Вступ ………………………………………………………………………..3
1. Судження. Простi судження ……………………………………………4
2. Види суджень. Вiдношення мiж судженнями. Логiчний квадрат ……7
3. Складнi судження ………………………………………………………12
Висновок …………………………………………………………………...14
Список літератури …………………………………………………………15

Більш складною порівняно з поняттям формою мислення виступає судження. Воно включає поняття, але не зводиться до нього, є якісно особливою формою, що виконує свої функції в мисленні.
Щоб проаналізувати дану форму, необхідно спочатку з’ясувати, що таке всяке судження взагалі, незалежно від форм його прояву; потім класифікувати судження; далі установити, які існують відношенняя між судженнями, і, нарешті, показати, які можливі логічні операції із судженнями.
Зв’язки і відношення між предметами носять найрізноманітніший характер. Вони можуть бути між двома окремими предметами, між предметом і групою предметів, між групами предметів і т. п. Розмаїття таких реальних зв’язків і відносин знаходить своє відображення в судженнях.
У судженнях розкривається наявність або відсутність чого-небудь у чомусь. Наприклад, залізо має ковкість. Наявність цього зв’язку між предметом і окремою властивістю уможливлює судження «Залізо ковке».
Найважливіша відмітна ознака судження – твердження або заперечення чого-небудь про що-небудь. У понятті, власне кажучи, ніщо не стверджується і не заперечується. У ньому лише виділяється сам предмет думки. Наприклад, «день», «ніч», «сонячний день» або «несонячний день». У судженні ж акцентується увага на самому співвідношенні між якими-небудь предметами думки: «День сонячний» або «День не сонячний», «День пройшов», «Ніч настала». Причому робиться це у формі твердження або заперечення.
Будучи так чи інакше відображенням дійсності, судження має в той же час відносну самостійність. Саме тому за своїм змістом воно може бути істинним або хибним. Судження істинне, якщо воно відповідає дійсності. Згадаємо наші приклади: «Залізо ковке», «Залізо не пластичне». Але судження буде хибним, якщо воно не відповідає дійсності: «Залізо не ковке», «Залізо пластичне».
Істинність і хибність – найважливіші характеристики судження, що відрізняють його від поняття. Адже поняття, не будучи ні твердженням, ні запереченням, саме по собі не може бути ні істинним, ні хибним.
Якщо призначення поняття зводиться до виділення предмета думки, то судження – універсальна форма розкриття реальних зв’язків і відношень між предметами в природі і суспільстві, між будь-якими предметами думки.
У формі судження відбувається процес утворення поняття, хоча поняття, як зазначалося, є передумова судження. Недарма Гегель, характеризуючи діалектику поняття і судження, дотепно помітив, що поняття – згорнута форма судження, а судження – розгорнута форма поняття.
У вигляді суджень формулюються всі наукові положення, ними виражаються досягнуті наукові істини. Судження служать також універсальною формою духовного спілкування між людьми, обміну інформацією про всі сторони дійсності.
Судження, будучи складною формою мислення, має особливу структуру. Вона обумовлена тим, що всяке судження припускає наявність принаймні двох мислимих предметів, які так чи інакше співвідносяться один з одним. Тому судження складається з двох основних компонентів – суб’єкта і предиката, певним чином пов’язаних між собою.
Суб’єкт судження – це поняття, про яке стверджується або заперечується що-небудь, скорочено позначається в логіці буквою «S».
Предикат судження – поняття про те, що саме стверджується або заперечується про деяке інше поняття, скорочено позначається буквою «Р».
Суб’єкт і предикат називаються термінами судження.
Терміни судження носять співвідносний характер. Один не існує без іншого (немає суб’єкта без предиката, як і навпаки). Однак роль термінів у судженні далеко не однакова. Суб’єкт містить уже відоме знання, а предикат несе про нього нове знання. Завдяки цьому забезпечується не тільки зв’язність знань, але і їхнє нагромадження і розвиток, їх прогрес.
Зв’язок (відношення) між суб’єктом і предикатом розкривається за допомогою логічної зв’язки й у мові виражається словами «є» («не є»), «являє собою» («не являє собою») та іншими. Нерідко зв’язка просто відсутня, а логічне співвідношення між суб’єктом і предикатом розкривається за допомогою граматичного узгодження слів: «Конституція прийнята», «Закон не діє».
У найзагальнішому виді судження можна виразити наступною формулою: «S є (не є) Р.». У сучасній логіці «S» і «Р» називаються логічними перемінними, тому що вони можуть вміщати в себе будь-який зміст. А зв’язка – це логічна постійна.
Прості судження
Прості судження виражають зв’язок тільки двох понять. Вони поділяються на три види: атрибутивні, реляційні й екзистенційні.
Атрибутивні судження – судження про властивості чого-небудь, розкривають наявність або відсутність у предмета думки тих або інших властивостей (або ознак). Наприклад: «Усі республіки колишнього СРСР оголосили про свою незалежність».
Реляційні судження (від лат. relatio – відношення), або судження про відношення чого-небудь до чогось, розкривають наявність або відсутність у предмета думки того або іншого відношення до іншого предмета (або декількох предметів). Тому вони звичайно виражаються спеціальною формулою: х R у, де х і у– предмети думки, a R (від relatio) – відношення між ними. Наприклад: «Київ більший за Полтаву», «Оксана сестра Віктора».
Екзистенційні судження (від лат. existentia– існування), або судження про існування чого-небудь, це такі судження, в яких розкривається наявність або відсутність самого предмета думки. Предикат тут виражається словами «існує» («не існує»), «є» («не є»), «був» («не був»), «буде» («не буде») і ін. Наприклад: «Диму без вогню не буває», «СНД існує». Безсумнівно, екзистенційні судження мають визначену специфіку. Однак їх доцільніше розглядати як окремий випадок атрибутивних суджень.

1. Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. – С. 332
2. Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 1997. – С. 386
3. Конверський А.С. Логіка. – К., 1998. – С. 266
4. Кондаков И.В. Логика. – М., 1954. – С. 68
5. Жеребкін В.Є. Логіка. – Х.: Основа, 1998.
6. Кирилов В.Н., Старченко А.А. Логіка. – М.: Юрист, 1999.
7. Мозгова Н.Г. Логіка: Навч.посібник. – К.: Каравела, 2006.
8. Рузавин Г.Н. Логика. – М.: ЮНИТИ, 2002.
9. Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 2006.
10. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998.

Між поняттям і судженням існує тісний взаємозв’язок – ще Аристотель
наголошував, що судження є, власне, розгорнутою формою поняття, а
поняття – згорнутою формою судження. Попри дисткутабельність питання про історичну первинність виникнення цих форм мислення, зрозуміло, що вони не можуть існувати окремо.
Судження є більш складною за поняття формою мислення, у ній
стверджується або заперечується існування предмета як такого, наявність
або відсутність у предмета певної ознаки або відношення між предметами.
Вже на цьому рівні можна виділити такі види суджень:
 атрибутивне – говориться про наявність чи відсутність у предмета певної ознаки;
 судження з відношенням – порівнюються предмети та явища за ознаками;
 екзистенційне – про наявність або відсутність предмета як такого.
У живій мові судження виражається розповідним реченням або
словосполученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення
з одного слова на кшталт “Вечоріло”, “Холоднішало” не є судженнями, бо
вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.

Пізнаючи предмети і явища навколишнього світу, виділяючи в них певні ознаки, ми висловлюємо судження. Наприклад: “Злочин є діяння суспільно небезпечне”; “Крадіжка здійснюється тільки навмисне” і т. д.
Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об’єктивної діяльності.
Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв’язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв’язки і відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах. Так, висловлюючи судження: “Право є сукупність правил поведінки”, “Право не існує без держави”…, ми виявляємо найрізноманітніші сторони права і його зв’язок із іншими явищами.
Таким чином, судження – це не просто зв’язок понять чи уявлень, за якими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення дійсно існуючих суттєвих зв’язків і відношень між предметами.