ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ 5
1.1.Формування та основні етапи розвитку романо-германської правової сім’ї 5
2.2. Структура права в романо-германській правовій системі 7
2.3. Поняття норми права 18
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ДЕРЖАВ ЯКІ МАЮТЬ КОНТИНЕНТАЛЬНУ ПРАВОВУ СИСТЕМУ 21
2.1. Загальна характеристика держав які мають континентальну правову систему 21
2.2. Джерела цивільного й торгового права в країнах континентальної правової системи (на прикладі Франції та Німеччини) 25
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ТА АНАЛІЗ НАУКОВИХ СТАТЕЙ ПО ТЕМІ 35
3.1.Сучасний стан континентальної правової системи 35
3.2. Аналіз наукових статей 37
ВИСНОВКИ 42
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 44

Романо-германське право (національні правові системи Франції, ФРН, Італії, Іспанії і ін.) – сім'я правових систем, що характеризується таким високим рівнем нормативних узагальнень, який досягається за допомогою кодифікуючих актів законодавчих або інших правотворчих органів і виражений в абстрактно сформульованих нормах, у формуванні логічно завершеної структурно замкнутої («закритої») нормативної системи. Відповідно до цього правові системи даної групи мають зовнішність нормативно-законодавчих і в масовій правосвідомості сприймаються як такі, де право виступає переважно у вигляді «закону». [11, с.46]
Джерело виникнення національних правових систем даної сім'ї слід шукати перш за все в економічних, соціально-політичних умовах розвитку суспільного життя.
У континентальній Європі подолання феодальної роздробленості, створення централізованих держав, політичне затвердження соціально-економічного єдиного товарно-ринкового господарства, режиму демократії здійснювалося переважно через центральні органи державної влади, які взяли на озброєння такі ефективні засоби соціального регулювання, як закони, кодекси, абстрактні норми, що містяться в них (нормативні узагальнення високого рівня).
Відзначаючи це вирішальне джерело, необхідно вказати на те, що до XVIІ-XVІІI ст., тобто до часу, коли реально в соціальному житті виявилася потреба в нормативно-регулятивному інструменті, який міг би бути використаний для вирішення вказаних вище завдань, у державних органів «під рукою» опинилися такі матеріали правової культури, які і зумовили особливості правових систем континентальної Європи.[21, с.19]
Йдеться про правову культуру, засновану на юридичній системі Стародавнього Риму, що дав класичне, не перевершене по витонченій розробці перше всесвітнє право суспільства товаровиробників. Проте всупереч досить поширеній думці, романо-германське право не спиралося безпосередньо на норми римського приватного права – права характеру, казуїста, лише в якійсь мірі систематизованого (да і то після свого розквіту) в компіляціях Зведення законів Юстініана і, мабуть, за те, що більше тяжіє до загального прецедентного права. Згадані досягнення правової культури є, швидше, елементом духовного життя епохи Відродження, створеним в західноєвропейських університетах тлумачами положень римського приватного права – глосаторами і особливо постглосаторами; їх історична, недостатньо оцінена ще заслуга полягала в тому, що вони на новому рівні духовного, інтелектуального життя епохи Відродження відпрацювали логічні принципи, конструкції, узагальнені юридичні формули, закладені в римському приватному праві. Ці логічні принципи, конструкції і узагальнені формули, а також термінологія римського права і можуть бути охарактеризовані як матеріали правової культури, яка була сприйнята законодавством континентальної Європи, а потім через найбільш довершені досягнення його (Кодекс Наполеона, німецьке Цивільне укладення і ін.) розповсюдилася но багато країн світу. Романо-германська правова система сформувалася в континентальній Європі; тут і зараз її головний центр, не дивлячись на те, що унаслідок експансії і рецепції численні неєвропейські країни приєдналися до цієї системи або запозичили у неї окремі елементи.
Датою, коли з наукової точки зору з'явилася система романо-германського права, вважається XIII ст.. Донині, поза всяким сумнівом, існували елементи, за допомогою яких створювалася система; але тоді було ще рано говорити про систему і, можливо, навіть про право. Тому першим періодом можна вважати період, передуючий XIII століттю, коли збиралися матеріали, але ще були відсутні спроби синтезувати їх і коли не було навіть якої-небудь системи. Другий період почався з відродження вивчення римського права в університетах – з цієї істотної події. Протягом п'яти століть в системі панувала доктрина, під визначальним впливом якої еволюціонувала і правова практика в різних державах. Доктрина підготувала разом з школою природного права настання наступного періоду, в якому ми знаходимося і в даний час, - періоду, де переважає законодавство.

1. Ведєрніков Ю.А. Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальний посібник. – К., 2012. – 224 с.
2. Загальна теорія держави і права / за ред. М.В. Цвіка. – Харків: Право, 2012. – 432 с.
3. Зайчук О. Правові системи сучасності та тенденції їх розвитку // Право України – 2012. - №11. – 235с.
4. Кагадін М. Поняття та елементи правових систем. // Право України. – 2013. - №12. – 531с.
5. Каустова М.Г. Поняття правової системи в юридичній науці і практиці // Проблеми законності. – 2014. – Вип.66. – 254ч.
6. Волик І.М., к.е.н, доцент. Українська академія банківської справи. – Стаття «Український вибір моделі корпоративного управління». – 2011. – 478с.
7. Колосова Любов, ст. викладач кафедри МВ ІМВ НАУ. Корпоративне управління в умовах інформаційної економіки: проблеми та перспективи. – Юридичний журнал. – №12/2009. – 487с.
8. 3. Костюк О.М. к.е.н., доцент, Фіронова В.М., аспірант, ДВНЗ «УАБС НБУ». – Стаття «Роль банків у німецькій моделі корпоративного управління». 2011. – 483с.
9. 4. Савельєва Т.М. Формування і функціонування корпоративних структур в економіці регіону. – Рукопис. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2012. – 467с.
10. Стеценко Богдан. Становлення вітчизняної моделі корпоративного управління в контексті світового досвіду. – Газета «Цінні папери України»\
11. Берман Г.Д. Право і революція: Формування західної традиції права. – К.: IRIS, 2011. – 651 с.
12. Буткевич В. Міжнародне право. Основи теорії. – К.: Либідь, 2012. – 608с.
13. Васецький В.Ю. Права людини в романо-германській правовій системі // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. – 2013. – Вип. 24. – 341с.
14. Голяк Л.В., Мацько А.С., Тюріна О.В. Порівняльне правознавство: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2012. – 200с.
15. Кельман М. Загальна теорія держави та права зарубіжних країн. – Л.: Новий Світ, 2010. – 584с.
16. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Тихомиров О.Д. Загальна теорія держави і права. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 317 с.
17. Корчевна Л.О. Проблема різно-джерельного права: Дослід порівняльного правознавства. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2013. – 360с.
18. Корчевна Л. Українське право і романо-германська традиція // Право України. – 2012. – N 5. – 564с.
19. Котюк В. Основи держави і права. – К.: Аттика, 2013. – 432 с.
20. Мацько А. Міжнародне право. Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2012. – 216 с.
21. Мірошниченко М. Історія вчень про державу і право. – К.: Аттика, 2014. – 224 с.
22. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. –Х.: Консул, 2012. – 656 с.
23. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн. – К.: Ин-Юре, 2013. – 584 с.
24. Суботін В.М., Філонов О.В. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: Знання, 2013. – 327 с.
25. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. – Тернопіль: Карт-бланш, 2012. – 247 с.
26. Третьякова Т.А., Гуренко М.Н. История государства и права зарубежных стран. – К.: Правник, 2013. – 199 с.
27. Тимощук О.В. Порівняльний аналіз римських та романо-германських державно-правових інститутів як фактор погляду на періодизацію історії держави та права // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. – 2013. – Вип. 13. – 452с.
28. Філософія права. – К.: Юринком Интер, 2012. – 272 с.
29. Чернецька О.В., Шилінгов В.С. Правові системи сучасності. – Ірпінь, 2013. – 101 с.

Актуальність Романо-германська правова сім'я має тривалу історію. Вона пов'язана з правом Стародавнього Риму, але більш ніж тисячолітня еволюція значно віддалила не тільки матеріальні і процесуальні норми цього права, але і саму концепцію права і правової норми від того, що було визнане за часів Августа і Юстініана. Романо-германські правові системи як би продовжують римське право, вони результат його еволюції, але жодним чином не є його копією. Останнє тим більше вірно, що багато їх елементів мають інші джерела, ніж римське право. В даний час романо-германська правова сім'я розсіяна по всьому світу. Вона вийшла далеко за межі колишньої Римської імперії і розповсюдилася на всю Латинську Америку, значну частину Африки, країни Близького Сходу, Японію, Індонезію. Ця експансія пояснюється частково колонізацією, частково – тими можливостями, які дала для рецепції юридична техніка кодифікування, загальноприйнята романськими правовими системами в XIX столітті. Широке розповсюдження даної сім'ї і сама техніка кодифікування заважають побачити елементи єдності, що зв'язує ці різні правові системи, які на перший погляд носять суто національний характер і повністю відмінні одна від одної.
Романо-германська правова система є, мабуть, найбільш древньою і широко розповсюдженою у світі. Це пояснюється не лише її історичними коренями. Система відрізняється нормативною упорядкованістю й структурованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням строгої юридичної техніки. Носіями і рушійною силою даної системи були найбільш могутні держави: два тисячоріччя тому Римська імперія, а потім зароджуються й розвиваються держави Європи -Франція, Німеччина й інші, їхній вплив на життя Європи й країн інших континентів, як у культурологічному змісті, так і у військово-політичному й економічному, був беззаперечним. Романо-германская система права набула характеру універсальної, зрозуміло, з тими особливостями й модифікаціями, яким вона піддавалася в різних регіонах світу.
Об’єктом дослідження виступає континентальна правова система.
Предмет дослідження – процес формування та розвитку континентальної правової системи.
Мета дослідження полягає в описі основних особливостей розвитку континентальної правової системи.
Завдання дослідження:
 дати загальну характеристику континентальній правовій системі;
 охарактеризувати держави, що мають дану систему;
 описати тенденції та перспективи розвитку континентальної системи.

Отже підсумовуючи все вище сказане можна зробити висновок, що романо-германське право сформувалось в ХІІ-ХШ ст. у результаті рецепції (запозичення) римського права країнами континентальної Європи. Підставою для рецепції в економічній сфері стали розвиток торгівлі, ремесел, зростання міст. Спочатку соціальною основою і сферою його застосування в середньовічній Європі було переважно міське населення, однак поступово ця правова система стала загальнонаціональною, континентально-європейською.
Крім економічних причин, існували і соціально-культурні передумови запозичення Європою римського права. Розвиток освіти, мистецтва, культури підготував грунт для сприйняття римських юридичних концепцій, поглядів, понять, конструкцій. Неабияку роль у цьому процесі відіграли університети, де відбувалося вивчення оригінальних римських текстів.
Важливою передумовою рецепції римського права було також благословення християнської церкви. Протягом багатьох століть церква негативно ставилася до римського права, і знадобився авторитет середньовічного філософа Фоми Аквінського, щоб перебороти таке упередження.
З XIII ст. романо-германське право активно розвивається, стає надбанням усієї Європи, крім острівної Англії. У XVI-XVIII ст. процес правового розвитку Європи здобуває нові форми. Загальні принципи римського права поступово інтегровані в національні нормативні системи. Цей процес завершився розробкою національного законодавства, національних кодексів.
Особливості норм романо-германського права наступні. Романо-германська норма права – загальне правило поведінки. Головною особливістю цієї норми, порівняно з англосаксонською прецедентною, виступає узагальнений, абстрактний характер, що викликає необхідність її тлумачення і конкретизації. Романо-германські норми мають системно-ієрархічний характер.
Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн цієї системи і володіють вищою юридичною силою, поширюються на всю територію держави, на всіх громадян. В усіх країнах романо-германської системи є писані конституції, за нормами яких визнається вища юридична чинність. Закон має пріоритет стосовно всіх інших джерел права. Він може заборонити чи легалізувати звичай, окремі положення судової практики, нормативні договори.
Структура романо-германського права відрізняється своєрідністю. У країнах романо-германської правової системи існує розподіл права на публічне і приватне. Підставою, критерієм виділення публічного права виступає загальний, державний інтерес (здійснення суспільних цілей і завдань), приватного права – особливий, приватний інтерес (реалізація цілей окремих осіб, громадян, організацій). Іншою структурною особливістю романо-германського права є послідовний галузевий розподіл норм, їх прив'язка до конкретних галузей права і правових інститутів.