ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..2
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ…………………………….......5
РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ: ДО ІСТОРІЇ ПИТАННЯ…….16
РОЗДІЛ 3. ДОГОВІР УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ………………………………...26
3.1. Довірчий характер як особливість цього договору…………………….........26
3.2. Проблема довірчої власності………………………………………………….33
3.3. Сторони договору управління майном……………………………………….48
3.4. Предмет договору управління майном……………………………………….58
3.5. Зміст прав і обов’язків сторін договору……………………………………...71
3.6. Припинення договору управління майном…………………………………..93
РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ………………………………………………………………………..98
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….109
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………....114

Отже, на основі аналізу викладених позицій, приходимо до висновку, що про «особливу» довірчість правовідносин з управління майном маємо говорити не у порівнянні з іншими договірними конструкціями, поділяючи ступінь довіри на «більший» і «менший», а лише в контексті довіри до управителя як до особи, яка на основі власних знань, вмінь, досвіду, зможе здійснювати найефективніше управління майном установника. На цьому і ґрунтується високий ступінь самостійності управителя, адже саме він, а не установник, краще знає, що слід робити з майном для того, щоб досягнути тієї мети, задля якої майно передавалось в управління.
На завершення хотілося б зазначити, що у договірних правовідносинах, зокрема і у договорі управління майном, йдеться про взаємну довіру сторін. Тобто, необхідною є не лише довіра установника до управителя, а й навпаки. Так, незважаючи на те, що управління майном за чинним ЦК здійснюється лише суб’єктом підприємницької діяльності, а вона завжди здійснюється на свій ризик, управитель так само очікує від установника виконання своїх зобов’язань, зокрема того, що установник виплатить за його послуги з управління належну йому плату. Відповідно, такий суб’єкт підприємницької діяльності повинен також бути впевненим у платоспроможності установника, у тому, що укладення такого договору принесе йому прибуток і що він не зазнає збитків. Отже, необхідною передумовою укладення договору є саме взаємна довіра сторін, адже не будучи впевненими один в одному вони не уклали б договір.

106. Харченко Г. Г. Довірча власність у діяльності трастових компаній та довірчих товариств : Моногр. [Текст] / Г. Г. Харченко; Одес. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. - О. : Астропринт, 2006. - 167 c.
107. Харченко Г. Г. Правове регулювання діяльності трастових компаній та довірчих товариств: порівняльно-правовий аналіз [Текст]: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Харченко Г.Г. /.- К., 2004. – 20с.
108. Хоміцька О. Cанітарія та гігієна робочого місця в офісі// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //www.psyh.kiev.ua
109. Цивільне право [Текст] : підручник : у 2 т. / за ред.: В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького ; Національний університет "Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого". - Х. : Право, Т. 2 / В. І. Борисова [та ін.] . - 2014. - 816 с.
110. Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Бори- сової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т. 1. - 480 с.
111. Цивільне право України. Загальна частина [Текст] : підручник / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової, Р.А. Майданика. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 976 с.
112. Цивільне право України. Особлива частина [Текст]: підручник / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Р.А. Майданика. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К: Юрінком Інтер, 2010.-1176с.
113. Цивільне право України: Академічний курс [Текст] : підручник : у 2 т. / А. Ю. Бабаскін, Т. В. Боднар, О. Л. Новицький та ін. ; за заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, допов. і переробл. - К.: Вид. Дім "Ін Юре", 2006. - Т. 2 : Особлива частина. - 520 с.
114. Цивільний кодекс України : науково–практ. коментар / [Текст] [Є. О. Харитонова, Ю. Л.Бошицький, Р. О. Стефанчук та ін.] ; за заг. ред. Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – К. : Правова єдність, 2008. 740 с.

З розвитком суспільних відносин завжди виникає необхідність у розробці нових правових інститутів, покликаних адекватно врегулювати відповідні відносини. Однією з таких новел, що з'явилася у вітчизняній цивілістиці під впливом процесу реформування економічних відносин, є конструкція управління чужим майном, потреба у якій виникла у зв’язку з необхідністю організації більш ефективного управління господарською діяльністю та майном. Ця конструкція спрямована на заповнення законодавчих прогалин у регулюванні питань управління власністю після відмови від адміністративно-планової системи господарювання. Вона надає широкі можливості суб’єктам цивільних правовідносин моделювати свою поведінку з ефективного управління довіреним майном, а також можливість швидкого реагування на зміну кон’юнктури ринку або умов договору.

За своєю сутністю передача майна за договором в управління іншій особі є способом здійснення власником свого права на розпорядження цим майном. Однак відносини управління майном можуть виникати не лише на підставі договору, а й з підстав, передбачених законом. Тут особливістю слід вважати те, що управління майном з підстав передбачених законом переважно спрямоване не стільки на збільшення його вартості, скільки на збереження та утримання, і припиняється з моменту припинення обставин, які стали підставою для його встановлення (досягнення особою повноліття, поновлення в дієздатності, з’явлення особи, яка була визнана безвісно відсутньою, прийняття спадщини спадкоємцями).
Слід зазначити, що саме інститут опіки над майном є прообразом сучасного інституту управління чужим майном, адже за відсутності окремих договірних конструкцій, покликаних врегулювати відповідні відносини, воно здійснювалося з використанням інституту представництва із встановленням опіки над майном. Окремі спільні риси можна простежити також між договором управління майном та такими інститутами римського права як доручення (mandatum), договір товариства (societas), пекулій, узуфрукт, фідеїкоміс. Кодекс Наполеона 1804 року, який є першим кодифікованим актом цивільного законодавства, також не містив окремого інституту управління чужим майном, проте відносини, пов’язані з управління майном тут регламентувалися нормами про безвісну відсутність, опіку, управління майном у шлюбі. В українській юридичній літературі практично не зустрічається згадок щодо прообразів цього інституту в українському праві періоду перебування України у складі Російської імперії. Однак, норми про управління майном складали невід’ємну частину таких інститутів російського дореволюційного права, як опіка та піклування, спадкування, неплатоспроможність боржників, проте вони все ж не мали самостійного характеру. Крім того, багато спільного можна побачити між дореволюційними прикажчиком, душеприкажчиком та управителем. У радянський період управління чужим майном так само залишалося елементом інших цивільно-правових інститутів.