ВСТУП 3
1.Історія розвитку міжнародного дослідження морської галузі 4
2. Світові тенденції розвитку морської галузі 7
3.Морська галузь України: стан та проблеми 9
ВИСНОВКИ 16
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 18

Контроль за морською галузю належить до міжнародного морського права, тому спершу я хочу проаналізувати розвиток світового морського права.
Міжнародне морське право є однією з найстарших галузей міжнародного права, тому що з давніх часів Світовий океан, грав важливу роль у задоволенні господарських потреб народів, що населяють її. Етапи становлення міжнародного морського права прямо пов'язані з етапами становлення людської цивілізації. [1, с.43]
Слід зазначити, що коли говорять про міжнародне морське право рабовласницького і феодального суспільств і навіть періоду переходу до капіталізму, вживання цього терміна не пов'язано з позначенням галузі міжнародного права, а позначає окремі норми морського права, що належать в ті часи в основному до системи внутрішнього права, сферою правового регулювання яких виступали насамперед майнові відносини приватно-правового характеру. Своєрідні «кодекси», які мали тоді використання: «Consolato del Mare», «Закони Вісбі», «Кодекс Ганзи», «Олеронські згортки (сувої)» та інш.
Вони не були джерелами міжнародного права, тому що не містили в собі ні звичайні, ні кодифіковані норми, а тільки звичаї — правила поведінки, що склалися в торгівлі між портами того або іншого географічного регіону в результаті багатовікової практики. Вони не встановлювали правовий режим морських просторів, оскільки ще не склалися інститути відкритого моря, внутрішніх і територіальних вод.
Водночас вже в VI-IV сторіччях до нашої ери були укладені договори між Римом і Карфагеном про встановлення кордонів і режиму плавання в затоках Карфагенській і Лаціума, біля берегів Іспанії, Лівії, Сардинії, що зробили згодом вплив на формування міжнародного-правового режиму територіальних вод.
У феодальну епоху розвиток норм і правил морської діяльності відбувався в окремих морських регіонах і враховував місцеві умови і традиції. Таким чином, з'явилися згадані вище «кодекси» — в якості регіональних джерел морського права. В основному ці джерела являли собою зведення місцевих законів, звичаїв, що склалися і діяли в країнах і портах певного морського регіону. Незважаючи на регіональний характер, багато положень цих джерел справили суттєвий вплив на розвиток міжнародного морського права. У феодальну епоху різко загострилися претензії великих морських держав на простори Світового океану. Саме в цей період починає формуватися принцип свободи відкритого моря, що остаточно сформувався до кінця XVII сторіччя: Його становлення прямо пов'язане з гострою боротьбою між феодальними державами — Іспанією і Португалією — і державами, у котрих активно розвивався капіталістичний засіб виробництва, — Англією, Францією, а потім Голландією, що виступили за свободу морів. У цей час були початі перші спроби доктринального обґрунтування ідеї свободи відкритого моря. Розгорнута аргументація на користь свободи відкритого моря була дана в праці Гуго Гроція «Маre Liberum» («Свобода морів або право, що належить Голландії, брати участь у торгівлі в Ост-Індії »). Він відзначав, що загальні потреби людства й інтереси міжнародної торгівлі потребують визнання відкритості морів. [1, с.37]
Одночасно з інститутом відкритого моря формувалися норми, що належать до територіальних вод, або територіальному морю. Необхідність створення особливого режиму в цих водах обґрунтовувалася інтересами безпеки прибережної держави і її виключних прав у них на рибальство. Ще наприкінці XIV сторіччя Л. Балд писав про те, що море, що прилягає до території якоїсь держави, підпорядковане її юрисдикції. У цей час почалися пошуки критеріїв для визначення їхньої ширини. Спочатку пропонувалося визначати ширину територіальних вод дальністю польотів гарматного ядра, межами дії берегових батарей. Наприкінці XVIII сторіччя італійський юрист М. Гальяні запропонував вважати межею територіальних вод 3 морські милі. Проте на практиці держави встановлювали ширину територіального моря, як правило, у межах від 3 до 12 морських миль.
Під впливом принципу свободи відкритого моря виникло й одержало поступово загальне визнання право мирного проходу іноземних невоєнних суден через територіальне море. Г. Гроцій визнавав можливість установлення поясу територіальних вод прибережною державою і право мирного проходу ним суден інших держав. У 1625 році П. Фрейтас дав визначення поняття «територіальне море», у який було включене і положення про право мирного проходу через нього іноземних суден. [2, с.22]
Історія міжнародних морських відносин свідчить про те, що норми і принципи міжнародного морського права укладалися і розвивалися при безпосередній взаємодії двох тенденцій — захисту своїх інтересів прибережними державами і необхідності вільного використання відкритого моря в інтересах усіх суб'єктів міжнародного права. Але тільки в XX столітті, що ознаменувалося революційними темпами розвитку промисловості, науки і техніки, появою системи світогосподарських зв'язків і світового ринку, суттєвим розширенням діяльності держав у Світовому океані, об'єктивно дозріли умови для якісного розвитку норм і інститутів міжнародного морського права і їхньої кодификації.

1. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002.
2. Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки). - К.: НПУ, 2000.
3. Джигирей B.C., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього середовища. - Львів: Афіша, 2001.
4. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Класифікація екосистем - імператив національної екомережі (ECONET) України // Український ботанічний журнал. - 2000. - Т. 58. - № 4. - С. 393-403.
5. Ильницкий К. Два десятилетия водного транспорта Украины. // Порти Украины. № 6, 2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://portsukraine.com/node/2169
6. Ильницкий К. Казахстанский транзит // Порти Украины. № 2, 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://portsukraine.com/node/2169
7. Липинська О.А., Крисюк Л.М. Торговельне судноплавство України: перспективи розвитку // Регіональні інновації, № 47 -2012. - с. 99-107.
8. Познанська І.В, Гнатюк П.І. Потенціал суднобудівельної галузі України // Регіональні інновації №43 – 2011. – С. 264-271.
9. Проблемы сбалансированности мирового рынка морской торговли – Одесса: «ИздатИнформ», 2011. – 320 с.
10. Стратегії розвитку транспортного комплексу України: виклики і можливості (Проблеми управління, економіки, екології та права щодо розвитку транспортного комплексу України): Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (19‑20 квітня 2012 р.) – Одеса, вид. ІПРЕЕД НАН України – 208 с.

Актуальність дослідження. Ефективне використання технологічно доступних ресурсів відкритого моря стає сьогодні основною характерною ознакою розвиненої морської держави.
Під впливом науково-технічного прогресу відбулися значні за масштабами зміни в освоєнні та використанні ресурсів світового океану,
а відтак і в структурі світових економічних відносин. Конкурентоздатність кожної морської країни тепер залежить від швидкості впровадження інновацій. Тому сьогодні кластери, що сприяють посиленню наукового потенціалу, значно збільшили ефективність морекористування, забезпечили зниження його енергоємності і ресурсоємності при підвищенні конкурентоздатності створюваної продукції, послуг і засобів їх виробництва.
Метою мого дослідження є вивчення ролі морських ресурсів у світі.
Виходячи з мети нашого дослідження переді мною постають наступні завдання:
 Проаналізувати історичні передумови використання морських ресурсів в світі;
 Дослідити сучний світовий та український розвиток морської галузі.
Обєктом роботи виступають морські ресурси.
Предметом дослідження виступає світове та українське законодавство з розвитку морської галузі.

Основними стратегічними пріоритетами розвитку морської галузі мають стати:
 відновлення національного судноплавства через створення міжнародного (другого) регістру (реєстру) суден з метою залучення під Державний Прапор України суден (іноземних суден). Означений крок має сприяти входженню України на світовий ринок морської торгівлі, збільшенню надходжень до державного та місцевих бюджетів від господарської діяльності судноплавних компаній, вирішенню соціальної проблеми - працевлаштування моряків, у тому числі і випускників українських вищих (та професійних) навчальних морських закладів;
 покращення управління морською галуззю шляхом підсилення координації міністерств, що здійснюють морську діяльність та місцевих органів виконавчої влади приморських регіонів;
 посилення міжрегіональної співпраці між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування приморських регіонів у сфері підтримки розвитку транспорту та стимулювання розвитку транспортної інфраструктури;
 підвищення конкурентоспроможності українських портів через створення регіональних логістичних центрів у основних морських транспортних вузлах «Велика Одеса», Українське Придунав’я тощо для оптимізації процесів проходження вантажів та створення регіональних портових кластерів, що об’єднують підприємства різних видів діяльності, пов’язаної з перевалкою та обробкою вантажів, а також із різноманітними сервісними послугами щодо вантажів, суден та портів;
 вдосконалення митно-тарифної політики з метою залучення транзитних вантажів (зменшення тарифів на перевезення залізничним транспортом, спрощення процедури митного оформлення тарифних вантажів);
 модернізація транспортної інфраструктури приморських регіонів (приведення наявних транспортних шляхів країни у відповідність з міжнародними стандартами, будівництво нових автошляхів);
 побудова ефективної інфраструктури управління суднобудівною та судноремонтною промисловістю за рахунок створення регіонального кластеру на базі Миколаївської області, що дасть можливість збільшити капіталізацію та підвищити конкурентоспроможність галузі;
 розвиток сектору інтелектуальних бізнес-послуг (консалтинг, інжиніринг, проектний менеджмент) в галузі суднобудування та судноремонту;
 переорієнтація суднобудівної галузі на побудову суден малотоннажного флоту;
 підвищення безпеки судноплавства шляхом імплементації документів Міжнародної морської організації (IMO) щодо безпеки судноплавства та охорони навколишнього (природного) середовища;
 використання потенціалу вітчизняної морської освіти для підготовки фахівців морської галузі з іноземних країн.