ВСТУП 3
РОЗДІЛ І.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОСТАТІ ІВАНА ФРАНКА 5
РОЗДІЛ ІІ. ТВОРЧА Й НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА ФРАНКА 9
2.1.Внесок Івана Франка в розвиток краєзнавства, фольклористики та етнографії 9
2.2.Погляди вченого на історію Галичини часів Київської Русі та Литовсько-польської доби 11
ВИСНОВКИ 14
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 15

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської обл.) в родині коваля. З батьківської кузні він виніс перші знання про життя галицького селянства, про працю людини, а від матері перейняв любов до народної пісні. [2, с.24]
Після закінчення Дрогобицької гімназії вступив до Львівського університету. Через 16 років він закінчує Чернівецький університет.
У 1887 року виходить перша збірка його поезій «З вершин і низин» — найвидатніше явище в українській поезії після «Кобзаря» Тараса Шевченка. Згодом вийшли друком збірки «Зів'яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898) де переважають мотиви філософської та інтимної лірики, «Із днів журби» (1900). Він є автором поем «Панські жарти», «Смерть Каїна», «Похорон», «Іван Вишенський», філософської поеми «Мойсей» (1905). У 80-х роках побачили світ найкращі повісті Івана Франка «Борислав сміється» (1882) та «Захар Беркут» (1883), «Для домашнього вогнища», «Перехресні стежки» та ін. Написав драматичні твори «Сон князя Святослава», «Кам’яна душа». Здобула популярність п'єса «Украдене щастя» (1893). Лише частина спадщини великого українського письменника опублікована у 50-ти томах «Зібрання творів». Організатор видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Автор праць з історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов. У 1893 р. захистив у Відні докторську дисертацію. [2, с.25]
Твори І.Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано. Коли ми думаємо про Івана Франка, в нашій уяві постає перш за все титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий.
Той корінь бере початок з батьківської хати. Батько Яків — відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія. В такій сім’ї найперше привчали до праці, поваги до людей. І, звичайно ж, хотіли, щоб дитина вчилася на радість батькам, на добро людям. З шести років хлопець навчається в початковій школі в сусідньому селі Ясениця-Сільна, пізніше у Дрогобицькій нормальній школі отців - василіан, а ще через деякий час — у Дрогобицькій гімназії. Михайло Коцюбинський у нарисі про Івана Франка зазначає, що здібна дитина в сільській школі навчилася читати українською, польською і німецькою мовами. Сміялися з Франка в німецькій школі при монастирі. Але «минув рік, настав екзамен — і малий Франко здивував усіх: він опинився першим учеником». 1865 року помер батько. В дім прийшов вітчим Гринь Гаврилик, ріпник. На шістнадцятому році Франко залишився круглим сиротою — померла мама. Дорога ж до знань не зупинилася. Під час навчання в гімназії Франко читає твори Гете, Лессінга, Шіллера, Расіна, Корнеля та ін., писані німецькою та французькою в оригіналі. [8, с.17]
Береться й сам за літературну працю. Перший вірш — «Великдень 1871 року» — присвятив батькові. Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» В.Ганки. В гімназії Іван Франко обстоює думку, що основою української літературної мови повинна бути мова народна.
Після Дрогобича юнак їде у Львів, вступає до університету. Багато пише, стає найвпливовішою постаттю в редакції журналу «Друг», знайомиться з М.Павликом і І.Белеєм. Івана Франка цікавить також філософія, політична економія, соціологія.
1877 року Іван Франко переживає перший арешт. Перед цим поліція зробила обшук на квартирі, виявивши революційну літературу. Франка звинувачують у належності до таємної соціалістичної організації. «Протягом дев’яти місяців, — писав він, — проведених у тюрмі, сидів я переважно у великiй камері, де перебувало 18—28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялося і де я, слабий на груди, з бідою добився привілею спати під вікном… але зате прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові». Широта політичних і літературних уподобань викликала неоднозначну реакцію у громадськості. Реакційні кола Галичини доходили навіть до ігнорування його творчості. Зокрема, в «Зорі» відмовилися друкувати оповідання «Муляр», оскільки мулярі «найгірші п’яниці» і не варті уваги. [5, с.30]
Відстоювання власних позицій позначалося й на матеріальних статках. Був час, коли письменник зовсім не мав коштів на проживання і змушений був мешкати у робітника Данилюка. У квітні 1881 року Франко їде в село Нагуєвичі. Крім літературної праці, виконував і щоденну селянську роботу.

1. Басе І.І., Каспрук А.А. Іван Франко: життєвий і творчий шлях. — К., 2011. – 384с.
2. Берко П. Нова парадигма української філософії. - Дрогобич: «Коло», 2013.-315с.
3. Берко П., Небелюк М. Еволюція філософічно-політичних поглядів Івана Франка. - Борислав, 2011. - 387с
4. Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка. - Львів: Книжково-журнальне видавництво, 2011. – 412с.
5. Гаєвська Л.О. Іван Франко. Романтизм? Натуралізм? Реалізм? //Проблеми історії та теорії реалізму української літератури XIX — початку XX ст. —К., 2012. – 353с.
6. Горбач Н. До питання про філософські переконання Івана Франка// Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції - Львів, «Світ», 2011, - 365с.
7. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. — Львів,— 2010. – 454с.
8. Здоровега В. Іван Франко і українська публіцистика // Збірник праць кафедри української преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. Вип. 7 - 2013р. – 426с.
9. Кашуба М. Ідея суспільного прогресу в працях Івана Франка// Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Львів, «Світ», 2010. – 284с.
10. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. -Київ, 2014.-315с.
11. Кропивницька Н. С. Ідеал як соціологічна проблема у творчості І.Франка // Вісник Львівського університету. Серія - Соціологічні науки. - 2011. - Вип.2. -2011. – 174с.
12. Лисенко О. Я. Соціологічні погляди І. Франка. — К., 2013. – 435с.
13. Маланюк Є. Книга спостережень. — К., 2012. -367с.
14. Мащенко С.Т. Основні проблеми в історії української соціолоії. - Чернігів, 2012, - 258с.
15. Різун В., Трачук Т. Нариси з історії та теорії українського літературознавства: Монографія. — К., 2012. - 251с.
16. Хамар У. В. Іван Франко про «національний ідеал» // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Серія: Філософські науки. - 2010. - №8. – 476с.
17. Хамар У. В. Іван Франко про здійснимість ідеалів // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - 2012. - №6. – 473с.

Актуальність теми полягає в тому, що Івана Франка був всебічно розвиненою особистістю і його внесок в розвиток української нації важко переоцінити.
Іванові Яковичу Франкові належить, либонь, найпочесніше право представляти Україну в «галереї найвищих інтелектуальних досягнень» народів світу. Віддаючи престол національного генія України «поету з ласки Божої» Тарасові Шевченку, він, без сумніву, не був ніким з українських вчених та митців перевершений у своїй титанічній працездатності, у різнобічності таланту та розмаїтті обдарувань, у ролі, яку зіграв у становленні української нації. Розпадаючись на дві практично незалежні «підособистості» - Франка-суспільного діяча та Франка - поета, митця - він водночас поєднував у собі іпостасі поета, прозаїка, драматурга, фольклориста, етнографа, культуролога, мовознавця, перекладача, репортера, редактора, а також політика, агітатора, революціонера. Можливо, саме цій різноманітності сфер, в яких проявлявся талант Франка, він зобов'язаний несерйозним, часто ворожим ставленням з боку сучасників, як політичних противників, так і нейтральних, не залучених до суспільно-політичної конфронтації кіл Галичини. В усякому разі, феномен Івана Франка - універсальної особистості, генія, людини нового часу, що набагато перегнала свою добу, вченого і митця європейського рівня, яких мало в історії української культури - не отримав належного вивчення та оцінки ані за польської, ані за радянської влади. Поляки не розголошували досягнення української інтелігенції та її батька, радянська ідеологія зробила з Франка ляльку, виставивши на загальний позір тільки одну з сотень його граней - Франка-революціонера. Тим часом як саме цим внутрішнім протистоянням, постійним конфліктом між різними полюсами особистості Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як суперечлива, неоднозначна постать.
Об’єктом дослідження виступає діяльність Івана Франка.
Предметом дослідження виступає моя думка відносно творчої й наукової діяльності Івана Франка.
Мета дослідження полягає у дослідженні особистості Івана Франка з моєї точки зору.
Завдання дослідження:
 Дати загальну характеристику біографії Івана Франка;
 Оформити власну характеристику діяльності Івана Франка.

На мою думку, Іван Франко – це визначна і розвинена в усіх напрямках особистість. Його постать слугувала, слугує і буде слугувати значним прикладом для різних поколінь.
Не слід, звісно, ідеалізувати Франка, називаючи його, як то робилося в радянські часи, «великим Каменярем», і приписуючи йому виняткову роль «батька» західноукраїнської інтелігенції. Одначе подібної до нього за масштабами діяльності, величиною таланту та популярністю постаті в Галичині ХІХ - початку ХХ століття не було. Після виходу поеми «Мойсей», в якій Франко метафорично, проте достатньо ясно вказав на роль творця - неоціненого пророка в своїй Вітчизні - обожнення Франка галицьким селянством, студентством та інтелігенцією досягло апогею. Проте серед кіл народовської та москвофільської інтелігенції, особливо згуртованої навколо газети «Діло» та клерикальної верхівки, Франко був одіозною фігурою від початку до кінця. Своєю журналістською та публіцистичною діяльністю Франко нажив безліч ворогів, у тому числі серед справді провідної суспільної течії того часу - народовців. Водночас літературний геній Франка був високо поцінований представниками усіх соціальних верстов і груп, усіх націй, що населяли Галичину.
Безперечно, внесок Франка у процес формування української нації є величезним і, можливо, досі не до кінця оціненим. Ще до смерті Франка з нього поспішили зробити образок, як свого часу з Тараса Шевченка. За схематичними образами «Великого Каменяра» та «українського Мойсея» приховувалися суперечності Франкової натури, нюанси його політичних переконань. Лише віднедавна літературознавці і критики почали тверезо підходити до оцінки культурної спадщини Франка. В усякому разі, його образ потребує деміфологізації, переоцінки, дослідження під абсолютно новими кутами зору.