Вступ ……………………………………………………………………………..3
Розділ І. Теоретичні підходи до проблем девіантної поведінки
1.1. Особливості роботи соціального педагога
в загальноосвітній школі ……………………………………………….6
1.2. Основні функції соціального педагога ……………………………9
1.3. Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми ………….13
Розділ ІІ. Експериментальне дослідження роботи соціального
педагога з девіантними підлітками на базі навчального закладу
3.1. Організація та аналіз результатів
експериментального дослідження …………………………………….17
3.2. Практичні рекомендації соціальному педагогу у
роботі з девіантними підлітками в умовах
загальноосвітнього закладу …………………………………………….24
Висновки ……………………………………………….………………………..28
Список використаних джерел …………………………………………………33
Додатки ……………………………..……………………………………………35

1.1. Особливості роботи соціального педагога
в загальноосвітній школі
Соціальний педагог — це фахівець із виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, який покликаний створювати сприятливі соціальні, навчально-виховні умови для розвитку й соціалізації особистості; це спеціаліст, який зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності; він організовує взаємодію освітніх та позашкільних закладів та установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку. [1, с.55]
Мета соціально-педагогічної роботи в навчальному закладі - сприяння успішному вирішенню учнями власних проблем. Засоби досягнення цієї мети - вивільнення і розвиток ресурсів учня і його соціального оточення, забезпечення необхідних соціальних змін, навчання, виховання та самовиховання особистості. [1, с.58]
Від традиційних сфер діяльності, які пов'язані з аналізом та вирішенням проблем людей (психологія, соціологія, педагогіка тощо), соціально-педагогічна робота відрізняється перш за все своїм інтегральним характером. Соціальний педагог сприймає учня як цілісного індивіда, поєднуючи різні сторони його особистості, в той час як суміжні спеціалісти підходять до вирішення проблем однобоко, однак цілісне бачення учня дозволяє вчасно прийти йому на допомогу.
Важливою особливістю соціально-педагогічної роботи в загальноосвітній школі, на відміну від суміжних сфер діяльності, є її посередницький характер, до того ж цей елемент виступає не як периферійний, а як центральний.
Соціальний педагог виступає посередником між учнем і соціумом. За умови більш детального аналізу посередництва можна виділити декілька напрямів його здійснення:

1. Артюшкіна, Л.М. Соц. педагог школи: теорія і практика роботи [Текст]: Навчально – метод. посібник д/студентів спец-ті «Соціальна педагогіка». – Суми: Сум. ДПУ ім. А.С. Макаренка, 2004 – 124 с.
2. Безпалько О.В. Зміст та напрями професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах / Проблеми педагогічних технологій. Випуск 2. – Луцьк, 2002.
3. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.
4. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр "Академія". 2002. – 576с. (Альма – матер).
5. Закревська, Л.М. Перші кроки соц. педагога у школі [Текст]. На допомогу соц. педагогу – початківцю – Кам`янець – Подільський: Аксіома, 2005 – 52с.
6. Калениченко Р.А. Практична психологія в системі соціальної роботи: Навч. посіб. – К.: КиМУ, 2006. – 115 с
7. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – К., 2001.
8. Капська А.Й., Безпалько О.В, Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально – педагогічної роботи. – К.,2002.
9. Криворучко П.П. Психологія сім’ї / під заг. ред. Марченко В.М.: Навчальний посібник. – К.: КиМУ, 2007. – 140 с.
10. Литвиненко, С.А. Основи соц. – педагогічної діяльності [Текст]: Навчальний посібник для студентів вищих пед. Навч. Закладів: GYW АПН, 2007 – 187 с.
11. Лукашевич М.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади. – К.,2001.
12. Малько, А. Соціальна педагогіка в школі [Текст]: Культурологічний аспект. // Рідна школа. – 2001 №3 с. 36-40
13. Мельник, Ю., Шаргородська С. Соціальний педагог та його професійна діяльність [Текст]// Науково-виробниче видання "Соціальний педагог". / Упоряд. Т. Шаповал, Т. Гончаренко. - К.: Шкільний світ, 2006. с. 5 - 44.
14. Пальчевський, С.С. Соц. Педагогіка [Текст]. Навчальний посібник. К.: Кондор, 2005 – 560с.
15. Професія - соціальний працівник [Текст]/ Упоряд.: О. Главник. За заг. ред. К. Шендеровського, І. Ткач. - К.: Главник, 2006. - 112 с.
16. Психологія особистості; Словник – довідник/ За редакцією П.П.Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001.-320с
17. Різник, Л.М. Особливості роботи соц. педагога в загальноосвітній школі [Текст]/ Л.М. Різик // Соц. Робота в Україні: теорія і практика, 2006.-№4 с. 129-134
18. Соціальна педагогіка. Підручник./ За редакцією професора Капської А.Й. – К.: Центр навчальної літератури: 2006. – 468с
19. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. – К.;Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.
20. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К., 2002.
21. Соціальна робота: теорія й практика / Під ред. А. Сорвіна. - К.: Аспект Пресс, 2001.
22. Соціальне забезпечення в країнах Північної Європи. – К.: МГСУ, 2004.
23. Соціальний захист родини й дітей: закордонний досвід. - К.: Інститут соціальної роботи, 2000
24. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 560 с.

У шкільний період розвитку дитини формуються найбільш важливі її індивідуально-психічні якості, риси особистості і характеру. Під час навчання у школі спостерігається два процеси розвитку психіки: або відчуження від того соціального середовища школи, у якому живе дитина, або приєднання до нього. Якщо в школі дитина відчуває проблеми у навчанні, дефіцит уваги з боку однолітків, то захисним механізмом в цьому випадку буде виступати відчуження. Проявами такого відчуження можуть бути невротичні реакції, порушення спілкування з ровесниками і педагогами, емоційна нестійкість і холодність, підвищена вразливість, відставання або затримка психічного розвитку, різниі психічні патології.
В умовах навчального закладу соціально-педагогічні порушення виражаються у дефектах шкільного і суспільного виховання, в основі яких лежать статевовікові та індивідуальні особливості розвитку дітей, які приводять до відхилень в ранній соціалізації дитини у період дитинства, з накопиченням негативного досвіду; до стійкої шкільної неуспішності дитини з розривом зв'язків зі школою (педагогічна занедбаність), що веде до несформованості у підлітка пізнавальних мотивів, інтересів і шкільних навичок. Такі діти, як правило, спочатку бувають погано підготовленими до школи, негативно відносяться до домашніх завдань, виражають байдужість до шкільних оцінок, що говорить про їх учбову дезадаптацію.
Зважаючи на те, що сьогодні кількість девіантних і навіть делінквентних поведінкових проявів у підлітковому віці, особливо в умовах шкільного середовища, різко зросла, чому сприяє цілий ряд факторів, однак це не позбавляє батьків, педагогів, соціальних працівників та й кожного з нас обов’язку запобігати або ж коригувати таку поведінку, така ситуація зумовлює актуальність теми дослідження.

Підлітковий вік називають ще перехідним, тому що він характеризується переходом від періоду дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Підліток одночасно і дитина, і дорослий, а, точніше, вже не дитина і ще не дорослий. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність усіх сторін розвитку в цей період - фізичного, розумового, морального, соціального та духовного.
Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з вини¬кненням у підлітків почуття дорослості, розвитком самосвідо¬мості, ставлення до себе як особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткова криза – це перехід до нового вікового періоду, який повинен бути наповнений новим культурним змістом, це перехід до нової провідної діяльності. Підліткова криза характеризується також прагненням до ідеалів, максималізмом, значними фізіологічними змінами.
Вирішальна роль у психічному розвитку підлітка належить, перш за все, системі соціальних стосунків, які встановлюються з навко¬лишнім світом, тому що біологічний фактор має вплив на підлітка не прямо, а опосередковано, через систему соціальних стосунків з оточенням.
Важливе значення для підлітка у соціальній ситуації розвитку має те місце, яке він займає у сім'ї. Якщо батьки вра¬ховують його потреби і можливості, ставляться до нього з повагою та довірою, допомагають долати труднощі у навчанні й спілкуванні, то цим самим створюють сприятливі умови для його роз¬витку.
У підлітковому віці виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні вийти за межі та приєднатися до життя і діяльності дорослих, знайти своє місце у групі ровесників.
У кінцево¬му результаті розвиток підлітка – це завжди рівняння на дорослого. Але це може виявитися не безпосередньо, а через наслідування однолітків, в чомусь уже більш дорослих. Однак вплив однолітків, як правило, не може применшити того значення, яке мають для розвитку підлітка безпосередні контакти з дорослими, спільні дії з ними.
Дорослий повинен бути другом підлітка, але другом особливим, не подібним на друга-однолітка. Дорослий - друг-керівник, його завдання - допомогти підліткові пізнати себе, оцінити свої здібності й можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Наявність дорослого друга - найважливіша умова нормального розвитку, правильного формування особистості дитини в найважливіший період її життя.
У підлітковому віці виникає, підвищений інтерес до внутрішнього стану людини, до її почуттів і переживань.
Спілкування з ровесниками стає дуже важливими фактором розвитку особистості підлітка. Тому організовуючи навчально-виховну роботу з підлітками, необхідно враховувати, що на їхню пове¬дінку і діяльність вагомий вплив має думка однолітків
Отже, центральним і специфічним новоутворенням, в особистості підлітка є виникнення у нього уявлення про те, що він уже не дитина. Дієва сторона цього уявлення виявляється в прагненні бути і вважатися дорослим.
Наявні у психологічній літературі дані дозволяють зробити такі узагальнення:
1. підлітковий вік є сензитивним періодом у онтогенезі самосвідомості;
2. розвиток здатності до самопізнання як основи самокорекції і самовдосконалення – важлива передумова успішного становлення особистості підлітка;
3. цілеспрямоване формування здатності до самопізнання у підлітків потребує забезпечення певних психологічних умов і вимагає спеціального керівництва діяльністю самосвідомості.
Дуже важливим фактором у розвитку правильних оцінних суджень про себе є самовиховання. Тому виховна робота з підлітками повинна бути спрямована на прищеплення їм інтересу до праці над собою, до самовдосконалення. Цілеспрямова¬на робота з розвитку в підлітків адекватних стійких самооцінок, повинна бути невід'ємною складовою частиною всього навчально-виховного процесу.
Прагнення до самоосвіти - характерна особливість як підлітків підліткового, так і раннього юнацького віку.
Важливими умовами, які сприяють розвитку і зміцненню пізнавального інтересу підлітків є:
 опора педагога на активну розумову діяльність (застосування методів проблемного навчання і творче використання репродуктивних методів);
 організація навчального процесу на оптимальному рівні розвитку підлітків;
 створення сприятливої емоційної атмосфери навчання;
 забезпечення спілкування підлітків між собою та з учителем у навчальному процесі.
Мова підлітків стає більш контрольованою і регульованою. Зокрема, в деяких особистістно значущих ситуаціях вони особливо намагаються говорити красиво, правильно. Усе це - нові та важливі зрушення в розвитку мови підлітка порівняно з молодшим школярем.
У підлітковому віці збільшується словниковий запас, а також набувається навички оперування словом - це шлях до масової словесної творчості, типової для підлітків. Це шлях однаковою мірою як спотворення мови, так і її збагачення.
Отже, підлітковий вік – це найважчий і складнішийий із усіх періодів, що проходить дитина, це період становлення особистості. Цей вік характеризується наявністю найрізноманітніших психологічних проблем і труднощів, які частіше за все витісняються у зв'язку із страхом усвідомлення.
В даній курсовій роботі роботі були наведені факти, що свідчать про зростання числа підлітків з девіантною поведінкою. Це виявляється в асоціальних, конфліктних і агресивних вчинках.
У курсовій роботі ми вивчили причини виникнення такого феномена як девіантна поведінка.
У першому - теоретичному розділі ми розкрили теоретичні аспекти роботи соціального педагога з підлітками з девіантною поведінкою.
Більшість людей порушують певні прийняті в суспільстві норми і правила поведінки. Скажімо, підліток може покурювати цигарки з маріхуаною. Навколишні спочатку сприймають ці вчинки крізь пальці, а людина, яка порушує правила, перш за все не вважає себе девіантним. Означений тип поведінки психологами називається первинна девіація. Але що станеться, якщо товариш, член сім”ї, колега здогадаються про такі вчинки і розкажуть іншим. Часто це приводить до того, що називається вторинною девіацією. На людину ставлять клеймо девіантна, оточуючі починають поводитись з ним не як із девіантом, поступово вона і сама починає вважати себе такою і поводиться відповідно до цієї ролі.
Причини злочинності в соціальних факторах, а в інших випадках – вони зумовлені психологічними розладами (шизофренія) і духовною пустотою.
Біокримінологи впевнені, що деякі особливості, пров’язані з кримінальною поведінкою мають біологічну основу і тому не пов’язані із соціалізацією . Людська поведінка й погляди формуються під неправильною дією - у виховання й спілкування, під впливом умов існування тої чи іншої підгрупи і її власних інтересів, а також ще під більшою дією структури суспільства.
Отже, узагальнюючи вищезазначений матеріал можна зробити висновок, що серед чинників, що впливають на виникнення девіантної поведінки найголовнішим є соціальне середовище, в якому росте і розвивається дитина.
У практичному розділі ми подали основні методики для виявлення та корекції девіантної поведінки підлітків в умовах загально освітнього навчального закладу.
Також подано основні прийоми роботи педагогів з такими підлітками.
Отже, проблема девіантної поведінки підлітків не є достатньо дослідженою на сьогоднішній день, тому потребує подальшого дослідження.