ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СУДОВИХ РІШЕНЬ 5
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА СУДОВОГО РІШЕННЯ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО УХВАЛЕННЯ. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ СУДОВИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ 9
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ АКТУАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ,НЕДОЛІКІВ ТА СПІРНИХ ПИТАНЬУ ДОСЛІДЖУВАНІЙ ТЕМІ 16
РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ 25
ВИСНОВКИ 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39
Судове рішення — це висновок суду як акт судового права, в якому застосовуються норми матеріального та процесуального права при вирішенні судом цивільних справ.
Судове рішення — у широкому значенні — акт судового розгляду справи будь-якого виду провадження. Це може бути як саме рішення, так і висновок (Конституційний Суд України), вирок (у кримінальному процесі), постанова, ухвала, окрема ухвала тощо (у кримінальному, адміністративному, цивільному та господарському процесах). Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.[2]
Судове рішення також називають актом реалізації судової влади. Якість судового рішення — основний критерій якості правосуддя.
Іншими критеріями якісного судового рішення є:
1. Правосудність;
2. Своєчасність;
3. Вмотивованість;
4. Чіткість;
5. Чиста мова;
6. Доступний стиль.
Метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, яке переконує сторони і суспільство у справедливості суду, утвердженні ним прав людини та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.
В сучасній науці цивільного процесу питання суті судового рішення не залишається поза увагою. Аналізуючи сучасні наукові погляди на поняття судового рішення та його суть, можна побачити нові тенденції в розумінні цієї категорії. Зокрема, вважається, що рішення суду першої інстанції є не тільки одним з видів судових постанов, що виносяться при розгляді цивільних справ. Натомість соціальна, юридична та політична значущість їх виходить далеко за межі простої ліквідації спору між окремими суб'єктами.
Так, на підтвердження цієї тези деякі дослідники (Є.В. Кудрявцева) зазначають, що процесуальний інститут судового рішення належить до числа головних опор доктрини поділу влад Монтеск'є, оскільки за допомогою рішень органів правосуддя, що уособлюють судову владу та діють незалежно, нівелюють крайності законодавчої та виконавчої влад, створюючи необхідну суспільству рівновагу.[6, с.52]
Ці та подібні твердження (В.Д. Бринцева, В.В. Долежана, Ю.М. Грошевого, А.О. Селіванова та інших) дають підстави підходити до аналізу судового рішення ширше, ніж до одного із процесуальних документів суду. Дійсно, ним підтверджується (Д. Притика, С. Прилуцький, М. Штефан) наявність або відсутність між сторонами правовідносин, є в ньому і елементи наказу, воно є актом застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Але зазначені риси наголошують лише на окремих властивостях рішення, які не дають повного уявлення про його суть. Суд, постановляючи рішення, тим самим реалізує судову владу, тому таке рішення і повинно розглядатися насамперед як акт реалізації судової влади.
Отже, підтримуючи ідею розвитку судового права як галузі національного права, С. Шевчук, М. Марченко, Г. Фазікош та інші обґрунтовано констатують, що "судове рішення", так само як і "судова влада" та "правосуддя", має розглядатися не як тут судового права. Безумовно, такий підхід дозволить розширити зміст теорії судового рішення.
Відповідно до положень ЦПК та з урахуванням критерію їх вагомості існують наступні види судових рішень: І) рішення суду; 2) судові накази; 3) ухвали суду (судді). Загальною рисою, яка об'єднує всі види судових рішень, є те, що в них дійсно дістає вияв реалізація судової влади.[ 3 ]
Залежно від того, на якій стадії процесу суд ухвалює судові рішення, їх можна поділити на проміжні (якими провадження у справі у суді певної інстанції не закінчено) та кінцеві (якими суд закінчує розгляд справи у суді певної інстанції).
1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради, 1996, N 30, ст. 141.
2. Закон України «Про виконавче провадження» від 06.06.2015р. // Відомості Верховної Ради, 1999, N 24, ст. 207.
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18березня 2004р. // Відомості Верховної Ради, 2004, №7, ст.150.
4. Збірник постанов пленуму Верховного суду України. 1963-1995 / Верховний суд України; Українська правнича фундація / Віталій Бойко (ред.). — К. : Укр. Правнича Фундація, 1995.
5. Білоус В. Т., Захарова О. С., Карабань В. Я., Ковальський В. С., Лукомський В. С. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / В.Т. Маляренко (відп.ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2012.
6. Волков Олександр Федорович, Захарова Олена Семенівна, Іртегов Володимир Костянтинович, Кармазін Юрій Маркович, Ковальський Віктор Семенович. Коментар до Закону "Про судоустрій України" / Верховний Суд України / Василь Тимофійович Маляренко (заг.ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2007.
7. Власов А.А. Цивільний процес. - М., 2008. С. 279; Хахалева Є.В. Обгрунтованість рішення суду загальної юрисдикції: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Саратов, 2011. С. 14
8. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України — 2011 - № 5.
9. Городовенко В. Про становлення незалежної судової влади // Право України,- 2009, - № 8.
10. Грошевий Ю. М., Капліная О. В. Кримінальний процес : Підручник — Х. : Право, 2010. — с. 418
11. Захарова О.С., Ковальский В.С., Лукомський В.С. та ін..; Відп. Ред.. Маляренко. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – с. 245.
12. Завадська Л.М. Реалізація Судового рішення. - М., 2002. С. 11.
13. Кац С.Ю. Судовий нагляд у цивільному судочинстві // М., 2010.
14. Моісеєнко С. Авторитет судової влади в Україні //Життя і право 2012 № 3.
15. Молдован В.В. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. / Держ. мит. служба України. Акад. мит. Служби України. — Дніпропетровськ, 2009. — 192 с.
16. Молдован В.В., Молдован А.В. Судоустрій України. - К., 2008. - С. 80.
17. Притика Д. Ровесники незалежності // Дзеркало тижня. - 2010. - 9 липня. - № 22.
18. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства : монографія / В. В. Комаров, В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова [та ін.] ; разаг. ред. В. В. Комарова. — X. : Харків юридичний, 2008. — 928 с.
19. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежності судової влади // Вісник Конституційного Суду України. — 2009. — № 1. — С 65.
20. Стефанюк B.C. Судова система України та судова реформа. — К, 2007. — С. 21.
21. Стефанюк В.С. Верховний Суд, судова влада і правосуддя в Україні // Вісник ВСУ. - 2010. - № 3. - С. 7.
22. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. - 2009. - № 5. - С. 18.
23. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: Закони і коментарі:Навч. посібник / Микола Іванович Мельник (ред.), Микола Іванович Хавронюк (ред.). — К. : Атіка, 2007.
24. Ткачов Н.І. Законність і обґрунтованість судових постанов у цивільних справах, 2009.
25. Штефан М. И. Цивільне процесуальне право України : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М. И. Штефан. — К. : 1н Юре, 2005. — С. 521.
26. Юрчак В. Виконання судових рішень: окремі питання // Право України - 2009, - №3.
Актуальність полягає у проблематиці виконання рішень органу конституційної юрисдикції, відсутності належного нормативно унормованого механізму виконання актів Конституційного Суду України. Невиконання судових рішень негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в такому разі не досягається кінцева мета правосуддя – захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх порушених прав. В сучасній науці цивільного процесу питання суті судового рішення не залишається поза увагою.
Вважається, що рішення суду першої інстанції є не тільки одним з видів судових постанов, що виносяться при розгляді цивільних справ. Натомість соціальна, юридична та політична значущість їх виходить далеко за межі простої ліквідації спору між окремими суб'єктами.
Так, на підтвердження цієї тези деякі дослідники (Є.В. Кудрявцева) зазначають, що процесуальний інститут судового рішення належить до числа головних опор доктрини поділу влад Монтеск'є, оскільки за допомогою рішень органів правосуддя, що уособлюють судову владу та діють незалежно, нівелюють крайності законодавчої та виконавчої влад, створюючи необхідну суспільству рівновагу.
Ці та подібні твердження (В.Д. Бринцева, В.В. Долежана, Ю.М. Грошевого, А.О. Селіванова та інших) дають підстави підходити до аналізу судового рішення ширше, ніж до одного із процесуальних документів суду. Дійсно, ним підтверджується (Д. Притика, С. Прилуцький, М. Штефан) наявність або відсутність між сторонами правовідносин, є в ньому і елементи наказу, воно є актом застосування норм матеріального і процесуального права тощо.
Мету курсової роботи можна виразити у наступному реченні. Метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, яке переконує сторони і суспільство у справедливості суду, утвердженні ним прав людини та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
дати визначення поняттям та навести види судових рішень;
охарактеризувати види судових рішень в Україні;
провести аналіз актуальних проблем,недоліків та спірних питань у досліджуваній темі;
розглянути перспективи перегляду судових рішень в Україні.
Об’єктом роботи є невизначеність і спірність у правовідносинах, що виникають з неузгодженості механізму винесення судових рішень.
Предметом роботи є аналіз видів судових рішень з подальшою розробкою системи їх реформування.
Структура курсової роботи складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Курсова робота містить 1 таблицю, список, список використаних джерел включає 26 найменувань . Обсяг курсової роботи – 41 сторінок друкованого тексту.
Підводячи підсумки викладеного у роботі матеріалу, можна дійти наступних висновків:
Проаналізувавши погляди вчених щодо визначення поняття судового рішення, слід зазначити, що існуючі в теорії цивільного процесу поняття судового рішення є неточним, тому що вони не охоплюють усіх категорій справ і видів провадження, які існують у цивільному процесуальному праві України. На підставі проведеного аналізу характерних ознак, притаманних рішенню суду, вважаємо, що судове рішення – це процесуальний акт- документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосування норм права, яким вирішуються по суті вимого заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає виконанню.
Сутність судового рішення не може бути зрозуміла поза зв’язком зі змістом, формою та завданнями судової діяльності. Юридична природа судового рішення характеризується сукупністю його основних ознак. На підставі проведеного аналізу, доходимо висновку, що сукупність судового рішення полягає в тому, що воно є основним найважливішим актом правосуддя, який вирішує цивільну справу по суті, містить державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому законом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Щодо видів судових рішень, що залежно від способу захисту права й правових наслідків, які викликають рішення суду, вони поділяються на:
1. рішення про присудження;
2. рішення про виконання;
3. конструктивні рішення.
Проаналізувавши погляди вчених щодо визначення поняття судових ухвал, можні дійти висновку, що усі точки зору страждають певною неповністю. В більшості випадків поняття судової ухвали формулюється на підставі однієї ознаки, що відрізняє судову ухвалу від рішення суду, а саме: ухвалою справа не вирішується по суті. Тому ухвали суду першої інстанції - це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у зв’язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.
Сутність судової ухвали полягає в тому, що ухвали суду: це оперативно-розпорядчі процесуальні акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду цивільної справи; це акти правосуддя, якими окремі процесуальні питання справи вирішуються по суті; а також це акти, що створюють, змінюють і припиняють процесуальні правовідносини.
Рішення суду складають з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної резолютивної. В той же час чинне цивільне процесуальне законодавство містить окремі недоліки щодо визначення змісту судового рішення, а саме: у статті 215 ЦПК України не вказується про необхідність викладення позиції позивача. Якщо не зазначити позицію позивача в судовому рішенні, воно стає нелогічним і не дає уявлення про те, на підставі чого висувалися вимоги позивача, а також про зміни в правовій позиції позивача під час розгляду справи.
Діяльність всієї судової системи покликана на захист прав та законних інтересів громадян та держави. Ступінь відповідальності, який лежить на судових органах важко переоцінити. Кожен день вирішується доля людини. В судовому засіданні суд повно та об’єктивно досліджує всі обставини справи, і результатом такої діяльності є винесення судом рішення.
Однак особа, яка звертається в суд, прагне в першу чергу задоволення своїх інтересів та захисту права не на папері, а в реальному житті. Тому принцип обов’язковості судових рішень є одним з найважливіших принципів судочинства. А для того, щоб даний принцип реалізовувався на практиці потрібно створити належні умови.
Першим серед правових заходів повинно бути розширення повноважень суду по правовому впливу на хід виконання судового рішення, а також надання можливості притягнення до відповідальності судового виконавця за неправильне, часткове або несвоєчасне виконання судового рішення.
Ознакою будь-якої влади є можливість застосування примусу, і саме тому необхідно внести зміни до діючих нормативних актів, вилучити з них положення, які втратили чинність або суперечать одне одному для того щоб надати суду можливість в повній мірі втілювати свої рішення у життя. Адже судова система та її ефективність є одним з найважливіших показників рівня розвитку демократії.