держава і право - результат історичного розвитку сім'ї. Спочатку люди об’єднуються в сім'ї, декілька сімей складають селище, а з селищ утворюється держава. Державна влада - це продовження батьківської влади, влади домохазяїна в сім'ї.
2. Теологічна (Ф. Аквінський, Ж. Марітен та ін.). Держава і право утворені Богом. Держава вічна і непорушна; будь-які посягання на неї приречені на невдачу, оскільки влада вкладена руки правителів Богом і покликана захищати благо всіх.
3. Договірна або природно-правова (Т. Гоббс, Дж. Лою Ж.-Ж. Руссо, Г. Гроцій, Д. Дідро, О. Радищев, П. Пестель та ін.) Держава і право виникли внаслідок укладення людьми угоди (договору) між собою про свідоме самообмеження своєї свободи на користь загальних інтересів, спільного співіснування. На певному етапі розвитку суспільства природні права одних людей суперечать правам інших, виникає насильство, порушується порядок. Тоді люди домовляються встановити над собою державу, яка захищала їх права, відповідала за дотримання порядку і вимогам якої вони б підкорялися.
4. Насильства (Л. Гумплович, К. Каутський. Є. Дюрінг) Держава і право є результатом внутрішнього або зовнішнього насильства. Внутрішнє насильство - це насильство однієї частині суспільства над іншою, що породжує політичний устрій (державу), власність, класи (Є. Дюрінг). Зовнішнє насильство - це війни завоювання територій, поневолення одних племен іншими. Для закріплення влади переможців над завойованими народами, для насильства над ними створюється держава, а разом із нею і право (К. Каутський, Л. Гумплович).
5. Марксистська (К.. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін). Держава і право виникли внаслідок природно-історичного процесу розвитку первіснообщинного ладу: поступового переходу до виробничого способу господарювання, суспільного розподілу праці; виникнення приватної власності; майнової і соціальної диференціації суспільства. Держава є апаратом примусової влади, а право - закріпленою в законі волею пануючого в суспільстві класу.
6. Психологічна (М.Т. Ціцерон, М. Коркунов, Л. Петражицький та ін.). Походження держави і права обумовлено особистими властивостями людської психіки (індивідуальної чи колективної). Держава необхідна для вирішення психологічних суперечностей між ініціативними (активними) особами, здатними ледарювати, приймати відповідальні рішення, і пасивною масою здатною тільки виконувати такі рішення, підкорятися, наслідувати. На думку Л. Петражицького, право - це правові емоції імперативно-атрибутивного характеру; "імперативність - стан зв'язаності волі індивіда, який переживається у вигляді авторитетного тиску до певної поведінки; атрибутивність полягає в тому, що зобов'язуюча поведінка однієї особи належить (переживається як право) іншій особі".
7. Органічна (О. Конт, Г. Спенсер та ін.). Держава і право - продукти соціальної еволюції. Суспільство і держава як різновиди біологічних організмів є сукупністю взаємозв'язаних органів. Держава має мозок (правителі) і засоби виконання його рішень (піддані). Місце і значення кожного інституту в системі організації громадського і державного життя визначається функціями відповідного органу в живому організмі. Соціальний організм розвивається шляхом інтеграції різних його частин, ускладнення структури, диференціації функцій та ін. У соціальному житті, як і в природі, виживає найбільш пристосований організм.
8. Гідравлічна, або іригаційна (К. Вітфогель). Держава виникла з необхідності організовувати чималі маси людей для будівництва, експлуатації та охорони іригаційних споруд. Такі роботи потребували жорсткого централізованого управління і підпорядкування, що у свою чергу призводило до створення розгалуженого державного апарату.
....................
96. Способи тлумачення норм права.

Способи тлумачення - це відносно відособлені сукупності прийомів аналізу втримування норм права. Розрізняють способи тлумачення норм права: граматичний; логічний; систематичний; історичний.
Граматичне тлумачення – один з основних способів тлумачення норм права, за яким дійсний зміст норм права встановлюється у відповідності з правилами граматики, словесних формувань, синтаксису, етимології (походження) слів тощо.
Логічне тлумачення – це один із основних способів права, при якому дійсний зміст норми права встановлюється шляхом безпосереднього використання законів мислення (формальної логіки). До таких прийомів ставляться, наприклад, логічне перетворення пропозиції, логічний розвиток норми, висновок за аналогією, висновок від противного, дедуктивне або індуктивний умовивід і ін.
Систематичний спосіб тлумачення припускає встановлення втримування норми права на основі знань про її логічні зв'язки з іншими нормами в системі права. Наприклад, при конкуренції норми загальної і спеціальної застосовується спеціальна в чинність дії правила: "спеціальна норма скасовує дію загальної у випадках, передбачених першої".
Історичний спосіб тлумачення припускає встановлення втримування норм права на основі знання фактів, що ставляться до історії її виникнення. Джерелом цих знань можуть бути різного роду публікації, що ставляться до процесу створення нормативного акту, що закріплює норму права, яку тлумачать.
Нерідко при реалізації історичного способу тлумачення рівняються нова норма права, яку тлумачать, й аналогічна норма, закріплена:
а) у старому (зміненому, скасованому) нормативно-правовому акті;
б) у проекті нового (прийнятого, виданого) нормативно-правового акту.
Такий підхід дозволяє краще зрозуміти мету нової норми права й на цій основі висунути аргументи, що підтверджують або спростовують тези, що розкривають зміст норми, яку тлумачать.
Телеологічне (цільове) тлумачення правових актів спрямовано на встановлення цілей його видання: безпосередніх, віддалених, кінцевих.
Спеціально-юридичне тлумачення — сукупність прийомів, що відокремилися від інших способів тлумачення в зв'язку з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних засобів і прийомів вираження волі законодавця.

97. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права.

Офіційне тлумачення – це сформульоване у соціальному акті роз’яснення змісту і мети правових норм, яке здійснюється уповноваженим органом і має обов’язкове значення.
Види офіційного тлумачення:
1). Нормативне тлумачення – це роз’яснення дійсного змісту норми права, що має загальнообов’язковий характер і неодноразово використовується в юридичній практиці.
Нормативне тлумачення поділяється на:
а). Автентичне, за якого зміст норми права роз’яснює той суб’єкт, що її видав.
б). легальне – яке здійснюється суб’єктом, що не видав дану норму, але уповноважений її тлумачити (Конституційний суд, Пленум суддів).
2). Казуальне тлумачення – це роз’яснення дійсного змісту норми права, яке має обов’язкове значення лише для даного конкретного випадку і стосовно осіб, які мають до нього певне відношення.
Види казуального тлумачення:
а). Судове, яке здійснюється судовими органами при розгляданні конкретних справ і знаходить свій вираз у вироках чи рішеннях по цих справах.
б). Адміністративне, яке здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою держ. адміністрації посадовими особами
Неофіційне тлумачення – це роз’яснення дійсного змісту норм права, яке немає обов’язкового характеру.
Види неофіційного тлумачення:
а). доктринальне ( наукове), яке здійснюються науковцями і науково – дослідними закладами в статтях, в підручниках, монографіях, усних або письмових обговореннях проектів нормативних актів.
б). Компетентне (професійне), яке здійснюються особами, які мають відповідну юридичну освіту або певний досвід юридичної діяльності.
в). Повсякденне (побутове) – це роз’яснення змісту норм права всіма суб’єктами, які не мають юридичної освіти або досвіду юридичної діяльності.

98. Тлумачення норм права за обсягом.

Результати тлумачення за обсягом залежать від співвідношення дійсного змісту правової норми і її буквального змісту. За названим критерієм існує три види тлумачення: адекватне (буквальне), поширювальне (розповсюджувальне) та обмежувальне.
Адекватне тлумачення — це такий вид тлумачення, коли зміст правової норми повністю збігається з її буквальним змістом (зовнішнім виразом певної норми). Цей зміст у повному обсязі є зафіксованим у статті нормативно-правового акта й не має якихось труднощів в розумінні змісту норми: він залишається незмінюваним, незважаючи на застосовані способи тлумачення (граматичний, систематичний та ін.). Наприклад, згідно зі ст. 148 Конституції України «Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України». Дійсний зміст наведеної норми повністю відповідає його мовному текстовому виразу. Крім того, буквально мають тлумачитися терміни, відображені в легальних дефініціях, наприклад, поняття злочину в Кримінальному кодексі України. Неприпустимо поширювально чи обмежувально тлумачити наведені у відповідних законах терміни, якщо таке тлумачення виходить за межі змісту та обсягу самої легальної дефініції.
Поширювальне й обмежувальне тлумачення пов'язане передусім з тим, що одночасно поряд з нормою, що тлумачиться, в системі чинного законодавства існують інші норми, які можуть поширювати чи звужувати її зміст. Це викликає необхідність одночасного застосування і систематичного способу тлумачення норм права. Крім того, іноді тексти нормативних актів містять спеціальні терміни, не завжди досконалі з точки зору законодавчої техніки, що ускладнює тлумачення їх змісту, який вклав законодавець у текст нормативно-правового акта. Суб'єкт тлумачення лише розкриває цей зміст, дійсний обсяг волі законодавця й робить інтелектуальні висновки про можливість чи неможливість застосування норми, що тлумачиться, до конкретних життєвих обставин, випадків.
Поширювальне тлумачення — це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її текст, зовнішній мовний вираз. Наприклад, Кримінальний кодекс України перелічує обставини, що пом'якшують відповідальність особи, але цей перелік обставин не є вичерпним, оскільки при призначенні покарання суд може враховувати й інші обставини, що пом'якшують провину. В ньому поширювально тлумачаться незавершені переліки обставин, умов тощо. Такі переліки звичайно закінчуються словами «і т. ін.», «та інші», «та в аналогічних випадках», «і в інших випадках, передбачених законодавством».
Обмежувальне тлумачення — це такий вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта. Підставою обмежувального тлумачення є дія спеціальної або виняткової норми, яка робить виняток з більш загальної норми. У даному випадку застосування систематичного способу тлумачення норми дає можливість суб'єкту застосування права суттєво уточнити зміст норми, що тлумачиться. Так, згідно зі ст. 7 Закону України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» в референдумах «мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли вісімнадцяти років і постійно проживають відповідно на території України...». Але текст ч. З ст. 7 названого закону вказує на обставини, що обмежують зміст наведеної норми, загальну формулу щодо кола суб'єктів, які мають право участі в референдумі, та певні можливості її застосування (наприклад, у референдумі не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними).
Обмежувальне тлумачення може здійснюватися на підставі норм загальної частини будь-якої галузі законодавства завдяки тому, що ці норми є загальними, тобто вони належать до всіх інших норм особливої частини, входять до їх змісту і саме тому звужують буквальний зміст їх текстового виразу. Наприклад, стаття Особливої частини Кримінального кодексу України містить норму, яка встановлює підстави кримінальної відповідальності за розбій. Але аналіз відповідних норм Загальної частини Кримінального кодексу України приводять до висновку, що суб'єктом даного злочину може бути виключно фізична винна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності і є осудною, а не якась інша особа. Таким чином, уяснення змісту норми Особливої частини в повному обсязі передбачає обов'язкове урахування вимог, що містяться в усіх інших статтях Загальної частини Кримінального кодексу України.
Суб'єкт, який має на меті з'ясувати для себе чи роз'яснити зміст норми в повному обсязі завдяки тлумаченню, використовуючи всі способи та прийоми тлумачення, не змінює, не звужує й не поширює, а тільки встановлює, пояснює й роз'яснює смисл правового припису.

99. Акти тлумачення норм права, їх види.

Акт офіційного тлумачення норм права - це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.
Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:
1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;
2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються;
3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;
4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;
5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.).
Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:
- за галузевою належністю норми, що тлумачиться, - акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;
- за структурними елементами норми, що тлумачиться, - акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції;
- за юридичною формою вираження - постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.;
- за сферою дії - нормативні, казуальні;
- за "авторством" норми, що тлумачиться: а) акти автентичного тлумачення, 6) акти легального (делегованого) тлумачення.
- за повноваженнями інтерпретатора:
інтерпретаційні акти правотворчих органів - засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України)
інтерпретаційні акти правозастосовних органів - засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України)
........................