ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРЕДСТАВНИЦТВА ЗА ДОВІРЕНІСТЮ 5
1.1. Юридичне трактування та значення представництва 5
1.2. Довіреність та її види 9
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЮРИДИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА ЗА ДОВІРЕНІСТЮ 13
2.1. Порядок вчинення представництва за довіреністю 13
2.2. Особливості оформлення довіреності 17
2.3. Особливості припинення представництва за довіреністю 21
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА ЗА ДОВІРЕНІСТЮ 27
ВИСНОВКИ 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32
1.1. Юридичне трактування та значення представництва
Однією з суттєвих гарантій реалізації громадянами права на судовий захист є можливість отримання правової допомоги. Переважна більшість учасників спірних правовідносин, які звертаються до суду за захистом своїх порушених або оспорених прав та законних інтересів, не володіють правовими знаннями та тільки в загальних рисах розуміють зміст та сутність своїх процесуальних прав та обов’язків. В зв’язку з цим вони не завжди можуть використати всі процесуальні гарантії при реалізації своїх прав в процесі розгляду та вирішення конкретної цивільної справи. Тому закон надає їм можливість брати участь у справі не тільки особисто, а й опосередковано через інших осіб – представників [1].
Отже, представництво є однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов’язків.
У науці цивільного процесуального права немає єдиного розуміння поняття представництва. Останнє визначається і як система процесуальних дій, і як правовідношення, і як правовий інститут.
Вбачається, що процесуальне представництво – це врегульована цивільними процесуальними нормами форма надання допомоги, в тому числі правової, однією особою (представником) іншій (особі, яку представляють) шляхом вчинення представником в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах останньої комплексу процесуальних дій у зв’язку з розглядом та вирішенням цивільної справи [6].
Згідно зі статтею 237 Цивільного кодексу України представництво є правовідношенням, відповідно до якого одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє [25].
Відповідно до зазначеного, представництво характеризується наступними ознаками [8]:
- цивільні права та обов’язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;
- представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюються);
- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;
- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;
- правові наслідки настають не для представника, а для особи яку він представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов’язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.
Аналізуючи питання процесуального представництва, слід враховувати таке: правовідносини, що складаються між представником та особою, яку представляють, представником та судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. В першому випадку правовідносини складаються з приводу визначення і оформлення повноважень представника. Вони носять матеріально-правовий характер, оскільки, як правило, ґрунтуються на угоді (цивільно-правовій або трудовій) та регулюються нормами цивільного, сімейного, трудового, корпоративного та інших галузей приватного права. Правовідносини між представником та судом складаються, як правило, з приводу розгляду та вирішення конкретної цивільної справи та регулюються нормами цивільного процесуального права.
Слід зазначити, що цивільне процесуальне представництво не тотожне з цивільно-правовим і має свої характерні риси та відмінності, зокрема [1]:
- представництво у цивільному праві можливе щодо вчинення різноманітних правочинів, тоді як процесуальне – тільки щодо вчинення процесуальних дій у суді;
- метою цивільно-правового представництва є надання правової допомоги довірителю, а при процесуальному – також і суду;
- за умови цивільно-правового представництва участь у юридично-значимих діях здійснює тільки представник. При процесуальному представництві участь у справі представника не позбавляє особу права особистої участі в процесі;
- на відміну від представництва в цивільному праві, в цивільному процесі можливе подвійне представництво (законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам – представникам).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрушко А.В., Білоусов Ю.В. Цивільний процес / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://textbooks.net.ua/content/view/4680/40/
2. Бірюков І.А., Заїка Ю.О. Цивільне право України. Загальна частина: навчальний посібник / І.А. Бірюков, Ю.О. Заїка. – К.: КНТ, 2006. – 480 с.
3. Бондарчук Н.О. Представництво за довіреністю. Коментар міністра юстиції України / Н.О. Бондарчук // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/20083
4. Бублик О.І.. Цивільне право України : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / О. І. Бублик; М-во освіти і науки України, ДЗ ”Луган. нац. ун-т ім. Т. Шевченка”, Каф. патології та правознав. — Луганськ : ДЗ ”ЛНУ ім. Т. Шевченка”, 2013. — 226 с.
5. Волкобой І. Шпаргалки по Цивільному праву України / І. Волкобой. – К.: Знання. - 2009. – 128 с.
6. Гелецька І.О. Представництво – особливий вид цивільних правовідносин. – Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. –– С. 304-309.
7. Гелецька І.О. Правова природа довіреності як форми уповноваження при договірному представництві. – Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Випуск 4 (12). - 2004. –– С. 105-111.
8. Горбунова Л.М. Представництво / Л.М. Горбунова, С.В. Богачов, Г.В. Красій. – М-во юстиції України. – К.: ТОВ «Поліграф-експрес», 2006. – 49 с.
9. Драган А.В. Особливості припинення представництва за довіреністю / А.В. Драган // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/daragan-av-osoblivosti-pripinennya-predstavnitstva-za-dovirenistyu/
10. Заіка Ю.О. Довіреність та її види / Ю.О. Заіка // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://textbooks.net.ua/content/view/4078/16/
11. Конституція України [Текст] наук. вид. – К. : Юридична думка, 2013 – 120 с.
12. Крат В. Відмова представника від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю / В. Крат // Вісник КНЕУ. – 2012. - № 23 (136). – С. 89-94
13. Курило М П. Цивільне процесуальне право України та уніфікація на його основі інших процесуальних галузей права: теорія і практика / М. П. Курило; М-во аграр. політики та продовольства України, Сум. нац. аграр. ун-т. — Суми : Сум. нац. аграр. ун-т, 2013. — 401 с.
14. Матвєєв П.С. Цивільне право (в схемах) : навч. посіб. / П. С. Матвєєв, В. І. Бірюков; Нац. акад. внутр. справ. — К. : Алерта, 2013. — 255 с.
15. Мічурін Є.О. Цивільне право : альб. схем / Є. О. Мічурін, О. Р. Шишка; [за заг. ред. Є. О. Мічуріна].— 4-те вид., переробл. та доповн. — Х. : Factor, 2013. — 450 с.
16. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2т. - 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О.В.Дзери (кер.авт.кол.), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. - К.:Юрінком Інтер, 2006. - Т.І. – 832 с
17. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України/За ред. З.М.Коссака.-К.:Істина, 2004.-976 с
18. Навроцька Ю.В. Цивільне процесуальне право України : навч. посіб. (у схем. і табл.) / Ю. В. Навроцька, О. Б. Верба-Сидор, У. Б. Воробель; [за заг. ред. Ю. В. Навроцької]; Львів. держ. ун-т внутр. справ. — Львів : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2013. — 387 с.
19. Рогожин С.В. Довіреність та її види. Форма та строк дії довіреності / С.В. Рогожин // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://sites.google.com/site/igroupteamsite/cip/dovirenist-ta-ieie-vidi-forma-ta-strok-diie-dovirenosti
20. Плахтєєва В.І. Цивільне право України у поняттях і термінах : словник-довідник для ВНЗ / В. І. Плахтєєва. — Х. : ФОРТ, 2013. — 209 с.
21. Семенова К.Г. Цивільне право України / К. Г. Семенова. — К. : Центр учб. л-ри, 2011. — 287 с.
22. Степнова Т.В. Представництво в господарському судочинстві / Т.В. Степнова // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/14.NTP_2007/Pravo/21712.doc.htm
23. Фролов, Ю.М. Цивільне право України : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / Ю. М. Фролов, В. К. Антошкіна, В. С. Турскова. — Донецьк : Юго-Восток, 2012-.Т. 1, 2012. — 586 с.
24. Харитонов, Є. О. Цивільне право України : підручник / Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, О. В. Старцев.— 3-е вид., перероб. і допов. — К. : Істина, 2013. — 806 с.
25. Цивільний кодекс України №435-IV від 16 січня 2003 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15
26. Цивільне та сімейне право України: в додаткових питаннях та відповідях : навч. посіб. / [Кізлова О. С. та ін.; за заг. ред. О. С. Кізлової; упоряд. Г. В. Озернюк, О. В. Сєрих]; М-во освіти і науки України, Міжнар. гуманіт. ун-т. — Одеса : ТЕС, 2014. — 577 с.
ВСТУП
Актуальність теми. Оновлення процесуального права та реформування судово-правової системи України вимагає всебічного дослідження як нових інститутів права, так і тих, що існували раніше та отримали нового змісту.
Інститут представництва відіграє значну роль у системі процесуально-правових відносин щодо захисту і представництва прав і законних інтересів інших осіб. Більшість спорів розглядаються судом за участю представників однієї чи обох сторін.
Так, відповідно до Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55 Конституції України).
Представництво в цивільному процесі є процесуальним засобом реалізації права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров’я, на особисту свободу і майно, гарантований Конституцією України.
Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що за допомогою інституту представництва створюються додаткові можливості для здійснення прав і виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їхніх суб’єктивних прав, підвищується ефективність встановлення економічних зв’язків між суб’єктами господарювання.
Дослідженню окремих питань представництва та довіреності присвячено низку праць таких відомих українських та російських вчених-цивілістів дореволюційного, радянського і сучасного періодів, як: М. М. Агарков, В. К. Андрєєв, А. Г. Басистов, І. А. Бірюков, Д. В. Боброва, С. М. Братусь, А. Г. Власова, М. В. Гордон, А. Г. Домбругова, Ю. О. Заіка, В. М. Зубар, О. С. Йоффе, Л. О. Казанцев, О. О. Красавчиков, П. А. Крупко, С. О. Крилов, І. М. Кучеренко, О. Л. Невзгодіна, Н. О. Нєрсєсов, А. І. Пергамент, О. А. Підопригора, З. В. Ромовська, В. О. Рясенцев, Ю. К. Толстой, С. Я. Фурса, Р. О. Халфіна, Є. О. Харитонов, Б. Б. Черепахін, Я. М. Шевченко, І. В. Шерешевський та ін.
Мають місце протиріччя в системі законодавчих актів, норми яких регулюють суспільні відносини щодо представництва. Залишається недостатньо визначеною роль держави в захисті прав малолітніх та недієздатних осіб, які постраждали від протиправної діяльності опікунів, чи інших осіб, причетних до представництва щодо них.
Саме тому проблеми правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з представництвом у цивільному праві, набувають все більшого значення.
Метою роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів представництва на основі довіреності.
Для досягнення поставленої мети передбачено виконання наступних завдань:
- визначення правової сутності та значення представництва;
- з’ясування сутності доручення;
- вивчення видової характеристики доручень;
- характеристика особливостей провадження представництва за дорученням;
- визначення особливостей оформлення довіреності;
- з’ясування обставин припинення представництва за довіреністю;
- окреслення пріоритетних напрямків вдосконалення правового регулювання представництва за довіреністю.
Інформаційною базою дослідження виступають: нормативно-правові акти, інструкції, підручники, посібники, наукові статті з періодичних фахових видань.
ВИСНОВКИ
На основі проведеного дослідження на тему: «Представництво за довіреністю» варто зробити наступні узагальнюючі висновки.
Внаслідок проведеного аналізу зроблено висновок про те, що представництво хоч і застосовується в багатьох правових галузях (цивільному, сімейному, трудовому, земельному, цивільному, адміністративному і кримінальному процесі тощо) його можна класифікувати як представництво у сфері матеріально-правових і процесуально-правових відносин.
Основою матеріально-правового представництва є цивільно-правові норми, що регулюють відносини, пов’язані з представництвом, довіреністю, договором доручення.
Процесуальне представництво засновано на нотаріально-, адміністративно-, цивільно- чи кримінально-процесуальних нормах, які регулюють суспільні відносини, що виникають при розгляді справ у судах, або при вчиненні нотаріальних дій нотаріусами.. У процесуальному представництві застосовуються цивільно-правові норми щодо довіреності, повноважень тощо.
Погоджуючись з авторами, на думку яких представництво у цивільному праві можна розглядати як правову категорію і як інститут права, автор виходить з того, що представництво як правова категорія виступає у вигляді суб’єктивних цивільних прав і знаходить прояв у правовідношенні, а правовий інститут – це представництво в об’єктивному розумінні у вигляді сукупності правових норм.
Дослідивши низку теоретичних і законодавчих джерел, варто зазначити, що поділ представництва на договірне (добровільне) та законне (обов’язкове) не повною мірою відповідає сучасним засадам цивільного законодавства.
Внаслідок аналізу теоретичних джерел, законодавчих норм, нотаріальної практики варто зазначити, що повноваження представника не мають зобов’язального характеру, вони повинні виконуватись добровільно і добросовісно лише при видачі довіреності.
Як напрямок вдосконалення, запропоновано при посвідченні довіреності чи іншого правочину нотаріус повинен не тільки з’ясовувати дієздатність фізичної особи, а й перевіряти її здатність виявляти волю.
Окрім того, як засіб модернізації варто розглянути можливість впровадження інституту представництва за довіреністю та запозичити досвід розвинутих країн описаний в третьому розділі даної роботи.