ВСТУП……………………………………….………………….…………………3
РОЗДІЛ 1. «ЗБРОЙНЕ ПІДПІЛЛЯ» 1946 – 1950 рр….…….……………..……6
РОЗДІЛ 2. РОМАН ШУХЕВИЧ – ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖИЙ УПА…….….….10
РОЗДІЛ 3. ПОРАЗКА ОУН-УПА………………..……………………………..13
ВИСНОВКИ……………………………………………….……….…………….15
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…….…………….17

РОЗДІЛ 1. «ЗБРОЙНЕ ПІДПІЛЛЯ» 1946 – 1950 рр

На кінець 1945 – початок 1946 року повстанці УПА так і залишились одинокими в нерівній боротьбі з могутнім ворогом (після відмови у допомозі з боку США та Великої Британії). Через це, перейшовши у глибоке підпілля, український національно-визвольний рух змінив характер своїх збройних дій. Це були вже не великі бої сотень і куренів УПА, а постійні сутички з ворогом розчленованих, але організаційно пов'язаних та керованих одним центром повстанських і підпільних груп. 30 травня 1947 р. Р. Шухевич, як голова Генерального Секретаріату УГВР, видав для УПА і ОУН інструкцію, в якій повністю зрівняв членів ОУН і УПА в підпільній системі. Цю інструкцію можна трактувати початком процесу ідеологічної злуки УПА і ОУН в одну формацію [6].
Відтоді і ОУН, і УПА називалися «Збройним підпіллям». Члени ОУН, які були членами УПА, найперше інтегрувалися в сітці ОУН. А майже всі члени УПА, які не були членами ОУН, стали членами ОУН. Формально існували ще дві формації, але у скорому часі вони злилися в одну організацію – збройне підпілля ОУН-УПА. Своїми збройними акціями ОУН-УПА ускладнювала, а часто й унеможливлювала сталінсько-бeріївським сатрапам реалізацію їх антинародних злочинних планів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Бульба-Боровець Т. Армія без держави: слава і трагедія українського повстанського руху / Тарас Бульба-Боровець. – Вінніпег: Товариство «Волинь», 1981. – 327 с.
2. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. Навчальний посібник / Юрій Мицик. – К.: Києво-Могилянська академія, 2008. – 586 с.
3. Пасічник М. Історія України. Навчальний посібник / Михайло Пасічник. – К.: Знання, 2008. – 692 c.
4. Соколов Б.В. Оккупация. Правда и мифы / Борис Соколов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2002. – 352 с.
5. Шанковський Л. Українська Повстанська Армія // Гриневич В., Гриневич Л., Якимович Б. та ін. Історія українського війська (1917 - 1995). – Львів: Світ, 1996. – 486 с.
6. Підпільна діяльність ОУН-УПА 1947-1953 рр.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://kampot.org.ua/upa/history_upa/841-pdplna-dyalnst-ounupa-v-1947-1953-pp.html
7. «Роман Шухевич» (стаття): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.vn.ua/article/269.html

У сучасному українському суспільстві існує досить велика проблема, яка обумовлена різним ставленням громадян до діяльності збройних формувань ОУН –УПА як у період Другої світової, так і в повоєнні роки. Нажаль, ця проблемна тема стосується більше політичної сфери, ніж історичної. Існуюча думка певної більшості людей формується, як правило, спираючись на 3 платформи: ...

ВИСНОВКИ

Боротьба УПА у 1940-50-х роках проти Червоної Армії та радянської влади, а також радянська пропаганда призвели до того, що зараз для більшости росіян та частини українців поняття «оунівці», «упівці», «бандерівці» символізують агресивний націоналізм та пособництво німецькому нацизму.
Насправді спроби офіційно визнати злочинцями учасників українського визвольного руху були невдалими:
- На Нюрнбергському процесі (1945-46 рр..) ОУН не було визнано злочинною організацією.
- У 1954 році в США відбулися слухання слідчої комісії Конгресу, яка зняла з ОУН звинувачення в причетності до Голокосту. Більш того, у лавах УПА бились представники багатьох національностей, включно з євреями.
Сумарні ж втрати ОУН-УПА в період багаторічного протиборства з радянським тоталітаризмом становлять 155 108 осіб. За неповними даними кількість загиблих з радянського боку дорівнює 30 676 осіб.
Незважаючи на ліквідацію збройних формувань УПА, припинення діяльності крайових, окружних, надрайонних та районних проводів ОУН, політичний опір тоталітарному режиму на західноукраїнських землях тривав.
Переважна більшість колишніх учасників національно-визвольного руху, що масово поверталися з виправно-трудових таборів і місць заслання на хвилі «хрущовської відлиги», не поспішала зрікатися власних поглядів і переконань, продовжувала шукати шляхи для досягнення кінцевої мети своєї боротьби за державну незалежність України, виходячи з наявних політичних реалій.