Вступ 3
Розділ 1. Поняття соціально-культурної діяльності 4
1.1.Сутність соціокультурної діяльності 4
1.2.Стратегія управління соціально-педагогічною діяльністю загальноосвітнього навчального закладу 9
Висновок 14
Список літератури 15

Соціальна діяльність - це завжди прояв соціальної активності стосовно навколишнього світу. Їй притаманний свідомий характер, бо її суб'єктом може бути лише людина, а об'єктом є елементи навколишнього світу.
Окрім культурної вирізняють такі види соціальної діяльності, як трудова, творча, споживацька, дозвільна, освітня, рекреаційна тощо. Проте дана класифікація має умовний характер, бо в реальному житті в чистому вигляді ці види діяльності окремо не існують.
Соціальна діяльність - сукупність соціально-значимих дій, які здійснює суб'єкт (суспільство, клас, група, індивід) в різних сферах і на різних рівнях соціальної організації суспільства, що має на меті певні соціальні інтереси і використовує для досягнення цих інтересів різні засоби - економічні, соціальні, політичні, ідеологічні. Соціальна діяльність має місце тоді, коли особа, група, клас або суспільство в цілому ставлять перед собою мету і активно беруть участь в її реалізації. Різноманітність соціальної діяльності можна звести до 4-х основних груп:
 цілеспрямована дія, зв'язана зі зміною даної соціальної системи або умов діяльності;
 дії, направлені на їх стабілізацію;
 дії, що направлені на адаптацію до даної соціальної системи і умов діяльності;
 інтегративна дія, що передбачає входження особи, групи або іншої спільноти в більш крупну соціальну спільність або систему.
Соціальна діяльність характеризує активність суб'єкта. Її елементами є предметність, обумовлена результатами минулої діяльності, накопиченим досвідом і знаннями, доцільність, перетворення об'єкта, на який направлена діяльність або створення нового, раніше невідомого об'єкта.
Будь-яка діяльність включає 4 взаємозв'язані підсистеми:
 об'єктивно-передумовну (потреби і інтереси);
 суб'єктивно-регулятивну (диспозиція);
 виконавчу (сукупність вчинків, що здійснюються для реалізації поставленої мети);
 об'єктивно-регулятивну (результати діяльності).
Науковий статус та суспільне визнання будь-якої науки визначаються рівнем розробки її теоретичних засад, що розкривають та обґрунтовують предмет, цілі, функції та закономірності певної науки, її зв’язок з практикою. Соціально-культурна діяльність у цьому контексті не є винятком. Усвідомлення поняття «соціально-культурна діяльність» можливе лише на перехресті таких фундаментальних наук як філософія, соціологія, історія, педагогіка, психологія, право. [1, с.14]
Історія розвитку соціально-культурної сфери в Україні пов’язується спочатку з «позашкільною освітою» (початок ХХ ст.), потім з «політико-просвітньою роботою» (17-30 рр. ХХ ст.), пізніше – з «культурно-просвітньою діяльністю» (до 90-х рр. ХХ ст.), а з 90-х років ХХ ст. – із «соціально-культурною діяльністю». Наприкінці ХХ ст. «культурно-просвітню освіту» заміняють «культурологічна» та «соціально-культурна освіта».
До 90-х років ХХ століття культурно-дозвіллєва робота була політизована і тісно пов'язана з ідеологією КПРС. Після путчу діяльність культурно-дозвіллєвих установ була деполітизована, де ідеалізована, тобто стала вільною від партійного впливу і наповнилася новим змістом, звідси і нова назва - соціально-культурна діяльність.
Соціально-культурна діяльність - це діяльність, спрямована на створення умов для найбільш повного розвитку, самоствердження і самореалізації особистості та групи (студії, гуртки, аматорські об'єднання) у сфері дозвілля. Вона включає в себе все різноманіття проблем з організації вільного часу: спілкування, виробництво і засвоєння культурних цінностей і т.д. Педагогам-організаторам доводиться брати участь у вирішенні проблем сім'ї, дітей, у вирішенні проблем в історико-культурній, екологічній, релігійної та інших сферах, у створенні сприятливого середовища для соціально-культурної діяльності та ініціатив населення у сфері дозвілля.
Культурно-дозвіллєва діяльність - складова частина соціально-культурної діяльності, допомагає у вирішенні багатьох соціальних проблем своїми своєрідними засобами, формами, методами (мистецтво, фольклор, свята, обряди і т.д.)
Культурно-просвітницька робота також є частиною соціально-культурної діяльності, але, на жаль, неефективно використовується в діяльності культурних установ, тобто, немає лекцій, лекторіїв, народних університетів та інших форм просвітницької роботи.
Важливість соціально-культурної діяльності полягає в тому, що це не просто організація дозвілля, а організація в соціально-значущих цілях: задоволення і розвиток культурних потреб та інтересів як окремої особистості, так і соціуму в цілому.
Діяльність культурно-дозвіллєвих установ в даний час організовується на основі документа 2117-12, що вийшов в 1992 році - «Основи законодавства України про культуру». У ньому чітко визначені «культурна діяльність», «культурні цінності», «культурні блага», «творча діяльність» і т.д., основні сфери діяльності держави в галузі культури (охорона пам'ятників, народна творчість, художні промисли, художня література, кінематографія і т.д.), а також основні права громадян в області культурної діяльності (Див. «Закон про культуру»).
У науковий обіг активно вводяться такі поняття як «соціально-культурна сфера», «соціально-культурна діяльність», «соціально-культурні технології», «соціально-культурні інститути», «соціально-культурна освіта» тощо. Тому аналіз поняття «соціально-культурна діяльність» виявляється доцільним і необхідним. Чи можна соціально-культурну діяльність вважати логічним спадкоємницею культурно-просвітньої та культурно-дозвіллєвої діяльності, а культурологічну освіту – спадкоємницею культурно-просвітньої освіти? Зазначимо, що еволюція соціально-культурної діяльності є не лише наслідком її внутрішнього розвитку, але й результатом незворотних змін, які відбуваються в сучасному суспільстві. Закономірний діалектичний розвиток культурно-просвітньої роботи у багатоманітніше соціальне явище – соціально-культурну діяльність – обумовлений визнанням людини головною цінністю для сфери культури, просвітництва, дозвілля, відпочинку.

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; Заг. ред. А.Й. Капської. — К., 2002. — 164 с.
2. Зверева ІД. Професійний етичний кодекс — нагальна вимога часу // Соціальна робота в Україні. — 2003. — № 3. — С 33—39.
3. КасьяненкоМД. Педагогіка співробітництва. Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1993. — 320 с.
4. Коваль Л Т., Зверева ІД., Хлебік С.Р. Соціальна педагогіка. — К., 1997.
5. Лихачёв Б.Т. Педагогика. Курс лекций: Учеб. пособие для студ. пед. учеб. заведений и слушателей ИПК и ФПК. — М.: Прометей, 1992. — 628 с.
6. Соціальна педагогіка: Підручник. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. —266 с.
7. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1990. — 676 с.

В останні роки соціальна діяльність людей зазнала істотні зміни. До неї увійшли інформаційні технології (комунікативні мережі, Інтернет, обчислювальна техніка у вигляді класичних, а тепер уже й квантових, комп'ютерів) і багато чого іншого з того, що кілька десятиліть тому було просто немислимо. У зв'язку з цим виникла потреба розглянути заново питання щодо предметності соціальної діяльності. Шлях і метод, що обираються для вирішення такої проблеми, пов'язані з вивченням питання про сутність культурної діяльності як такої - діяльності в матеріальній і духовній сферах соціального буття.
Тема реферату присвячена аналізу способів педагогічного управління культурного характеру соціальної діяльності. Проблема, поставлена у курсовій, розроблена до теперішнього часу недостатньо, колишні дослідження даної тематики були односторонніми, відрізнялися відсутністю і цільності до її підходу. Найчастіше досліджувалася або суто матеріальна (економічна) сторона соціальної діяльності, або - ідеальна.
 

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання - адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов'язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності.
Суб'єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і об'єкт (предмет) педагогічної праці. У педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об'єктом, а й суб'єктом, оскільки педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.
Суттєвою особливістю педагогічної праці є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.
Специфічним є і результат педагогічної діяльності - людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві.