Вступ ………………………………………………………………………….3
Розділ І. Поняття про методи навчання
1.1. Методи формування свідомості ……………………………….7
1.2. Методи формування суспільної поведінки …………………..11
1.3. Методи стимулювання діяльності й поведінки ………………20
1.4. Методи контролю й аналізу ефективності виховання ………22
Розділ ІІ. Експериментальне дослідження педагогічних
умов застосування методів виховання молодших школярів
2.1. Опис організації і методик дослідження ……………………..23
2.2. Результати констатуючого експерименту ……………………24
2.3. Результати формуючого експерименту ……………………...25
2.4. Аналіз та інтерпретація даних
контрольного експерименту ………………………………………..29
Висновки ……………………………………………………………………..36
Список використаних джерел ………………………………………………40

Це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань.
До них належать словесні методи: бесіда, лекція, диспут і метод прикладу.
Бесіда. Особливість її полягає в тому, що педагог, спираючись на наявні в учнів, студентів знання, моральні, етичні норми, підводить їх до розуміння, освоєння нових.
Успішне проведення бесіди забезпечує дотримання таких умов:
— обґрунтування актуальності теми;
— формулювання питань, які спонукали б до розмови;
— спрямування розмови в належному напрямі;
— залучення вихованців до оцінювання подій, учинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них відповідного ставлення до дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків;
— підсумовування розмови, прийняття конкретної раціональної програми дій для втілення її у життя.
Бесіда буває фронтальною або індивідуальною.
Фронтальну бесіду проводять з усім класом (групою) на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичну та ін. Однак особливі труднощі ви никають тоді, коли доводиться переконувати людей у помилковості їхніх поглядів і переконань, неправильності поведінки. Для цього необхідно володіти різними прийомами, що сприяють підвищенню ефективності фронтальної бесіди. Наприклад, певною мірою погоджуючись із думкою підопічних, з'ясовують слабкі й суперечливі місця в їх позиції, що насправді є спростуванням її. Розмова при цьому може відбуватися за такою логікою: «Я з вами згоден, але як бути, коли...». Слід продумати запитання, якими можна спонукати особистість до самостійних пошуків відповіді на суперечливі судження. Аргументи педагога мають бути неспростовними.
Особливо складною для педагога є індивідуальна бесіда, мета якої полягає в тому, щоб викликати співрозмовника на відвертість. Педагог повинен дбати про те, щоб проголошувані ним моральні сентенції не тільки були усвідомлені, а й пропущені через внутрішній світ особистості, тобто пережиті. Без використання переконливих прикладів цього не досягти. Одночасно вихованець повинен відчути, що педагог є союзником, щиро прагне допомогти йому і знає, як досягти цього.
Якщо в бесіді йтиметься про порушення правил поведінки, її не починають із докорів, повідомлення про покарання. Доцільно спочатку з'ясувати причини порушення, мотиви негативного вчинку, щоб правильно визначити міру педагогічного впливу.
Недосвідчені педагоги дуже часто індивідуальну бесіду зводять до розвінчання негативних учинків. Більше користі приносить бесіда, якщо її розпочинають з аргументованого розкриття суті вчинку, щоб особистість, яка здійснила його, сама усвідомила його аморальність.
Лекція. Як послідовний, систематичний виклад певної проблеми вона може мати епізодичний характер чи належати до певного тематичного циклу, кінолекторію. Використовують її в середніх і старших класах, студентських колективах.
Для успіху лекції важливо продумати її композиційну побудову, дібрати переконливі аргументи, необхідні для оцінювання подій і фактів. Мова лектора має бути жвавою, емоційною. Для підтримання уваги слухачів використовують спеціальні психологічні прийоми. Теоретичні положення лекції розкривають у тісному взаємозв'язку з практикою, із життям колективу, що дає змогу встановити довірливий контакт лектора з аудиторією. Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання студентів. Характер останніх може бути різним: стосовно уточнення фактів, оцінки лектором певного явища, його думки з приводу якоїсь проблеми, гострі запитання полемічного характеру. Лектор не повинен ухилятися від відповідей на запитання, оскільки це може бути підставою хибного тлумачення певного факту або нерозуміння його взагалі.

1. Абрамова Г.С. Практична психологія. Підручник для вищої школи М., 2004.
2. Аристотель. Твори в 4-х томах - М.: 2004, т. 4.
3. Артюхова І.С. Цінності і виховання / / Педагогіка, 1999, № 4.;
4. Архангельський Н.В. Моральне виховання. - М.: Просвещение, 2000.
5. Бабанський Ю.К. Педагогіка. - М., 2002 р.
6. Божович Л.І., Коннікова Т.Є. Моральне формування особистості школяра в колективі. - М., 2000 р.
7. Болдирєв Н.І. Моральне виховання школярів: (Питання теорії). - М.: Педагогіка, 2000.
8. Болдирєв Н.І., Гончаров Н.К. Педагогіка. - М., 2001 р.
9. Волков Б.С., Волкова Н.В. Дитяча психологія розвитку М., 2000.
10. Гіппенрейтер Ю.Б. Спілкуватися з дитиною. Як? М., 2005.
11. Головей Л.А., Рибалко Є.Ф. Практикум з вікової психології. З Пб., 2006.
12. Григорович Л.А. Педагогіка і психологія. - М., 2004 р.
13. Даль В.І. Тлумачний словник Живого велике російської мови. - М.: 2005, т. 11.
14. Дробницкий О.Г Проблеми моральності. / О.Г. Дробницкий - М.: Просвещение, 1977. - 376 с.
15. Єрмакова Є. Курс морального виховання «Етика». / / Народна освіта. 2003. № 9-10.
16. Короткий словник з філософії. - М.: 2002.
17. Крайг Грейс. Психологія розвитку. СПб., 2002.
18. Крупська Н.К. Завдання школи I ступеня: Пед.соч., В шести томах Т. 2. - М.: Просвещение, 1978.
19. Кулагіна І.Ю. Вікова психологія. Розвиток дитини від народження до 17 років. М., 2004.
20. Лагодіна Є.М. Проблеми морального виховання дітей у Росії. - М.: Просвещение, 2006.
21. Леонтьєв О.М. Діяльність, свідомість, особистість. - М., 2001;
22. Макаренко А.С. Лекції про виховання дітей. - Соч. У 7-ми т. М., 1979, т. IV.
23. Мар'єнко І.С. Моральне становлення особистості. - М., 1985 р.
24. Ніцше. Твори в 2-х томах - М: 1998, т. 1 НІІОП АПНСССР, 1998.
25. Ожегов С.І., Шведова Н.Ю. Тлумачний словник російської мови, 2 видання - М: 2002.
26. Панфілова М.А. Ігротерапія спілкування. Тести та корекційні гри. М., 2001.
27. Педагогіка школи / За ред. Г.І. Щукіної. - М.: Просвещение, 1998;
28. Подласий П.І. Педагогіка: Підручник для студентів вищ. пед. навч. закладів. - М.: Просвещение, 1996.
29. Психологія і педагогіка / За ред. Радугіна А.А. - М.: Центр, 1997;
30. Рахімов О.З. Роль морального виховання у формуванні особистості. / / Класний керівник. 2001 № 6.
31. Регуш Л.А. Розвиток здібностей прогнозування в пізнавальній діяльності (дошкільник-юнак): Учеб. посібник до спецкурсу. - Л.: ЛДПІ ім. А.І. Герцена, 1983.
32. Рожков М.І. Байбородова Л.В. Організація виховного процесу в школі: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2000.
33. Рубінштейн С.Л. Психолого-педагогічні проблеми морального виховання школярів. М., 1996;
34. Сухомлинський В.А. Вибрані педагогічні твори. - М., 1980 р.
35. Ушинський К.Д. Зібрання творів - М.: 1985, т. 2
36. Харламов І.Ф. Моральне виховання школярів: Посібник для клас. керівників. - М.: Просвещение, 2003.
37. Чернишевський М.Г. Повна. зібр. соч., т. V. М., 1951.

Разом з перспективами вільного розвитку Української держави відкрилися широкі можливості для розвитку освіти, науки, культури, що вимагає докорінної Український народ вступив в нову еру свого історичного розвитку. перебудови процесу виховання молодого покоління, а також нових методів.
В жодній країні світу немає виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною.
Успіх виховання залежить від багатьох причин і насамперед від застосування правильних його методів. В даній роботі висвітлені основні методи виховання, пояснюється їх суть застосування в конкретних умовах взаємної діяльності вчителя і учня.
Проблемами удосконалення організаційних форм і методів навчання й виховання займалися Я.А. Коменський, Гербардт, Песталоцці, Г.С. Сковорода, О. Ващенко. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів розглядалися в роботах А.М. Алексюк, Ю.К. Чабанського, В.О. Онищука, О.Я. Савченко, І.Ф. Варламова.
В свою чергу методам виховання й навчання, від яких залежить немалий успіх роботи учителя і школи в цілому теж, присвячений не один десяток фундаментальних досліджень як в теорії педагогіки, так і в приватних методиках викладання окремих навчальних предметів. І не дивлячись на це, проблема методів виховання як в теорії виховання, так і в реальній педагогічній практиці залишається дуже актуальною і час від часу породжує гострі дискусії на сторінках педагогічної літератури. Вони пояснюються безперервними спробами теоретиків перейти від емпіричних описів окремих груп методів до обґрунтування наукової системи методів виховання і пояснення їх сутності на основі розкриття природи методів виховання і розробки основ їх класифікації.
Історія розвитку і становлення даних методів дуже своєрідна. Вчені-педагоги, спостерігаючи за процесом в школі, звернули увагу на величезну різноманітність видів діяльності вчителів та учнів на уроці.
Та якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Виховання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння.
Одні вчені під методами виховання розуміють шляхи дослідження виховних цілей (І.П. Подласий, Г.П. Волкова, В.П. Галузяк, М.І. Сметанський, В.І. Шахов; другі – Г.І. Щукіна, М.М. Фіцула – як способи взаємозв’язаної діяльності вчителя і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки; треті – А.С. Макаренко, О. Вишневський – виховний «інструментарій». [12]
Польський же вчений Войцех Соборекі взагалі вважає, що стосовно виховання не можна думати в категоріях методів, способів впливу, передчування чи моделювання, бо виховання, на його думку, є «мистецтвом відкритого спілкування, воно не вкладається в поняття «методів».
Крім поняття «метод» виховання існують поняття «прийом» і «засіб» виховання.
Прийом виховання - це частинка методу виховання, один з його елементів, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації. Наприклад, бесіда з учнями будується як ціла система прийомів: прийом яскравого початку, прийом звертання до життєвого досвіду дітей, прийоми утримання і переключення уваги, прийом завершення розмови тощо.

Проблему виховання досліджували і філософи, і психологи, і педагоги - вчені. Але і зараз вона актуальна.
Працюючи над проблемою морального виховання молодших школярів ми вивчили психолого-педагогічну літературу з даної проблеми, розглянули сутність, зміст і основні поняття морального виховання, а також характеристики молодшого шкільного віку, розкрили особливості морального виховання в молодшому шкільному віці, вивчили методи, форми та прийоми морального виховання молодших школярів у навчальній діяльності, справили аналіз, а потім і узагальнення різних поглядів на дану проблему в літературі і прийшли до наступних висновків:
Виховання - цілеспрямований двосторонній процес формування моральної свідомості, розвитку моральних почуттів і вироблення навичок і звичок моральної поведінки. Воно включає формування моральної свідомості, виховання і розвиток моральних почуттів, вироблення умінь і звичок моральної поведінки. Поведінка морально, якщо людина зважує, продумує свої дії, надходить зі знанням справи, вибираючи вірний шлях вирішення що стоїть перед ним проблеми. Моральна поведінка особистості має наступну послідовність: життєва ситуація - породжене нею морально - чуттєве переживання - моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки, вибір і прийняття рішень - вольовий стимул - вчинок.
Найважливішим засобом морального виховання є використання створених в культурі на різних етапах історичного розвитку моральних ідеалів, тобто зразків моральної поведінки, до якого прагне людина. Специфічною особливістю процесу морального виховання слід вважати те, що він тривалий і безперервний, а результати його відстрочені в часі. Процес морального виховання динамічний і творчий. Основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомим людям. Ми вважаємо, що моральним слід вважати таку людину, для якого норми, правила і вимоги моралі виступають як його власні погляди і переконання, як звичні форми поведінки.
Молодший шкільний вік - етап розвитку дитини, який відповідає періоду навчання в початковій школі. Провідним видом діяльності в даному віці стає навчання, хоча як і раніше багато часу діти приділяють грі. У цьому віці продовжують розвиватися самооцінка, мислення, мова, пам'ять, увагу, активно розвиваються елементи соціальних почуттів, формуються навички суспільної поведінки. Найбільш явні відмінності дітей пов'язані з їх підлогою та індивідуальними особливостями. Головним мірилом, що визначає положення дитини в групі однолітків, стає оцінка вчителя, успіхи в навчанні.
Молодший шкільний вік характеризується також підвищеною сприйнятливістю до засвоєння моральних правил і норм. Моральне розвиток молодших школярів відрізняється помітним своєрідністю. У їх моральній свідомості переважають імперативні (наказові) елементи, що обумовлюються вказівками, порадами і вимогами вчителя, діти з більшою довірою ставляться до дорослих.
Вони починають активно, самостійно розбиратися в різних життєвих ситуаціях, але при цьому їх оцінка подій, вчинків часто носить ситуативний характер. Важливу роль у моральному розвитку дитини відіграє емпатія. Працюючи над проблемами морального виховання дітей потрібно враховувати їх вікові і психосоціальні особливості.
Навчання в школі - це, перш за все, формування моральної особистості. Навчальна діяльність має всі можливості, що дозволяють розвивати в учнів моральні якості особистості в процесі вивчення будь-якого предмета. Ми з'ясували, що методи морального виховання виступають у складній і суперечливій єдності.
Результати експериментальної роботи з вивчення й удосконалення морального досвіду молодших школярів підтвердили висунуту нами гіпотезу.
Ми прийшли до висновку, що успішному формуванню моральних якостей сприяють:
1. Особистий приклад вчителя;
2. Повне розкриття і розуміння змісту моральності, значимості в суспільстві і самій особистості;
3. Використання різних форм, методів і видів морального виховання;
Так само компоненти сприяють формуванню моральної свідомості, почуттів, мислення, включені у зміст роботи.
Завершуючи наше дослідження ми можемо сказати наступне, моральне виховання - безперервний процес, він починається з народження людини і продовжується все життя, і спрямований на оволодіння людьми правилами і нормами поведінки. На перший погляд може здатися, що не можна позначити якісь періоди в цьому єдиному безупинному процесі. І, тим не менше, це можливо і доцільно. Педагогіка зафіксувала, що в різні вікові періоди існують неоднакові можливості для морального виховання. Дитина, підліток і юнак, наприклад, по різному відносяться до різних засобів виховання. Знання обліку досягнутого людиною в той чи інший період життя допомагає проектувати у вихованні його подальше зростання. Моральний розвиток дитини посідає провідне місце у формуванні всебічно розвиненої особистості, має великий вплив і на розумовий розвиток, і на трудову підготовку, і на фізичний розвиток і виховання естетичних почуттів та інтересів.
Моральне виховання молодших школярів має стати одним з обов'язкових компонентів освітнього процесу. Школа для дитини - та адаптивна середа, моральна атмосфера якої обумовить його ціннісні орієнтації. Тому важливо, щоб моральна виховна система взаємодіяла з усіма компонентами шкільного життя: уроком, зміною, позаурочної діяльністю, пронизувала все життя хлопців моральним змістом.
Саме тому школа, вирішуючи завдання виховання, повинна спертися на розумне і моральне в людині, допомогти кожному вихованцю визначити ціннісні основи власної життєдіяльності, знайти почуття відповідальності за збереження моральних засад суспільства. Цьому допоможе моральне виховання, органічно вплетене у навчально-виховний процес і що становить його невід'ємну частину.