Вступ 3
Братські школи України 4
Висновок 9
Список літератури: 10

Із здобуттям Україною незалежності питання щодо вивчення духовної спадщини нашого народу стоїть як ніколи актуально. Тут слід відзначити, що грамотність в нашій державі існувала вже в XI столітті. Особливу роль у розвитку української культури відіграли братства і засновані ними школи. Історія їх дуже давня. Початок заснування братств пов’язують ще з XI століттям, коли члени ремісничих гільдій та цехів почали об’єднуватися з метою взаємодопомоги та згуртування парафіян. А втім, джерела, що розкривають історію цього питання, досить обмежені. Ближчим до нас є історичний період напередодні та після унії 1596 року, коли конфлікт православ’я з католицизмом наприкінці XVI і в XVII столітті створив, за словами Дмитра Чижевського, “грунт для утворення двох явищ – релігійної полеміки і національної школи.” На думку вченого, “як релігійна полеміка вимагала вищих теологічних студій, так і народна школа, що постала й поширилася зусиллями релігійно-національних організацій – братств, і привела до зорганізування вищої освіти з релігійним забарвленням.” [10, с. 79].
Загалом, у XVI – XVII столітті в Україні існувало п’ять груп шкіл, які хоч і були різні за своїм ідеологічним спрямуванням, але мали деякі спільні організаційні форми та методи навчання: братські школи і школи в полках; школи при монастирях і церквах (парафіяльні);школи протестантських общин – кальвіністів, лютеран, аріан; католицькі школи орденів єзуїтів і піар; школи Запорізької Січі.
Все ж таки, особливо велика заслуга у справі пожвавлення шкільної освіти належить братствам – громадським організаціям православних міщан, а потім і селян в Україні і Білорусі XVI – XVIII століття. Адже братства були могутнім демократичним рухом, спрямованим на боротьбу проти національного гноблення й тиску, на ті основи християнства, які відповідали глибинним інтересам українського народу. Братські школи були найголовнішим засобом цієї боротьби.
Учні братських шкіл, як правило, вивчали рідну (“просту”) мову, слов’янську, грецьку, латинську й польську, але не однаковою мірою. Особлива увага приділялась вивченню слов’янської мови, У ній братчики бачили засіб збереження народності й зміцнення зв’язків з іншими слов’янськими народами. Викладання цієї мови в школах полягало у вивченні спочатку букв і складів, потім читання, граматики та церковного співу. Для кращого засвоєння мови учням заборонялось у школі розмовляти між собою розмовною мовою. Один запитував іншого грецькою мовою, а той, кого запитували, мав відповідати слов’янською. Цією мовою читались лекції, нею були складені й деякі підручники. Учителі розрізняли слов’янську і рідну мови, зазначаючи. Що не всі терміни можна перекласти із слов’янської на рідну мову. І. Вишенський рекомендував друкувати книги і статути слов’янською мовою. А що незрозуміле, просто тлумачити, викладати. Для навчання грамоти цією мовою в Україні було надруковано велику кількість букварів, Перший такий буквар склав Лаврентій Зизаній, назвавши його “ Наука к чтению и пониманию письма словенського “.
Крім вивчення слов’янської мови, у братських школах приділялося багато уваги мистецтву складати вірші цією мовою. Учні, змагаючись один з одним, не тільки складали вірші під час навчальних занять риторики та піїтики, а й у вільний час. Від них також вимагалось складати вірші до кожного великого свята, до кожної визначної події. Учителі та учні даних шкіл складали також історичні вірші, де прославляли подвиги запорізьких козаків. Мандруючи під час канікул і на свята Різдва і Великодня по всіх містах, групи учнів братських шкіл співали вірші на базарах, ярмарках, у будинках хуторян. Таким чином, деякі із складених спудеями (студентами) вірші ставали народними піснями України. Високим рівнем викладання співу братські школи значною мірою вплинули на народну музичну культуру України.
Важливе в братських школах відводилося моральному та фізичному вихованню. Обов’язковими рисами кожного сина вважалися сміливість, витривалість, хоробрість, невибагливість. Крім того, кожен юнак мріяв стати воїном Запорізької Січі.

1. Адамівський курінь “Молодої Січі” // Освіта. – 2002. – 6 листопада. – C. 6-7.
2. Афонович О. Школи в Запорізькій Січі // Українське слово. – 1996. – 14 листопада. – C. 13.
3. Бабишин С. Школа та освіта Давньої Русі. – К.: Вища Школа, 1972. – 240с. – С.88-100.
4. Бабишин С. Школи в Запорізькій Січі // Радянська школа. – 1991. - №6. – C. 83-85.
5. Біднов В. Школа та освіта на Україні / В кн: Українська культура: лекції за ред. Дмитра Анатоновича – К., 1993. – 367с. – С.40-72.
6. Гурова О. Українська козацька педагогіка про духовний розвиток особистості // Виховання і література. – 2001. - №1. – C. 51-58.
7. Козацька педагогіка / спецвипуск / // Освіта. – 2002. - 21-28 серпня. C.1-7.
8. Левківський М. Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні…) // Левківський М. Історія педагогіки. – Харків. – 2002. – C.105-110.
9. Мевгодовський А. Школи в Запорізькій Січі // Учитель. – 1998. №9. - C.60-64.
10. Медвідь Л. Українська козацька педагогіка // Початкова школа. – 1996. - №10. – C.58-60.
11. Мединський Є. Братські школи України і Білорусі в 16-17 ст. – К., “Радянська школа”,1958. – 209с. – С.78-80.
12. Митюров Б. Розвиток педагогічної думки на Україні в 16-17 ст. – К., “РШ”, 1968. – 211с.- С.34-36.

Становлення та розвиток національної системи освіти має вирішальне значення при творенні самосвідомості народу в процесах його самопізнання та утвердження, а передусім у розвитку власної культури, бо всі культурні навички ґрунтуються таки на освіті. Тут слід відзначити, що розвиток освіти й педагогіки в Україні в XVI – XVII столітті проходив у складних історичних умовах. Це була епоха боротьби українського народу проти соціального і національного гніту, феодалізму. Разом з тим ця класова боротьба пригнічених мас України зливалась з боротьбою за свою незалежність, культуру, мову. У руслі цієї боротьби були створені численні братські школи та школи Запорізької Січі, які мобілізували свої зусилля на боротьбу з католицизмом, унією, з православними єпископами, які складали основу вищої ланки феодального суспільства. В колах молоді, яка здобувала освіту спершу в нижчих і середніх школах, типу монастирських чи судових православних, питання збереження національного обличчя не стояло так гостро, як у тих, хто навчався у протестантських чи римо-католицьких.
Загалом, питання становлення середньої та вищої школи вирішувалося с українському суспільстві живо трепетно, бо йшлося про виховання української людини, без чого край, як казав В.Тяпинський, “не міг мати майбутнього.” [5, с.54]. Відтак, найактивніші й найкультурніші люди тогочасного суспільства беруться за впровадження національної освіти – цим починають займатися братства, які засновують низку братських шкіл (середнього типу). Важливий внесок у подальший розвиток української освіти зробили й школи, засновані в Запорізькій Січі.

Отже, як бачимо педагогічна думка в Україні розвивалась не на пустому місці, а на основі багато столітнього виховного досвіду народу та під впливом педагогічних ідей визначних діячів братських шкіл та шкіл Запорізької Січі, які значною мірою пожвавили розвиток шкільної освіти, провели глибоку системну організацію педагогічного процесу в Україні, сприяли глибокому національному вихованню, всебічному розвитку підростаючого покоління, виховати в них почуття патріотизму, гуманності. Саме в цих школах було ретельно розроблено і глибоко продумано зміст процесу навчання, чітке методичне забезпечення цього процесу. Отже, учителі України достатньо чітко зрозуміли важливість таких педагогічних вимог, як послідовність і систематичність у навчальному процесі. Щодо козацької педагогіки, то у цю добу було розроблено чітку систему української освіти та виховання, тісно пов’язану з свободолюбивим духом козацтва, побратимства, основою якої були принципи гуманізму, демократизму, народності, ідеї українознавства та української етнопедагогіки.
Такий послідовний і продуманий розвиток освіти був зумовлений тим, що український народ завжди прагнув до грамоти, освіти, обстоював збереження національного, народного духу, православної віри, любові до рідної землі, мови, традицій, звичаїв.
Найголовнішим аспектом тут є те, що освіта була доступна усім верствам населення, як бідним, так і багатим, і ставлення учителів до учнів від цього не змінювалось.
Для підсумку слід зазначити, що саме розвиток освіти і виховання тогочасної України лишив свій відбиток на розвиток сучасних нам педагогічних ідей.