Вступ.
Розділ 1. Цивілізація: історичні трактовки та сучасний зміст.
Розділ 2. Міжцивілізаційні відносини в суспільних концепціях А. Тойнбі та С. Хантінгтона.
2.1. Визначення поняття цивілізації.
2.2. Класифікації цивілізацій та основні положення цивілізаційних концепцій.
Розділ 3. Особливості відносин між цивілізаціями у ХХ ст. в дослідженнях А. Тойнбі та С. Хантінгтона.
3.1. Західна цивілізація як основна одиниця дослідження.
3.2. Міжцивілізаційні відносини західної, православної та ісламської цивілізацій.
3.3. Вестернізація країн "третього світу".
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.
Додаток 1. Загальна картина цивілізацій А. Тойнбі на час завершення роботи над "Збагненням історії".
Додаток 2. Загальна картина цивілізацій С. Хантінгтона.

2.2. Класифікації цивілізацій та основні положення цивілізаційних концепцій (фрагмент).

...Здійснюючи історичний аналіз, А. Тойнбі виділяв різні цивілізації, що будь-коли існували чи існують на Землі, і це число в різних томах "Збагнення історії" змінюється, тобто якоїсь усталеної класифікації в цьому плані не існує. Багато що залежало тут від обраних критеріїв класифікації – від національних держав чи їхніх невеликих груп (10-20-і рр. ХХ ст.) до "просторово-часових регіонів" (30-40-і рр. ХХ ст.), а від них до "найвищих релігій світу" (50-60-і рр. ХХ ст.). Після закінчення перших 6 томів учений писав про близько 20 вищих суспільств, або цивілізацій, що існували протягом 5 тис. років світової історії; 7 цивілізацій (єгипетська, андська, майя, шумерська, індська, давньокитайська, мінойська) не мали пращурів, і деякі з них породили дочірні цивілізації (індська – індійську, давньокитайська – далекосхідну китайську та далекосхідну корейсько-японську, мінойська – сирійську та еллінську). Якщо далі стежити за думкою А. Тойнбі, то від сирійської цивілізації походять ісламські іранська та арабська, еллінська стала матір'ю для західно-християнської та східно-християнської (православної), а останню можна ще поділити на православно-візантійську та православно-руську. В інший час А. Тойнбі писав про "15 суспільств, які мають "предків", більш або менш близьких, складають групу, відокремлену від шістьох інших, бо ці останні, наскільки ми можемо здогадуватися, виникли безпосередньо з первісного життя… Йдеться про єгипетське, шумерське, мінойське, давньокитайське, майянське та андське суспільства" [18, с. 59]. Різниця між цими двома групами – не в існуванні чи відсутності інституцій (інституції – лише передаточні механізми безособових відносин між індивідами) і не в розподілі праці; різниця в тому, куди спрямований мімезис, або наслідування. Так, у примітивних суспільствах він спрямований на старшу генерацію і на мертвих предків, що зміцнюють престиж старійшин, іншими словами, в минуле; в таких суспільствах панує звичай, вони зберігають статичність. А в суспільствах-цивілізаціях мімезис спрямований на творчі особистості, які ведуть за собою послідовників, прокладають шлях у майбутнє. Хоча вчений визнає, що це лише ми бачили перші суспільства у статичному стані, можливо, були й інші стани [18, с. 60]. На час завершення роботи над "Збагненням історії" А. Тойнбі виділяв уже 36 цивілізацій, поділених на 3 великі групи: а) цивілізації, що досягли розквіту (наприклад: шумеро-акадська, єгипетська, західна); б) цивілізації, що не розвинулися (abortive) (наприклад: скандинавська); в) цивілізації, що скам'яніли (наприклад: ескімоська, спартанська). Пізніше до основного списку приєдналася група цивілізацій-сателітів (наприклад: урартська, іранська), а цивілізації першої групи були розподілені за генераціями, в яких кожна наступна виводиться з попередньої, за винятком цивілізацій першої генерації (шумеро-акадська, єгипетська тощо) (Див. Додаток 1). Виходячи з класифікації А. Тойнбі, можна парами протиставити декілька груп цивілізацій, наприклад, незалежні й самодостатні (наприклад: антична) та сателіти (наприклад: корейська та в'єтнамська, які отримали імпульс від китайської), ізольовані (наприклад: цивілізація інків) та неізольовані (наприклад: шумерська), такі, що безпосередньо виходять з первісності й такі, що формуються на ґрунті інших.
А. Тойнбі вважав, що до середини ХХ ст. (час закінчення написання "Збагнення історії") збереглося 5 основних цивілізацій: далекосхідна (китайська та японо-корейська субцивілізації), індійська, ісламська, православно-християнська та західно-християнська, причому всі інші, крім останньої, вже пройшли стадії розквіту. Історично т. з. цивілізаційна епоха, тобто епоха існування цивілізацій, займає всього 2% загального часу існування на Землі людини [22, с. 241].
С. Хантінгтон пропонує таку номенклатуру головних цивілізацій сучасності: 1) західна; 2) конфуціанська (китайська); 3) японська; 4) ісламська; 5) хінді (індуїстська); 6) слов'яно-православна; 7) латиноамериканська. До них умовно додається африканська цивілізація. Західна цивілізація існує у двох основних варіантах – європейському та північноамериканському, а ісламська поділяється на арабську, турецьку та малайську [11, с. 705-706; 27] (див. Додаток 2). Різниці між цими цивілізаціями, на думку С. Хантінгтона, більш глибинні та фундаментальні, ніж різниці між ідеологіями чи політичними режимами. В умовах зростаючої комунікабельності сучасного світу розмивається традиційна ідентифікація людей за місцем народження чи громадянства певної держави, і на поверхню людської свідомості спливають більш глибинні ознаки, властиві великим культурно-історичним спільнотам, тобто цивілізаціям. Саме на цьому ґрунті постає, наприклад, сучасний релігійно-цивілізаційний фундаменталізм, найяскравіші приклади якого демонструє мусульманський світ.
Слід визнати, що жодну з наведених номенклатур назвати ідеальною неможна. Згадуваний нами Ч. Даусон, наприклад, запитує: чому "характерні" культури Тибету, М'янми, Сіаму не включені в досить широку таблицю А. Тойнбі, а послідовник останнього Ф. Бегбі називає класифікацію А. Тойнбі "сумішшю несумісних одиниць". З огляду на це для порівняння наведемо цікавий підхід, який продемонстрував Р. Уескот. Він виділив 5 рівнів цивілізацій – глобальний (світовий), континентальний, національний, регіональний і локальний. О. Шпенглер, згідно з поясненням Р. Уескота, заснував свою класифікацію лише на континентальному рівні, а А. Тойнбі брав до уваги три останні рівні, змішуючи однак усе до купи. Р. Уескот запропонував побудувати класифікацію на ієрархії категорій, які послідовно включаються одна в одну. Наприклад, Флоренція на локальному рівні представляла власне флорентійську цивілізацію, а на інших чотирьох включалася відповідно в глобальну, західноєвропейську, італійську, тосканську [28, с. 211-212]. На наш погляд, подібна ієрархія категорій особливо актуальна в наш час, адже в сучасному світі картину стадійного розвитку людства представлено немовби в синхронному територіально-просторовому вимірі з найширшими за всю людську історію відмінностями – від глобально-інформаційного до анклавно-локального типів.

1. Бичко А. К., Бичко І. В., Табачковський В. Г. Історія філософії. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.
2. Блецкан М. І. Західна філософія ХХ століття. Матеріали до лекцій. – Ужгород: УжНУ, 2001. – 96 с.
3. Блинников Л. В. Великие философы: Учебный словарь-справочник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательская корпорация "Логос", 1999. – 432 с.
4. Історія філософії / Ярошовець В. І., Бичко І. В., Бугров В. А. та інші; за ред. В. І. Ярошовця. – К.: Видавництво ПАРАПАН, 2002. – 774 с.
5. История философии и культура / Отв. ред. А. Т. Гордиенко; АН СССР, Институт философии. – К.: Наукова думка, 1991. – 284 с.
6. Кирилюк Ф. М. Історія політології. – К.: Знання України, 2002. – 535 с.
7. Кримський С. Б. Запити філософських смислів. – К.: Наукова думка, 1994. – 234 с.
8. Левит С. Я. Культурология как интегративная область знания // Культурология. ХХ век. Антология. – М.: Юрист, 1995. – 703 с. – С. 654-657.
9. Мамонова М. А. Запад и Восток: традиции и новации рациональности мышления. – М.: Издательство МГУ, 1991. – 119 с.
10. Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства / Відп. ред. та автор вст. слова С. Кримський. – К.: Либідь, 1996. – 360 с.
11. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
12. Причепій Є. М., Черній А. М., Чекаль Л. А. Філософія. – К.: Академвидав, 2008. – 592 с.
13. Пустовит А. В. История европейской культуры. – К.: МАУП, 2004. – 400 с.
14. Рассел Б. Історія Західної філософії / Рассел Бертран / Перекл. з англ. Ю. Лісняка, П. Таращука. – К.: Основи, 1995. – 759 с.
15. Рассел Б. Мудрость Запада: Историческое исследование западной философии в связи с общественными и политическими обстоятельствами / Рассел Бертран / Пер. с англ. О. Н. Орнатской. – М.: Республика, 1998. – 479 с.
16. Современная Западная философия: Словарь / Сост. Малахов В. С., Филатов В. П. – М.: Политиздат, 1991. – 414 с.
17. Тойнби А. Постижение истории / Тойнби Арнольд Джозеф: Пер. с англ. / Сост. Огурцов А. П.; Вступ. ст. Уколовой В. И.; Закл. ст. Рашковского Е. Б. – М.: Прогресс, 1996. – 608 с.
18. Тойнбі А. Дослідження історії / Тойнби Арнольд Джозеф. – У 2-х т. / Пер. з англ. В. Шовкуна. – Т. 1. – К.: Основи, 1995. – 614 с.
19. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник / І. В. Бичко, Ю. В. Осічнюк, В. Г. Табачковський та інші. – К.: Либідь, 1991. – 456 с.
20. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Автор-упорядник: Андрущенко В. П. та інші. – К.: Знання України, 2002. – 670 с.
21. Философия. Религия. Культура: Критический анализ современной буржуазной философии / Редкол.: Г. М. Тавризян (отв. ред.) и др. – М.: Наука, 1982. – 397 с.
22. Философская энциклопедия / Гл. ред. Ф. В. Константинов. – В 5 т. – М.: Советская энциклопедия, 1970. – Т. 5. – 740 с.
23. Философский словарь Владимира Соловьева. – Ростов-на-Дону: Феникс, Беляев Г. В., 1997. – 464 с.
24. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 815 с.
25. Філософський енциклопедичний словник: Національна Академія Наук України; Інститут філософії ім. Г. Сковороди. – К.: Абрис, 2002. – 744 с.
26. Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Головна редакція УРЕ, 1986. – 800 с.
27. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? / Хантингтон Самюель Филлипс // Полис. – 1994. – № 1. – С. 33-48.
28. Хачатурян В. М. Проблема цивилизации в "Исследовании истории" А. Тойнби в оценке западной историографии // Цивилизации / Отв. ред. М. А. Барг. – М.: Наука, 1992. – Выпуск 1. – 1992. – С. 207-225. – 231 с.
29. Ціннісні орієнтири: Аналіз соціально-філософських концепцій Заходу 80-90-х років. – К.: Наукова думка, 1995. – 106 с.
30. Цивилизационная структура современного мира: В 3-х т. / Под ред. акад. НАН Украины Ю. Н. Пахомова, докт. фил. н. Ю. В. Павленко; НАН Украины, Институт мировой экономики и международных отношений. – Т. 1: Глобальные трансформации современности. – К.: Наукова думка, 2006. – 690 с.; Т. 2: Цивилизационная структура современного мира. – К.: Наукова думка, 2007. – 692 с.; Т. 3: Цивилизации Востока в условиях глобализации; Мусульманско-Афразийская и Индийско-Южноазиатская цивилизации. – К.: Наукова думка, 2008. – 544 с.
31. Читанка з історії філософії: У 6-ти книгах / Під ред. Г. І. Волинки. – К.: Фірма "Довіра", 1993. – Кн. 6: Зарубіжна філософія ХХ століття. – 1993. – 240 с.
32. Шпенглер О. Захват Европы: Очерки морфологии мировой истории / Шпенглер Освальд: В 2-х т. / Пер. с нем. – М.: Мысль, 1998. Т. 1: Гештальт и действительность. – 1998. – 663 с.; Т. 2: Всемирно-исторические перспективы. – 1998. – 606 с.
33. Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. – М.: Эдиториал, 2000. – 415 с.
34. Ясперс К. Смысл и назначение истории / Ясперс Карл: Пер. с нем. / Вступ. статья П. П. Гайденко. – М.: Политиздат, 1991. – 527 с.

Сьогодні, на початку ХХІ ст., ми живемо в умовах, з одного боку, фантастичних темпів розвитку новітніх технологій, всесвітньої глобалізації та створення єдиного інформаційного простору, а з іншого – духовної, екологічної, а наразі вже й економічно-фінансової криз. Відносини між різними народами та державами складаються непросто. Ірак, Північна Корея, Тибет, народи Кавказу – це далеко неповний перелік країн і регіонів світу, де існує міжнародна напруга. Між багатьма суспільствами спостерігається духовне відчуження, продовжується боротьба за накопичення капіталу. Особливо напружені, часом гострі відносини склалися між західним світом та іншими народами; глобальний техногенний розвиток часто лише підкреслює культурологічні відмінності. Різні народи та суспільства продовжують розвиватися нерівномірно. Отже, перед людством все гостріше постають питання: чи в правильному напрямку воно розвивається, чи є перспективи подальшого розвитку, і якщо є, то які саме.
Минуло ХХ сторіччя – сторіччя двох світових війн, тривалої "холодної війни", десятків локальних збройних конфліктів. Чи можемо ми після цього припустити, що відносини між народами, етносами, країнами, групами країн, зрештою, релігіями та церквами, розвиваються на нашій планеті гармонійно? Здається, що ні. Тому ми акцентуємо увагу на цьому як на першій причині важливості та актуальності обраної теми, адже вивчення міжцивілізаційних відносин та розв'язання міжцивілізаційних проблем з кожним роком стає все більш актуальним.
А. Тойнбі та С. Хантінгтон – ті саме дослідники, які поставили та зробили спробу розв'язати ці гострі питання. Отже, актуальність розгляду їхніх суспільних концепцій не викликає сумнівів. Між тим, слід визнати, що наукову спадщину А. Тойнбі, а особливо С. Хантінгтона стосовно контактів, зв'язків, відносин, конфліктів і т. п. на міжцивілізаційному рівні досліджено недостатньо. Крім того, практично не існує досліджень, які ґрунтувалися б на порівняльному аналізі доробків зазначених учених щодо розв'язання поставлених питань. У даній роботі ми поставили перед собою завдання зробити саме такий порівняльний аналіз, який дав би можливість оцінити та застосувати на практиці відповіді А. Тойнбі та С. Хантінгтона на найболючіші питання сьогодення, що стосуються міжцивілізаційних і міжнародних відносин. Це друга причина, з огляду на яку підтверджується наукова актуальність обраної нами теми. Таким чином, ми акцентуємо увагу на тому, що тема дослідження є надважливою.
Перш ніж окреслити мету і завдання, які були нами поставлені в даній роботі, декілька слів про А. Тойнбі та С. Хантінгтона як науковців.
Арнольд Джозеф Тойнбі (Toynbee) (14 квітня 1889 р., Лондон – 22 жовтня 1975 р., Йорк) – британський історик, соціолог, філософ, представник т. з. філософії культури, один із класиків цивілізаційної філософії історії, який розробив, обґрунтував і виклав оригінальну концепцію всесвітньо-історичного процесу. Освіту отримав в Оксфордському університеті. У 1919-1924 рр. професор Лондонського університету, у 1925-1955 рр. професор Лондонської школи економічних наук, очолював королівський Інститут міжнародних відносин. Співробітничав у закладах Міністерства закордонних справ Великобританії. В роки І та ІІ світових війн був експертом з міжнародних відносин, брав участь у мирних конференціях. Спільно з В. Баултером у 1925-1965 рр. складав щорічні огляди політичних подій у світі ("A Survey of International Affairs"). Перші праці А. Тойнбі були присвячені аналізу міжнародних відносин та зовнішньої політики Великобританії. Основна його праця: "Збагнення історії" у 12 томах ("A Study of History", V. 1-12) (1934-1961 рр.), перші шість із яких побачили світ у 1934-1937 рр. За визначенням В. Хачатуряна, це інтердисциплінарне дослідження, де аналіз історичного процесу представлено у найрізноманітніших аспектах – від впливу географічного чинника до вивчення законів підсвідомої психіки. Серед інших праць слід відзначити наступні: "Випробування цивілізації" (1948 р.), "Світ і Захід" (1953 р.), "Історичний підхід до релігії" (1956 р.). Для праць А. Тойнбі характерні масштабність бачення, намагання виявити загальні закономірності історичного процесу. Головними вихідними методологічними засадами його філософсько-історичної системи є переконаність у неспроможності універсального прогресизму, розуміння надлому сучасної техногенної цивілізації, перспективи загибелі її надбань, соціокультурний плюралізм, з позицій якого історія постає як множина культурно-історичних форм. Учений висунув теорію кругообігу локальних цивілізацій, кожна з яких змінює одна одну та проходить аналогічні стадії виникнення, росту, надлому, розкладу (дезінтеграції) та загибелі. Рушійною силою їхнього розвитку є творча еліта, що веде за собою інертну більшість, а прогрес людства полягає в еволюції від примітивних анімістичних вірувань через універсальні релігії до єдиної релігії майбутнього.
Самюель Філліпс Хантінгтон (Huntington) (1927 р., Нью-Йорк –
24 грудня 2008 р.) – американський політолог, експерт із зовнішньополітичної стратегії та національної безпеки, професор Гарвардського університету, засновник та один із головних редакторів журналу "Foreign Policy" (з 1970 р.), у 1975-1976 та 1978-1989 рр. виконавчий директор, потім директор Центру міжнародних досліджень при Гарвардському університеті, у 1977-1978 рр. координатор з планування при Раді національної безпеки в адміністрації Дж. Картера, у 1984-1989 рр. віце-президент, а в 1985-1987 рр. президент Американської асоціації політичних наук, починаючи з 1990-х рр. директор Інституту стратегічних досліджень ім. Дж. Оліна при Гарвардському університеті. Неодноразово був ушанований преміями в галузях журналістики і політичних досліджень. С. Хантінгтон – автор декількох крупних наукових праць, великої кількості статей і доповідей. Основними його працями є: "Солдат і держава: теорія та політичні аспекти цивільно-військових відносин" (1957 р.), "Спільна оборона: стратегічні програми у національній політиці" (1961 р.), "Зміна моделей військової політики" (1962 р.), "Політична влада: США-СРСР" (1964 р.), "Політичний лад у суспільствах, що змінюються" (1968 р.), "Авторитаризм у політиці сучасних суспільств: динаміка розвинутих однопартійних систем" (1970 р.), "Важкий вибір: політична участь у країнах, що розвиваються" (1976 р.), "Американська політика: неминучість дисгармонії" (1981 р.), "Дилеми світової політики" (1985 р.), "Реформування американської оборонної галузі" (1985 р.), "Політичний розвиток" (1986 р.), "Третя хвиля: демократизація наприкінці ХХ ст." (1991 р.), "Зіткнення цивілізацій і перетворення світового порядку" (1996 р.). В контексті обраної теми нас найбільше цікавить остання праця С. Хантінгтона. В ній автор спробував з точки зору цивілізаційного підходу визначити та обґрунтувати головний рушійний конфлікт майбутньої світової політики, стан, в якому Америка і Західний світ загалом опиняться в нових умовах. С. Хантінгтон відштовхувався від того, що в сучасну епоху світова політика вступає в нову фазу. Згідно з його припущенням, фундаментальним джерелом конфлікту в новому світі буде не ідеологія і не економіка, а насамперед суперечності у сфері культури. Отже, головні конфлікти будуть між націями та країнами (чи групами країн) різних цивілізацій. Звертаємо увагу на той факт, що сам С. Хантінгтон підкреслював: його головною метою було не обґрунтування природи та ґенези майбутніх конфліктів, а лише висунення загальної гіпотези про те, на що буде схоже майбутнє.
Мета роботи – всебічно проаналізувати сутність відносин між цивілізаціями у ХХ ст., як вони представлені в концепціях А. Тойнбі та С. Хантінгтона.
Ми ставимо перед роботою наступні основні завдання:
• дослідити історію вивчення поняття цивілізації;
• надати сучасні визначення цього поняття;
• навести визначення поняття цивілізації А. Тойнбі та С. Хантінгтоном;
• окреслити номенклатуру історичних і сучасних цивілізацій у працях А. Тойнбі та С. Хантінгтона;
• з'ясувати загальний погляд на міжцивілізаційні відносини та зіткнення в концепціях А. Тойнбі та С. Хантінгтона;
• охарактеризувати та порівняти точки зору А. Тойнбі та С. Хантінгтона щодо західної цивілізації, її історичних і сучасних особливостей;
• охарактеризувати та порівняти точки зору А. Тойнбі та С. Хантінгтона щодо відносин між цивілізаціями, в першу чергу між західною та іншими цивілізаціями, а також щодо міжцивілізаційних конфліктів у ХХ ст.
Об'єкт дослідження – наукові праці А. Тойнбі та С. Хантінгтона.
Предмет дослідження – викладені в даних працях концепції, точки зору, погляди, які стосуються міжцивілізаційних відносин у ХХ ст.
Методи дослідження. У ході дослідження нами були використані загальнотеоретичні методи – функціональний, структурно-функціональний, нормативно-ціннісний, метод порівняльного аналізу, соціологічний і культурологічний підходи, а також загальнологічні методи – аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, поєднання історичного й логічного аналізу, прогнозування.
При роботі над кваліфікаційною роботою нами було опрацьовано значний комплекс джерел і літератури. Основу джерельної бази складають українське та російське скорочені видання праці А. Тойнбі "Збагнення історії", стаття С. Хантінгтона "Зіткнення цивілізацій?". Джерельну базу складають також оригінальні праці Б. Рассела, О. Шпенглера, К. Ясперса. Серед комплексу іншої опрацьованої в ході роботи літератури слід відзначити тритомник "Цивілізаційна структура сучасного світу", монографію Ю. Яковця "Глобалізація та взаємодія цивілізацій", дослідження В. Хачатуряна зі збірника "Цивілізації", монографію Ю. Павленка "Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства".
Тритомник "Цивілізаційна структура сучасного світу", що побачив світ останнім часом, присвячено ретельному аналізу сучасних цивілізацій та міжцивілізаційних відносин, проблем, пов'язаних із глобалізацією та цивілізаційною ідентичністю. Укладачі намагаються спрогнозувати майбутнє людства, спираючись на історію філософської думки та сучасні трансформаційні процеси. Праця складається з трьох томів: "Глобальні трансформації сучасності" (2006), "Цивілізаційна структура сучасного світу" (2007), "Цивілізації Сходу в умовах глобалізації; Мусульмансько-Афразійська та Індійсько-Південноазійська цивілізації" (2008). У праці російського дослідника Ю. Яковця "Глобалізація та взаємодія цивілізацій" (2001) аналізуються суспільні процеси кінця ХХ ст. з точки зору проблем глобалізації, робляться спроби знайти віхід із складної ситуації, в якій опинилося людство на зламі тисячоліть. Працю українського дослідника Ю. Павленка "Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства" (1996) присвячено аналізу питань історичного поступу людства і водночас культурної ідентичності; автор оперує широким арсеналом матеріалів, власних думок, його підходи відзначаються, з одного боку, виваженістю, з іншого, – оригінальністю.
Структура роботи. Дипломна робота складається з трьох розділів. Перший розділ "Цивілізація: історичні трактовки та сучасний зміст" присвячено теоретичному осмисленню поняття цивілізації та окресленню історичної динаміки такого осмислення. У другому розділі "Загальний погляд на міжцивілізаційні відносини у світлі концепцій А. Тойнбі та С. Хантінгтона" порівнюються точки зору обох учених на цивілізації та соціально-історичні процеси в цілому, класифікації історичних і сучасних цивілізацій, міжцивілізаційні відносини та конфлікти. Стрижневим в роботі є третій розділ "Особливості відносин між цивілізаціями у ХХ ст. в дослідженнях А. Тойнбі та С. Хантінгтона", в якому в порівняльному аспекті характеризуються міжцивілізаційні відносини ХХ ст., як вони були визначені та подані у працях А. Тойнбі та С. Хантінгтона, в першу чергу відносини між західною, православною, ісламською та далекосхідними цивілізаціями.

За останні декілька століть поняття цивілізації несло в собі різне смислове навантаження. Спочатку воно розглядалося в руслі теорії прогресу, під цивілізацією розуміли протилежну варварству стадію всесвітньо-історичного процесу, але з початку ХІХ ст. відбувся перехід від класичної, лінійної парадигми до некласичного, нелінійного розуміння історії, в рамках якого визначився культурологічний підхід до поняття цивілізації. Він передбачає розгляд цивілізації як однієї зі складових дихотомії, в якій цивілізація розглядається з акцентом на самозбереженні соціуму, а культура – з акцентом на його розвиток. На цьому підході були побудовані цивілізаційні концепції М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, С. Хантінгтона. У соціальній філософії та філософії політики цивілізація розуміється як процес руху від "природного" стану до "суспільного", в якому громадянин набуває статусу правової особи, а суспільство формується на основі правового договору. Найбільш загальним сучасним визначенням цивілізації є форма спільного життя людей, якій властиве відтворення власної матеріальної та соціально-політичної структури відносин на основі пріоритету притаманних їй норм, цінностей, ідеалів, життєвих цілей. Важливий вимір цивілізаційної структури сучасного світу визначається конфігурацією, взаємодією, темпами розвитку і перспективами окремих цивілізацій та цивілізаційних світів.
Цивілізація для А. Тойнбі – це поліетнічна, соціокультурна система, культурно-історична форма, що має свої просторово-часові виміри, базові духовні й культурні цінності, відносно стійкі, тривалі (інваріантні) структури економічних, соціальних, політичних, культурних зв'язків. У просторі й часі цивілізації ширші за національні держави чи довільні політичні союзи, але жодна з таких форм не охоплює всього людства. С. Хантінгтоном цивілізація розуміється як культурна цінність і спільність, спільність вищого мегаетнічного типу, широке угрупування людей за культурними ознаками й культурною ідентичністю, іншими словами, найширший рівень культурної ідентичності людей. Цивілізації динамічні – вони змішуються, накладаються одна на одну, включають в себе субцивілізації, у них буває підйом і занепад, вони розпадаються і зливаються, можуть загинути; вони характеризуються наявністю загальних рис – мови, історії, релігії, звичаїв, інститутів, а також суб'єктивною самоідентифікацією людей.
Наприкінці своєї роботи над "Збагненням історії" А. Тойнбі виділяв 36 цивілізацій, поділених на 3 великі групи: цивілізації, що досягли розквіту (наприклад: шумеро-акадська, єгипетська, західна); цивілізації, що не розвинулися (abortive) (наприклад: скандинавська); цивілізації, що скам'яніли (наприклад: ескімоська, спартанська). Також було виділено групу цивілізацій-сателітів (наприклад: урартська, іранська), а цивілізації першої групи були розподілені за генераціями, в яких кожна наступна виводиться з попередньої, за винятком цивілізацій першої генерації. До середини ХХ ст. збереглося 5 основних цивілізацій: далекосхідна, індійська, ісламська, православно-християнська та західно-християнська (західна), причому всі інші, крім західної, вже пройшли стадії розквіту, тому основною одиницею дослідження для А. Тойнбі, так само як для С. Хантінгтона, є саме західна цивілізація. С. Хантінгтон виділяв такі основні цивілізації сучасності: західну, конфуціанську (китайську), японську, ісламську, хінді (індуїстську), слов'яно-православну та латиноамериканську, додаючи до них умовно африканську. Західна цивілізація існує у двох основних варіантах – європейському та північноамериканському, а ісламська поділяється на арабську, турецьку та малайську. Різниці між цими цивілізаціями глибші та фундаментальніші за різниці між ідеологіями чи політичними режимами. А. Тойнбі та С. Хантінгтон сходилися в тому, що соціальні процеси, які послідовно відбуваються в різних цивілізаціях, у цілому аналогічні.
На цій основі базуються цивілізаційні концепції двох учених. Основу концепції А. Тойнбі складає закон "виклику та відповіді", що ґрунтується на ідеї органічної єдності цивілізацій, за якою всі цивілізації проходять приблизно однаковий шлях розвитку. С. Хантінгтон розробив сучасну концепцію зіткнення цивілізацій, яка базується на тому, що основним критерієм відмінностей між людьми у ХХ ст. стала культурна ідентичність, яка складається з лінгвістичних, етнічних, історичних, релігійних, інституційних елементів, а традиційні ідеологічні, політичні, економічні механізми поступово втрачають статус домінуючих, і новий світовий порядок будується вже навколо основних світових цивілізацій. На думку С. Хантінгтона, сьогодні протистояння у світі все більш виразно набуває рис зіткнення цивілізацій. Протистояння соціальних систем скінчилося з розпадом СРСР і модернізацією Китаю. Національні конфлікти все більше підпорядковуються міжцивілізаційній напрузі, що можна спостерігати в різних куточках світу.
За А. Тойнбі, західна цивілізація – єдина, яка ще не ввійшла у фазу розкладу, тому головними проблемами міжцивілізаційних відносин ХХ ст. були проблеми відносин західної цивілізації з іншими, передусім православною, ісламською, далекосхідними. Для С. Хантінгтона центром міжнародної політики також є взаємодія між Заходом і незахідними цивілізаціями, хоча береться до уваги і взаємодія між окремими незахідними цивілізаційними спільнотами. Приблизно з середини ХХ ст. західна монополія на світове панування скінчилася, що значною мірою пов'язане з процесами вестернізації, тобто західної експансії за межі власної цивілізації. З іншого боку, західні уявлення, ідеї, світогляд фундаментально відрізняються від тих, які властиві іншим цивілізаціям, і цей факт тримав під напругою міжцивілізаційні відносини у ХХ ст.
А. Тойнбі вважав західні цінності загальнолюдськими, тому для нього перемога західної цивілізації у ХХ ст. означала наближення до неї інших світових цивілізацій шляхом органічного засвоєння останніми переваг Заходу, а на ґрунті запропонованих Заходом загальнолюдських цінностей повинна сформуватися універсальна всесвітня цивілізації. С. Хантінгтон не вважав західні цінності універсальними для всього людства, він робив акцент на принциповій відмінності різних цивілізацій, тому робив висновок, що всесвітня цивілізація навряд чи сформується у найближчому майбутньому.
Відносини між західною та православною цивілізаціями, за А. Тойнбі, історично набували форм західної агресії, але у ХХ ст. збройна агресія перетворилася на технологічну, культурну, економічну експансію, хоча такий тиск розпочався ще з XVII ст. У результаті православна цивілізація вдалася до самоізоляції, що в підсумку лише поглибило її відсталість. Коли конфронтація відсталої Росії з суспільством, яке вона невдало намагалася наслідувати, досягла апогею, було вироблено альтернативну політичну модель, яка підкорила собі революційний рух, так було створено вестернізований релікт східноєвропейської цивілізації. Наприкінці ХХ ст., як стверджує С. Хантінгтон, країни православної цивілізації підпали під третю хвилю демократизації, що визначило міжцивілізаційні відносини із західним суспільством. Але через багато з них, у т. ч. Україну, проходить лінія міжцивілізаційного розламу, а саме на таких лініях найбільш вірогідно в майбутньому будуть виникати конфлікти між цивілізаціями.
Особливого накалу міжцивілізаційні конфлікти у ХХ ст. досягали на кордонах ісламського світу. У першій половині ХХ ст., згідно з твердженням С. Хантінгтона, західна цивілізація наступала на ісламську, але по закінченні ІІ світової війни прийшла черга Заходу відступити. Заявив про себе спочатку арабський націоналізм, а пізніше ісламський фундаменталізм. І зараз тривають цивілізаційні конфлікти по всьому периметру ісламського світу. Сьогодні в арабському світі західна демократія лише посилює антизахідні політичні сили, і це разом із демографічними чинниками ускладнює міжцивілізаційні відносини. Таким чином, конфлікт між ісламським і західним світом – основний конфлікт як ХХ ст., так і сучасності. Цей конфлікт підсилюється завдяки феномену "синдрому братських країн" (термін С. Хантінгтона).
У ХХ ст. відбувалася активна вестернізація країн "третього світу", але плодами індустріалізації західного світу, що розширюється, є соціальна несправедливість, духовне відчуження, втрата зв'язків із природою, що тягне за собою відчуження, неприйняття західних цінностей.
Таким чином, вихідним положенням концепції А. Тойнбі щодо міжцивілізаційних зв'язків західної та інших цивілізацій є теза про стимулюючу роль контактів між різними суспільствами (цивілізаціями) у забезпеченні суспільного поступу. Він застосував дане положення для пояснення сутності взаємовідносин Заходу і Сходу, звернувши особливу увагу на роль психологічного чинника в цьому контексті. Для А. Тойнбі було властиве прагнення знайти вихід зі стану перманентної ворожнечі між різними суспільствами Заходу і Сходу, яке призвело його до усвідомлення важливості духовного діалогу між суспільствами як надійної запоруки мирного співжиття. Зрозуміло, що, оскільки зазначена ворожнеча має глибинні культурно-релігійні коріння, вчений намагався простежити сфери дотику між різними релігіями. Натомість А. Хантінгтон на перше місце поставив конфліктну сторону міжцивілізаційних відносин, пояснивши це цілком фактологічно – як на історичних прикладах ХХ ст., так і тенденціях, що отримали розповсюдження наприкінці минулого століття.
Ознайомившись з позиціями А. Тойнбі та С. Хантінгтона, поглянемо на найсучасніші світові тенденції. Доводиться погодитися з думкою Ю. Пахомова та Ю. Павленка про те, що з кінця ХХ ст., поряд із глобалізацією, яка, до речі, посилює нерівномірності розвитку країн і народів, ми спостерігаємо "цивілізаційний ренесанс" [30, Т. 1, с. 12]. Вестернізація як західна культурна експансія дійсно ще донедавна широко крокувала світом і виглядала природним процесом (достатньо подивитися на Туреччину, Сінгапур чи Гонконг), але сьогодні західні цінності почали відкидатися все більш активно, процеси вестернізації почали долатися цивілізаційно-ренесансними зрушеннями. Застосування західним суспільством на хвилі глобалізації експансіоністського потенціалу сучасних фінансово-інформаційних технологій, активне використання прозахідної монетаристської політики вже зумовили перетік фінансів переважно у країни Заходу (а також Японії), збільшення розриву між рівнями життя "першого" і "третього" світів (і це на тлі насування екологічних загроз). Постколоніальне пожвавлення всіх сторін життєдіяльності раніше підкорених народів надало імпульсів для відновлення національної гідності. Глобалізація викликала антиглобалізм, а за ним прийшов антизахідний екстремізм. І, незважаючи на всі результати вестернізації, залишилися, як здається, майже нездоланні етнопсихологічні міжцивілізаційні відмінності. Отже, С. Хантінгтон багато в чому був правий. Але, якщо світ не знайде конфліктам альтернативу вже в найближчий час, а альтернатива ця єдина – взаємне збагачення та міжцивілізаційний синтез, людство не зможе вижити. І тут залишається звернутися до "третьої можливості" А. Тойнбі – до можливості "єднання в духові" через залучення до вселенської релігії на основі об'єднання наявних світових віровчень, що сприятиме переходу до світової цивілізації.