Вступ.
Розділ 1. Характерні особливості розвитку концепцій стоїцизму: Рання Стоя, Середня Стоя, Пізня Стоя.
Розділ 2. Політичні погляди Луція Аннея Сенеки.
Розділ 3. Політичні ідеї Епіктета.
Розділ 4. Соціальна етика и політична концепція Марка Аврелія.
Висновки.
Список використаних джерел.

Розділ 2. Політичні погляди Луція Аннея Сенеки (фрагмент).

...Суспільно-політичні ідеї Сенеки вважаються багатьма вченими суперечливими, зважаючи на те що загальноісторичний космополітизм змушував його досить презирливо ставитися до суспільних, державних і взагалі національних справ. З іншого боку, він вважав за гріх зневажати Батьківщину і державу, адже земна держава є частиною держави космічної. Звідси випливає вчення про природну необхідність держави (на відміну від вчення епікурійців, згідно з яким держава є результатом суспільної згоди) [21; Т. 4, с. 581].
Всесвіт, вчив Сенека, – це "…природна держава зі своїм природним правом, визнання чого – справа необхідна і розумна. Членами цієї держави, за законом природи, є всі люди, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Що ж до окремих державних утворень, то вони – випадкові, значимі не для всього людства, а тільки для певного кола людей" [20, с. 39]. Всесвітня природна держава розуміється Сенекою як єдиний організм: "Все…, в чому полягає Божественне і людське – єдине: ми тільки члени величезного тіла. Природа… породила нас братами. Вона вклала в нас взаємну любов…, вона встановила, що правильно і справедливо" [5, лист 95]. Таким чином, Сенека зі своєю політичною концепцією став одним з перших, хто порушив традиційну для античного світу віру в державу (поліс) як засіб реалізації найвищої моральної досконалості. На місце держави як чинного органу удосконалення людини він поставив владу, наділену відповідними моральними якостями і знаряддями примусу, яка покликана зробити земне життя хоча б стерпним. Не політичний устрій, а моральні якості тих чи інших осіб визначають насамперед порядок в державі. "Хто зневажає власне життя, той став господарем твого. Пригадай приклад тих, хто загинув від домашніх коней…, – і ти зрозумієш, що гнів рабів згубив не менше людей, аніж царський гнів" [5, лист 4/8].
У державах-полісах люди живуть за позитивними законами, які є відхиленням від закону природного, живуть, ховаючись один від одного, за причини моральної недосконалості. "Сторожів до нас приставила не наша гордість, а наша соромливість. Ми живемо так, що раптово побачити нас означає спіймати на гарячому" [5, лист 43/4]. Недосконалість існуючого порядку в державах пояснюється і тим, що люди, знову ж таки за причини їх недосконалості, займаються дрібницями замість благородного служіння важливій справі, і жадібністю можновладців. "Великі полководці, коли помічають погану дисципліну у солдат, приборкують їх працею і тримають в шорах походами. Хто зайнятий, той не має часу на дурниці…" [5, лист 56/9]. Щодо жадібності (яка властива здебільшого можновладцям), то вона "…не буває без кари, хоча вона сама по собі вже є чимала кара. Скільки сліз викликає вона і скільки праці!" – пише Сенека [5, лист 115/16]. "Гроші нікого не зробили багатим, – навпаки, кожного вони зробили ще більш жадібним до грошей, (оскільки) хто має багато, в того є сили мати ще більше" [5, лист 119/9].
Політичні системи держав змінюються відповідно до закону циклічності, ці зміни залежать від ступеню розповсюдження добра (блага) в світі. "Іноді доброчинність розповсюджується вшир, – править царствами, містами, провінціями, творить закони, є щедрою на послуги дітям і близьким; іноді ж вона стиснута вузькими межами бідності, вигнання, самотності; але вона не стає від цього меншою…" [5, лист 74/28].
Ідея духовної свободи людей незалежно від їх суспільного становища визначає ставлення Сенеки до рабства, об'єктом і сферою якого може бути лише людське тіло, але не духовна і розумна частини людини. За натурою раб є рівний до всіх інших людей, йому властиві ті ж самі душевні якості, що й іншим. Як бачимо, Сенека не заперечував рабства як соціально-політичного інституту; в той же час в етичному сенсі він вважав цей інститут недосконалим. Якщо всі люди знаходяться в руках долі (фатуму), всі в певному сенсі є товаришами по рабству, але нема рабства більш ганебного, ніж рабство добровільне. Виходячи з власної етичної концепції, Сенека відстоював людську гідність рабів та рабинь і закликав до гуманного ставлення до них. "Вони раби? Ні, вони люди, – пише він до Луція. – Вони раби? Ні, вони твої сусіди по дому. Вони раби? Ні, вони твої покірливі друзі. Вони раби? Ні, вони твої товариші по рабству, якщо ти пригадаєш, що і над тобою, і над ними однакова влада фортуни" [5, лист 47/1].
До тих, хто стоїть нижче в суспільній ієрархії, необхідно ставитися так, як ми хотіли би, щоб ставилися до нас ті, хто стоїть в цій ієрархії вище, – такою є головна думка Сенеки з цього приводу. "Треба жити для іншого, якщо хочеш жити задля себе" [5, лист 48]. І цим іншим може бути будь-хто, в тому числі й раб, якщо всі люди є членами єдиної світової спільноти.

І. ДЖЕРЕЛА

1. Боэций. "Утешение философией" и другие трактаты / Отв. редактор Г. Г. Майоров. – М.: Наука, 1990. – 414 с.
2. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Ред. тома и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев; Перевод М. Л. Гаспарова. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1986. – 571 с., 1 л. карт. – (Филос. наследие).
3. Епіктет. Енхейридіон і фрагменти (Encheiridion and fragments) / Переклад і вступна стаття О. Омецінського. – Буенос-Айрес (Buenos Aires): видавництво Юліяна Середяка (Julian Serediak publisher), 1976. – 104 с.
4. Марк Аврелий Антонин. Размышления, или К самому себе. Перевод А. К. Гаврилова. – Электронное издание.
5. Сенека Луций Анней. Нравственные письма к Луцилию / Пер. с латинского С. Ошерова // Сенека и др. Если хочешь быть свободным / Сенека, Честерфилд, Моруа. – М.: Политиздат, 1992. – 381 с.

ІІ. МОНОГРАФІЇ

6. Асмус В. Ф. Античная философия. – Изд. 2-е, доп. – М.: Высшая школа, 1976. – 543 с.
7. Асмус В. Ф. Вопросы теории и истории эстетики. Сб. статей. – М.: Искусство, 1968. – 654 с.
8. Асмус В. Ф. Историко-философские этюды / [Послесл. А. Л. Гулыги]. – М.: Мысль, 1984. – 318 с.
9. Блинников Л. В. Великие философы: Учебный словарь-справочник. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательская корпорация "Логос", 1999. – 432 с.
10. Котляревский С. Марк Аврелий // Римские стоики. - М.: Мысль, 1994.
11. Нерсесянц В. С. История идей правовой государственности / Отв. ред. М. М. Славин. – М.: Академический правовой ун-т, 1993. – 16 с.
12. Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений. – М.: "Инфра М", 1996. – 528 с.
13. Ренан Э. Марк Аврелий и конец античного мира. - М.: Наука, 1991. – 217 с.
14. Степанова А. С. Философия древней Стои. – Санкт-Петербург: "АЛЕТЕЙЯ" – Издательство KN, 1995. – 272 с. (Античная библиотека. Исследования).
15. Хафнер Г. Выдающиеся портреты античности: 337 портретов в слове и образе. – М.: Прогресс, 1984. – 312 с.

ІІІ. ПІДРУЧНИКИ

16. История политических и правовых учений. – 2-е изд., стереотип. / Под общ. ред. проф. В. С. Нерсесянца. – М.: Изд-во НОРМА (Издат. группа
НОРМА – ИНФРА ∙ М), 2001. – 736 с.
17. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000", 2002. – 344 с.
18. Філософія. Курс лекцій / І. В. Бичко, Ю. В. Осічнюк, В. Г. Табачковський та ін. – К.: Либідь, 1991. – 456 с.
19. Хрестоматия по эллинистическо-римской философии (Переводчик и составитель В. Т. Звиревич). – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1987. – 156 с.
20. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. – 3-є вид., стер. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 304 с.

IV. ЕНЦИКЛОПЕДІЇ

21. Философская энциклопедия / Гл. редактор В. Ф. Константинов. – В 5-и томах. – М.: Сов. энциклопедия.

V. СТАТТІ

22. Штаерман Е. М. Эволюция идеи свободы в древнем Риме // Вестник Древней истории. – 1972. – Т. 2. – С. 41-61.

Соціально-політичні погляди авторитетних філософів Стародавнього Світу протягом багатьох століть були, є тепер і, напевно, залишаться в майбутньому об'єктом ретельного дослідження багатьох політологів, істориків, філософів, соціологів тощо. Минуле надало нам безцінний матеріал для осмислення, для розбудови нових наукових концепцій в галузі філософії, політології, етики, естетики, соціології, надало воно й величезний досвід, який ще далеко не повністю використовується сучасним людством. Конфуцій і Лао-Цзи, Піфагор і Платон, Ціцерон і Сенека, як і багато інших видатних мислителів Стародавнього Світу, виступають для нас безперечним джерелом мудрості; універсальність та глибина їхніх учень і філософських концепцій вражають сучасників, дозволяючи звертатись до них представникам чи не кожної дисципліни сучасних суспільних наук.
Метою курсової роботи є висвітлення та аналіз політичних концепцій представників Пізньої, або Римської Стої, – Сенеки, Епіктета й Марка Аврелія. Для досягнення цієї мети було поставлено низку окремих, але об’єднаних між собою завдань:
• показати історичну еволюцію стоїчного вчення від Ранньої до Пізньої Стої;
• визначити погляди стоїків на філософію та її частини;
• виявити залежність політичних поглядів представників Пізньої Стої від стародавніх традицій стоїцизму;
• з'ясувати етичні мотиви у формуванні політичних поглядів представників Пізньої Стої.
Об’єктом курсової роботи є політичні погляди представників Пізньої
Стої – Сенеки, Епіктета й Марка Аврелія – в контексті їхніх філософських та етичних уявлень.
Предметом роботи виступають особливості світобачення римських стоїків, їхнього ставлення до природного і позитивного права, до держави та її громадянина, до роді правителя в державному житті, до рабства.
Аналіз ідей римських стоїків неможливий без звернення до вчення стоїцизму взагалі, в історії розвитку якого виділяють три періоди – Ранню, Середню та Пізню Стою. З іншого боку, підґрунтям для народження і розвитку суспільних та політичних думок римських стоїків слугували їх власні загальнофілософські та етичні концепції. Тому в роботі звертається увага як на засновників стоїцизму та характерні особливості розвитку концепцій стоїцизму від Ранньої до Пізньої Стої, так і на філософські, передусім етичні, питання.
Перший розділ "Характерні особливості розвитку концепцій стоїцизму: Рання Стоя, Середня Стоя, Пізня Стоя" присвячений вивченню аспектів вчення стоїків загалом, а також окремих періодів Стої у порівнянні. Метод порівняння дає нам можливість простежити еволюцію стоїчного вчення, усвідомити її характерні особливості. Все це необхідно для з'ясування тих джерел, на які спиралися в своїх поглядах Сенека, Епіктет і Марк Аврелій. У розділі розглядаються погляди стоїків на світобудову, їх уявлення про природний закон і свободу, про єдину світову державу (космополіс) та її громадян, про соціальну диференціацію і рабство тощо. Саме на основі цих поглядів і уявлень будуються пізніші політичні концепції представників Пізньої Стої, про котрі мова піде в подальшому.
Другий ("Політичні погляди Луція Антея Сенеки"), третій ("Політичні ідеї Епіктета") і четвертий ("Соціальна етика і політична концепція Марка Аврелія") розділи курсової роботи присвячуються безпосередньому аналізу політичних концепцій відповідно Сенеки, Епіктета і Марка Аврелія. Порядок розгляду обумовлюється хронологією їх життя і творчості. У всіх трьох розділах загальний порядок розгляду зберігається: після загальних відомостей про конкретного філософа, його життя і філософську творчість, ми звертаємося до того підґрунтя, на якому базується узагальнена система політичних думок, тобто до філософсько-етичної концепції, в якій виділяємо коротку характеристику найголовніших категорій і проблемних питань (Всесвіт, людина, доля, свобода, благо, добро і зло). Це є вкрай необхідний матеріал для нашого дослідження, оскільки, по-перше, політичних концепцій в "чистому", оформленому вигляді римські стоїки нам не залишили, по-друге, їх суспільно-політичні ідеї тісно взаємопов’язані і постійно перетинаються з ідеями етичними, і розглядати їх відокремлено просто неможливо.
Сучасна політологія все частіше звертається до проблем взаємозв’язку політики і моралі, все більше усвідомлюючи ті спільні риси, що їх пов'язують; адже і політика, і мораль відносяться до сфери соціального вибору, виступають регуляторами суспільного життя, залежать як від історичних і соціокультурних чинників, так і від особистого вибору індивіда. Політичні інтереси ні в якому разі не повинні вимірюватися тільки доцільністю. Саме мораль визначає норми і принципи поведінки соціальних суб'єктів, тому неможна нехтувати нею в політиці. Поєднання політики і моралі, так звана "моралізація влади", згідно із якою політика повинна здійснюватися у відповідністю з мораллю та правом, є актуальними завданнями, що стоять перед сучасним суспільством. Актуальність роботи полягає в тому, що в концепціях Сенеки, Епіктета і Марка Аврелія ми знаходимо багато відповідей на ті болючі питання, які постали наразі перед сучасним суспільством, найголовнішим з яких є поєднання політики і моралі.
При написанні курсової роботи було проведено текстологічний аналіз праць Луція Аннея Сенеки "Моральні листи до Луція" та Марка Аврелія "До самого себе" (або "Роздуми"). Крім того, було використано цілу низку наукових досліджень з історії політичних та правових вчень та з історії філософії, фрагменти занотованих висловів Епіктета, праць Боеція і Діогена Лаертського.

Стоїцизм виник наприкінці IV століття до н. е. В його історії виділяють три періоди: Ранню, Середню і Пізню (Римську) Стою. Філософське вчення стоїцизму поділяється на три частини – логіку, фізику, етику, а саму філософію стоїцизм порівнював із живою істотою. Світ, згідно із вченням стоїків, – це живий організм, керований первинним творчим вогнем, або Логосом – загальним природним законом, який має Божественний характер. Люди є часткою світового космічного циклічного процесу, Божими синами і братами один одному. Таким чином, у світі існує природне право, яке ґрунтується на загальному розумі й розумі людини. Кінцева мета життя людини, за вченням стоїків, – жити у злагоді з природою.
Відповідно до загальної доктрини стоїцизму, в основі громадянського співіснування лежить тяжіння людей один до одного, що має природний характер. Держава є природним об'єднанням, аж ніяк не штучним, умовним, договірним утворенням. Всі люди є братами й сестрами, і община, до якої людина вступає при народженні і в якій покликана діяти, простягається до меж Всесвіту, утворюючи тим самим єдину світову державу – космополіс, а окремий індивід є насамперед громадянином цього космополісу. Крім людей, громадянами космополісу є боги, що теж входять до названої общини. У цій єдиній світовій державі править єдиний закон, який розумно регламентує поведінку людей на принципах закону природи, або закону Бога, універсального критерію добра і справедливості, непорушного в своїх засадах. Приписи цього закону є обов'язковими для всіх громадян – для можновладців і для їх підданих. Полісна чи будь-яка інша земна форма державності не є головною, її устрій повинен наслідувати устрій космополісу. За смислом природно-правових ідей стоїцизму інститут рабства не мав виправдання, оскільки суперечив загальному закону і світовому співгромадянству. По-справжньому вільними в будь-якому суспільстві, в будь-якій державі можуть бути лише мудрі люди й царі (говорячи сучасною мовою, "аристократи духу"): царська влада не обмежена, вона може бути стійкою тільки серед мудрих людей.
Згідно з поглядами Сенеки, людина – духовно вільна істота; доля виступає як причина всіх причин; всі люди рідні один одному, як брати й сестри. Всесвіт для Сенеки – це природна держава з природним правом; ця держава відрізняється від держави у вузькому значенні, вона більш цінна й безумовна в етичному сенсі. Якщо ранні стоїки вважали людину громадянином одночасно земної держави (полісу) і вселенської держави (космополісу), то Сенека на останню дивився скоріше як на громаду, об’єднану моральними і релігійними узами. Земна держава є невід'ємною часткою цієї громади і тому природно необхідна для людини. Це повинна бути монархія чи аристократія, і влада має бути наділена відповідними моральними якостями, які й будуть визначати порядок в цій державі та її суспільний устрій.
Позитивні закони окремих держав Сенека вважає відхиленням від єдиного природного закону, їх недосконалість пояснюється моральною недосконалістю їх авторів, а загалом хиби громадян є наслідком їх моральної недосконалості, проявів якої може бути багато. Політичні системи держав, як наголошує Сенека, змінюються відповідно до закону циклічності, і ці зміни залежать від ступеню розповсюдження добра (блага) в світі.
Ідея духовної свободи людей визначає ставлення Сенеки до рабства, об’єктом і сферою якого, на його думку, може бути лише людське тіло, але не духовна і розумна частини людини. Раб прирівнюється до вільних людей, всі люди в певному сенсі є товаришами по рабству, тому людську гідність рабів необхідно поважати. До тих, хто стоїть нижче у суспільній ієрархії, необхідно ставитися так, як ми хотіли би, щоб ставилися до нас ті, хто стоїть в цій ієрархії вище.
Відповідно до вчення Епіктета, кожна людина і кожна держава є частиною Божества, а моральність – це безпосередньо наданий Божеством факт свідомості, загальний для всіх людей; його зміст випливає з віри у Божественне начало. Справжня свобода для Епіктета полягає у слідуванні розумній необхідності. Зовнішнє не є головним в житті, байдуже ставлення до всього політичного як до зовнішнього випливає з природи людини. Людина повинна займатися собою, а не політичним чи суспільним життям. Вона подібна до актора, який повинен гідно зіграти призначену йому роль у п'єсі.
Головними постулатами політичної концепції Епіктета є різка критика збагачення й різке засудження рабства. Він був далекий від ідеалізації держави чи політики, політичні погляди для нього сконцентровані передусім у внутрішньому світі; з іншого боку, оскільки він сам був рабом, його вчення концентрує в собі глобальне заперечення рабства. Взаємовідносини людей в суспільстві повинні чітко базуватися на принципі: "чого не бажаєш собі, не бажай і іншим". Головні обов'язки членів людського суспільства полягають насамперед у збереженні правильного ставлення до будь-кого за будь-яких обставин.
Погляди Епіктета на інститут рабства базуються на тому, що всі люди є братами один одному, всі рівні перед Богом, людина є громадянином світу. Рабство – це моральне каліцтво, яке спотворює і раба, і господаря. Свобода досягається через моральне самовдосконалення людини, це внутрішній особистий процес, який не залежить від зовнішніх умов життя. Таким чином, і рабство сприймається Епіктетом здебільшого не як соціальний інститут, а як внутрішній стан людини.
Римський імператор Марк Аврелій розвивав теорію держави з рівним для всіх законом, із всезагальним рівним правом, ідею всесвітнього царства (града), в якому понад усе поважається свобода підданих. Людина є для нього істотою соціальною, громадянином єдиного граду і одночасно своєї держави; вона повинна завжди пам’ятати про те, якою є природа цілого і якою її особиста, як вони співвідносяться, якою частиною якого цілого є особиста природа, а також про те, що нема нікого, хто заборонив би робити й говорити завжди відповідно до природи, частиною якої людина є. Громадянинові, звичайно, властиве громадянське світорозуміння, і все духовне й розумне в людині виходить з великого граду. Найвища мета життя людини незалежно від її суспільного стану та місця в державній ієрархії – благо держави. Несуспільна діяльність – це діяльність нерозумна.
Політичний устрій римської держави, за словами Марка Аврелія, повинен бути досконалим, подібним до порядку, що існує у великому граді, а для цього правитель має бути морально досконалою людиною. В державі, як і в світі, може бути порядок, а може бути хаос. З моральної точки зору імператор дивиться і на питання суспільної ієрархії, яку повинен очолювати морально досконалий правитель; правити в державі має "аристократія духу". Середній клас – це ті, хто знаходиться на шляху морального вдосконалення, а найнижчу сходинку в ієрархії займає натовп (народ).
Ідеал державного правління для Марка Аврелія – це сильна монархія, влада в якій належить правителю з високими моральними якостями, і так званій "аристократії духу". Держава повинна наслідувати всесвітній град, в якому панує порядок, всім управляє розум, вшановуються природні закони. В державі, крім того, має діяти рівний для всіх закон, її найвищим благом є свобода підданих, а правити нею необхідно відповідно до рівності й рівноправності всіх. Правителю, на думку Марка Аврелія, варто вирізнятися серед інших громадян не зовнішнім виглядом, а моральними якостями; він повинен діяти на користь своїх підлеглих і своєї держави, бути тим взірцем, з якого могли б взяти приклад всі інші громадяни.
Марк Аврелій та Епіктет стояли на протилежних сходинках суспільної ієрархії – перший був імператором (хоча й не народився в імператорській сім'ї), другий – рабом (хоча й став пізніше вільним). Між тим, обидва були виразниками єдиної етичної концепції стоїцизму з цією різницею, що в концепції Марка Аврелія більше соціального. Це свідчить про те, що справжнім джерелом їх філософії були напружена робота розуму й духовне натхнення, а також про таку глибину їх філософських знань, яка не має нічого спільного із соціальним статусом людини.