Вступ ……………………………………………………………………………3
Розділ 1. Теоретичний аналіз творчості
та стилю Г.Квітки-Основ’яненки
1.1. Становлення особистості письменника
в історичному контексті ………………………………………………...5
1.2.Характеристика творчого доробку
Григорія Квітки-Основ’яненки …………………………………………8
1.3. Новаторство та роль творчості Г.Квітки-Основ’яненки
в українській літературі …………………………………………………13
Розділ 2. Характеристика та жанрово-стильова специфіка твору «Маруся»
2.1. Образ Марусі в однойменній повісті Григорія
Квітку-Основ’яненка — як взірець
сентиментально-реалістичної повісті …………………………………..16
2.2. Зображення життя, побуту та народних
обрядів селян у повісті «Маруся» ………………………………………24
Висновок ………………………………………………………………………...27
Список використаних джерел ………………………………………………….30

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко народився 29 листопада 1778 р. на хуторі Основа поблизу Харкова в родині знатних поміщиків-дворян Федора Квітки та Марії Квітки (Шидловської, теж із багатого роду). Родовий маєток майбутнього письменника був його улюбленим місцем, яке він майже ніколи не покидав (у молодості побував у Києві й Москві, а з часом — далі Харкова нікуди не виїжджав). Жив скромно й розважливо, писав здебільшого після обіду, а ввечері читав написане дружині, Ганні Григорівні, яка, за його словами, була першим критиком і власним цензором. Із вдячністю за щирість і любов письменник присвятив дружині свої найкращі повісті — «Марусю» й «Сердешну Оксану». Григорій здобув початкову освіту під наглядом свого дядька, священика Паладія Квітки, а згодом закінчив Курязьку монастирську школу. Батько хотів, щоб син став військовим, тому в 1793 р. його записали на військову службу в кінний полк, проте хлопця не вабила така кар'єра.
Згодом юнак іде у відставку в чині капітана, який отримав як дворянин. У 1804 р. він подав заяву до Старо-Харківського Преображенського монастиря, але, розчарувавшись у чернецтві, через півроку покинув його, нікого не попередивши про своє рішення. У книжці «Григорій Квітка-Основ'яненко» І. Ільєнко описує Хутір Основа. Сучасне фото цікавий і вражаючий епізод із дитинства майбутнього письменника, який трапився на шостому році життя: «Коли був ще дитиною, няня необачно зірвала на оці ячмінь, і його обсіла золотуха. Хворобу вилікували, та зору врятувати не змогли. Хлопчик осліп...
Одного разу Гриць поїхав із матір'ю в Куряж поклонитися відомій на всю Слобожанщину іконі Озернянської Богоматері, про яку йшла слава як про чудотворну.
Того пам'ятного дня в церкві Гриць несподівано відчув, що з очей спадає поволока. Спочатку замиготіли мінливі зеленувато-бурі плями, потім пішли кругами рожеві й жовтаві хвилі, і нараз у голубому тумані загойдалися людські постаті й ошатне вбрання церкви. Туман поволі розвіявся, погляд ковзнув по оздобленій золотом іконі.
Грицеві стало моторошно: а раптом це видиво зникне і знову все поглине темрява? Він боязко сіпнув матір за рукав і прошепотів:
— Мамо, хто це?
— Де, сину? Про кого ти?
— Хто це? Хто це? — залепетав хлопчик, показуючи рукою на ікону.
— Пресвята Богородиця... А ти що, бачиш? — сплеснула руками, аж озирнулися передні.
Синові ж карі, чисті й допитливі, як і раніше, очі були осяяні якимось вогнем і вже не смутні, не мертві, а живі, грайливі.
— Прозрів! Прозрів!
Мати впала на коліна і в нестямі простягла руки до ікони:
— Воістину чудотворна, воістину! Зглянулася на наше безталання...»
Предки Г. Квітки обіймали високі старшинські посади в українських козацьких полках Слобожанщини. Батько служив харківським городничим, був у дружніх стосунках із кошовим отаманом Чорноморського козацького війська Антоном Головатим. У родині Федора Квітки любив бувати Григорій Сковорода. За спогадами Г. Квітки-Основ'яненка, він із старшим братом Андрієм (у майбутньому генерал-губернатором) і сестрами вивчали напам'ять твори філософа, виконували їх під час різних урочистих подій.
Ще змалку Гриць полюбив народні пісні, захоплювався музикою.
Майбутній письменник посилено займався самоосвітою, самовдосконаленням, завдяки чому з часом став членом «Товариства наук» при Харківському університеті, предводителем дворянства, совісним суддею, головою харківської палати карного суду, ініціатором багатьох важливих починань. Був активним учасником майже всіх важливих культурно-освітніх заходів Харківщини. Йому навіть було надане звання члена Королівського товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген) за фольклорну та етнографічну роботу. Сучасники відзначали Григорія Квітку як людину енергійну, дотепну, веселу, повну нових ідей, яка володіє майстерністю оповідача.
Культурно-просвітницька діяльність, художня творчість стали головною справою його життя. Григорій Квітка — багатогранна творча особистість. У 1812— 1816 рр. він був директором Харківського театру, керував танцювальним клубом, добре грав на флейті, фортепіано, поклав на музику чимало власних романсів, зокрема мелодійну «Кадриль», а його знаменитий «Марш» був надзвичайно популярним у роки війни з Наполеоном. Сучасники розповідають про особливу роль Г. Квітки в прем'єрі п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» в Харкові. Царська цензура не дала дозволу на постановку цього твору.

1. Белинский В. Г. Ластовка. Сочинения на малороссийском языке // Поли. собр. соч. М., 1954. Т. 5. С. 178. Далі при посиланні на це видання у тексті зазначаються том і сторінка.
2. Гербель Н. В. Поэзия славян. СП б., 1871. С. 159—160.
3. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. С 12.
4. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. С 17.
5. Див.: Волков Н. В. К истории русской комедии. Зависимость «Ревизора» Гоголя от комедии Квитки «Приезжий из столицы». СПб., 1899; Баженов Н. Г. Квитка как вдохновитель Н. Гоголя. X., 1916.
6. Див.: Денисюк І- О. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. К., 1981. С 9—11.
7. Див.: Костомаров М. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке. С. 382—383.
8. Див.: Петлюра С. 3 переписки Федора Квітки з Антоном Головатим // Україна. 1907. Т. 3. Кн. 7—8. С. 181—201.
9. Добролюбов Н. А. Русская сатира екатерининского времени // Собр. соч.: У 9 т. М.; Л., 1962. Т. 5. С. 372—373.
10. Зубков С- Григорій Квітка-Основ'яненко. Життя і творчість. К., 1978. С. 366.

11. Зубков С. Д. Григорій Квітка-Основ'яненко. К., 1978. С. 109.
12. Калениченко Н. Л. Українська література XIX ст.: Напрями, течії. К., 1977. С 101
13. Квітка-Основ'яненко Г. Ф. О новой книге // Зібр. творів: У 7 т. К.,1981. Т: 7. С. 530. Далі при посиланні на це видання у тексті зазначаються том і сторінка.
14. Кичигін В. П. Від народнопоетичних форм до художнього цілого повісті («Салдацький патрет» Г. Квітки-Основ'яненка) // Розвиток жанрів в українській літературі XIX — початку XX ст. С 60—61.
15. Кичигін В. Ті. Від народнопоетичних форм до художнього цілого повісті. С. 56, 67.
16. Костомаров М. І. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке // Твори: У 2 т. К., 1967. Т. 2. С. 386.
17. Куліш П. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги «Народні оповідання Марка Вовчка» // Твори: У 2 т. К., 1989. Т. 2. С 479.
18. Куліш П. Об отношении малороссийской словесности к общерусской // Там же. С. 467, 469.
19. Куліш П. Переднє слою до громади // Твори: У 2 т. К., 1989. Т. 2. С 505.
20. Маяк. 1842. Т. 5. С. 203.
21. Мішук Р. С Деякі аспекти розвитку жанру повісті в українській літературі другої половини XIX ст. // Розвиток жанрів в. українській літературі XIX — початку XX ст. С 91.
22. Міщук Р. С Деякі аспекти розвитку жанру повісті в українській літературі другої половини XIX ст. // Розвиток жанрів в українській літературі XIX — початку XX ст. С 90.
23. Некрасов Н. А. Обозрение новых пьес, представленных на Александрийском театре // Поли. собр. соч. и писем. М., 1950. Т. 9. С. 492
24. Слюсар А. О. Фантастична повість в українській літературі 30-х років XIX ст. // Розвиток жанрів в українській літературі XIX — початку XX ст. К., 1986. С 71
25. Современник. 1838. Т. 12. С. 64.
26. Субтельний О. Україна. Історія. К., 1992. С 202.
27. Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті: У 5. т. К., 1987. Т. 2. С 198, 201.
28. Ученые записки Московского университета. 1834. № 6. С. 307.
29. Философская мысль в Киеве. К., 1982. С. 140—141.
30. Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 т. К., 1964. С 13.
31. Яценко М. Т. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини XIX ст. С 104.

...А ти, батьку, Як сам здоров знаєш; Тебе люде поважають, Добрий голос маєш... Утни, батьку, щоб нехотя На весь світ почули, Що діялось в Україні...
Т. Шевченко.
Українська дворянська еліта в час Великої Руїни асимілювалася в імперську російську культуру й державну службу. Пани свідомо втратили свою національну належність: їхньою рідною мовою стала російська, вони активно впроваджували французьку мову, європейські традиції та звичаї у своє життя. Більшість із дворян вважала українську мову «мужицькою», непридатною для створення серйозної літератури, а лише для написання творів бурлескного, гумористичного, жартівливого характеру, усіляко принижуючи українську мову, уважаючи її діалектом великоруської. «Зусилля воскресити малоросійську мову й створити малоросійську літературу майже даремні», «малоросійські музи і в прозі, і в поезії говорять чудернацькою мовою, не схожою на жодну людську», «малоросійську словесність... даремно намагається створити дехто з уродженців Малоросії» — це деякі фрагменти з тогочасної періодики. В 30-х роках XIX сторіччя у новій українській літературі розвивалися поетичні й драматичні жанри.
Вимоги часу, посилення реалістичних завдань літератури мали потребу в зображенні дійсності, у її широкому охопленні, у всіх труднощах, розбіжностях і деталях зображення людини в складних суспільних відносинах, відображення життя у формах самого життя. Для здійснення рішення цих завдань самим придатним був прозаїк – епічний жанр – роман, оповідання. Основоположником української художньої прози став саме Квітка – Основ’яненко, що почуттєво вловлював назрілі потреби часу. Першим його українським добутком у прозаїчному жанрі була знаменита повість «Маруся». Приводом до її написання були тодішні дискусії щодо творчих можливостей українських літературних діячів. Деякі письменники вважали їх здатними лише на жартівливі добутки.
Квітка-Основ’яненко своєю «Марусею» переконливо продемонстрував різнобічні художньо-літературні можливості української мови, його придатність для написання прозаїчних добутків серйозних, навіть трагічного змісту.

Проаналізувавши наукову літературу з досліджуваної проблеми та відповідно до поставлених завдань, ми прийшли до наступних висновків.
Ми з’ясували, що визначну роль у становленні нової української літератури відіграв Григорій Квітка-Основ'яненко — перший український прозаїк. У творах, написаних російською та українською мовами, письменник відобразив ряд істотних рис феодально-кріпосницької дійсності, яскраво змалював життя різних верств українського суспільства кінця XVIII — початку XIX століття. Наслідуючи кращі традиції української літератури, насамперед творчості Сковороди й Котляревського, прозаїк виявив гуманне ставлення до народу, співчував його тяжкому становищу, засуджував панів і сільську владу. Григорiй Федорович Квiтка-Основ'яненко, фундатор новоï украïнськоï прози, прагнув правдиво вiдображати дiйснiсть, прагнув народностi у своïх творах, нацiональноï самобутностi. Його заслужено називають знавцем народних звичаïв та обрядiв, якi письменник яскраво та правдиво описав у своïх творах. Сентиментальнi i зворушливi життєвi iсторiï, якi стали основою повiстей i п'єс митця, поєднуються з реальним зображенням побуту, звичаïв, обрядiв украïнського села (сватання, весiлля, похорону). Своïх героïв Г.Квiтка-Основ'яненко шукав серед простих людей, а широке використання побутового матерiалу надавало творам нацiонального колориту. Мабуть, тому i назвав В.Бєлiнський головним героєм п'єс митця Украïну з ïï поетичною природою та звичаями. Квітка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення літератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, письменник виробив власний живописний, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літературну мову, а вплив його прози і драматургії позначився на творчості Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських прозаїків. Згідно другого завдання, ми визначили, що Григорій Квітка-Основ'яненко залишив нам багату творчу спадщину. Різноманітний характер його творів. Є в нього і драми, є оповідання з гумористичним характером. Але є особлива сторінка творчості — це повість «Маруся», написана у 1834 році. Це була перша повість письменника. Вона має сентиментальне забарвлення. Основою цієї повісті є зворушливе кохання гарної ніжної сільської дівчини та розумного й меткого, хоч і бідного парубка. Це палке, щире кохання дуже ідеалізоване, фінал його занадто трагічний. В основі твору лежить соціальний конфлікт: бідність Василя, загроза солдатчини, що і є головною перешкодою до щастя та одруження. Квітка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати цей конфлікт, «знаходячи» нереально доброчинного хазяїна, який обіцяв героєві повісті Василю за чесну одно-дворічну роботу знайти йому за гроші заміну при рекрутському наборі. Поки Василь заробляв гроші, Маруся застудилась і померла.
Повернувшись із заробітків і не заставши живою коханої, Василь іде в монастир і там з горя помирає. Отже, сюжет повісті — опоетизована історія чистого й вірного кохання сільської дівчини Марусі та парубка з міських ремісників Василя; завершення сюжету трагічне. Цим письменник робить перші спроби розкрити внутрішній світ героїв, приділяє значну увагу їх переживанням, вчинкам, які психологічно вмотивовує. Ідучи за традиціями сентименталізму, письменник наділяє Марусю й Василя надмірною чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за коханою. Згідно третього завдання, ми з’ясували, що бажаючи показати кращі духовні риси українського трудового народу й продемонструвати високу естетичну спроможність української літературної мови на народній основі, Г.Квітка-Основ'яненко створює яскраву картину життя, побуту, взаємин душевно багатих простих людей. Головні персонажі уособлюють ідею про високі моральні чесноти трудового народу. Реалістичні картини селянського життя, широке використання побутового матеріалу, звернення до надбань народної творчості надали повісті виразного національного колориту.
Г. Квiтка-Основ'яненко зумiв правдиво й реально вiдтворити побут, традицiï i звичаï простих людей, показати, що й вони здатнi на глибокi й сильнi почуття. Згідно четвертого завдання, ми з’ясували, що саме в жіночих образах, які вийшли з-під пера визначних письменників, найкраще можна пізнати національну вдачу, національний дух, саму навіть ідею національну кожного народу. В образі Марусі втілені найкращі риси сільської української дівчини. Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. Її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси; її кохання щире. Письменник змальовує хвилюючі картини, заглиблюють у внутрішній світ героїні. У зображенні Марусі, у перебільшенні почуттів героїв, у прагненні Г.Квітки-Основ'яненка розчулити читача добре відчуваються традиції сентименталізму.
Результати проведеного нами дослідження не вичерпують відповіді на всі питання, які стосуються проблеми творчих здобутків Г.Квітки-Основ’яненка та жанрово-стильових особливостей повісті «Маруся». Перспективи подальших досліджень можливі, зокрема, в таких напрямках, як питання приналежності Г.Квітки-Основ’яненка до сентименталізму, яке залишається дискусійним ще й сьогодні; порівняння прози Г. Квітки-Основ’яненка із творами представників західноєвропейського сентименталізму (доцільним видається таке зіставлення із романістикою англійських сентименталістів XVIII ст. — С. Річардсона, О.Ґолдсміта, Л. Стерна) тощо.