Вступ ………………………………………………………………………………3
1. Адаптивна фізична культура, як нова інтегральна наука,
навчальна дисципліна, найважливіша область соціальної практики ……….4
2. Адаптивне фізичне виховання як вид адаптивної фізичної культури …...6
3. Адаптивний спорт як вид адаптивної фізичної культури ………………...13
Список літератури ……………………………………………………….…….21

АФК інтегрує в собі як мінімум три великих галузі знання - фізичну культуру, медицину, корекційну педагогіку - і велика кількість навчальних і наукових дисциплін: теорію і методику ФК, теорію і методику окремих ВС і їх груп, теорію і методику ФВ, рухової рекреації та фізичної реабілітації; анатомію, фізіологію, біохімію, біомеханіку, гігієну, загальну і приватну патологію, тератологію, психологію хвороби та інвалідності, спеціальну психологію, спеціальну педагогіку, психіатрію, псіхоконсультірованіе і т.д.
Необхідність об'єднання в єдиний дослідницький колектив представників ФК, медицини, корекційної педагогіки призводить до різних трактувань сутності АФК, що зумовлює науковими уподобаннями науковців, їх попереднім досвідом роботи.
Так, наприклад, в середовищі фахівців і науковців, і особливо в масовій свідомості, домінує уявлення про тотожність АФК і ЛФК або фізичної реабілітації. Насправді, як показує міжнародний досвід і вітчизняна практика, насамперед у галузі адаптивного спорту (або спорту інвалідів), це зовсім не так. АФК являє собою значно більш ємний і широкий науковий і соціальний феномен, метою якого є соціалізація або ресоціалізація особистості інваліда або людини з відхиленнями у стані здоров'я, підняття рівня якості їх життя, наповнення її новим змістом, смислом емоціями, почуттями, а не тільки їх леченіес допомогою тих чи інших фізичних вправ або фізіотерапевтичних процедур.
Висновок
Одним з найважливіших вимог сьогодення є розробка методологічних основ АФК, фундаменталізація освіти в цій галузі.
Основна проблема тут полягає не в накопиченні та об'єднанні знань з ФК, медицині, корекційної педагогіки та великій кількості перерахованих раніше учбових і наукових дисциплін, а в створенні, по суті, нового знання, є собою результат взаємопроникнення знань кожної з названих областей і дисциплін. Завдання це надскладна, але саме її рішення дозволить розглянути людини з відхиленнями у стані здоров'я (у тому числі має ту чи іншу інвалідність) цілісно; долати так званий дихотомічний підхід до вивчення його сутності, коли він «розчленовується» на окремі субстанції конкретних наук.

1. Теория и организация АФК: учебник. В 2 т. Т. 1: Введение в специальность. История, организация и общая характеристика АФК / Под общей ред. Проф. С.П. Евсеева. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Советский спорт, 2005. – 296 с.
2. Дмитриев А.А. ФК в специальном образовании: Учебное пособие для студентов высших педагогических учебных заведений. – М.: Академия, 2002. -176 с.
3. Комплексная профилактика заболеваний и реабилитация больных и инвалидов: Учеб. пособие / В. А. Лисовский, С. П. Евсеев, В. Ю. Голофеевский, А. Н. Мирошниченко. — М.: Сов. спорт, 2001.
4. Шанина Г. Е. Адаптивная физическая культура как фактор социального здоровья лиц с ограниченными возможностями // Теория и практ. физ. культуры. — 2003. — № 1. — С. 56–57.
5. Шапкова Л. В. Средства адаптивной физической культуры: Методические рекомендации по физкультурно-оздоровительным и развивающим занятиям детей с изменениями в интеллектуальном развитии. — М.: Сов. спорт, 2001.
6. Физическая реабилитация детей с нарушениями функций опорно-двигательного аппарата / Под ред. Н. А. Гросс. — М.: Сов. спорт, 2000.
7. Белозерцева И. Оставить в живых! Профилактика суицидального поведения у детей // Основы безопасности жизнедеятельности. — 2002. — № 11. — С. 22–27.
8. Дегонская Е. В. Метод “Вилкион” – терапии в лечении сопутствующей соматической патологии у детей с церебральным параличем // Укр. вісн. психоневрологии. — 2002. — Т. 10. — №2. — С. 203–204.
9. Зелинская Д. И., Белова Л. С. Детская инвалидность. — М., 2001. — 136 с.
10. Коренев Н. М. Международные подходы к оценке последствий заболеваний и травм // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2001. — № 3. – С. 23 – 25.
11. Кучеренко В. З. Перспективы сотрудничества государственной системы здравоохранения России с Русской Православной Церковью в области оказания помощи инвалидам и терминальным больным // Экономика здравоохранения. — 2000. — №1. — С. 9–11.
12. Огорелкова Л. Загальні та індивідуальні особливості керування процесом фізичного виховання дітей-інвалідів по зору // Молода спортивна наука України. — 2004. — Вип. 7. — Т. 1. – С. 370–372.
13. Філатов В. И. Организация жиліх помещений для инвалидов с дефектами нижних конечностей // Ортопедия, травмотология и протезирование. — 1981. — № 6.— С. 1–5.
14. Шатов А. В. Стан інвалідності з дитинства в Україні у 2000 р. // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я України. —2001. — № 3. — С. 5–11.

Адаптивна фізична культура - соціальний феномен, головною метою якого є соціалізація людей з обмеженими фізичними можливостями, а не тільки їх лікування з допомогою фізичних вправ і фізіотерапевтичних процедур.
Адаптивна фізична культура належить до комплексних наук. Вивчення даного курсу має на меті формування комплексу знань та вмінь, які органічно вплітаються в загальну систему підготовки спеціалістів, допомагають адаптувати людей з функціональними обмеженнями до фізичних і соціальних умов оточуючого середовища. До основних елементів цього комплексу необхідно віднести вміння студентів застосовувати методики фізичного виховання при різного роду функціональних порушеннях, а також вміти враховувати результати застосування адаптивної фізичної культури в кожному конкретному випадку.

**