Перелік умовних скорочень.
Вступ.
Розділ 1. Масові політичні комунікації: загальні поняття та характеристики.
Розділ 2. Горизонтальна і вертикальна політична комунікація в Україні.
2.1. Методи використання політичної взаємодії з точки зору масових комунікацій.
2.2. Методи використання політичних комунікацій між владою і суспільством.
Розділ 3. Методи використання масових політичних комунікацій із застосуванням ЗМІ в Україні.
3.1. ЗМІ: поняття, риси, функції.
3.2. Застосування різних видів ЗМІ.
3.3. Особливості застосування ЗМІ в електоральній комунікації.
3.4. Комунікативна політика й сучасні проблеми масової комунікації.
Розділ 4. Конкретні методи застосування ЗМІ в Україні.
Висновки.
Список використаних джерел та літератури.

3.4. Комунікативна політика й сучасні проблеми масової комунікації (фрагмент).

На горизонтальному рівні політична еліта намагається поєднувати потоки інформації, які виробляють та ініціюють різні політичні суб'єкти, а також поєднувати ці потоки з тими інформаційними потоками, які надходять "знизу", від громадянського суспільства, що допомагає отримувати інформацію про його комунікативні потреби та пріоритети. Слід підкреслити, що в демократичних суспільствах найважливішим є саме горизонтальний рівень, а також його взаємодія з вертикальним. В Україні роль горизонтального рівня поки що не є досить значною. ...
За роки української незалежності як окремі політики, так і журналісти важко й повільно навчаються взаємодії у вільному відкритому в інформаційному відношенні суспільстві. Життя в умовах вільного обміну ідеями не є легким, особливо враховуючи те, що традиції такого життя в умовах багатовікового насадження в Україні чужого для неї іноземного менталітету були майже забуті. Але, якщо в Україні ставиться завдання дійсно розбудувати демократичне суспільство, необхідно чітко усвідомлювати, що така розбудова можлива тільки за умов вільного обміну інформацією. І в останні роки в цьому плані зроблено важливий крок уперед; в інформаційному просторі України підвищився рівень плюралізму думок, що свідчить про те, що Україна дійсно починає підтверджувати свій європейський вибір.
В Україні питання переслідування ЗМІ особливо гостро постало наприкінці 1990-х рр. і залишалося актуальним до 2004 р. включно. І це незважаючи на те, що на державному рівні проводилося чимало заходів, присвячених інформаційній політиці в Україні. Так, у квітні 1997 р. пройшли парламентські слухання "Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи", у лютому 1999 р. – День уряду з питань інформаційної сфери, у травні 1999 р. – парламентські слухання "Інформаційна політика в Україні: стан і перспективи", у січні 2001 р. – парламентські слухання з питань інформаційної діяльності та свободи слова. Але всі ці заходи мало що зробили для розбудови в Україні дійсно цивілізованої системи інформаційних відносин. Так, у доповіді на парламентських слуханнях "Інформаційна політика в Україні: стан і перспективи" народний депутат України І. Бокий наголошував: "На газети, котрі не порушують закон, живуть із ним у злагоді, але використовують надане їм законом право на свободу слова, виконавча влада напускає всю силу карально-фіскального апарату, аби залякати журналістів, а то й знайти зачіпку, щоб знищити видання" [27, 258]. Цікаво, що формально українська влада завжди підтримувала розвиток мережі Інтернет, про що свідчать численні Укази Президента (№№ 928/2000, 325/2001, 891/2001, 683/2002) та постанови КМУ (№№ 3/2002, 1302/2002). На 2004 р. було розроблено державну програму "Електронна Україна" та Національну програму інформатизації [13, 85]. Однак політичні репресії проти журналістів електронних видань засвідчили істинне ставлення влади до електронних ЗМІ. ...
У демократичних суспільствах ЗМІ діють в умовах максимально послабленого державного контролю, маючи можливості незалежного висвітлення проблем політики і влади, здійснення контролю за діями державних і недержавних інститутів. Свобода діяльності ЗМІ відбиває одну з найвищих цінностей демократії – вільний обмін ідеями, інформацією, що сприяє перетворенню політичного плюралізму на гарантію стійкості всієї політичної системи. Важливими умовами ефективної реалізації демократичної природи ЗМІ автор вважає формування їхньої політичної культури, створення специфічних інститутів, спрямованих на забезпечення взаємодії та діалогу різних політичних сил з опорою на ЗМІ. Слід зазначити, що в Україні така взаємодія представників держави та різних політичних сил часто має характер боротьби, в ході якої різні сторони довільно трактують рамки своєї політичної та моральної відповідальності. ...
Як відомо, роздержавлення і приватизація ЗМІ в Україні все більше обертається посиленням контролю над ними нових медіамагнатів. За визначенням Дж. Танстолла, медіамагнат – це персона, яка володіє та оперує головними інформаційними компаніями, йде на підприємницькі ризики та керує цими медіа-бізнесами особисто [16, 64]. У цілому спостерігається наступна тенденція: політичний вплив журналістів зменшується на фоні зростання політичного впливу власників ЗМІ. Звичайно, подібні тенденції мають всесвітній характер, про що свідчить виникнення величезних інформаційних імперій Р. Мердока у Великобританії, Д. Тернера у США, Л. Ерсана у Франції, А. Шпрінгера в Німеччині [30, 388], що були створені за рахунок купівлі та (або) поглинання вже існуючих компаній. Однак в Україні такі процеси викликають особливе занепокоєння, зважаючи на малий демократичний досвід, зацікавленість російських медіамагнатів в українському інформаційному просторі й т. п. З огляду на останнє цікаво, що хвилі продажу й перепродажу українських ТРК припадали на 1994-1995 рр., 1998-1999 рр., 2004-2005 рр., тобто на періоди парламентських чи президентських виборів [37, 529]. ТРК перепродаються, а журналістику в Україні ще у попереднє десятиліття охрестили "другою найдавнішою професією", маючи на увазі продажність та безпринципність значної кількості журналістів [30, 388]. Це засвідчує, що з політичними комунікаціями в нашій державі існувало безліч проблем, чимало з яких збереглися й досі. Зрозуміло, що за таких умов декларована незалежність окремих ЗМІ є даниною моді й має насправді умовний характер, оскільки ЗМІ не можуть повною мірою реалізувати свої функції, натомість використовуються для збагачення їхніх власників або працюють на те, щоб "робити владу". Власникам ЗМІ в Україні часто належить вирішальне слово у визначенні пріоритетів, які можна окреслити наступною схемою: інформація → гроші → влада. Якщо ця схема починає працювати, перевагою користуються інтереси, пов'язані з фінансами та владою (замість міркувань суто інформаційного порядку). Автор звертає увагу на те, що в більшості демократичних країн діють певні механізми досягнення редакційної незалежності – редакційні статути, угоди між колективами та власниками ЗМІ тощо. А в Україні ці механізми розроблені слабо, і це також одна з причин того, чому власники безпосередньо або через своїх представників здійснюють керівництво загальним напрямом висвітлення подій, а в окремих випадках взагалі тим, про що можна і не можна говорити журналістам, як їм оцінювати ту чи іншу подію і т. п.
Зрозуміло, що сучасна індустрія ЗМІ потребує чималих коштів, які надходять переважно за рахунок реклами. Це могло би послабити чинник впливу власників ЗМІ на їхню діяльність, однак в Україні цього не відбувається. Натомість Україну охопили певні тенденції, що мають місце у світі: а) загострення конкуренції між різними ЗМІ за прибутки, політичний вплив, ринки збуту інформації, респондентів (одна з причин цього, на думку автора, – недостатня культура споживання інформації); б) зосередженість ЗМІ на найяскравішій, найпривабливішій ззовні інформації (незалежно від її якості); в) змагання за найшвидшу, найоперативнішу подачу інформації (це стосується оперативної інформації, яка вкрай важлива у політичному житті). Остання тенденція вимагає від ЗМІ створення широкої мережі кореспондентських пунктів із сучасним обладнанням. Це, у свою чергу, призводить до збільшення витратних статей кошторисів ЗМІ, поглинання менших ЗМІ більшими, збільшення реклами та посилення залежності від медіамагнатів. У результаті починає діяти наведена вище схема (інформація → гроші → влада), і ЗМІ починає нехтувати суспільними інтересами або навіть іти проти них. ...

І Джерела

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р., з поправками, внесеними у 2004 р. // Відомості ВРУ. – 1996. – № 30.
2. Основи законодавства України про культуру: Закон України № 2117-ХІІ від 14 лютого 1992 р., остання редакція від 31 березня 2005 р. // Відомості ВРУ. – 1992. – № 21.
3. Про інформацію: Закон України № 2657-ХІІ від 2 жовтня 1992 р., зі змінами і доповненнями 1993-2006 рр. // Відомості ВРУ. – 1992. – № 48.
4. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України № 2782-ХІІ від 16 литопада 1992 р., зі змінами і доповненнями 1994-2006 рр. // Відомості ВРУ. – 1993. – № 1.
5. Про телебачення і радіомовлення: Закон України № 3759-ХІІ від 21 грудня 1993 р., зі змінами і доповненнями 1994-2004 рр. // Відомості ВРУ. – 1994. – № 10.
6. Про інформаційні агентства: Закон України № 74/95 від 28 лютого 1995 р., зі змінами і доповненнями 2003, 2004 рр. // Відомості ВРУ. – 1995. – № 13.
7. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України: Закон України № 485/97-ВР від 18 липня 1997 р., зі змінами і доповненнями 2002 р. // Відомості ВРУ. – 1997. – № 45.
8. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України № 540/97 від 23 вересня 1997 р., зі змінами і доповненнями 2002-2003 рр. // Відомості ВРУ. – 1997. – № 50.

ІІ Монографії, посібники, брошури, статті

9. Бічек О. С. Вибори та референдуми як форми участі громадян в управлінні державними справами // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ (науково-теоретичний журнал). – 2007. – № 1. – С. 79-89.
10. Бондар Юрій. Свобода слова: вибір-2004. – К.: МАУП, 2005. – 128 с.
11. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка"", 2007. – 992 с.
12. Влада Тьми і Темників. Хрестоматія з політичної цензури в Україні. 2001-2004 / Упорядник В. Кіпіані; Худож.-оформлювач Я. Зень. – Львів-Київ-Харків: Видавнича спілка "Просвіта", 2005. – 308 с.
13. Громадяни у пошуках інформації: українські реалії / Упорядники: І. Підлуська, С. Горобчишина. – К.: Агентство "Україна", 2005. – 180 с.
14. Если б Президента выбирали завтра… // Європа-Центр. – 2008. – № 8 (426), 23 лютого. – С. 2.
15. Засоби масової інформації у виборах: права, обов'язки, відповідальність. – К.: ЦВК, 2001. – 79 с.
16. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.
17. Ібрагімова І. М. Паблик рилейшенз та державне управління // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. – 2002. – № 4. – С. 242-248.
18. Інформаційні війни. Моніторинг теленовин та медіатехнологій під час президентської кампанії-2004 в Україні. – К.: ТелекритикаТМ, 2005. – 200 с.
19. Кирилюк Ф. М. Політологія нової доби. – К.: "Видавничий центр "Академія"", 2003. – 304 с.
20. Кому з політиків українці довіряють найбільше // Трибуна. – 2008. – № 13 (502), 23 лютого. – С. 1.
21. Крос Кетлін, Гакет Роберт. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: Перспективи конкуренції / Пер. з англ. Р. Ткачук. – К.: "Основи", 2000. – 142 с.
22. Кухта Б., Романюк А., Старецька Л., Угрин Л., Красівський О., Ткаченко Г. Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни. – Львів: Кальварія, 2003. – 500 с.
23. Марченко М. Н. Общая теория государства и права: Академический курс. – В 2-х т. – М.: Зерцало, 1988.
24. Новини VS. Новини. Виборча кампанія в новинних телепрограмах / За ред. Н. Костенко і В. Іванова; Інститут соціології НАН України, Інститут журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Академія української преси. – К.: ЦВП, 2005. – 212 с.
25. Основні особливості діяльності засобів масової інформації в Україні. Медіа і вибори 2002 року. – К.: лютий-серпень 2002. – 38 с.
26. Перспективи створення суспільного мовлення в Україні. – К.: "Геопринт", 2005. – 85 с.
27. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000", 2002. – 344 с.
28. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф. М. Рудича. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 327 с.
29. Політична цензура в Україні: Факти. Тенденції. Коментарі / Упоряд.: О. Палій, С. Лячинський, С. Макєєв та ін. – К.: Українське демократичне коло, Видавництво ТДВ Мистецька агенція "Територія А", 2002. – 112 с.
30. Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий центр "Академія", 2006. – 568 с.
31. Політологія / Панов М. І. (керівник авторського колективу), Герасіна Л. М., Осипова Н. П. та ін. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. – 360 с.
32. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці. Навчальний словник-довідник для студентів. Уклали: В. М. Піча, Н. М. Хома. Наукова редакція В. М. Пічі. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000", 2001. – 320 с.
33. Політологія / Ф. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. І. Хилько та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. – К.: Здоров'я, 2004. – 776 с.
34. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенька. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
35. Сильченко В. Під мікроскопом "b.PROPAGANDA" // Науковий світ. – 2001. – № 4. – С. 10-12.
36. Українське законодавство: Засоби масової інформації. Підготовлено Програмою правового захисту та освіти засобів масової інформації IREX У-Media. – Київ, 2004. – 368 с.
37. Українське телебачення: вчора, сьогодні, завтра. – К.: "Дирекція ФВД", 2006. – 648 с.
38. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием / Пер. с англ. Научный редактор Я. Н. Засурский. – М.: Мысль, 1980. – 325 с. Файл "Політичні маніпуляції"
39. Яша Ланґ. Засоби масової інформації і віибори. – Council of Europe, червень 2002. – 66 с.

Масова комунікація є однією з найбільш важливих явищ сучасного суспільства, яке істотно впливає на розвиток суспільних відносин як всередині кожної країни, так і між різними країнами та народами. Сучасний світ є дуже складним, багатоманітним, динамічним, і, незважаючи на суперечливі тенденції, які в ньому мають місце, певною мірою цілісним. Розвиток суспільних відносин супроводжується поглибленням спілкування на різних рівнях (людини з людиною, людини із суспільними інститутами, а також з політичними елітами). Масова комунікація в останні десятиліття тісно вкорінилася в тканину сучасного суспільства, в його політику, культуру та економіку, охопила міжособистісні, міжгрупові та міжнародні відносини. На сучасному етапі феномени політичного спілкування неможливо зрозуміти без порозуміння механізмів політичної комунікації, які пов'язані як зі сферою політичної свідомості, так і з соціально-культурною та політико-культурною сферами. Розширення уявлень про політичну комунікацію, знання її законів сприяє створенню відповідної полтичної культури громадян та управлінських еліт, загальній демократизації суспільних відносин. Україна після проголошення незалежності взяла курс на розбудову демократичного суспільства, а однією з найважливіших гарантій стабільності демократичної держави є наявність та ефективна робота демократично організованих, незалежних ЗМІ, здатних об'єктивно та різнобічно висвітлювати політичні події. Без таких ЗМІ демократичне суспільство існувати не може. Адже демократія передбачає вільне обговорення в суспільстві найрізноманітніших питань, відкритий процес прийняття відповідальних рішень, для чого необхідний вільний обмін думками та ідеями. Але в цьому плані в Україні ще існує достатньо проблем, тому вивчення методів політичної комунікації на даний момент є вкрай актуальним і важливим.
Мета дипломної роботи – охарактеризувати сутність політичної комунікації, методи використання політичних комунікацій в Україні від проголошення незалежності до наших днів. Для досягнення цієї мети автор поставив перед собою наступні завдання:
• визначити поняття комунікації, політичної комунікації, масової та масової політичної комунікації;
• окреслити методи використання горизонтальної та вертикальної комунікації в Україні;
• охарактеризувати методи використання політичних комунікацій із застосування різного роду ЗМІ в Україні;
• з'ясувати особливості електоральної комунікації в Україні;
• розглянути сутність комунікаційної політики в Україні;
• дослідити використання тих чи інших методів і прийомів масових комунікацій в Україні в рамках політичних технологій, а також підтвердити власні дослідження наочними прикладами.
Об'єкт дослідження – масова політична комунікація.
Предмет дослідження – конкретні методи та прийоми використання масової політичної комунікації в Україні.
У процесі дослідження автором опрацьовано наступні джерела та літературу:
• Конституцію України та Закони України [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8];
• підручники та посібники [19, 23, 27, 30, 31, 33];
• монографії, наукові та соціальні дослідження [10, 12, 13, 15, 16, 18, 21, 24, 25, 26, 28, 29, 35, 36, 37, 38, 39];
• матеріали періодичних видань [9, 14, 17, 20];
• словники та енциклопедичні видання [11, 22, 32, 34].
Структурно дипломна робота поділяється на чотири розділи. Перший розділ "Масові політичні комунікації: загальні поняття та характеристики" є ввідним; у ньому розглядаються загальні поняття комунікації, масової комунікації, політичної комунікації та масової політичної комунікації. Другий розділ "Горизонтальні і вертикальна політична комунікація в Україні" присвячений основним методам використання горизонтальної та вертикальної політичної комунікації в Україні – методам політичної взаємодії та особливостям політичного спілкування між політичними елітами і громадськістю. У третьому розділі "Методи використання масових політичних комунікацій із застосуванням ЗМІ" характеризуються різні ЗМІ, що діють в Україні, розглядається їхня роль у масових політичних комунікаціях; окремо висвітлюються методи масової електоральної комунікації, що застосовуються через ЗМІ, а також аспекти сучасної комунікативної політики в Україні. Четвертий розділ "Конкретні методи застосування ЗМІ в Україні" присвячений розглядові "чистих" та "брудних" методів застосування ЗМІ в Україні, зокрема питанням адміністративного втручання в діяльність ЗМІ та методам політичного маніпулювання.

1. Комунікація – це спілкування, передача інформації від людини до людини в процесі їхньої діяльності. Масова комунікація – це процес повідомлення, передачі інформації, яку споживає масова аудиторія і яку внаслідок цього можна передати лише за допомогою високотехнологічних засобів. Політична масова комунікація – це процес передачі, обміну політичною інформацією, який структурує політичну діяльність і надає їй нового значення, формує громадську думку і забезпечує політичну соціалізацію громадян з урахуванням їхніх потреб та інтересів. Такий процес повинен бути розрахований на масового отримувача інформації.
2. Горизонтальна політична комунікація (взаємний вплив різних політичних суб'єктів у процесі політичної діяльності) використовує переважно методи політичної взаємодії. В Україні застосовуються такі методи горизонтальної політичної комунікації, як політичні дебати (внутрішньопартійні, міжпартійні та парламентські), політичні дискусії, політичну полеміку. Вони виступають засобами масової політичної комунікації в разі висвітлення їх через ЗМІ. Вертикальна комунікація передбачає спілкування між владою і суспільством. Для ефективного використання своїх ресурсів влада використовує політичний менеджмент, який розробляє певні комунікаційні методи. Ці методи реалізуються за посередництва ЗМІ.
3. Діяльність ЗМІ спирається на потребу людей в обміні інформацією. Мета діяльності ЗМІ – відкрита публічна передача за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам, а в контексті політичної комунікації – забезпечення громадського контролю суспільства за діями влади. В Україні з метою забезпечення масової політичної комунікації вертикального характеру застосовуються різні види ЗМІ: інформаційні агентства, друковані ЗМІ (газети, журнали) й додатки до них (електронні диски, платівки, магнітофонні та відеокасети), політична публіцистика, кінодокументалістика, радіо і ТБ, а також електронні ЗМІ.
4. ЗМІ виконують особливу роль в електоральній комунікації (під час виборчих кампаній), але їхня неупередженість часто має лише декларативний характер. Демократичними методами використання масових комунікацій під час проведення виборчих перегонів є, наприклад, вільні відкриті теледебати; але сучасний політичний менеджмент передбачає використання інформаційних монополій, адміністративного ресурсу і т. д.
5. Україна як держава здійснює свою комунікативну політику, спрямовану на формування та забезпечення процесів обміну соціально-політичною інформацією, необхідну для функціонування політичної системи України, циркуляції цієї інформації між інститутами політичної системи, політичними й соціальними групами, елітами, громадянами. Слід враховувати, що сучасні комунікаційні технології надзвичайно збільшують можливості збору, розповсюдження і транспортування інформації, дозволяють диверсифікувати її, контролювати доступ до неї, що сприяє диференціації аудиторії, а отже, диференціації суспільства на нових засадах. Тому сучасна комунікаційна політика нашої держави враховує ці технології, а також можливість тиску різних політичних ідеологій.
6. Історія України знає приклади політичної цензури ("темники"), адміністративного втручання в діяльність ЗМІ (судові позови, різні форми тиску, закриття видань, розправи з журналістами), а також використання різних методів політичного маніпулювання.