ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ПРАЦЮ
1.1. Поняття права на працю та його зміст………………………………5
1.2. Юридичні ознаки конституційного права на працю……………….9

РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ТРУДОВІ ПРАВА ГРОМАДЯН, ПОВ’ЯЗАНІ З РЕАЛІЗАЦІЄЮ ПРАВА НА ПРАЦЮ
2.1. Право на відпочинок………………………………………………...11
2.2. Право на страйк……………………………………………………...14

РОЗДІЛ 3. ТРУДОВИЙ ДОГОВІР ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ГРОМАДЯН НА ПРАЦЮ
3.1. Поняття та сторони трудового договору…………………………..17
3.2. Зміст трудового договору…………………………………………..21
3.3. Порядок укладення трудового договору…………………………..25

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………33

1.1. Поняття права на працю та його зміст

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Зазначена норма відповідає частині 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Вільно обираючи працю та вільно погоджуючись на неї особа, таким чином, реалізує своє виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Людина може обирати той чи інший вид трудової діяльності, рід занять, звичайно, якщо конкретний вид діяльності не суперечить чинному законодавству. Особа може працювати за трудовим договором, займатися підприємницькою діяльністю, працювати у фермерському господарстві, бути членом кооперативу тощо. Право вільно обирати рід занять чи вид праці означає також те, що особа може відмовитися від праці і не займатися будь-яким видом діяльності. Така незайнятість особи не повинна бути підставою для притягнення її до юридичної відповідальності. Відповідно до ч. 2 п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004 свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996, №30 (23.07.96), ст. 141.
2. Загальна декларація прав людини: Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. // Офіційний вісник України вiд 15.12.2008р., № 93, стор. 89, стаття 3103, код акту 45085/2008.
3. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 17.12.1971р., / Додаток до N 50 /.
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003р., №40, стаття 356.
5. Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 25.04.1995р., № 17, стаття 121.
6. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 52 (28.12.93). - ст. 490.
7. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 28.01.1997р., № 2, стаття 4.
8. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року №137/98-ВР // Офіційний вісник України вiд 09.04.1998р., № 12, стор. 12, код акту 5066/1998.
9. Про затвердження форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою: Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 №260 // Офіційний вісник України вiд 20.07.2001 р., № 27, стор. 89, стаття 1219, код акту 19340/2001.
10. Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу другого частини першої статті 39 Закону України "Про вищу освіту" (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) // Офіційний вісник України вiд 30.07.2004р., № 28, том 1, стор. 241, стаття 1909, код акту 29441/2004.
....................
...............
19.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Одним із етапів реформування правової системи в Україні стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції нашої держави. На особливу увагу заслуговує Розділ ІІ Основного Закону – «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Комплекс закріплених у вищевказаному розділі прав, свобод та обов’язків – це певна система, складовими якої є особисті, політичні, соціальні, економічні, культурні права. Система цих конституційних норм визначає правовий статус людини і громадянина в Україні. Комплекс прав і свобод людини в цілому узгоджується з положеннями відповідних міжнародних правових актів у галузі прав людини.
Право на працю – одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених в Конституції України. У ч.1 ст.43 Конституції зазначається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на працю посідає визначальне місце в системі загальнолюдських цінностей, що формують економічне та соціальне становище суспільства в цілому та кожного його члена зокрема. Тому важливим є дослідження сутності конституційного права на працю, гарантій його реалізації та захисту.
Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження змісту конституційного права на працю, як суб’єктивного юридичного права особи, особливостей його реалізації та захисту.
Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі передбачено вирішення таких завдань:
- з’ясувати сутність права на працю;
- визначити ознаки права на працю як суб’єктивного юридичного права;
- охарактеризувати конституційні трудові права громадян, які пов’язані з реалізацією права на працю;
- з’ясувати особливості трудового договору як основної форми реалізації конституційного права на працю.
Об’єктом дослідження є конституційне право на працю як юридична можливість особи заробляти собі на життя.
Предметом дослідження є норми Конституції України, трудового законодавства нашої держави, а також міжнародно-правових актів, які визначають зміст права на працю, особливості його реалізації, охорони та захисту.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів (сім підрозділів), висновків та списку використаних джерел.
У вступі визначено актуальність теми дослідження, мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет.
Перший розділ курсової роботи присвячений встановленню змісту конституційного права на працю.
В другому розділі розглянуто сутність права на відпочинок та права на страйк, які тісно пов’язані з конституційним правом на працю.
Третій розділ присвячений характеристиці трудового договору як основній формі реалізації права на працю.
Висновки містять основні підсумки проведеного дослідження.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок проведеного дослідження, варто зробити наступні висновки.
1. Право на працю – одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених в ст. 43 Конституції України. Вільно обираючи працю та вільно погоджуючись на неї особа, таким чином, реалізує своє виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
2. Держава (в особі відповідних державних органів та посадових осіб) бере на себе конституційні обов’язки по забезпеченні права особи на працю.
3. Конституційному праву на працю, як одному із суб’єктивних юридичних прав особи властиві певні ознаки, зокрема його можна вважати природним правом, воно є невідчужуваним та непорушним. Право людини на працю є необхідним для її нормального існування та розвитку і поширюється на всіх, хоча це не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього вимагає характер професійної діяльності.
4. Із конституційним правом на працю пов’язані такі трудові права працівників, як право на відпочином (ст. 45 Конституції) та право на страйк (ст. 44 Конституції). Час відпочинку – це вільний від роботи час, який працівники мають право використовувати за власним розсудом. Законодавством встановлені види часу відпочинку.
Право на страйк належить особам, які працюють, і може бути використане ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що порушуються законодавцем, в тому числі і державою. Страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, організації (структурного підрозділу), що застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту), коли власник відмовляється задовольнити вимоги найманих працівників.
5. Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов'язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації. Таким чином, трудовий договір є підставою виникнення і формою існування трудових правовідносин у часі, а також передумовою виникнення й існування інших правовідносин, тісно пов’язаних з трудовими. Змістом трудового договору є взаємні права і обов’язки сторін – працівника і роботодавця.