1. Мова як суспільне явище. Поняття про літературну мову і територіальні діалекти. Функції мови. Мовна норма.
2. Українська мова – національна мова українського народу. Її становлення і розвиток. Мовна політика.
3. Функціональні стилі української мови. Мовленнєвий етикет. Культура мовлення вчителя.
4. Предмет та завдання фонетики. Творення звуків мови. Поняття фонеми. Склад. Види складів.
5. Тверді і м’які приголосні. Вживання м’якого знака.
6. Предмет і завдання графіки. Співвідношення між буквами і звуками. Українська абетка.
7. Поняття орфоепії. Основні норми української літературної вимови.
8. Орфографія як наука. Основні принципи українського правопису.
9. Подвоєння і подовження приголосних. Спрощення в групах приголосних –ждн-, -здн-, -стн-, -стл-.Правила вживання апострофа в українській мові.
10. Правопис префіксів та суфіксів української мови.
11. Правопис складних іменників і прикметників.
12. Складні випадки вживання великої літери у власних назвах.
13. Правопис слів іншомовного походження.
14. Лексикологія як наука. Слово, його значення. Багатозначність слів. Пряме і переносне значення слова.
15. Активна і пасивна лексика української мови.
16. Омоніми, пароніми, синоніми, антоніми.
17. Фразеологія як наука. Класифікація фразеологізмів. Джерела фразеології.
18. Лексикографія як наука. Типи словників. Словники української мови.
19. Поняття про словотвір. Словотвірні засоби української мови. Основні способи творення слів.
20. Морфологія. Принципи поділу слів на частини мови.
21. Іменник, його лексичне значення, граматичні ознаки. Рід, число, відмінок іменників. Невідмінювані іменники.
22. Поділ іменників на відміни та групи.
23. Прикметник, його значення, граматичні ознаки.Розряди прикметників. Ступені порівняння.
24. Займенник, його значення. Класифікація займенників. Особливості написання.
25. Числівник. Розряди числівників за значенням і будовою.
26. Дієслово. Значення, граматичні ознаки. Інфінітив. Категорії часу, виду, способу, числа дієслів.
27. Перехідні та неперехідні дієслова. Категорія способу в дієсловах. Дієвідміни.
28. Дієприкметник і дієприслівник як форми дієслова.
29. Прислівник. Розряди за значенням. Правопис прислівників.
30. Прийменник. Групи прийменників за морфемною будовою, їх походження.
31. Сполучники сурядності і підрядності. Сполучник і сполучні слова.
32. Частка як частина мови. Розряди часток за значенням, їх правопис.
33. Вигук. Групи вигуків за походженням, способи їх творення. Слова ввічливості. Пунктуація при вигуках.
34. Синтаксис як розділ граматики. Словосполучення. Типи словосполучень.
35. Речення як синтаксична одиниця. Типи простих речень за будовою та метою висловлювання.
36. Порядок слів у простому реченні. Прямий і непрямий порядок слів.
37. Простий і складений підмет, способи його вираження.
38. Присудок, його вираження. Простий і складений присудок.
39. Додаток. Прямий і непрямий додаток.
40. Означення. Узгоджене та неузгоджене означення.
41. Обставина. Поділ обставин за значенням.
42. Прикладка. Розділові знаки при ній.
43. Слова-речення, їх типи за значенням і функціями.
44. Односкладне речення. Типи односкладних речень.
45. Звертання. Розділові знаки при звертанні.
46. Вставні слова, словосполучення, речення. Розділові знаки при них.
47. Поняття про однорідні члени речення. Розділові знаки при них.
48. Узагальнювальні слова при однорідних членах речення. Розділові знаки при них.
49. Поняття про відокремлення другорядних членів речення. Відокремлені означення.
50. Відокремлені обставини та додатки.
51. Поняття про складне речення. Засоби вираження зв’язку між частинами складного речення.
52. Складносурядні речення. Розділові знаки в них.
53. Принципи класифікації складнопідрядних речень. Сполучники і сполучні слова.
54. Складнопідрядні речення. Розділові знаки в складнопідрядному реченні.
55. Складнопідрядні речення з підрядними означальними і з’ясувальними.
56. Складнопідрядні речення з підрядними обставинними місця, часу, мети, причини.
57. Складнопідрядні речення з підрядними обставинними способу дії, умови, наслідковими, допустовими.
58. Безсполучникові складні речення. Розділові знаки в них.
59. Пряма і непряма мова. Розділові знаки при прямій мові. Діалог. Цитати. Пунктуація в них.
60. Текст і його складники. Складне синтаксичне ціле.

4. Предмет та завдання фонетики. Творення звуків мови. Поняття фонеми. Склад. Види складів.
Фонетика (від. гр. Fonetikos — звуковий, голосний) — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, його фонетичну систему. Фонетика вивчає звуки людської мови, їх фізичні властивості, способи творення звуків і їх функціонування, звукові зміни в мові й закономірності цих змін. Усі мовні значення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не існують. Послідовне розміщення звуків передає конкретні лексичні значення. При порушенні звичайної послідовності розміщення звуків, створюється беззмістовне звучання.
Творення звуків. Звуки мовлення творить людина. Для цього в її організмі є мовний апарат, до якого входять легені, ротова порожнина, язик, піднебіння, зуби, губи, носова порожнина, гортань і голосові зв´язки. Джерелом мовних звуків є голос і шуми.
Голос виникає тоді, коли під тиском видихуваного повітря голосові зв´язки, які знаходяться в гортані, періодично коливаються, наближаючись при цьому одна до одної й напружуючись. Із гортані видихуване повітря надходить у ротову порожнину. На його шляху органами мовлення (язиком, зубами, губами) можуть створюватися перепони. Під час подолання їх виникають шуми.
Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції умовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.
Склад вважається найменшою одиницею мовлення, складові елементи якої тісно пов'язані між собою через акустичне звучання й артикуляцію. Склад — це один голосний звук або декілька звуків у слові, які в процесі мовлення вимовляються за допомогою єдиного поштовху повітря. Склад утворюється з одного й більше звуків, головною вимогою є обов'язкова наявність у складі голосного. Голосні звуки вважаються складотворними. Від кількості голосних у слові залежить кількість складів. Інші звуки мовлення можна вважати нескладотворчими (нескладовими). Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові. Наприклад: сова — со-ва, корова — ко-ро-ва, схил — схил, висвітлити — ви-світ-ли-ти.
Склади у слові бувають відкритими й закритими. Відкритий — це склад, який закінчується голосним звуком. Наприклад: во-ля, мо-ре. Закритий — це склад, що закінчується на приголосний. Наприклад: сміх, свіч-ка, річ-ка. В українській мові переважає кількість відкритих складів. Це робить мову більш милозвучною.