ВСТУП 2
Розділ 1. Вчення Рене Декарта 4
Розділ 2. Вчення Френсіса Бекона 9
ВИСНОВКИ 13
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 15

Рене Декарт (1596-1650), піддаючи критиці схоластичну логіку, поставив, як і Бекон, перед наукою завдання звільнитися від традиційних упереджених поглядів та сліпої віри в авторитети і побудувати заново всю споруду науки, починаючи з її підвалин. Попередньою умовою такої перебудови він проголосив всезагальний метод сумніву, необхідний для критичної перевірки всіх наших знань і відшукання абсолютно достовірної істини. Таку істину Декарт вбачав у положенні «Я мислю, отже, я існую», яке, на його думку, свідчить про само достовірність свідомості: «Я можу сумніватися в цьому. Та оскільки я сумніваюсь, то сам факт функціонування свідомості стоїть поза сумнівом» [3, с.55].
Великого значення надавав Декарт методу пізнання. Стоячи на позиціях раціоналізму, він вважав тільки дедукцію строго науковим методом. Не відмовлявся він і від індукції, проте називав її висновки сумнівними і недостовірними.
Ясність і чіткість є, за Декартом, критеріями істини, а ведуть до неї інтуїція, дедукція, індукція, порівняння та аналогія. Він розробив принцип повної математичної індукції й був схильний розглядати його як логічний принцип. Йому належить оригінальна теорія причин помилок. Декарт виступав проти загальної згоди як критерію істини.
Погляди Декарта щодо інтуїції, як правило, піддаються критиці, та не можна ігнорувати їх історичного значення. Теорія безпосередньої та безперечної достовірності простих явищ була спрямована проти схоластичних уявних сутностей, містичних прихованих сил, всякого роду духів тощо [1, с.25].
Вчення Декарта, зокрема його дедуктивний метод і принцип повної математичної індукції, продовжували розвивати інші мислителі.
Раціоналізм Декарта ґрунтується на тому, що він спробував застосувати до всіх наук особливості математичного методу пізнання. Бекон пройшов повз такого ефективного і могутнього способу осмислення досвідчених даних, яким в його епоху ставала математика. Декарт ж, будучи одним з великих математиків свого часу, висунув ідею загальної математизації наукового знання. Французький філософ при цьому витлумачував математику не просто як науку про величини, але і як науку про порядок та мірі, що панує в усій природі. У математиці Декарт найбільше цінував те, що з її допомогою можна прийти до твердих, точним, достовірним висновків. До таких висновків, на його думку, не може навести досвід. Раціоналістичний метод Декарта і являє собою, перш за все, філософське осмислення та узагальнення тих прийомів відкриття істин, якими оперувала математика.
Суть раціоналістичного методу Декарта зводиться до двох основних положень. По-перше, в пізнанні слід відштовхуватися від деяких інтуїтивно ясних, фундаментальних істин, або, інакше кажучи, в основі пізнання, по Декарту, повинна лежати інтелектуальна інтуїція. Інтелектуальна інтуїція, по Декарту, - це тверде і чітке уявлення, що народжується в здоровому розумі допомогою погляди самого розуму, настільки просте і чітке, що воно не викликає жодного сумніву. По-друге, розум повинен з цих інтуїтивних поглядів на основі дедукції вивести всі необхідні слідства. Дедукція - це така дія розуму, за допомогою якого ми з певних передумов робимо якісь висновки, отримуємо певні слідства. Дедукція, по Декарту, необхідна тому, що висновок не завжди може представлятися ясно і чітко. До нього можна прийти лише через поступовий рух думки при ясному і виразному усвідомленні кожного кроку. За допомогою дедукції ми невідоме робимо відомим [2, с.34].
Декарт сформулював наступні три основних правила дедуктивного методу:
1. У всякому питанні має міститися невідоме;
2. Це невідоме повинно мати якісь характерні особливості, щоб дослідження було спрямоване на осягнення саме цього невідомого;
3. У питанні також має міститися щось відоме. Таким чином, дедукція - це визначення невідомого через раніше пізнане і відоме.
Після визначення основних положень методу перед Декартом постало завдання сформувати такий вихідний достовірний принцип, з якого, керуючись правилами дедукції, можна було б логічно вивести всі інші поняття філософської системи, тобто Декарт повинен був здійснити інтелектуальну інтуїцію. Інтелектуальна інтуїція у Декарта починається з сумніву. Декарт поставив під сумнів істинність всіх знань, до якої належала людство. Проголосивши сумніви в якості вихідного пункту будь-якого дослідження, Декарт ставив мету - допомогти людству позбавитися від всіх забобонів (або ідолів, як їх називав Бекон), від усіх фантастичних і помилкових уявлень, прийнятих на віру, і таким чином розчистити шлях для справді наукового знання, і разом з тим, знайти шуканий, вихідний принцип, виразне чітке уявлення, яке вже не можна піддати сумніву [5, с.51].
Слід зазначити, що принцип сумніву застосовувався у філософії і до Декарта в античному скептицизмі, у вченні Августина, у вченні Ш. Монтеня та ін Вже Августин на основі сумніву стверджував достовірність існування мислячої істоти. Отже, в цих питаннях Декарт не оригінальний і знаходиться в руслі філософської традиції. За межі цієї традиції його виводить край не раціоналістичне положення, що тільки мислення має абсолютної і безпосередньої достовірністю. Оригінальність Декарта полягає в тому, що він приписує безсумнівний характер самому сумніву, мислення і буття суб'єкта мислення: звернувшись до самого себе, сумнів, по Декарту, зникає. Сумніву протистоїть безпосередня ясність самого факту мислення, мислення, не залежного від свого предмета, від предмета сумніви. Таким чином, «я мислю» у Декарта є як би та абсолютно достовірна аксіома, з якої має зрости весь будинок науки, подібно до того, як з невеликого числа аксіом і постулатів виводяться всі положення Евклідової геометрії

1. Губін В.Д. Філософія/ Губін В.Д.: навч. - М.: Велбі, Вид-во Проспект, 2005.
2. Декарт Р. Метафізичні розмисли./ Декарт Р. – К.: Юніверс, 2000. – 302 с.
3. Исаков А.Я. Концепция современного естествознания. Ч. 2: Классический период естествознания:/ Исаков А.Я. Учебно-методические пособие.- Петропавловск-Камчатский, Камчат ГТУ, 2004
4. Ільїн В. Філософія: підручник в 2-х томах./ Ільїн В.: Вид-во Фенікс, 2006. Асмус В.Ф. Декарт. навч. - М.: Изд-во Вища школа, 2006.
5. Карев В.М. «Френсис Бэкон: политическая биография». М., 2005.- 490 с.
6. Радугин А.А. Філософія / Радугин А.А.. Курс лекцій, М., 2001
7. Ростошинский Е.Н. Очерки философии./ Ростошинский Е.Н. Часть II. СПб., 2003. С.31
8. Спиркин А.Г. Філософія./ Спиркин А.Г. Підручник. М., 2001
9. Фішер, Куно. Історія Нової філософіі. Декарт: Його життя, твори і вчення. - СПб.: 2004.
10. Чанишева А.В. Філософія стародавнього світу/ Чанишева А.В.: Навч. - М.: Вища школа, 2003.

XVII століття стало епохою корінних змін у соціальному житті Західної Європи, століттям наукової революції і перемоги нового світогляду. Розпочинається період розвитку психології в рамках філософських вчень про свідомість.
Появі першої психологічної теорії, що використовувала досягнення геометрії і нової механіки, наука завдячена французькому математику, природознавцю і філософу Рене Декарту (1596-1650). Він походив зі стародавньої французької родини й одержав гарну освіту. У колегії Де ла Флеш, яка була одним із кращих релігійних освітніх центрів, він вивчав грецьку і латинську мови, математику та філософію. У цей час він познайомився із вченням Августина, ідеї якого про інтроспекцію були згодом перероблені Декартом: релігійну рефлексію Августина Декарт перетворив у рефлексію суто світську, направлену на пізнання об'єктивних істин.
Закінчивши колегію, Декарт вивчає право, потім йде на військову службу. За час служби у військах йому удалося побувати в багатьох містах Голландії, Німеччини й інших країн і установити особисті зв'язки з видатними європейськими вченими того часу. У цей час він приходить до думки, що найбільш сприятливі умови для його наукових досліджень не у Франції, а в Нідерландах, куди він і переїжджає в 1629 р. Саме в цій країні він створює свої відомі твори.
Емпіризм і раціоналізм є основними протилежними тенденціями у філософії XVII ст. Всі інші протилежності тоді або іще тільки окреслювалися, або заломлювались через цю основну протилежність. Як відомо, емпіризм стверджує, що джерелом пізнання і критерієм істини є досвід. З двох джерел породження знання – чуттєвості та розуму – він віддає перевагу чуттєвості. Історично склалось так, що емпіризм розвивався переважно в Англії. Оскільки Англія однією з перших стала на шлях капіталістичного розвитку, її молода буржуазія була зацікавлена в розвитку техніки й інстинктивно відчувала зв'язок її з наукою.
Засновником емпіричної традиції у філософії Нового часу є Ф. Бекон, який усвідомив важливість наукового знання для влади людини над природою. Йому належить відомий вислів «Знання – це сила». Головні свої зусилля Бекон спрямовував на пошук методу наукового пізнання. Цій проблемі присвячена його основна праця «Новий Органон», яку він свідомо протиставив старому «органону» (методу) Аристотеля. Розвитку науки, на думку Бекона, перешкоджають схоластика з її догматизованим Аристотелем і різноманітні забобони, ухили розуму («ідоли», «привиди»), які, подібно до викривленого дзеркала, спотворюють справжній стан речей. Тому потрібно виявити і викорінити ці «привиди», «очистити» від них розум. Цей пошук «чистого суб'єкта», «чистої свідомості» зумовлений гносеологічним протистоянням суб'єкта і об'єкта, що виникло в науці та філософії Нового часу.

В історії людської культури у розвитку уявлення про особистість XVII ст. посідає особливе місце. Бурхливого розвитку набули природничі науки, зокрема здійснено численну кількість відкриттів в анатомії, фізіології, біології, в галузі математичних наук. Було розкрито глибинні мотиви людської поведінки, у зв'язку з чим дедалі більше на передній край наукових інтересів епохи виступили проблеми етики. Зроблено серйозні спроби наукової розробки питань права. В художній літературі і мистецтві у порівнянні з епохою Відродження було звернено велику увагу на буденне життя простої людини. Маючи самостійний естетичний характер, жанрові сцени як предмет мистецтва сприяли виробленню того світовідчуття та окремих способів відображення дійсності, які було названо словом бароко.
Його головний сенс полягав у тому, що зовнішність і видимість лише приховують справжнє буття. Дослідницький інтерес мусить пробитись крізь них, осягнути справжнє сяйво істини. В людській поведінці слід дошукуватись прихованих мотивів. Проблеми психології виростали з усіх галузей культури, з свого боку, живили їх своїм змістом, надавали їм великого сенсу. Психологія виходила з надр життя і дедалі більше поставала як самостійна наука. В цьому джерело її епохальних відкриттів.
Раціоналістичні мотиви у вченні Декарта переплітаються з теологічним вченням про свободу волі, дарованої людині Богом в силу особливого розташування - благодаті. Згідно Декарту, джерелом помилок не може бути розум сам по собі. Омани є продукт зловживання людиною властивою йому вільної волі. Омани виникають тоді, коли нескінченно вільна воля переступає межі кінцевого людського розуму, виносить судження, позбавлені розумної підстави. Проте з цих ідей Декарт не робить агностичний висновків. Він вірить в необмежені можливості людського розуму в справі пізнання всієї навколишнього його дійсності.
Таким чином, Ф. Бекон і Р. Декарт заклали основи нової методології наукового пізнання і дали цій методології глибоке філософське обґрунтування. Основна риса філософського світогляду Декарта - дуалізм душі і тіла, «мислячої» і «протяжної» субстанції. Ототожнюючи матерію з протягом, Декарт розуміє її не стільки як речовина фізики, скільки як простір стереометрії. У протилежність середньовічним уявленням про кінцівку миру і якостей, різноманітність природних явищ Декарт стверджує, що світова матерія (простір) безмежна і однорідна; вона не має порожнеч і ділена до безмежності (це суперечило ідеям відродженої за часів Декарта античної атомістики, яка мислила світ складається з неподільних часток, розділених порожнечами). Кожну частинку матерії Декарт розглядав як інертну і пасивну масу. Рух, який Декарт зводив до переміщення тіл, виникає завжди тільки в результаті поштовху, що повідомляється даному тілу іншим тілом. Загальною ж причиною руху в дуалістичній концепції Декарта є Бог, який створив матерію разом з рухом і спокоєм і зберігає їх.