ВСТУП 8
РОЗДІЛ І.ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ 10
1.1. Поняття злочину та його ознаки 10
1.2. Оцінка суспільної небезпечності діяння 13
РОЗДІЛ ІI. СТРУКТУРА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ 17
2.1. Характеристика структури складу злочину 17
РОЗДІЛ III. ВИДИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ 24
3.1.Основні види складу злочину 24
3.2.Основні конструкції складу злочину 26
ВИСНОВКИ 27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29

1. Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об'єктивні і суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості - той чи інший рух або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості - прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.
Але на відміну від інших вчинків людини злочин за своєю соціальною сутністю є посяганням на ті відносини, що склалися в суспільстві, відображають його найбільш важливі інтереси, внаслідок чого охороняються законом про кримінальну відповідальність. [1, с.24]
Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності чи антицінності людської поведінки, відповідності чи невідповідності її цим потребам та інтересам, злочин завжди є антисоціальною поведінкою. [1, с.45]
При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства постійно розвиваються, відповідно змінюється на певному етапі суспільного розвитку й оцінка поведінки людини як антисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди повинно відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу. Це дозволяє зробити два висновки:
1) поняття злочину залежить від соціально-економічних відносин, що існують на певному етапі розвитку суспільства, і тому є історично мінливим;
2) визнання певної поведінки людини злочином (криміналізація діяння) чи виключення її з кола злочинних (декриміналізація діяння) є безперервним процесом оцінки відповідності чи невідповідності цієї поведінки суспільному розвитку. [2, с.34]
2. Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається великого значення.
В історії кримінального права поняття злочину визначалося по-різному. Залежно від того, чому надавалось більшого значення - соціальній чи правовій характеристиці злочину, - можна виокремити три визначення цього поняття: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.
Формальне визначення - відбиває юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом як кримінальне каране (злочинним є те, що карано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом). [2, с.18]
Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям (злочин - суспільне небезпечне діяння).
Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину (злочин - суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння). [3, с.33]
Якщо поставити питання про те, яке з цих визначень є більш обґрунтованим, більш цінним, то насамперед необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення того чи іншого поняття тільки тоді може виконувати свої функції, коли воно максимально точно і вичерпно відображає істотні, типові ознаки певного діяння, явища. У цьому розумінні формально-матеріальне визначення має перевагу - воно дозволяє відповісти не лише на питання, які діяння закон визнає злочином, але й на питання, чому закон визнає їх злочинами, що в сукупності відбиває соціальну і правову природу, суть злочину.
КК України дає саме таке визначення. Стаття 11 встановлює:
«Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».
Перше, що підкреслюється в цьому визначенні, це характеристика злочину як діяння: дії (активної поведінки) чи бездіяльності (пасивної поведінки). Це має принципове значення. Злочин як свідомий вольовий вчинок людини повинен бути виражений у конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть. Разом з тим і конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи діяння - свідомого і вольового елементів (це, наприклад, рефлекторні, інстинктивні вчинки), - не є злочином. Це і пояснює, чому в ст. 11 вказується, що злочином є лише діяння, вчинене суб'єктом злочину, яким відповідно до ч. 1 ст. 18 КК є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, тобто особа, що діє з свідомістю і волею, є достатніми для того, щоб поставити їй у вину вчинене діяння. [4, с.14]
Аналіз ч. 1 ст. 11 КК показує, що в ній чітко закріплені три ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність. Перші дві ознаки - суспільна небезпечність і винність - є матеріальними, що розкривають як зовнішню, так і внутрішню соціально-психологічну природу злочину. Третя - передбачення діяння КК - формальна, що відбиває юридичну, нормативну природу злочину, тобто його протиправність.

1. Баулін Ю. В. Вибрані праці / Ю. В. Баулін. – Х. : Право, 2013. – 928 с.
2. Бойко І. Й. Кримінальні покарання в Україні (IX–XX ст.) : навч. посіб. / І. Й. Бойко. – Л. : ЛНУ ім. І.Франка, 2013. – 408 с.
3. Борисов В. І. Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою : монографія / В. І. Борисов, Г. С. Крайник. – Х. : Юрайт, 2012. – 296 с.
4. Бурдін В. М. Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідження) : монографія / В. М. Бурдін. – Л. : ЛНУ ім. І. Франка, 2010. – 780 с.
5. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина : навч. посіб. / Р. В. Вереша. – 2-ге вид. – К. : Центр учб. л-ри, 2012. – 320 с.
6. Грищук В. К. Кримінальна відповідальність юридичних осіб : порівн.-прав. дослідж. : монографія / В. К. Грищук, О. Ф. Пасєка. – Л. : ЛДУВС, 2013. – 248 с.
7. Демидова Л. М. Проблеми кримінально-правової відповідальності за заподіяння майнової шкоди в Україні (майнова шкода як злочинний наслідок): теорія, закон, практика : монографія / Л. M. Демидова. – Х. : Право, 2013. – 752 с.
8. Діордіца І. В. Кримінальне право України / І. В. Діордіца. – К. : Вид. О. С. Ліпкан, 2010. – 288 с.
9. Житний О. О. Кримінальне право України в міжнародному вимірі (порівняльно-правовий аналіз) : монографія / О. О. Житний. – Х. : Одіссей, 2013. – 376 с.
10. Зінченко І. О. Види множинності злочинів: кримінально-правовий зміст і співвідношення : наук. нарис / І. О. Зінченко. – Х. : Юрайт, 2012. – 640с.
11. Зінченко І. О. Одиничні злочини: поняття, види, кваліфікація / І. О. Зінченко, В. І. Тютюгін. – Х. : ФІНН, 2010. – 256 с.
12. Кваліфікація за ознаками складу злочину (аналіз постанов Пленуму Верховного Суду України) : практ. посіб. / уклад.: А. В. Ващенко [та ін.]. – Х. : Точка, 2011. – 132 с.
13. Кваліфікація злочинів : навч. посіб. / за ред.: О. О. Дудорова, Є. О. Письменського. – К. : Істина, 2010. – 430 с.
14. Квасневська Н. Д. Кримінальна відповідальність судді за неправосуддя в Україні / Н. Д. Квасневська. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 192 с.
15. Киричко В. М. Практичний посібник з кримінального права України / В. М. Киричко. – Х. : ФІНН, 2010. – 720 с.
16. Клименко В. А. Обмежена осудність: поняття, критерії та примусове лікування : монографія / В. А. Клименко, В. Б. Первомайський, Т. М. Приходько. – К. : Атіка, 2011. – 180 с.
17. Книженко О. О. Санкції у кримінальному праві : монографія / О. О. Книженко. – Х. : НикаНова, 2011. – 336 с.
18. Ковтун Н. Я. Види додаткових покарань для неповнолітніх : монографія / Н. Я. Ковтун. – К. : Ін Юре, 2011. –208 с.
19. Кривоченко Л. М. Класифікація злочинів за ступенем тяжкості у Кримінальному кодексі України : монографія / Л. М. Кривоченко. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 120 с.
20. Кримінальне право України. Загальна частина : навч.-метод. посіб. / Міжнар. гуманіт. ун-т. – К. : Фенікс, 2012. – 112 с.
21. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / відп. ред. Є. Л. Стрельцов. – 5-те вид. – Х. : Одіссей, 2010. – 328 с.
22. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / за ред.: В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 4-е вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2010. – 456 с.
23. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / за ред.: В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 4-е вид., переробл. і допов. – Х. : Право, 2010. – 608 с.
24. Кримінальне право. Загальна частина : підручник / за ред.: А. С. Беніцький [та ін.]. – К. : Істина, 2011. – 1112 с.
25. Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. : у 2 т. / за заг. ред.: В. Я. Тацій [та ін.]. – 5-те вид., допов. – Х. : Право, 2013. – Т. 1–2. – 436с.
26. Кримінальний кодекс України : станом на 11 лют. 2013 р. : відповідає офіц. тексту / упоряд. В. І. Тютюгін. – Х. : Право, 2013. – 232 с.
27. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів : підручник / В. В Кузнецов, А. В. Савченко. – К. : Алерта, 2012. – 316 с.
28. Лень В. В. Примусові заходи медичного характеру: цілі і підстави застосування : монографія / В. В. Лень, М. М. Книга. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2011. – 920с.
29. Мала енциклопедія кримінального права / НАН України, Київ. ун-т права ; за заг. ред.: Ю. Л. Бошицького, 3. А. Тростюк. – К. : Кондор, 2012. – 284 с.
30. Марчак В. Я. Обмежена осудність: психолого-правовий зміст : монографія / В. Я. Марчак. – Чернівці : Чернів. нац. ун-т, 2010. – 400 с.

Актуальність даної теми виражається в тому, що кримінальне право яке окрема галузь права покликане вести ефективну боротьбу із злочинами (протиправними суспільно небезпечними діяннями)» Саме із злочинністю це не юридична а політична справа не юристів а політиків Це пояснюється тин що як кількісно так і якісно злочинність не залежить від роботи окремих юристів слідчих суддів прокурорів та ін. Тобто причини злочинності економічні політичні культурні та інші суспільні умови життя людей вирішення даних проблем не залежить від окремих юристів. Внаслідок чого перед кримінальним правом потрібно ставити такі завдання які воно може виконати чи за допомогою якого ці проблеми можуть бути виконанні
Ефективність боротьби із злочинністю з їх окремими видами залежить головним чином від стану та досконалості кримінального законодавства від «життєвості» кримінальних законів; від досконалості науково-теоретичної бази основних інститутів кримінального права (поняття злочину складу злочину покарання і ін.
Отже в боротьбі із злочинами чільне місце займає вчення про злочин-викриття злочину, розшук злочинців, збирання доказів вчиненого злочину і ін. визначається саме ознаками злочину, який встановлений кримінальник законом. Не можна шукати те, назнаючи що, не можна викрити злочинця, якщо не знати вчинила дане особа злочин чи ні. Все це розкриває і досліджує наука кримінального права.
Кримінальний кодекс визначає злочин як передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну й економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права й свободи громадян, передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, яке посягає на правопорядок. Злочин характеризується такими обов’язковими ознаками, що випливають із зазначеного визначення: суспільна небезпека, протиправність, винність і караність.
Суспільна небезпека – це основна матеріальна ознака злочину. Вона полягає у тому, що злочинне діяння завдає шкоди або створює загрозу спричинити істотну шкоду об’єктам кримінально-правової охорони, тобто суспільному ладу України, її політичній чи економічній системам, власності, особі, політичним, трудовим, майновим та іншим правам і свободам громадян, а також іншим суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. Перелік суспільних відносин конкретизується та доповнюється у статтях Особливої частини КК.
Проблема ознак і складу злочину не є новою. Вона досліджувалася класиками наукової думки і сучасними науковцями, серед яких: Л.В.Виговський, Д.М.Лепушин, В.М.Іваненко, О.О.Піроженко, С.М. Рубінштейн, М.О.Синиця та ін.
Об’єктом дослідження виступають ознаки злочину і складу злочину.
Предмет дослідження – кримінологія як наука.
Мета дослідження полягає в описі ознак складу злочину.
Завдання дослідження:
 визначити поняття та значення складу злочину;
 описати структуру складу злочину;
 охарактеризувати види складу злочину.

Досягнення якісно нового стану суспільства в умовах реального суверенітету потребує не лише докорінних перетворень у всіх сферах життя - політиці, економіці, соціальній і духовній, а й подолання негативних явищ, що ще існують на сьогодні.
Серед них особливого значення набуває посилення боротьби зі злочинністю і правопорушеннями.
Як відомо, питома вага злочинності в останні роки має стійку тенденцію до зростання.
В наш час в Україні дуже різко зростає рівень злочинності та збільшується кількість тяжких злочинів. Причинами цього є як політична нестабільність, так і скрутне економічне становище нашої держави. На думку українських науковців-криміналістів, саме економічні проблеми є одним із приводів до вчинення такої великої кількості злочинів на Україні. Саме тому за таких умов різко зростає значення кримінально-правових норм, які покликані забезпечувати охорону суспільних відносин нашої держави від злочинних посягань та використання яких є необхідною умовою притягнення злочинців до кримінальної відповідальності.
Притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності - це дуже складна і довготривала процедура. Основним в цій процедурі є встановлення у діях злочинця передбаченого кримінальним законом злочину, а точніше складу злочину.
Встановлення складу злочину вимагає наявності у працівників правоохоронних органів певних знань та особливостей застосування норм кримінального права. Вивченням особливостей застосування кримінальних норм займається наука кримінального права. Всі дослідження науковців криміналістів у галузі застосування норм кримінального права складають вчення кримінального права.
Вчення про злочин та склад злочину є складовими частинами та найбільш важливими розділами науки кримінального права.
Злочин вивчається в Загальній частині кримінального права. Вивчення ознак та елементів злочину має важливе значення для практичного застосування кримінального закону.
Вивчення злочину має важливе значення також і для вивчення і розуміння такого розділу курсу кримінального процесу як докази, оскільки ознаки складу злочину входять в предмет доказування по кожній кримінальній справі.