Перелік умовних скорочень.
Вступ.
Розділ 1. Особа політичного лідера. PR і дослідження іміджу політичного лідера.
1.1. Особа політичного лідера.
1.2. Поняття PR і PR-кампаній.
1.3. Поняття іміджу, його формування; особливості формування іміджу політичного лідера.
Розділ 2. Політичні технології та їхнє застосування в інформаційному просторі.
Розділ 3. Методи, прийоми та приклади застосування "чорних" політичних технологій для дискредитації політичного лідера.
3.1. Різнопланові методи "чорних" технологій. Технології гучних скандалів.
3.2. Інформаційні методи "чорних" технологій, орієнтовані переважно на ЗМІ.
3.3. Психологічні методи "чорних" технологій.
Висновки.
Список використаної літератури.

3.2. Інформаційні методи "чорних" технологій, орієнтовані переважно на ЗМІ (фрагменти).

Інформаційні методи "чорних" технологій, спрямованих на дискредитацію політичного лідера, побудовані на тому, що сучасні ЗМІ, з одного боку, майже безмежно володіють механізмами й можливостями політичної комунікації, своєю інфраструктурою та функціональною діяльністю відтворюють наймогутніший потік політичної інформації, що є найдосконалішим простором політичної комунікації, а з іншого, є фактично керованими в плані подачі інформації своїми менеджерами. В арсеналі ЗМІ такі прийоми політичного маніпулювання як сортування інформації, її замовчування та дозування (коли подається лише та частина повідомлень, яка сприятиме створенню негативного іміджу), домінування в подачі інформації оцінних суджень, вилучення окремих відомостей із загального контексту, відсутність у повідомленнях різних точок зору, незбалансованість подання інформації щодо одних порівняно з іншими, інформаційне перевантаження, змішування реальних фактів із припущеннями, гіпотезами, чутками й т. п., відтягування оприлюднення фактів, які сприяли би створенню чи зміцненню позитивного іміджу політичного лідера, зухвала брехня (неправда), т. з. "своєчасна неправда" – повідомлення брехливої, але дуже очікуваної в даний момент ("гарячої") інформації, яка, з одного боку, відповідає пануючим у суспільстві настроям, а з іншого приховано сприяє створенню чи посиленню негативного іміджу політичного лідера.
Одними з найбрудніших методів є суцільна брехня та дезінформація ... Від суцільної брехні слід відрізняти дезінформацію, або оману. Це розповсюдження неправдивої (такої, що вводить громадськість в оману) інформації про політичного лідера. Вона може стосуватися його біографічних даних, особистісних якостей, політичної програми й діяльності, матеріального стану тощо. Дезінформація як засіб психологічного впливу на громадськість з метою створення хибної громадської думки передбачає використання свідомо помилкових даних і повідомлень, вона характеризується відсутністю шаблону у формах, подається у певній пропорції. На відміну від суцільної брехні, в ній поєднуються правда і неправда, причому акцент здебільшого робиться на використанні правдивої інформації. Основними інструментами дезінформування являються ЗМІ. Застосування дезінформаційних технологій може супроводжуватися різного роду психологічними методами і прийомами. Це, наприклад, штучне підсилення соціальних фільтрів сприйняття (національних, соціокультурних, релігійних, професійних, мовних, емоційних, інтелектуальних, мотиваційних тощо), внаслідок дії яких інформація про політичного лідера перекручується в ході її передачі. Слід додати, що перекручуватися може абсолютно правдива інформація.
Інший прийом маніпулювання в інформаційному просторі – огульні узагальнення, за допомогою яких затушовують важливі позитивні для іміджу політичного лідера факти, формують негативну думку про групи людей, з якими пов'язаний політичний лідер, про його оточення, приписуючи їм (йому) неіснуючі негативні риси.
Одним із методів "чорних" технологій є метод викиду компромату на політичного лідера; він полягає у поширенні відомостей (правдивих чи хибних) про порушення політичним лідером загальноприйнятих юридичних чи етичних норм. Цей метод застосовується, як правило, коли політичний лідер має в біографії щось таке, що, як повинні розмірковувати в суспільстві, не дає йому жодного морального права претендувати на роль лідера, або, до прикладу, на певну виборчу посаду. Компромат збирають, ретельно відпрацьовують, іноді додають коментарі певного спрямування, а потім піддають публічному розголосу. Компрометуючий матеріал потрібно вміло підготувати і вчасно запустити, щоб залишити мінімум можливостей нейтралізувати його дію чи повернути громадську думку на свою користь, застосувавши контрзаходи. Це можуть бути відомості, речові докази, документи (листи, відеоплівки, аудіозаписи, фотографії, щоденники, протоколи, розписки, файли тощо), які компрометують політичного лідера чи осіб з його політичної команди, партії, близьких і родичів, якщо викриття цих осіб кидає тінь на нього самого. Технологічний аспект включає в себе вивчення суб'єкту компрометування, класифікацію фактів, підтасування, прив'язування до певної події чи ситуації, перероблення, виділення правди, напівправди і цілковитої неправди, емоційне насичення, негативне забарвлення, розробку механізмів подання [5, с. 377] ...
Викид компромату чимсь близький до "демонстрації", проте орієнтується переважно на використання ЗМІ та Інтернету. М. Варій звертає увагу на те, що цей метод (особливо під час виборчих кампаній) може застосовуватися і для формування позитивного образу "потерпілого за правду" [5, с. 286].
Якщо компромат ґрунтується на використанні реальних фактів з життя і діяльності політичного лідера, його, на думку автора, не варто відносити до "чорних" PR-технологій. Існує точка зору про те, що, якщо подається (викидається) правда чи напівправда, – це вже не компромат, а очорніння на підставі вигаданих негативних фактів чи подій, або, іншими словами, наклеп як метод дезінформації. З цієї точки зору компромат взагалі не належить до "чорних" технологій, в основі яких має бути дезінформація чи брехня.
Як уже зазначалося, для дискредитації політичного лідера можуть використовуватися "чорні" технології дезінформації. Найтиповіший їхній метод – наклеп – викид спеціально підібраного матеріалу у формі компромату, який ніколи не стосувався даного політичного лідера. Фактично, це також викид компромату, але у формі чистого "чорного" PR, причому він може здійснюватися і журналістами, і чиновниками, і політичними аналітиками. Це може відбуватися як прямими, так і непрямими шляхами. Непрямий шлях – коли матеріал подається опосередковано (через сторонніх осіб чи через ЗМІ), його відправник невідомий. Подібний компромат здатен підточувати імідж політичного лідера повільно, але водночас вкрай ефективно. Головне тут у тому, що невідомо, проти кого спрямовувати контрзаходи ...
Нерівноцінне висвітлення однаково значущих подій чи фактів, що стосуються різних політичних лідерів, або метод "створення негативних асоціацій", порушує принципи збалансованості й повноти подачі інформації в ЗМІ ...
Незбалансована подача подій при викладенні суб'єктивних думок передбачає недостовірні посилання або відсутність посилань на вихідні джерела, що порушує принципи відокремлення коментарів і припущень від реальних фактів та достовірної інформації ...
Близько до цього методу стоїть метод перетасування фактів, який передбачає тенденційний підбір лише негативних реальних фактів для доведення "справедливості" негативної оцінки політичного лідера. При цьому подаються факти чи ідеї, осмислення яких неминуче спонукає широкий загал до потрібних політтехнологу висновків.
Відповідно до методу збільшення, очевидні, але не дуже значущі негативні моменти, які стосуються політичного лідера, багаторазово збільшуються, що створює загальне негативне враження. По аналогії з передвиборчими технологіями цей метод називають "фургон з оркестром" [5, с. 350].
При застосуванні методу "крадіжок слів і гасел" у статтю, промову чи гасло певного політичного лідера при передачі чи розповсюдженні приховано вноситься певний негативний зміст з розрахунком на те, що при сприйнятті цей зміст обернеться проти політичного лідера.
Інший метод можна назвати методом свідчення – це передача реальних фактів, висловлювань, цитувань відомих особистостей, спрямованих проти політичного лідера. В даному разі використовується не анонімність, а навпаки, авторитет особистості. Чим він більший, тим більше шансів, що цій людині повірять. Залишається розповсюдити цю інформацію через ЗМІ ...
Деякі технології дискредитації політичного лідера передбачають викид в інформаційний простір інформацію певного характеру. Це може бути, наприклад, інформація про фанатичну відданість певним ідеалам, гіперболізовану підозрілість, манію переслідування тощо ...

1. Анекдоты / Общ. ред. Г. Я. Баранова. – Кировоград: Планета, 1990. – 61 с.
2. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – 384 с.
3. Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент: Монографія. – К.: МАУП, 1996. – 144 с.
4. Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПб.: Питер, 1996. – 284 с.
5. Варій М. Й. Політико-психологічні та виборчі технології. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 400 с.
6. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка"", 2007. – 992 с.
7. Влада Тьми і Темників. Хрестоматія з політичної цензури в Україні. 2001-2004 / Упорядник В. Кіпіані; Худож.-оформлювач Я. Зень. – Львів-Київ-Харків: Видавнича спілка "Просвіта", 2005. – 308 с.
8. Доступ до інформації та електронне урядування / Автори-упорядники М. С. Демкова, М. В. Фігель. – К.: Факт, 2004. – 336 с.
9. Доценко Е. Л. Психология манипуляции. Феномены, механизмы, защита. – М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1996. – 344 с.
10. Засоби масової інформації у виборах: права, обов'язки, відповідальність. – К.: ЦВК, 2001. – 79 с.
11. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.
12. Ібрагімова І. М. Паблик рилейшенз та державне управління // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. – 2002. – № 4. – С. 242-248.
13. Інформаційні війни. Моніторинг теленовин та медіатехнологій під час президентської кампанії-2004 в Україні. – К.: ТелекритикаТМ, 2005. – 200 с.
14. Имиджелогия. Как нравиться людям. – М.: Народное образование, 2002. – 576 с.
15. Капелюшний Леонід. Жертовна кров. Хроніка наперед відомого злочину: Дайджест-дослідження. – К.: Комісія з журналістської етики, 2004. – 574 с.
16. Копылов В. А. Информационное право. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1997. – 512 с.
17. Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ.; За ред. І. Макліна, А. Макмілана. – К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2005. – 789 с.
18. Косаковский Л. Г. Переворот на Крещатике: Записки опального киевского городского головы. – В 2-х ч. – Ч. 1: К., 1999. – 296 с.; Ч. 2: К., 2001. – 336 с.
19. Кочубей Л. О. Виборчі технології. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2008. – 332 с.
20. Крос Кетлін, Гакет Роберт. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: Перспективи конкуренції / Пер. з англ. Р. Ткачук. – К.: "Основи", 2000. – 142 с.
21. Лимаренко-Полянський В. До грошей Ющенка тягнеться багато рук // Кращі опубліковані журналістські розслідування та авторські публікації з протидії корупції в Україні за 2007 р. – К., 2008. – 95 с. – С. 31-33.
22. Литвиненко О. В. Інформаційні впливи та операції. Теоретико-аналітичні нариси: Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 240 с.
23. Лукашов А. В., Пониделко А. В. Черный PR как способ овладения властью, или Бомба для имиджмейкера. – 3-е изд., испр. и доп. – СПб.: Издательский дом "Бизнесс-Пресса", 2002. – 242 с.
24. Малкин Е. Б., Сучков Е. Б. Основы избирательных технологий. – 3-е изд., расш. и доп. – М.: SPSL-Русская панорама, 2002. – 326 с.
25. Масс-медиа, сектор безопасности и власть. Роль новостных средств массовой информации в контроле и подотчетности сектора безопасности / Под ред. М. Капарини. – К.: Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 2005. – 280 с.
26. Нижник Н. Політична культура державних службовців // Етика поведінки державних службовців. – К.: Асоціація державних службовців, 1999. – 39 с. – С. 6-12.
27. Панарин А. С. Информационные политические технологии в условиях "открытого общества" // Кентавр. – 1994. – № 2. – С. 30.
28. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000", 2002. – 344 с.
29. Політологія / За ред. М. М. Вегеша. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 384 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
30. Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий центр "Академія", 2006. – 568 с.
31. Політологія / Панов М. І. (керівник авторського колективу), Герасіна Л. М., Осипова Н. П. та ін. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. – 360 с.
32. Політологія / Ф. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. І. Хилько та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. – К.: Здоров'я, 2004. – 776 с.
33. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
34. Полуденный Ю. А. Виктор Ющенко и Украина. – Краматорск: Контраст, 2007. – 40 с.
35. Почепцов Г. Г. Имиджмейкер. Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов. – К.: Рекламное агентство Губерникова, 1995. – 236 с.
36. Почепцов Г. Г. Информация и дезинформация. – К.: РИП-Холдинг, 2001. – 234 с.
37. Почепцов Г. Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. – М.: "Рефл-бук", К.: "Ваклер", 2003. – 624 с.
38. Почепцов Г. Г. Паблік рилейшнз. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Товариство "Знання", КОО, 2004. – 373 с.
39. Почепцов Г. Г. "Холодна війна". Пропагандистські дії в ХХ ст. // Інформаційні війни. Теорія комунікації. – 2-е вид. – К.: Київський університет, 2000. – С. 185-187.
40. Ракитянский Н. Проблема психодиагностики политических лидеров // ОНС. – 1995. – № 6. – С. 110.
41. Рыскова Т. М. Политический портрет как метод диагностики статуса и влиятельности лидера // Вестник Московского университета. Серия 12: Политические науки. – 1996. – № 4. – С. 2-14.
42. Українське телебачення: вчора, сьогодні, завтра. – К.: "Дирекція ФВД", 2006. – 648 с.
43. Чемерис Валентин. Загадка Віктора Януковича. Спроба дослідження. – К., 2004. – 96 с.
44. Черешкин Д. С. Оружие, которое может бать опаснее ядерного // Независимая газета. – 1995. – № 123.
45. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием / Пер. с англ. Научный редактор Я. Н. Засурский. – М.: Мысль, 1980. – 325 с.
46. Юля. Второе дыхание / Автор-составитель А. А. Кокотюха. Художник-оформитель Л. Д. Киркач-Осипова. – Харьков: Фолио, 2008. – 444 с.

Україна після проголошення незалежності взяла курс на розбудову демократичного суспільства, а демократія, як відомо, передбачає вільне обговорення в суспільстві найрізноманітніших питань, відкритий процес прийняття відповідальних рішень, для чого необхідний вільний обмін думками та ідеями. Разом з тим структура міжнародного суспільства останнім часом істотно змінюється. Як зазначає О. Литвиненко, "стрімкий розвиток інформаційних технологій радикально змінює структуру суспільства та значно трансформує міжнародні відносини. За своїм значенням для подальшого розвитку людства ці перетворення можна порівняти лише з подвійною (індустріальною та політичною) революцією XVII-XVIII століть, що визначила сучасне обличчя людства" [22, с. 5]. Змінюється і функція традиційних і нових засобів масової комунікації, які в останні десятиліття тісно вкорінилися в тканину сучасного суспільства, в його політику, культуру та економіку, охопили міжособистісні, міжгрупові та міжнародні відносини, і все більшу роль у цьому контексті відіграють новітні політичні технології.
Водночас проблема сучасних політичних технологій як у методологічному, так і в процедурному аспектах містить чимало "білих плям", особливо якщо розглядати її в контексті перемін, що відбуваються в українському суспільстві в пострадянський час. У науці досі немає однозначного розуміння самого поняття політичної технології, не вщухають дискусії щодо його змісту і структури [14, с. 365]. Крім того, на сьогодні спостерігається тривожна тенденція зменшення обсягів застосування суспільно легітимного сегменту PR; іншими словами, зростають обсяги використання т. з. "чорних" політичних технологій за рахунок зменшення обсягів використання т. з. "білих" технологій.
Однією з цілей застосування сучасних "чорних" політичних технологій є дискредитація політичних лідерів, як правило, з метою послаблення їхніх політичних позицій (переважно під час виборчих кампаній) або усунення з політичної арени. Масштаби застосування таких технологій зростають з року в рік, між тим цю проблему вивчено вкрай недостатньо. Це надає авторові підстави стверджувати, що обрана ним тема роботи є важливою та актуальною.
Мета роботи – визначити роль "чорних" політичних технологій у дискредитації політичного лідера, охарактеризувати конкретні методи та прийоми подібних технологій, навести відповідні приклади з політичної практики.
Досягнення поставленої мети потребує розв'язання низки завдань:
• окреслити поняття політичного лідерства, навести його основні теорії;
• дати узагальнену характеристику особи політичного лідера;
• розглянути різні тлумачення поняття PR, навести типову схему сучасної PR-кампанії;
• визначити загальне поняття іміджу, елементи та об'єкти його формування;
• з'ясувати поняття іміджу політичного лідера, дослідити його моделі, напрями та етапи створення;
• розкрити поняття політичної технології як різновиду технології у загальному розумінні;
• довести доцільність поділу сучасних політичних технологій на "білі", "сірі" й "чорні" ("брудні"), проаналізувати загальні риси "чорних" технологій;
• охарактеризувати поняття інформації, інформаційних операцій, показати роль ЗМІ у сучасних політичних комунікаціях, застосування політичних технологій в інформаційному просторі;
• розглянути питання про маніпуляції свідомістю, обґрунтувати роль політичного маніпулювання в сучасних "чорних" технологіях;
• проаналізувати методи та прийоми різнопланових "чорних" технологій, спрямованих на дискредитацію політичного лідера, з використанням анекдотів, чуток, міфів, демонстрацій тощо, навести приклади з політичної практики;
• навести приклади "чорних" технологій, спрямованих на розпалювання гучних скандалів з метою дискредитації політичного лідера;
• проаналізувати методи та прийоми інформаційних "чорних" технологій, зорієнтованих переважно на використання ЗМІ, навести приклади з політичної практики;
• проаналізувати методи, прийоми та операції психологічних "чорних" технологій, спрямованих на дискредитацію політичного лідера, навести приклади з політичної практики;
• простежити можливості самодискредитації політичного лідера.
Автор звертає увагу на те, що в даній роботі він не ставить за мету давати моральні оцінки тим чи іншим "чорним" технологіям, що застосовуються для дискредитації політичних лідерів. Він стоїть на позиції стороннього об'єктивного дослідника.
Об'єкт дослідження – політичні технології як складова сучасного політичного маркетингу.
Предмет дослідження – конкретні методи та прийоми використання "чорних" політичних технологій, які ставлять перед собою кінцеву мету або одне із завдань у ряді інших – дискредитацію політичного лідера.
Аналіз опрацьованої літератури. У процесі дослідження автором опрацьовано декілька блоків літератури. В першому, який складають підручники й посібники, варто відзначити підручники з політології за редакцією Ф. Кирилюка та інших (2004) [32], О. Бабкіної та інших (2006) [30], М. Вегеша (2008) [29]. Найбільший та найважливіший блок дослідженої літератури – блок наукових монографій, політичних та соціальних досліджень. У цьому блоці автор хотів би звернути увагу на наступні видання: монографії В. Бебика "Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика" (2001) та "Політичний маркетинг і менеджмент" (1996) [2; 3], "Політико-психологічні та виборчі технології" М. Варія (2003) [5], хрестоматію української політичної цензури "Влада Тьми і Темників" (2005) [7], працю
Л. Кочубея "Виборчі технології" (2008) [19], монографію О. Литвиненка "Інформаційні впливи та операції. Теоретико-аналітичні нариси" (2003) [22], а також праці Г. Почепцова "Іміджмейкер" (1995) [35], "PR для професіоналів" (2003) [37], "PR" (2004) [38]. Серед словників та енциклопедичних видань варто виділити "Політологічний енциклопедичний словник" за редакцією
Ю. Шемшученка та інших (2004) [33]. Крім іншого, автором опрацьовано низку перекладних видань, а саме: "Короткий оксфордський політичний словник" (2005) [17], праці Л. Брауна "Імідж – шлях до успіху" (1996) [4] та К. Крос і Р. Гакета "Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: перспективи конкуренції" (2000) [20]. Особливу категорію складають дослідження життєвого шляху й політичної діяльності окремих українських політичних лідерів, що містяться у працях Л. Косаківського "Переворот на Хрещатику: Записки опального київського міського голови" (1999-2001) [18], Ю. Полуденного "Віктор Ющенко та Україна" (2007) [34],
В. Чемериса "Загадка Віктора Януковича. Спроба дослідження" (2004) [43],
А. Кокотюхи "Юля. Друге дихання" (2008) [46].
Методи дослідження. При дослідженні "чорних" технологій, спрямованих на дискредитацію політичного лідера, автором були використані загальнотеоретичні методи – функціональний, структурно-функціональний, системний, нормативно-ціннісний, певною мірою психологічний методи, а також метод порівняльного аналізу; загальнологічні методи – аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, метод аналогії та метод моделювання; спеціальні методи – аналіз документів, учбової, енциклопедичної, наукової, прикладної літератури, а також узагальнення. Сукупність цих методів склала методологічну основу роботи.
Структура роботи. Робота складається з трьох розділів. У першому розділі розглядається поняття політичного лідерства, дається характеристика особи політичного лідера, PR і PR-кампаній, досліджуються питання іміджології з огляду на те, що дискредитацію політичного лідера спрямовано передусім на підрив позитивного іміджу останнього. Другий розділ присвячено загальному дослідженню політичних технологій як різновиду технологій; у ньому проводяться паралелі між "білими" й "чорними" політичними технологіями, аргументуються різні точки зору з цього питання, визначається роль інформації та сучасного інформаційного простору в застосуванні політичних технологій. Третій, ключовий розділ (як і перший), включає в себе три підрозділи, кожен із яких присвячений різним технологічним методам і прийомам, спрямованим на дискредитацію політичних лідерів. Більшість теоретичних положень, наведених у цьому розділі, ілюструються прикладами з політичної практики різних часів і різних країн, у т. ч. з української політичної практики. В першому з підрозділів аналізуються технології політичного маніпулювання, брудні методи, що використовують підтасування документів, судові позови, чутки, анекдоти, міфи, демонстрації, наводяться приклади гучних скандалів, що спалахували в політичній історії завдяки застосуванню спеціальних технологій. Другий підрозділ містить аналіз розповсюджених брудних прийомів і методів інформаційних технологій, зорієнтованих на використання ЗМІ (дезінформація, викиди компромату, наклепи тощо). У третьому підрозділі досліджуються психологічні методи "чорних" технологій.

Політичне лідерство – це постійний легітимний вплив владних осіб – політичних лідерів – на суспільство в цілому чи певну соціальну групу як керовану спільноту, який закріплено у певних нормах і повноваженнях, а також політичне явище, що включає відбір, висування, легітимацію і діяльність особистостей за допомогою політичних технологій. Залежно від способів легітимізації влади виділяються такі типи політичних лідерів, як традиційні, легальні (раціональні) та харизматичні; за критерієм ставлення до способів змін соціальної дійсності – лідери-реформатори, лідери-революціонери та лідери-консерватори; за стилем керівництва – авторитарні й демократичні лідери. Від інших осіб політичного лідера відрізняє насамперед ознака інноваційності.
PR – це грамотно сформульована і наполегливо реалізована функція зв'язків із громадськістю; політичний PR – престижні заходи, що здійснюються задля досягнення прихильного ставлення громадськості (соціальної групи) до певних політичних процесів чи подій. Схема політичної PR-кампанії включає наступні етапи: визначення проблеми, планування і програмування, дії та комунікації, оцінка програми.
Одним із головних завдань сучасного PR є іміджмейкінг (формування іміджу – функціонального, в т. ч. негативного, контекстного чи порівняльного). Імідж – це стереотипізований образ конкретного об'єкта, предмета, явища, особи, що цілеспрямовано формується, існує в масовій свідомості та покликаний справити емоційно-психологічний вплив на когось. Найголовнішими елементами формування іміджу є його позиціонування, піднесення й т. з. "відмежування від конкурентів". До груп об'єктів формування іміджу входить група об'єктів, рейтинг яких залежить винятково від створеного іміджу – політичні лідери належать до цієї групи.
Політичний імідж – це образ політичного діяча чи політичної сили, що цілеспрямовано формується з переважною метою позиціонування політика чи політичної сили в електоральному полі; імідж політичного лідера – інтегроване відбиття в індивідуальній психіці окремих індивідів і соціальній психіці людських спільнот якостей, ідей, стилю поведінки і спілкування, зовнішності тощо політичного лідера, сформований громадською думкою його цілісний образ. Імідж політичного лідера має бути прагматичним, реалістичним, цілісним, повинен постійно підтримуватися, відтворюватися, бути простим і виразним, легко запам'ятовуватися, мати стереотипну багатоплановість, бути відкритим, містити риси переможця, турботливого батька, транслюватися в процесі численних політичних комунікацій. Структурну модель позитивного іміджу політичного лідера складають харизма особистості, гарне ставлення до народу, лідерські якості, сильна воля, вміння ефективно діяти в екстремальних ситуаціях, особиста чарівність, високий рівень інтелектуального розвитку та комунікативних умінь, високі моральні якості, успішність попередньої діяльності, потенціал для подальшого професійного зростання, адекватні зовнішні дані та деякі інші показники.
Будь-яка політична технологія є складовою політичного маркетингу як сукупності форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання, впровадження у суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання й утримання контролем за ринком влади. Політична технологія – це сукупність послідовних, заздалегідь запланованих найбільш доцільних дій, прийомів, засобів, методів, процедур реалізації функцій політичної системи, спрямованих на підвищення ефективності політичного процесу, досягнення необхідного результату певними його суб'єктами в політичній сфері. Сучасні політичні технології прийнято поділяти на "білі" ("чисті", "прозорі"), "сірі" та "чорні" ("брудні"). Щодо "білих" технологій, автор поділяє думку про те, що вони будуються за принципом забезпечення реалізації політичних завдань на основі чесного і поважного ставлення як до політичних лідерів, так і до населення. "Сірі" (маніпулятивні) технології використовують стани та емоції людини. "Чорні" технології (їх не завжди можна ототожнювати з "незаконними") спрямовані на обдурювання населення та дискредитацію політиків, вони використовують форми й методи, які виходять за межі суспільної моралі, реалізуються за принципом "мета виправдовує засоби", часто балансують на грані карного чи цивільного судового переслідування і працюють за формулами "Я вас обдурю", "Я тобі нашкоджу", "Я тебе знищу". Дискредитація політичного лідера може бути метою не всієї "чорної" (чи "сірої") технології, а її окремих операцій, прийомів і процедур.
Більшість політичних технологій діють в інформаційному просторі, тому їх називають інформаційними. Саме за допомогою їх на сьогодні, як правило, здійснюється дискредитація політичного лідера, і неабияку роль у цьому відіграють ЗМІ (періодично друковані видання та інші форми розповсюдження інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного інформування їх про події та явища у світі, країні, регіоні, а також на виконання спеціальних соціальних функцій), адже сучасний інформаційний простір слугує полем впливу як на масову свідомість, так і на політичних лідерів. Оскільки незалежність і неупередженість ЗМІ, що належать окремим власникам, мають декларативний характер, вони являють собою зручні засоби для використання "чорних" технологій.
Технології політичного маніпулювання, спрямовані на дискредитацію політичного лідера, мають на меті психологічний вплив на громадськість, створення відповідної задумам політтехнолога громадської думки. Громадськості нав'язується перекручений стереотип (стійкий і спрощений образ) політичного лідера. Для політичного маніпулювання використовуються пряма чи непряма підтасовка фактів, вибіркове відсіювання необхідних фактів, тенденційне висвітлення реальних фактів, їхнє перекручування, замовчування невигідної інформації, розповсюдження брехні, наклепів, напівправди. В рамках "чорних" PR-технологій використовуються й такі методи та прийоми, як "гра на негативі", підтасування документів, подання надуманих судових позовів з публічним розголосом інформації про судову справу.
Деякі "чорні" технології використовують не ЗМІ, а засоби усної комунікації – чутки (недостовірні чи частково достовірні, нічим не підтверджені повідомлення про щось, пов'язане з політичним лідером), анекдоти, політичні міфи, частівки, смішні чи образливі прізвиська, порівняння, вигадані історії з життя політичного лідера. Інші технології побудовані на демонстрації (розповсюдження відеофільмів, фабрикація сцен, що містять, наприклад, демонстративне висміювання політичного лідера тощо).
Деструктивністю відзначаються технології, спрямовані на розпалювання гучних публічних скандалів навколо особи політичного лідера. Серед подібних історичних скандалів – звинувачення Б. Клінтона у зв'язках із Дж. Флауерс та М. Левінські, Уотергейтська справа в США, "касетний скандал" в Україні, вбивство Г. Старовойтової в РФ, звинувачення прем'єр-міністра Угорщини В. Орбана у 2001 р. тощо. Всі вони тією чи іншою мірою пов'язані з використанням "чорних" PR-технологій, і всі вони завдали шкоди іміджу різних політичних лідерів.
Інформаційні технології вміло користуються арсеналом сучасних ЗМІ, в якому є такі прийоми політичного маніпулювання, як сортування інформації, її замовчування та дозування, домінування в подачі інформації оцінних суджень, вилучення окремих відомостей із загального контексту, відсутність у повідомленнях різних точок зору, незбалансованість подання інформації щодо одних порівняно з іншими, інформаційне перевантаження, змішування реальних фактів із припущеннями, гіпотезами, чутками, відтягування оприлюднення фактів, зухвала брехня, "своєчасна неправда". Метод викиду компромату полягає у поширенні в ЗМІ чи в Інтернеті відомостей про порушення політичним лідером загальноприйнятих юридичних чи етичних норм.
Чимало інформаційних технологій, спрямованих на дискредитацію політичного лідера, орієнтуються на застосування прийомів дезінформації, що передбачають використання свідомо помилкових даних і повідомлень, поєднання правди і неправди у заздалегідь визначеній пропорції. Найтиповіший такий прийом – наклеп (викид спеціально підібраного матеріалу у формі компромату, який ніколи не стосувався даного політичного лідера). В інформаційному просторі також застосовуються методи "створення негативних асоціацій", перетасування фактів, збільшення, "крадіжок (прихованого внесення негативного змісту) слів і гасел", свідчення (передачі реальних фактів, висловлювань, цитувань відомих особистостей, спрямованих проти політичного лідера), контекстної суперечності (в позитивний контекст вставляються негативні повідомлення про політичного лідера). Деякі технології включають в себе прямі публічні образи чи звинувачення, відверте виливання бруду (тут відіграє роль і психологічний чинник).
Новітні "чорні" технології збагачуються новими прийомами. Один із них полягає у спотворенні web-сторінки політичного лідера невідомими хакерами, яке в політичній історії не раз здійснювалося через зміну правильних посилань на неправильні, що можуть вивести, наприклад, на порнографічні сайти. На дискредитацію політичних лідерів можуть "працювати" й комплексні технології медійної цензури; яскравим прикладом слугує технологія т. з. "темників" в Україні, що впроваджувалася у 2001-2004 рр.
Найзагальніша з психологічних технологій, що можуть використовуватися для дискредитації політичного лідера – технологія навіювання, яка передбачає здійснення психологічного впливу на психіку, що ґрунтується на некритичному, часто неусвідомленому сприйнятті інформації. Тут слід виокремити методи приписування, або наклеювання ярликів (певних вчинків, висловлювань, дій, властивостей, здібностей, думок, поглядів, які характеризували би політичного лідера з негативного боку), часто з образними епітетами чи метафорами, перенесення (навіювання асоціації образу політичного лідера з чимсь, що негативно оцінюється широким загалом), переносу емоцій на інший політичний об'єкт чи ситуацію (нерідко під час політичних дебатів, дискусій і т. п.), "підтасовки" (під концепції чи погляди політичного лідера підганяються негативні для нього реальні події, факти, явища). Також деякі "чорні" PR-технології можуть бути спрямовані на психіку політичного лідера й мати на кінцевій меті передусім його самодискредитацію.
Таким чином, як було з'ясовано в ході дослідження, з метою дискредитації політичного лідера може бути задіяно величезний спектр іноді сумнівних, іноді відверто брудних методів, прийомів, операцій і процедур, які є невід'ємною частиною "чорних" політичних технологій. Слід визнати, що багато сучасних політичних лідерів чимало часу та енергії витрачають не лише на створення свого позитивного іміджу (не кажучи вже про конструктивну роботу, пов'язану з посадовими обов'язками), а й на розробку та приведення в дію контрзаходів, покликаних послабити чи нівелювати деструктивний ефект від дії "чорних" дискредитаційних технологій. На погляд автора, це істотно відбивається на всій політичній системі суспільства. І хоча, з одного боку, дослідження в напрямі розробок зазначених контрзаходів (чи контртехнологій) можуть бути цікавими і перспективними, з іншого вони суттєво не сприятимуть очищенню політикуму від випадів на політичних лідерів, а інформаційний простір – від політичного бруду. Тому в кінцевому підсумку це питання необхідно переводити в іншу площину – в площину політичної етики та моралі.