Вступ 3
Розділ 1.Термінологія в сучасній українській мові 4
1.1. Загальний огляд застосування термінів в українській мові 4
1.2. Особливості перекладу термінів 5
1.3. Сучасна українська термінографія 8
Висновок 12
Список використаної літератури 13
 

На сучасному етапі можна простежити 5 підходів до розв'язання проблем упорядкування української науково-технічної термінології.
1-й підхід - формальний. Головним для нього є кількісний показник - якнайскоріше видання словника. Поквапливість у термінологічній справі не приносить користі - це в кращому випадку. У гіршому - розхитує терміносистему, подає неправильні орієнтири для користувачів. «Термінологія - це не поле для здобуття слави, для козакування. Це... натомість муравлина, забарна праця, найчастіше зовсім недооцінювана» (А. Вовк).
2-й підхід - етнографічний. Він ґрунтується на ідеї відродження національної термінології НТШ та Інституту Української Наукової Мови. Творці словників прагнуть повернути до сучасної української термінології майже всі терміни початку століття.
3-й підхід - консервативний. Його прихильники виступають за збереження української науково-технічної термінології такому вигляді, якого вона набула за радянського часу. Це так званий принцип «реальної мови».
4-й підхід - інтернаціональний. Для нього характерне введення до української науково-технічної термінології великої кількості запозичень із західноєвропейських мов, особливо з англійської. 5-й підхід - поміркований. Він передбачає упорядкування української науково-технічної термінології з урахуванням історичних, національних, політичних чинників і вироблення її оптимального варіанту.
Сучасні українські термінологи глибше, ніж їх попередники початку століття, розробляють теорію терміна як мовного знака, теорію термінології як підсистеми загальнолітературної мови.
Так, В. Перхач вважає, що термінологія, як і загальнолітературна мова, повинна характеризуватися такими чинниками: досконалість, економічність, консонансність. Під досконалістю термінології дослідник розуміє її чітку граматичну структуру, логічність та вмотивованість термінів; під економічністю - її інформативність, легкість у вивченні, короткість терміноодиниць; під консонансністю - милозвучність, артикуляційну та правописну зручність термінів.
А. Зелізний формулює такі вимоги до терміна:
1) змістовність - точна відповідність слова поняттю, прозора внутрішня форма терміна;
2) пластичність, або гнучкість, - здатність до творення похідних термінів;
3) мовна досконалість - короткість, милозвучність, легкість для запам'ятовування;
4) відповідність міжнародним нормам.
За подібними критеріями радять оцінювати термінологічні одиниці Л. Петрух, Б. Рицар та інші дослідники.
Під час визначення основних принципів термінотворення українські термінологи спираються на досвід європейської науки в цій справі - над виробленням образу ідеального терміна працювали такі відомі термінологи, як Е. Вюстер, Д.С. Лотте, О.О. Реформатський, Ш. Баллі та ін.
З огляду на сказане, а також з урахуванням особливостей функціонування української термінології в останні десятиріччя можемо окреслити коло сьогоднішніх проблем, від розв'язання яких залежатиме напрям дальшого розвитку української наукової мови.

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови [Текст]: навчальний посібник / Н.В. Ботвина – К.: Артек, 1999. – 264 с.
2. Васенко Л.А. Фахова українська мова [Текст]: навчальний посібник / Л.А. Васенко, В.В. Дубічинський, О.М. Кримець – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 272 с.
3. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.
4. Зубков М.Г. Мова ділових паперів. – Харків: Торсінг, 2001.- 384 с.
5. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / за ред. Н.Д.Бабич. - Чернівці: Книги ХХІ, 2005. - 572 с.
6. Мацюк З.О. Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування – К.: Каравела, 2005.
7. Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового мовлення Навч. посіб. К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.
8. Меженко Ю.О. Теоретичні передумови організації української бібліографічної роботи // Бібліологічні вісті. - 2007.
9. Наконечна Г.В. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення [Текст] / Г.В. Наконечна – Львів: Кальварія, 1999. – 110 с.
10. Онуфрієнко Н.С. Науковий стиль української мови [Текст]: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.С. Онуфрієнко – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.
11. Симоненко Л.О. До питання розвитку української термінологічної лексикографії // Вісник Харківського політехнічного університету. - 2008. - №19.
12. Ясинський М.І. Головні моменти в історії української бібліографії // Бібліотечний збірник / Всенародна б-ка України при Українській Академії наук. - К., 2012.

Розвиток новітньої української термінології тісно пов’язаний із характером сучасної науки. Десь із середини двадцятого століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей, наприклад, подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі необхідні доведені до автоматизму навики перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, на українську. До того ж в умовах Радянського Союзу основним джерелом наукової інформації була російська мова. Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури, Разом із здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, в яких ці знання були виражені.
Низка проблем національного термін отвору зумовлена також насильницьким зросійщуванням української мови починаючи з тридцятих років ХХ століття.
Значних спотворень зазнали насамперед найменування зі своєрідною національною формою, що значно уподібнились до російських усупереч попереднім термінотворчим традиціям.
Тому проблеми сучасного українського термінотвору і терміновжитку зумовлені впливом двох чинників – глобалізацією сучасної науки і пов’язаним з нею широким напливом іншомовної лексики, а також із термінною спадщиною 30-80-их років ХХ століття, коли основною засадою українського термінотвору була така: із двох чи більше назв вибирати найближчу до російської. Нерідко таке найменування суперечило духові української мови і не відбивало системних взаємозв’язків українських назв спеціальних понять.

Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способи і засоби уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізаційні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера.
Страх українського вченого перед українською мовою породжується не тільки боязню не дотримувати норм, а й невмінням або й небажанням засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні потоки, що пливуть до нас не в рідно мовній одежі. Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав’язаних із зовні.