Вступ…………………………………………………………………………….3
Розділ І. Загальна характеристика транспортних договорів
1.1.Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів………………………..…………………………………………..5
1.2 Поняття та види договору перевезення, його правове регулювання……………………………………………………………...17
1.3.Виконання договорів про перевезення вантажів...………………...23
Розділ ІІ. Документація авіа- авто- та залізничних перевезень
2.1. Залізничні перевезення……………………………………………..28
2.2. Автомобільні перевезення……………….......................................29
2.3. Повітряні перевезення……………………………………………...30
2.4. Морські перевезення та їх особливості……………………………31
Розділ ІІІ. Електронний документообіг
3.1.Технології бронювання електронного авіаквитка…………………43
3.2. Проблеми впровадження систем електронного оформлення авіаквитків………………………………………………………………………..46
3.3. Електронний документообіг як спосіб інтеграції до світового транспортно-логістичного простору…………………………………...48
Висновки………………………………………………………………………53
Список використаних джерел………………………………………………..55
Додатки………………………………………………………………………..57

Для того, щоб охарактеризувати договори про перевезення вантажу, слід спочатку визначити фактори, що впливають на вибір виду транспорту. До них належать:
1. Вид вантажу.
Вантажі, що швидко псуються, перевозяться авіатранспортом. Во¬дночас авіаперевезення недопустимі для легкозаймистих, вибухонебез¬печних вантажів. Основну частину міжнародних морських перевезень складають перевезення масових наливних і навалочних вантажів: сирої нафти і нафтопродуктів, залізної руди, кам'яного вугілля, зерна. Серед інших вантажів морської торгівлі так звана готова промислова продук¬ція, напівфабрикати, продовольство.[4, c.24]
2. Відстань і маршрут перевезення.
Місце відправлення вантажу та кінцевий пункт перевезення є та¬кож визначальними при виборі виду транспорту. У внутрішньоконти¬нентальних перевезеннях використовується залізничний, автомобільний та авіаційний транспорт. Вирішальними є, окрім виду вантажу, такі умови.
3.Фактор часу.
Найшвидший спосіб доставки вантажу - авіа¬транспорт. Однак він дорогий і тому застосовується тільки в екстрених випадках, коли необхідно доставити вантаж якнайшвидше. [5, c.75]
4.Вартість перевезення.
Немає певних правил, які дозволяють визначити точний відсоток вартості транспортних витрат по відношен¬ню до вартості товарів. Це повинен бути невеликий процент, за винят¬ком тих випадків; коли вибір відсутній і можна використати тільки один доступний шлях - повітряний чи сухопутний. У цьому разі повітряні перевезення автоматично прирівнюються до сухопутних перевезень. Невеликі та середні за обсягом партії вантажу можна доставляти і пові¬трям, і сушею приблизно за однаковими цінами.
5.Безпечність транспортування.
Крихке і дороге обладнання найкраще перевозити авіатранспортом, навіть якщо поставка даного вантажу нетермінова. Товари, для яких ступінь ризику крадіжки висо¬кий, доставляються, як правило, традиційним способом - морем, в ос¬новному у контейнерах, хоч коштує це трохи дорожче.
Особливістю міжнародних перевезень є те, що при відправленні вантажу, як правило, керуються законодавством країни відправлення, а при його видачі в кінцевому пункті – законом країни призначення. [4, c.27]
Правове регулювання відносин, які виникають із здійснення міжнародних перевезень, має певну специфіку. По-перше, їх найважливіші умови визначені у міжнародних угодах – транспортних конвенціях. Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми, що регулюють вимоги до перевізної документації, порядку приймання вантажу до перевезення та його видачі у пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедуру заявки претензій. По-друге, норми конвенцій про міжнародні перевезення є імперативними (тобто вони не допускають вибору, їх необхідно завжди дотримуватись). По-третє, специфіка регулювання міжнародних перевезень може виявитися у відображенні норм міжнародних договорів у національному законодавстві без попередньої ратифікації, підписання або ж приєднання до них.
Серед багатосторонніх міжнародних договорів залежно від типу транспорту основними є такі договори:
1) щодо залізничних перевезень – Угода про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980р.; Угода про міжнародне вантажне сполучення (УМВС)1950р.; Угода про міжнародне пасажирське сполучення (УМПС) 1950р.
2) щодо морських перевезень – Конвенція про коносаментні перевезення (Брюссель, 1924р.)
3) щодо авіаперевезень – Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил стосовно міжнародних повітряних перевезень 1929р.
4) щодо автомобільних перевезень – Конвенція про договори міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом (Женева, 1956р.). [6, c.68]
Морські перевезення
Морські судна класифікуються залежно від видів вантажів, що пе-ревозяться, регулярності рейсів, форм договорів перевезення. Інтерес представляє поділ ринку морських перевезень на трампове та лінійне судноплавство.
Трампове судноплавство. Трамповими (англ. Ігатр - бродяга) на-зиваються судна, які здійснюють нерегулярні рейси, без чіткого розкла¬ду, і скеровуються судновласниками туди, де з боку фрахтувальників є попит на тоннаж. Трампові судна транспортують в основному масові вантажі: деревину, руду, вугілля, зерно, нафтопродукти та інші вантажі, що перевозяться навалом чи наливом. [7, c.75]
Договір на перевезення вантажів трамповими суднами укладається у вигляді чартеру (сharter-рагtу). Сторонами у чартерному договорі є фрахтувальник і фрахтівник. Пункти чартерного договору такі:
 час і місце укладання чартеру;
 назва й опис судна;
 право заміни початкове вказаного терміну;
 рід вантажу;
 місце завантаження та розвантаження;
 умови завантаження та розвантаження;
 порядок оплати фрахту;
 термін подачі судна, у т. ч. канцелінг - кінцевий строк.
Лінійне судноплавство
Лінійне судноплавство - це форма транспортних послуг, яка забезпе¬чує регулярні перевезення між встановленими портами генеральних вантажів за заздалегідь оголошеним розкладом. Розрізняють три типи ліній:
 односторонні, які обслуговуються одним судновласником;
 спільні, які обслуговуються кількома транспортними компаніями:
 конференціальні, організовані для перевезення вантажів на океансь¬ких напрямках на основі угод конференцій судновласницьких ком-паній. [7, c.89]
Перевагами лінійного судноплавства є: регулярність, дотримання строків розкладу, відносно стабільні ціни, експлуатація спеціалізовано¬го тоннажу, наявність широкої мережі агентів.
Лінійні судна перевозять переважно дрібні партії вантажів від ве¬ликої кількості відправників до великої кількості одержувачів. Тому лі¬нійні компанії приймають вантажі задовго до підходу судна. [8, c.87]
Основним документом у морських перевезеннях є коносамент.
Коносамент - це документ, який видає судновласник вантажо-відправникові на підтвердження прийняття вантажу до перевезення морським шляхом. Окрім основного екземпляра, коносамент має ще два чи три оригінали, на яких перевізники ставлять свої підписи та печатку. Існують також копії без права передачі, котрі не підписуються і не ма¬ють юридичної сили. [7, c.74]
Коносамент, в якому вказане право власності на товар, називається оригінальним коносаментом.

1. Бірюков І. А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України: Загальна частина. – К.: Наукова думка, 2000. – 304с.
2. Голованів А.С. Обов’язкове право. – СПб., 2002. – 227c.
3. О.В. Дзера Цивільне право України: Підручник у 2 книгах. – К., Юрінком Інтер, 2002 р. – 450c.
4. Я.М. Шевченко Цивільне право України: Академічний курс. – К., 2003 р. – 245c.
5. Буркинський Б.В., Котлубай М.І. Амортизація як джерело інвестування у морський транспорт / НАН України Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень. – О., 2001. – 122с.
6. Вінницька Н.Н. Організація виробничої діяльності морського флоту. – Харків: НГМА, 2001. – 160с.
7. Вінников С.В. Економіка підприємств морського транспорту. – О.: Моряк, 2002. – 351с.
8. Вінников С.В. Принципи ефективного розвитку морського транспорту України: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.07.04 / НАН України Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень. – О., 2004. – 220с.
9. Дайнека О.Г. Єдина транспортна система. – Харків: ХДЗТ, 2007. – 107с.
10. Даншт Б.М., Чернюк Л.Г., Горська О.В. та ін. Продуктивні сили
економічних районів України. – К.: Нічлава, 2000. – 520с.
11. Додін Е.В. Митні операції в морському транспорті. – О.: Юридична література, 2001. – 293 с.
12. Дорогунцов С.І., Чернюк Л.Г., Борщевський П.П. Соціально-економічні системи продуктивних регіонів України. – К.: Нічлава, 2005. – 690 с.
13. Лукашевич В.М. Економіка та організація праці на морському транспорті: Навч. посібник. – О.: Видавництво ОНМУ, 2003. – 326 с.
14. Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті. – Х.: Форт, 2004. – 364 с.
15. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2008. – 364 с.
16. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлика, В.Ф. Семенова. – К.: Знання, 2006. – 351 с.
17. Соціально-економічні системи продуктивних сил України / С.І.Дорогунцов, Л.Г.Чернюк. – К.: Нічлава, 2007. – 691 с.
18. Транспортний комплекс України 2006: Зб. / А.В. Пригодський (ред. кол.), Г.І.Захарченко (авт.-упор.), Р.Захарченко (авт.-упор.). – К.: УВЦ «Галактика-С», 2006. – 208 с.
19. Умовні знаки морських карт / Міністерство транспорту України Державний департамент морського і річкового транспорту / А.В. Корякін (склад.та ред.). – К., 2001. – 564 с.
20. Щипцов О.А. Україна – морська держава: Морський господарський комплекс. Навігаційно-гідрографічне забезпечення мореплавства. Проблеми і перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 2001. – 199 с.
21. Матеріали офіційного сайту Міністерства транспорту та зв’язку України // www.mintrans.gov.ua.

Актуальність даної роботи пов’язана з тим, що розвиток транспортного господарства, є важливою ланкою економіки України.
Перед тим, як розпочинати аналіз і характеристику транспортних договорів, необхідно, взагалі, звернути увагу на роль та значення перевезень, як таких у формування та розвитку тих чи інших економічних і, цілком можна сказати, суспільних відносин.
На даному етапі переходу України до ринкових відносин, бурхливого розвитку підприємництва, відкриття великої кількості приватних фірм, зросла роль транспорту для задоволення тих чи інших людських потреб. Під поняттям перевезення розуміється залізничне, повітряне, річкове і автомобільне перевезення.
Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича ді¬яльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості) і втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг.
Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді пев¬ного досяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних дого¬ворах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання по¬слуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.
У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, екс¬плуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (приста¬ні), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх стату¬тами.
Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на ос¬нові державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у про¬цесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.
Об’єктом дослідження виступає транспортна документація, як спосіб регуляції транспортних потоків.
Предмет дослідження – документування, як наука.
Мета дослідження полягає освітленні особливостей основних документів транспортної системи України.
Завдання дослідження:
 Охарактеризувати основні транспортні документи;
 Визначити особливості авіаційних, автомобільних, морських та залізничних перевезень;
 Розібрати таке поняття, як – коносамент, визначити його особливості.
Методом дослідження виступає науковий метод - що включає в себе способи дослідження феноменів, систематизацію, коригування нових і отриманих раніше знань.
Структура дослідження:
1.Встановлення об'єкта вивчення;
2.Дослідження відомої про об'єкт дійсності;
3.Постановка і формулювання проблеми. Визначення предмета дослідження;
4.Визначення мети і задач дослідження;
5.Визначення сфери застосування знайденого рішення;
6.Літературне оформлення результатів дослідження;
7.Формування висновків дослідження.

Після вище пройденого матеріалу, проаналізувавши всі друковані джерела, які стосуються теми „ Транспортні документи ” можна зробити наступні висновки:
 по-перше, стало зрозуміло, що таке транспортні договори, і яка саме їх роль в нашій незалежній Україні, саме тепер, коли йде перехід до нової ринкової економіки, нових суспільно-політичних, правових відносин.
На даний момент, на мою думку, застосування, наприклад, того ж самого договору перевезення, сприяє швидкому розвитку відносин між самими суб’єктами підприємницької діяльності, забезпечує потреби споживачів у будь-якому виді продукції.
Що ж стосується прав особи в даних документах, то наприклад, стаття 911 ЦК України встановлює мінімальний обсяг прав паса¬жира, що має бути забезпечений транспортною організацією, яка здійснює перевезення. Так, пасажир має право:
 одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;
 провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести ро¬ків, якщо вона не займає окремого місця;
 купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки зі сплатою в пільговому порядку;
 перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними статутами (кодексами);
 зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням стро¬ку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;
 відмовитися від поїздки з поверненням вартості або частини вартості квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з пра¬вилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);
 отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце від-правлення транспортного засобу за вказаним у квитку маршрутом;
 інші права, встановлені транспортними статутами (кодексами).
У разі порушення зобов'язання, що випливає із договору переве¬зення, сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними статутами та ко¬дексами (ст. 920 ЦК України). Крім того, ЦК України встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного за¬собу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізни¬ка за затримку відправлення пасажира та порушення строку доста¬вки пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник від¬повідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, ба¬гажу, пошти (ст. 924).
Підбиваючи підсумки, необхідно сказати, що наше законодавство поки що ще не на сто відсотків проконтролювало правове регулювання всіх транспортних договорів, є багато прогалин, тому, на мою думку, тільки реальне законодавче втручання з боку держави дозволить вивести роль транспортних договорів на провідне місце в реалізації прав юридичних та фізичних осіб.