ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 5
1.1. Юридична природа права на компенсацію шкоди та його місце у процесуальній формі 5
1.2. Поняття шкоди та її види у кримінальному провадженні 8
1.3. Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у кримінальному процесі України 13
РОЗДІЛ 2 СПОСОБИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ 16
2.1. Добровільне відшкодування шкоди завданої злочином підозрюваним та обвинуваченим 16
2.2. Цивільний позов в межах кримінального провадження та його основні елементи 18
2.3. Особливості та порядок відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету 24
РОЗДІЛ 3 ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД КОМПЕНСАЦІЇ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ЗЛОЧИНОМ 28
ВИСНОВКИ 38
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 40

В юридичній літературі неодноразово зазначалося, що справедливість, інтереси держави і її фізичних та юридичних осіб вимагають у кожному випадку повного відшкодування (компенсації) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Для визнання фізичної особи потерпілим достатньо заподіяння особі будь-якого з трьох визначених видів шкоди, хоча від кримінального правопорушення зазвичай походять кілька видів шкоди. У будь-якому випадку, якщо потерпілому - фізичній особі завдано декілька видів шкоди, вони відшкодовуються в повному обсязі відповідно до законодавства, а потерпілій юридичній особі відшкодовується виключно майнова шкода.
Відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння відбувається: 1) підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою на будь-якій стадії кримінального провадження; 2) за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні на підставі відповідного судового рішення; 3) за рахунок Державного бюджету у випадках та в порядку, передбачених законом [7, с.77].
Етимологічно слово «шкода» означає збитки, втрати, що є наслідком вчинення яких-небудь неправомірних дій, що спричинені кримінальним правопорушенням.
Шкода є сукупністю несприятливих особистих немайнових, а також майнових наслідків, що виникли у разі порушення суб’єктивних прав фізичної або юридичної особи. Вона є однією з умов або підстав виникнення обов’язку щодо її відшкодування. Категорія «шкода» тісно пов’язана з питаннями цивільно-правової відповідальності. Серед підстав цивільно-правової відповідальності, поряд з протиправністю поведінки (дія чи бездіяльність) причинним зв’язком між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою виною особи, яка заподіяла шкоду, обов’язково виділяють наявність майнової та / або моральної шкоди.
В теорії кримінального процесу розмежовуються поняття «шкода» і «збитки». Шкода – це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову та немайнову (моральну), а збитки – це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі [1, с.22].
Відповідно до ст. 55 КПК виділяються такі види шкоди: 1) моральна, 2) фізична, 3) майнова.
Майнова шкода представляє собою майнові та/чи грошові збитки, спричинені юридичній або фізичній особі.
Збитками є:
1. Втрати, яких особа зазнала внаслідок вчинення кримінального правопорушення у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речей, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права;
2. Доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Поняття майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілому охоплює: 1) заподіяну кримінальним правопорушенням особі пряму, безпосередню шкоду в її майновому та грошовому виразі; 2) не одержані внаслідок скоєння кримінального правопорушення доходи; 3) оцінені в грошовому вигляді витрати на відновлення здоров’я потерпілого, а в разі його смерті – на поховання й виплати з підтримання матеріального добробуту і виховання непрацездатних членів сім’ї потерпілого та його неповнолітніх дітей; 4) кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину.
Згідно з ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим може бути також і юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Відповідно кримінальним правопорушенням потерпілому-юридичній особі може бути завдано безпосередньої шкоди в її майновому та грошовому виразі.
В чинному законодавстві України всі наслідки немайнового характеру позначаються терміном «моральна шкода». Зміст цього поняття розкритий в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», де визначено, що моральна шкода – це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ.
Термін «моральна шкода» визначається через поняття страждання, які заподіяні фізичній особі внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення відносин з людьми, інші негативні наслідки морального характеру. У свою чергу, «моральний характер» означає «пов’язаний з духовним життям людини». Саме тому в кримінальному провадженні лише потерпілому – фізичній особі, а не юридичній особі відшкодовується моральна шкода [14, с.29].
Заподіяння фізичної шкоди тісно пов’язане з настанням в подальшому моральних страждань, отже, і моральної шкоди. У цьому випадку ці види шкоди у кримінальному провадженні важко розглядати окремо, оскільки вони доповнюють одне одного.
Фізична шкода визначається через сукупність змін, що об’єктивно сталися внаслідок вчинення кримінального правопорушення в стані людини як фізичної істоти.
До складових фізичної шкоди належать: а) тілесні ушкодження, б) розлад здоров’я, в) фізичні страждання.
Під фізичними стражданнями варто розуміти фізичний біль, який зазнала особа у зв’язку із вчиненим проти неї насильством або заподіянням шкоди здоров’ю. Але заподіяні моральна і фізична шкоди відбиваються у кримінальному провадженні в різних сферах людського сприйняття: відповідно, ідеальної (духовної) і матеріальної (тілесної), що визначає використання різних принципів оцінки заподіяної шкоди і її компенсації.
Ocкiльки і мopальна шкода, і фізична шкода визначаютьcя як фiзичнi чи мopальнi cтpаждання, тo cлoвo «cтpаждання» вживаєтьcя як ключoве.
Іншими словами, теpмiн «cтpаждання» oзначає, щo непpавoмipнi дiї запoдiювача шкoди oбoв’язкoвo пoвиннi знайти вiдoбpаження у cвiдoмocтi пoтеpпiлoгo в фopмi вiдчуття (фiзичнi cтpаждання) i уявлення (мopальнi cтpаждання) та викликати певну пcихiчну pеакцiю.
Найбiльш близьким дo пoняття «мopальнi cтpаждання» вважається пoняття «переживання». Змicтoм пеpеживання мoже бути cтpах, copoм, пpиниження та інший неcпpиятливий у пcихiчнoму аcпектi cтан фізичної особи

1. Азаров Ю.І. Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні за рахунок держави /Ю.І. Азаров, Д.П. Письменний, О.Ю. Хабло // Юридична наука. − 2014. – № 5. – С.49–56.
2. Бахин В.П., Карпов Н.С. Материалы к изучению практики борьбы с преступностью. – К., 2007. – 489 с.
3. Березняк В.С., Тертишник В.М. Екстрадиція як інститут кримінально-процесуального права України : монографія. – Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. Справ; «Ліра ЛТД», 2010. – 188 с.
4. Верхогляд-Герасименко О.В. Забезпечення майнових прав особи при застосуванні заходів кримінально-процесуального примусу : монографія. – Харків : Вид-во «Юрайт», 2012. – 216 с.
5. Конституція України від 28 червня 1996 року (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України вiд 23 липня 1996 року, № 30. – Ст.141.
6. Концепція реформування кримінальної юстиції України : Затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 27. – Ст. 838.
7. Кримінальне процесуальне право України : [навчальний посібник] / За редакцією професорів В. Г. Гончаренка та В. А. Колесника. – К.: Юстиніан, 2014. – 576 с.
8. Кримінальний кодекс України: Чинне зак-во зі змінами та допов. на 18 січня 2011 року / Україна. Закони. – К. : Алерта; ЦУЛ, 2011. – 174 с.
9. Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. / Україна. Закони. – К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. – 174 с.
10. Кримінальний процес в питаннях і відповідях: Загальна і Особлива частини: навч. посіб. /Л.Д. Удалова, В.В. Рожнова, Д.О. Савицький, О.Ю. Хабло. – 3-тє вид., доповн. і переробл. – К.: Скіф, 2013. – 256 с.
11. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI // Голос України від 19.05.2012 р. № 90–91.
12. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012. // Голос України. – 2012. – 19 травня (№ 90–91).
13. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Відп. ред.: С.В. Ківалов, С.М. Міщенко, В.Ю. Захарченко. – Х.: Одіссей, 2013. – 1104 с.
14. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар: у 2 т. Т.1 /О.М. Бандурка, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П.Пшонки, А.В. Портнова – Х.: Право, 2012. – 768 с.
15. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково–практичний коментар/ за ред. В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстиніан, 2012. – 1217 с.
16. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково–практичний коментар: у 2 т. Т.2 /Є.М. Блажівський, Ю.М. Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова – Х.: Право, 2012. – 664 с.
17. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно-логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів: науково–практичний посібник / автор. кол.: Андрєєв Р.Г., Блажівський Є.М., Гошовський М.І. та ін. – К.: Алерта, 2012. – 736 с.
18. Кримінально-процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – 6-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрисконсульт, Юстініан, 2010. – 896 с.
19. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 11 березня 2011 р.: Офіц. текст. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. – 248 с.
20. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (Загальна частина) [Текст]/ [Рожнова В.В., Савицький Д.О., Конюшенко Я.Ю. та ін.]. – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 280 с.
21. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (Особлива частина) [Текст]/ [Хабло О.Ю., Степанов О.С., Климчук М.П. та ін.]. – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 200 с.
22. Кучинська О.П. Кримінально-процесуальні документи: досудове та судове провадження: Навч.-практ. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 408 с.
23. Лобойко Л. М. Кримінальний процес: підручник. – К.: Істина, 2014. – 432 с.
24. Методичні рекомендації щодо здійснення працівниками органів внутрішніх справ провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів / Міністерство внутрішніх справ України, Управління дізнання. К. 2008. 44 с.
25. Процесуальна діяльність слідчого щодо відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням: метод. рек. // МВС України, НАВС, Авт. колект. С.С. Чернявський, В.І. Фаринник, Л.Д. Удалова та ін. – Київ: – 2014. – 91с.
26. Процесуальні документи у кримінальному провадженні. Зразки. Роз’яснення: наук.-практ. посібник; за заг. редакцією М.А.Погорецького та О.П. Кучинської – К.: Юрінком Інтер, – 2015. – 560 с.
27. Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник / В. М. Тертишник. – Київ : Правова Єдність : Алерта, 2014. – 438 с.
28. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України / В.М.Тертишник. – К.: Алерта, 2014. – 768 с.
29. Удалова Л.Д. Кримінальний процес. Загальна частина (альбом схем) навч. посібн./ Л.Д.Удалова, В.В.Рожнова, Д.П.Письменний. – К.: Центр учбової літератури, 2014. – 144 с.
30. Удалова Л.Д. Кримінальний процес. Особлива частина (альбом схем) навч. посібн. / Л.Д.Удалова, Д.О. Савицький, О.Є. Омельченко та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2015. – 224 с.

Актуальність дослідження полягає і в тому, що новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) запровадив центром протидії злочинності та розвитку кримінальної юстиції концепцію «відновлюю чого правосуддя». На підтвердження цього законодавець закріпив положення щодо захисту приватних прав та інтересів окремих осіб, яким кримінальним правопорушенням (злочином) заподіяно майнової та/або моральної шкоди, визначив зміст і спрямованість діяльності держави. На шляху побудови відновлюю чого правосуддя першочергове значення набуває відшкодування (компенсація) шкоди, завданої конкретним кримінальним правопорушенням на користь його жертви (потерпілої особи).
Держава, закріпивши за собою обов’язок забезпечення прав і свобод людини, надає можливість у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, звернутися до суду з метою їх захисту, у тому числі шляхом компенсації матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (ст. 55, 64 Конституції України, ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Основним законним інтересом потерпілих є реалізація права на відшкодування (компенсацію) завданої шкоди, в тому числі моральної (немайнової). Норми чинного цивільного законодавства недостатньою мірою врегульовують дані відносини, хоча й не заперечують існування такої можливості. Зокрема, ст. 1177, 1207 ЦК України відсилають до спеціального закону, але на разі такого закону не існує. Не досить чітко визначено і підстави та порядок відшкодовування (компенсації) фізичній особі шкоди, завданої кримінальним правопорушенням за рахунок Державного бюджету України.
Науково-теоретичну базу дослідження правового регулювання відшкодування шкоди, завданої злочином становлять праці вітчизняних і зарубіжних правників, зокрема: Л.М. Баранової, С.В. Васильєва, К.М. Варшавского, В.В. Владимирова, М.К. Галянтича, С.Д. Гринько, О.В. Грищук, С.Е. Демського, О.В. Дзери, Г.В. Єрьоменко, 0.М. Ерделевського, А. І. Загорулько та інші.
Метою курсової є визначення особливостей цивільно-правового регулювання відносин з відшкодування шкоди у кримінальному провадженні.
Поставлена мета обумовлює такі основні завдання:
1. охарактеризувати та визначити тенденції розвитку зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої злочином;
2. виявити характерні ознаки зобов’язань із відшкодування шкоди, завданої злочином;
3. сформулювати функції зобов’язань із відшкодування шкоди, завданої злочином;
4. виявити правові підстави реалізації фізичною особою права на відшкодування державою шкоди, завданої кримінальним правопорушенням з ціллю відновлення прав потерпілої особи;
5. дослідити зарубіжний досвід компенсації шкоди, завданої злочином.
Об’єктом дослідження є правовідносини щодо відшкодування (компенсації) майнової та немайнової шкоди.
Предмет дослідження - правове регулювання відшкодування (компенсації) майнової та немайнової шкоди, завданої злочином (кримінальним правопорушенням).
Методи дослідження. У ході дослідження використовувалась сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання, зокрема, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний, аналітичний, діалектичний та інші.
Структура курсової. Курсове дослідження із вступу, 3 розділів, висновків і списку використаних джерел.  

У роботі теоретичне узагальнення і запропоновано визначення особливостей цивільно-правового регулювання відносин з відшкодування шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням. Найбільш важливими серед одержаних результатів дослідження є такі висновки:
Зобов’язання з відшкодування шкоди та деліктна відповідальність є різними правовими явищами та мають різне функціональне призначення. Різниця між ними полягає у тому, що відповідальність є видом публічних правовідносин, оскільки стосується застосування державою до правопорушника заходів впливу (санкцій) тоді як негативні наслідки для порушника в зобов’язаннях із відшкодування шкоди спрямовані на відновлення стану потерпілої особи та реалізуються у межах приватного права. Існує відмінність між ними і в їх цільовій спрямованості. Підставою виникнення зобов’язань із відшкодування шкоди є протиправні дії, що призвели до виникнення шкоди, а підставою виникнення деліктної відповідальності є судове рішення, яке набрало законної сили. Неправомірні дії є лише підставою (за наявності інших необхідних умов) для винесення рішення про притягнення до відповідальності, але ще не сама підстава її виникнення. До цього моменту існують лише деліктні зобов’язання, в межах яких боржник зобов’язаний добровільно, добросовісно, у повному обсязі відшкодувати (компенсувати) завдану шкоду, а кредитор (потерпіла особа) вправі вимагати такого відшкодування (компенсації).
Учасниками зобов’язань з відшкодування шкоди фізичній особі можуть розглядатися будь-які суб’єкти цивільних відносин. При цьому, ні частково дієздатні, ні абсолютно недієздатні не можуть виступати боржниками у деліктних зобов’язаннях (деліквентами). Особи з неповною дієздатністю та обмежено дієздатні можуть самостійно виступати боржником у деліктних зобов’язаннях. Лише у випадку, коли шкода, завдана особою з неповною дієздатністю, субсидіарний обов’язок із відшкодування шкоди, в частці, якої не вистачає, виникає у її батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Повністю дієздатні суб’єкти можуть виступати боржником у зобов’язаннях із відшкодування шкоди.
Враховуючи що, суб’єктивне право потерпілої особи - це можливість самостійно вчиняти певні юридичні або фактичні дії стосовно свого об’єкта права та можливість вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи, у деліктних правовідносинах істотного значення для задоволення інтересів управ омоченого має вимога щодо вчинення певних дій від зобов’язаної особи. Зазначаючи що суб’єктивний обов’язок - це міра належної (необхідної) поведінки зобов’язаного суб’єкта, то вона є необхідною для вчинення дій щодо відшкодування (компенсації) шкоди потерпілій особі.
Об’єктом зобов’язання з відшкодування шкоди є те майно, за рахунок якого здійснюється відшкодування (компенсація) заподіяної шкоди, яке деліквент надає потерпілому.
Становлення в Україні інституту відшкодування шкоди, завданої злочином, у порядку кримінального судочинства кореспондується з відповідним розвитком кримінального, цивільного, цивільного процесуального та інших галузей законодавства, воно певною мірою відповідає загальним тенденціям гармонізації вітчизняної правової системи з основами правового регулювання країн Європейського Союзу. Частина міжнародних документів, які регламентують право на відшкодування шкоди, завданої злочином, ратифіковані Україною і стали частиною вітчизняного законодавства, однак у середині країни існують проблеми відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Необхідно підтримати думку, що доцільність створення Державного (публічного) фонду відшкодування збитків жертвам злочинів, який вирішив одну із соціально значущих проблем - відшкодування їм заподіяної злочином шкоди, а також прийняти закон про умови та порядок відшкодування за рахунок цього фонду.