Вступ 3
1. Історія використання музичної ритміки як засобу 4
фізичного виховання 4
2. Поняття ритміки як синтетичного виду діяльності 7
3. Використання музичного супроводу на уроках фізичної культури 10
Висновок 15
Список використаних джерел 16
 

Використання музики і ритмів відома ще з давніх часів, але наукова концепція поєднання музики і рухів була обґрунтована Е. Жаком-Далькрозем (1865-1950), якого можна вважати засновником ритмічної гімнастики. Він вважав, що інтеграція рухів і музики є цікавою формою для дітей, яка дає можливість реалізувати природну потребу цього вікового періоду у рухової діяльності. Вона приносить дітям радість, сприяє активному відпочинку і водночас є важливим чинником розвитку їх здібностей та стійкого інтересу до музики, ефективно впливає на формування психомоторики, позитивних моральних якостей та естетики рухів. «Мій метод ритмічної гімнастики, писав Е. Жак-Далькроз, намагається до того, щоб рух став мистецтвом. Ритмічна гімнастика має на меті удосконалення сили, гнучкості, рухливості м’язів в часі і просторі» [1, c.84].
Е. Жак-Далькроз підкреслював, що музика і рухи мають значну цінність у навчально-виховному процесі особливо у дітей дошкільного віку та молодших школярів, вони допомагають у реалізації наступних завдань:
 навчальних (рухова імпровізація формує фантазію, активність, самостійність, вміння обирати правильне рішення, творче ставлення до рухової діяльності, музичну та емоційну вразливість);
 пізнавальних (слухання музики, розвиває пам’ять, увагу, спостережливість та підготовляє дитину до абстрактного мислення);
 розвивальних (рухи під музику розвивають м’язи, покращують поставу тіла, зміцнюють серцево-судинну систему, формують опірність до стресів);
 виховних (виконання рухів у групі виховує дисциплінованість, колективізм, самоконтроль, наполегливість у подоланні труднощів, пов’язаних із виконанням складних для дітей рухів та ін.).
За думкою Е. Жака-Далькроза всі ритмічні елементи музики спочатку були запозичені з ритмів тіла людини. Тому він вважав, що тіло є своєрідним музичним інструментом, а рух є способом виконання цієї музики. Рух дає можливість своєрідного переживання музики і є зовнішнім виразом тих переживань. Погляди Е. Жака-Далькроза на взаємозв’язок музики з рухом стосуються кожного виду фізичних вправ і кожного музичного стилю. Він використовував природні музично-рухові залежності таким чином, що вони сталі підставою створення ним новаторської системи музично-ритмічного виховання підростаючих поколінь.
Новаторська система музично-рухового виховання, яка була розроблена німецьким музикантом та педагогом Карлом Орфом у 30-х роках ХХ століття, отримала значну популярність у більшості країн Західної Європи. Вона враховувала психологічні і фізичні особливості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, зокрема їх високу схильність до імітації та імпровізації (в музиці та рухової діяльності). Важливим засобом, що стимулює виконання рухів дітьми і поглиблює їх мотивацію до рухової активності є музика. Вона включає дитину до особистої рухової діяльності, а також з партнером або в групі у спосіб творчий. Характерною рисою методичної системи К. Орфа є обмеження тих рухів, які діти виконують лише за інструкцією або командою педагога. На його думку, перевагу повинні мати творчі рухи, які дитина виконує за власним бажанням та відповідно до власної рухової підготовленості. Головним гаслом під час навчання дітей різноманітним рухам є не те, «чому ми сьогодні навчились», а те, «якими ми стали».
Такий напрямок, що випливає з концепції творчого виконання дітьми основних рухів (ходьба, біг, стрибки, лазіння, метання предметів тощо) характеризує більшість педагогів-новаторів, які працюють у дошкільних закладах та початкових класах загальноосвітніх шкіл.

1. Коджаспиров Ю.Г. Функциональная музыка в подготовке спортсменов. - М.: Физкультура и спорт, 1987. – 222 с.
2. Ростовский О.Я. Методика викладання музики в початковій школі. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. – 385 с.
3. Кобалевский Д.Б. Как рассказать детям о музыке. – М.: Просвещение, 1989
4. Смольц Т.В., Розум І.А., Штангєєва О.О., Щербак Л.М. Ритмічна гімнастика як засіб адаптації до життя в не учбовий час//Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту /зб.наук.праць за редакцією проф. Єрмакова С.С. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006. - №5. – 244 с.
5. Фізична культура. 5 – 12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – Київ, 2005. – 45 с.

Розвиваючись і прогресуючи, педагогіка шукає нові шляхи до виховання всебічної особистості, здатної не лише прийняти складності майбутнього життя, а й пережити повноцінність її на кожному віковому етапі - в дитинстві, отроцтві, юності.
На передній план висувається інтеграція - об'єднання і використання різних форм впливу на дитину, створення максимально сприятливих умов для розкриття його фізичних можливостей і розвитку його інтелектуальних здібностей. Величезна роль у вихованні завжди відводилася мистецтву, впливу на формування особистості музики, танцю.
Залучення мистецтва в фізкультурній освіті школярів, як показують наукові обґрунтування і практична перевірка, успішно дозволяє багато педагогічні завдання.

Систематичне застосування музики на уроках фізичної культури, а також під час проведення рухливих ігор (особливо сюжетного характеру), сприяє піднесенню емоційного стану, більш якісному виконанню учнями фізичних вправ, допомагає підвищити їх рухову активність, позитивно впливає на розвиток почуття красивого і естетичного, сприяє інтеграції різноманітних рухів і музики.
Заняття ритмікою допомагають засвоїти основні музично-теоретичні поняття, розвивають музичний слух і пам'ять, відчуття ритму, активізують сприйняття музика. В процесі роботи над рухами, пов'язаними з музикою, формується художній смак дітей, розвиваються їх творчі здібності, відчуття прекрасного. Разом з тим, ритмічні вправи служать і завданням фізичного виховання. Вони вдосконалюють рухові навички, виробляють вміння володіти своїм тілом, зміцнюють м'язи, благотворно впливають на роботу органів дихання, кровообігу.